Шановному в РПЦ святому ХХ століття Серафиму Вирицькому приписують таке прохання: «Не поспішайте викопувати моє тіло, не хочу, щоб ним торгували». Передбачав прозорливий старець карусель, яка розпочнеться у Росії навколо святинь після «відродження православ'я»…

Про дикунський ринок начебто "святих мощей" йдеться у статті видання novayagazeta.eu [2].

Як тільки не намагаються «загладити свою провину» учасники та організатори «майже голої» вечірки [3] у московському клубі «Мутабор»! Його власник, Михайло Данилов, сподіваючись на індульгенцію, підніс частку мощів храму РПЦ (на фото вгорі - Михайло Данилов передає мощі святого Миколая Чудотворця Храму Знамення ікони Божої Матері. Фото: Mash / Telegram).

А звідки взагалі беруться такі частки, як і навіщо існує тіньовий обіг мощів святих?

Мощі після «диявольщини»

Михайло Данилов, який володіє дев'ятьма престижними столичними клубами, розпочинав свою ділову кар'єру у 90-ті з керівництва компанією «Бізнес-тютюн». Саме тоді Московська патріархія відзначилася активною участю у торгівлі тютюном, отримавши від уряду право на безмитне ввезення цигарок як «гуманітарну допомогу». Ключову роль у «тютюновому скандалі» [4] 1996 року відіграв нинішній патріарх Кирило (Гундяєв), який у пресі того часу отримав прізвисько «тютюновий митрополит». Достеменно невідомо, чи взаємодіяла компанія «Бізнес-тютюн» зі штабом патріарха з гуманітарної допомоги, але Данилов запевняє, що давно почав «допомагати церкві», регулярно сповідається і жертвує частину доходів протоієрею Михайлу Гуляєву — настоятелю храму Знамення Божої Матері у Гранатовому провулку Москви. Хоча о. Михайла важко назвати медійною фігурою, але це далеко не рядовий священик: на сайті його храму красуються вітання [5], які батюшка регулярно отримує від губернатора Санкт-Петербурга та повпреда президента РФ у ЦФО. Ніяких інших кліриків у Знам'янському храмі немає. На розповсюдженому Даниловим відео протоієрей нічого не говорить, але прихильно приймає мощі, ніби видаючи своєму жертводавцю індульгенцію. Мощі є мініатюрним фрагментом у невеликому медальйоні, до якого додається «сертифікат» формату А4 з печаткою та підписом. Бізнесмен запевняє, що придбав їх на свої гроші у Ватикані ще в листопаді, а акт передачі святині до храму покликаний показати: «Ми проти мракобісся, диявольщини та всіляко підтримуємо церкву». З контексту зрозуміло, що «мракобісся» та «диявольщина» — це та сама вечірка Івлєєвої, яка розбурхала Z-блогерів і меншою мірою православних активістів. Якщо передана частка, як запевняє Данилов, належить самому св. Миколі — одному з найшанованіших святих на Русі, то церемонія виглядає надто буденно і неохайно. Згадаймо, з якою помпою [6] було обставлено привіз до Москви шість років тому, напередодні чергового висування Путіна на пост президента, іншого фрагмента мощей цього ж святого.

Можливо, річ тут у тому, що ні дарувальник, ні його духовний отець не впевнені у справжності святині?

Підприємець Михайло Данилов. Фото: Андрій Демічов / Facebook

Сумнівний сертифікат

У поданому Даниловим сертифікаті написано, що справжність частки засвідчена Новарською єпархією Римсько-католицької церкви у 2018 році. Ця єпархія розташована на півночі Італії, в Альпах, і про знаходження в ній частинок мощів св. Миколи раніше нічого не було відомо. Чомусь під сертифікатом стоїть підпис субдьякона (відповідає чину іподиякона — архієрейського прислужника у православній традиції), хоча цей чин було скасовано у католицькій церкві 50 років тому. Як зазначила релігієзнавець Ксенія Лученко, на офіційному сайті Новарської єпархії такі субдіакони не згадуються. Релігієзнавець припускає, що частку для Данилова купили на інтернет-аукціоні, де подібні артефакти пропонуються за цілком доступними цінами (наприклад, на майданчику eBay). Так, комплекс кісток довжиною 75 см, що видається продавцем за мощі св. Сильвестра, папи римського (IV ст.), Пропонується всього за 7900 дол. Раніше мощі або те, що намагалися за них видати, продавалися і через російські майданчики типу Avito.

Як підкреслює один із спеціалізованих сайтів з продажу реліквій, у простих християн — можливо, вперше в історії — з'явилася можливість отримувати прямо у себе вдома «благодать, яка приходить до людей, які з повагою зберігають реліквії». У Верхньому Манхеттені ще нещодавно цілком легально працювала й офлайн-крамниця з продажу частинок мощів, про яку писала американська версія журналу «Форбс». Її власниця Аманда Брумер розповідала, що серед клієнтів переважають самотні чоловіки середнього достатку та геї.

"Мощі" західного (католицького) походження одразу опиняються під сумнівом тому, що Кодекс канонічного права Римсько-католицької церкви у редакції 1983 року забороняє торгувати мощами. Оскільки випадки порушення відповідних канонів мали місце в окремих єпархіях, у грудні 2017 року папа Франциск затвердив особливу інструкцію щодо реліквій у церкві. Відтепер відокремлення фрагментів від мощів може здійснювати лише єпископ за згодою ватиканської Конгрегації у справах святих. Обмін або продаж реліквій згідно з документом «абсолютно заборонені».

Але чому на тлі таких заборон міжнародний ринок мощей продовжує існувати і навіть іноді розширюється?

Сертифікат переданих мощів. Скріншот: Mash / Telegram

"Святиньки" від оспєнного або Як виварювати кістки?

Незважаючи на гнівні заяви [7] РПЦ, на проспекті Луначарського в Петербурзі продовжує вести свій неформальний бізнес зі «порятунку великих святинь» Максим Оспєнний. На сторінці у ВКонтакті, посилаючись на свої зв'язки в Італії «по дворянській лінії», він виставляє на продаж такі великі святині, як частки мощей святих Кирила і Мефодія або євангеліста Марка і навіть ниточки з Туринської плащаниці. Епізод із Михайлом Даниловим дуже надихнув Максима Оспєнного. «Ось вам, – зрадів дилер, – живий приклад, як можна викупити Святі Мощі у Ватикану чи Афону. І немає нічого поганого в цьому… Подивіться, який щасливий настоятель храму, а яка радість для приходу, скільки нової пастви тепер захочуть побувати в цьому храмі і доторкнутися до цієї Святині». Нехитрий девіз дилера — «Беріть, поки що є», а свою місію він формулює цілком у «скріпному» дусі: урятувати святині від безбожного Заходу та передати православним російським людям.

Найвідомішим жертводавцем православних святинь з Італії вважається 94-річна маркіза Іммаколата Соларо дель Борго, вдова російського князя Дмитра Романова, в якій зберігалося безліч реліквій. Починаючи з 90-х маркіза поступово передає їх монастирям та храмам РПЦ у Москві, Підмосков'ї, Казані, Челябінську, Єкатеринбурзі, Калінінграді, Воронежі. Однак припустити думку, щоб Соларо дель Борго ще й продавала святині через якогось пітерського дилера, неможливо. Директор Петербурзького центру з вивчення православних святинь Михайло Артеєв припускав [8], що італійським партнером Оспенного є Марістар — колишній учитель з Апулії. Артєєв упевнений, що всі «товари» Марістара — фальшивки.

— Справжні святині дуже рідко з'являються у Європі на локальних аукціонах, де аристократичні сім'ї виставляють свої реліквії, — розповідає Артеєв. — У Росії їх зовсім не знайти.

Підроблені мощі італійського походження, які опинилися у російських храмах, за словами експерта, мають сертифікати або священика-редемпториста Миколи Ферранте, або єпископа ХІХ ст. П'єра-Антуана-Поля Гу. У випадку з єпископом підробленими є не лише самі артефакти, а й підписи з печатками.

Мощі з сертифікатом, виставлені на продаж у соціальних мережах. Фото: Максим Оспєнний / VK

Нещодавно з грецької в'язниці вийшов колишній диякон Елладської церкви, який кілька років тому разом зі своїм спільником зі Швейцарії спробував поставити на потік процес фальшування мощів. Злочинців видав надто химерний метод виробництва святинь: вони виварювали в ароматних оліях кістки, відкопані на цвинтарі, щоб «мочі» виходили не лише «давніми», а й «запашними», або «мироточивими». Будь-яке транспортування таких «святинь» привертало увагу завдяки тому самому пахуванню. Зрозуміло, клієнти шахраїв перебували у пострадянських країнах.

Подібний випадок три роки тому стався і в РФ: поліція Красноярська затримала ченця Діонісія (Поспелова), який мав намір перевезти до Петербурга сумку з людськими кістками, які він називали мощами Данила Саянського (таке ім'я відсутнє в православному місяціслові). У ході слідства з'ясувалося, що в регіоні діє ціла група «гробокопателів», які видають «набуті» ними останки за мощі російських новомучеників, репресованих у 1920–30-ті роки. Оскільки кількість новомучеників насилу піддається підрахунку (їх тисячі, якщо не десятки тисяч), то перспективи святотатного бізнесу здаються безмежними.

Репутацію великого дилера мощів серед московського духовенства РПЦ мав «духовник Кіркорова» ігумен Тимофій (Подобєдов), котрий раптово помер два роки тому у віці 47 років. Українська влада підозрює намісника Києво-Печерської лаври (за версією Московського патріархату) митрополита Павла (Лебідя), який міститься під домашнім арештом, також відомого як Паша Мерседес, в організації бізнесу з продажу в РФ частинок мощів києво-печерських преподобних, який змогли зруйнувати лише події2 -23 Років.

Зрозуміло, що експертиза справжності мощей дуже утруднена, проте методами судмедекспертизи та археології неважко встановити приблизний вік та місце походження артефактів. Але оскільки у давніх чи середньовічних святих під час їхнього земного життя ніхто не брав ДНК, встановити точну приналежність останків конкретній особі неможливо. Тут таки залишається простір для віри. Хоча й кримінальної відповідальності за шахрайство на цій вірі ніхто не скасовував.

Усі мощі належать РФ!

Рівно десять років тому в Суздалі, Володимирі та Нижньому Новгороді послідовно розгортався [9] абсолютно кафкіанський (і єдиний у своєму роді в історії Росії) судовий процес «на витребування з незаконного володіння» громади «альтернативної» Російської православної автономної церкви (РПАЦ) на користь РФ мощей святих . Позивачем у справі виступало Теруправління Росмайна, яке спочатку наполягало на «економічному характері» суперечки (у пресі з'являлися публікації про те, що «цілікові» мощі такого ступеня безпеки коштують на чорному ринку 30 млн доларів). Спочатку суддя намагалася зажадати у позивача доказу власності РФ на мощі та назвати їх ідентифікуючі ознаки. Але після того, як з Москви дали зрозуміти, що справа знаходиться на «найвищому» контролі, позовні вимоги підігнали під такий незвичайний предмет. Росмайно почало стверджувати, що вимагає від віруючих не кісткові останки святих Євфимія та Євфросинії (конкретних людей, які жили 500–900 років тому), а «об'єкти, що становлять культурну цінність, які називаються мощами». Суд виніс абсурдне ухвалу про те, що будь-які мощі православних святих (у тому числі перебувають поза Росією) «мають загальноросійське значення... підлягають внесенню до складу Музейного фонду Російської Федерації і є федеральною власністю». За твердженням суду, відрізняти справжні мощі від несправжніх слід не за допомогою експертизи, а на основі загальновизнаних релігійних переконань. Це при тому, що через ст. 14 Конституції РФ «ніяка релігія неспроможна встановлюватися як державної чи обов'язкової».

Рака з мощами святого Євфимія, надрукована судовими приставами, 2013 рік. Фото: roacusa.org

Віруючі протягом кількох років відмовлялися виконувати ухвали судів та віддавати мощі, поки нарешті судові пристави не винесли [10] їх із храму РПАЦ силою — у режимі спецоперації. Однак Росмайно, яке так пристрасно домагалося «повернення» святинь йому, користуватися мощами не стало, а миттєво передало їх іншій релігійній організації — РПЦ Московського патріархату. Очевидно, та отримує від святинь, вилучених силою, із застосуванням насильства проти віруючих, велику благодать. Ще під час судового процесу з'ясувалося, що 25 релігійних організацій РПЦ декларують наявність у них частинок мощей тих же преподобних Євфимія та Євфросинії, які Росмайно вимагало у РПАЦ, проте на ті частки вимоги про «повернення» не поширювали. Важко сказати, якою мірою ці святині після «зміни власника» стали предметом кримінального комерційного обороту (у РПЦ прийнято постійно відокремлювати від мощів частки), але московський правозахисник Валерій Нікольський запевняє, що бачив у «даркнеті» оголошення про продаж частинок преподобних Євфимія та Єфросинії .

Про те, що цей напрямок кримінального бізнесу був у ті роки на підйомі в Росії, свідчить цілий ланцюжок викрадень мощів із храмів або приватних будинків, коли грабіжники не чіпали інших цінних речей. Наприклад, зловмисники зламали досить хитру систему сигналізації в Катерининському храмі на Василівському острові в Петербурзі і винесли звідти лише ковчег із мощами, не торкнувшись сейфу чи коштовностей на іконах.

Не просто блюзнірство

У контексті сказаного — чи взагалі мав право настоятель Знам'янського храму приймати від пана Данилова принесені їм передбачувані мощі? Богослов Андрій Кураєв, визнаний владою РФ «іноагентом», вважає [11], що не мав. Один із канонів Російської церкви XIII століття забороняє приймати пожертвування «від корчемника» (господаря розважального закладу), а Кормча XVII століття доповнює цю заборону цілим списком «неправедних доходів», включаючи, наприклад, акторські гонорари. Кураєв зазначає, що Данилов не лише не приніс покаяння у своєму «ганебному бізнесі», а й, навпаки, наголосив, що мощі куплені на доходи від його клубів, включаючи «Мутабор».

Не менш цікавим є питання, як інтерпретувати всі ці маніпуляції з мощами з погляду законів світської держави. Адже якщо держава є релігійно нейтральною, не втручається у внутрішні вірування та встановлення релігійних організацій, то мощі для неї мають статус останків померлих людей. А статус таких останків цілком регулюється законом, наприклад, ст. 244 КК РФ карає порушення недоторканності поховання чи останків покійних. Саме на неминучість скоєння такого злочину у разі розтину мощей преподобних Євфимія та Єфросинії вказували суздальські віруючі РПАЦ судам та приставам. З юридичної точки зору людина зберігає свою гідність і після смерті, тому її останки в принципі не можуть ставати чиєюсь власністю. Людина, навіть мертва — це не річ!

Шановному в РПЦ святому ХХ століття Серафиму Вирицькому приписують таке прохання: «Не поспішайте викопувати моє тіло, не хочу, щоб ним торгували». Передбачав прозорливий старець карусель, яка розпочнеться у Росії навколо святинь після «відродження православ'я»…

Переклад: «Аргумент» [12]

На цю тему:

• Мощи Лозового ГПУ оценила в 121 тыс гривен, депутат уверен, что это святотатство [13]