У пошуках нових колоній: чого хоче путін від Африки і чому провалився саміт у Петербурзі

Після серії переворотів у Західній Африці та помпезно поданого, але не надто успішного форуму «Росія — Африка» багато хто запитує: чого Путін хоче від Африки, чому протягом багатьох років там такі активні Пригожин і його терористична угруповання ПВК Вагнера і зрештою хто шиє російські прапори, якими розмахують активісти у натовпі на майданах африканських міст? Африканіст Максим Матусевич, професор університету Сетон-Холл у Нью-Джерсі, вважає, що все це відбувається у великому контексті політичних, ідеологічних та економічних інтересів путінської Росії: посіє хаос і отримає миттєву вигоду.

Статтю професора публікує видання The Insider [2].

Чому російські прапори?

Після військового перевороту у Нігері у кадрах телетрансляцій засвітилися російські прапори у натовпі прихильників нової влади. Схожа ситуація виникла, наприклад, і в Кот-д'Івуарі, де під час недавніх заворушень демонстранти розмахували російськими триколорами. Все це відбувається в контексті серії переворотів, що розвиваються за одним і тим самим сценарієм, як це нещодавно було в Малі, а до цього — у Буркіна-Фасо: скидається попередній уряд, тісно пов'язаний із Францією, приходить до влади хунта, її засуджують Франція та ECOWAS — західноафриканська економічна організація, а Росія заявляє, що «це ваша суверенна справа», і надає послуги пригожинських ПВК для «охорони» хунти. Схожа динаміка виявилася нещодавно і в Судані під час громадянської війни, яка там зараз перебуває. Жителі Західної Африки, які стежать за тим, що відбувається в Малі або Буркіна-Фасо, бачать, що повалення попереднього режиму та наступний прихід до влади хунти зазвичай супроводжуються допомогою Росії.

Формально Росія ніяк не пов'язана з силами, що організують в Африці перевороти, і поки немає підстав вважати, що Кремль відіграв у цьому суттєву роль, але прокремлівські організації на континенті активні і завжди готові долучитися до гри. Політолог та спеціаліст з вивчення ультраправих рухів Антон Шеховцов на платформі організації European Platform for Democratic Elections опублікував дослідження [3], що показує втручання агентства з моніторингу виборів AFRIC/AFRIC (Association for Free Research and International Cooperation) у виборчі та взагалі політичні процеси в африканських країнах. AFRIC, швидше за все, пов'язана з грошима Пригожина, хоч сам він там ніколи не світився. Проте, активісти організації про це говорять прямо [4]. АФРІК була заснована в Санкт-Петербурзі і є дещо дивним альянсом імперіалістів, російських націоналістів типу Костянтина Малофєєва та Олександра Дугіна (який дружить або принаймні знайомий з деякими членами цієї організації), правих європейців (наприклад пов'язаних з німецькою AfD) і лівих антиімперів на кшталт Кемі Себа, засудженого свого часу у Франції за антисемітизм.

На континенті з місцевим і російським населенням активно працюють посольства (що традиційно переважають із представників спецслужб), іноді вони роздають і прапори. Але, швидше за все, поява цих прапорів у руках мітингувальників все ж таки не свідчення якоїсь російської спецоперації, а результат уявлення про те, що Росія — природна альтернатива колишній владі, пов'язаній із Францією і Заходом в цілому.

Це не означає, що Росія і справді єдина альтернатива. Скажімо, Китай в Африці значно впливовіший економічно, будує залізниці та автомобільні дороги, висаджує дерева, зводить нові мікрорайони, тоді як Росія на континент постачає в основному лише зброю. Але Китай при цьому цурається політики, не вплутується у «війни культур» і намагається не подавати себе як ідеологічну альтернативу. І тим більше КНР не надаватиме військової підтримки тій чи іншій політичній силі, тому місцеве населення не бачить у Китаї альтернативи Заходу.

Служба захисту від Конституції. Як Кремль допомагає диктаторам

Скрізь, де Росія проявляє себе в Африці, вона говорить про «багатополярний світ» і важливість «суверенітету», розуміючи під цим, що Захід не повинен втручатися у внутрішні справи держав, у тому числі й тоді, коли там відбуваються військові перевороти або коли перебуває два десятки років при владі президент намагається знову продовжити свій термін. Ось, наприклад, у президента Туадери з Центральноафриканської Республіки незабаром закінчується другий термін і за конституцією він не має права балотуватися на третій, але нікуди йти, схоже, не збирається, як це, на жаль, часто буває в Африці і дуже добре знайоме росіянам. РФ силами ПВК Вагнера охороняє Туадеру (завдяки чому цей режим і тримається) і цим посилає сигнал: «Міняй конституцію, залишайся на новий термін — нічого страшного не станеться».

Схожа ситуація нещодавно спостерігалася у Гвінеї. Літній президент Альфа Конде дуже не хотів йти, Захід став ставити питання щодо дотримання конституції, а російський посол у Конакрі виступив із заявою [5] на підтримку Конде: мовляв, конституція має адаптуватися до реалій, а не навпаки, конституція — це вам не Біблія і не Коран її легко можна переписати.

Деяким африканським елітам, які опинилися при владі, це, звичайно, дуже подобається: якщо вони хочуть скасувати конституцію або залишатися при владі нескінченно, Захід просто «висловлюватиме занепокоєння», а от на військову чи дипломатичну підтримку Росії місцеві еліти можуть розраховувати. Тому не дивно, що вагнерівців запрошують до таких країн, як ЦАР, Малі, а тепер, мабуть, і до Буркіна-Фасо. При цьому вплив Росії гібридний: з одного боку, ПВК Вагнера, з іншого — «м'яка сила». Центральноафриканська Республіка — добрий приклад: там уже кілька років присутні вагнерівці, які воюють із повстанцями та охороняють президента, але відкрився і так званий «Російський дім», який курирує культуру та афілійований із посольством. Вони розкручують радіостанцію, нещодавно організували конкурс краси, показують місцевому населенню кіно, у тому числі й фільм [6], знятий на гроші Пригожина і прославляючи пригоди російських найманців в Африці. А організований «Російським домом» конкурс краси був націлений на рекламу традиційних ґендерних ролей та демонстрацію прихильності Росії тим самим традиційним цінностям. Таким чином культивується образ Росії як оплота традиційних цінностей та класичної мужності.

«М'яка сила», втім, стикається з деякими проблемами, у тому числі викликаними поширенням іміджу вагнерівців як садистів і головорізів: так, наприклад, у Центральному Малі минулого року вони вчинили страшні звірства [7], вбивши до 500 людей у селі Мура (і це лише один з багатьох прикладів). ПВК Вагнера прийшла в Малі, оскільки влада хунта, що захопила, почала видавлювати ООН і французів, які до цього забезпечували безпеку Сахеля. У вакуумі, що створився, активізуються повстанські ісламістські рухи, які ототожнюють себе з Ісламською державою та «Аль-Каїдою». Наприклад, на півночі та північному сході Нігерії діє дуже жорстока терористична організація «Боко Харам», яка теж позиціонує себе як ісламістська. І всі ці рухи загрожують існуючим режимам. У Малі, Буркіна-Фасо та Нігері донедавна для вирішення цієї проблеми запрошували французів. У французькому експедиційному корпусі було понад 2 тисячі людей у Малі, 1,5 тисячі в Нігері. А коли хунти почали видавлювати французів, їхнє місце стали займати вагнерівці, менш численні, зате не пов'язані жодними міркуваннями правил ведення війни та захистом мирного населення.

У Малі, Буркіна-Фасо та Нігері раніше боролися з ісламістами за допомогою французів, тепер їх замінюють вагнерівцями

Правлячі хунти не турбує жорстокість вагнерівців, тому що, на їхню думку, саме такими методами і потрібно гасити повстання. Але в результаті насильство не гаситься, відбувається лише посилення та поглиблення розколу. Ця динаміка спостерігається і в Малі, і в Буркіна-Фасо, і на півночі Беніна, і тепер, мабуть, у Нігері: налякане місцеве населення шукає захисту в ісламістів. У результаті виникає замкнене коло і проблема стає справжньою раковою пухлиною.

Вигода Росії - уран і голоси в ООН

Росія підтримує африканські диктатури, звісно, не безоплатно.

По-перше, на тлі ізоляції через війну в Україні Росії потрібна дипломатична підтримка. В ООН приблизно половина африканських держав відмовляється голосувати за резолюції, які засуджують Росію. Втім, за Росію постійно голосує лише одна країна — Еритрея, одіозна тоталітарна держава, де все досить схоже на Північну Корею. Інші утримуються, але Росія рада і цьому, як би показуючи всьому світу та своєму населенню: «Захід намагається нас ізолювати, але це не виходить». Ця пропаганда не дуже ефективно працює, і в західному мейнстрімі склалася думка, що Росія — країна-ізгой, країна-агресор, яка веде імперіалістичну війну проти України та скоює військові злочини. Проте на Заході є сегменти населення та сили в політичному полі (як вкрай праві, так і вкрай ліві), які критично ставляться до того, що пишуть New York Times чи Washington Post, і факт підтримки частиною африканських країн для них є свідченням того. , Що «не все так однозначно».

По-друге, Кремль намагається отримувати і комерційну вигоду. Так, наприклад, Росія, як і Нігер, входить до десятки головних експортерів урану у світі, і якщо припинити постачання урану з Нігеру до Європи, то через дефіцит, що виник, французи постараються не накладати санкції на Росію.

Задля зміцнення свого політичного впливу Росія активно посилює медійний вплив на континенті, особливо у франкофонній Африці. Наприклад, у Камеруні є компанія Afrique Media, її головний редактор приїжджав до Санкт-Петербурга на африканський форум, де навіть фотографувався з Пригожіним. Незабаром після того, як RT France прикрили після російського нападу на Україну, компанія Afrique Media вступила у партнерські відносини [8] із RT. Цілком імовірно, що канал отримує фінансову підтримку з Росії.

І, звичайно, саме франкомовне RT має певну популярність в інтернеті. Переважна більшість населення Західної Африки, швидше за все, до ладу не знає, що таке Росія, і на карті її не знайде, тому вплив RT більше стосується еліт, більш освіченої частини населення, жителів столиць та міст, активістів.

Біженці - зброя Росії

У ході протистояння із Заходом в Африці в Росії є ще один козир, і він пов'язаний із потоком біженців у західні країни. За останні роки ми спостерігали неодноразово, як політична нестабільність у турбулентних регіонах світу викликає відтік біженців, що іноді набуває катастрофічних масштабів. Ті, хто останні десять років тікав від конфліктів до Сирії чи Афганістану, прагнули потрапити на Захід, а там поява тисяч нових іммігрантів часто викликає глибокі політичні розбіжності у суспільстві та сприяє зростанню популярності вкрай правих партій. Росію, зрозуміло, це дуже влаштовує, оскільки Кремль зацікавлений у дестабілізації Європи. Крім того, посилення ультраправих Кремлю теж на руку, оскільки такі праві партії, як AfD у Німеччині чи «Національне об'єднання» Марін Ле Пен у Франції, як правило, симпатизують Росії.

Росію дуже влаштовує потік африканських біженців до Європи

Ще під час бомбардувань у Сирії Росія відпрацювала стратегію зі створення потоків біженців, які Кремль ефективно використав для шантажу Євросоюзу та Туреччини. Є всі підстави вважати, що така політика дестабілізації може бути застосована в турбулентному Сахелі. Європейські країни дуже бояться чергового результату біженців, які, зрозуміло, прагнутимуть до Європи, а не Росії. Дестабілізуючи ситуацію в Сахелі, Росія нічим не ризикує, а політичні дивіденди від такої дестабілізації для Кремля цілком очевидні.

Повернення США

Традиційно найактивнішим гравцем у Західній Африці останні десятиліття була Франція, оскільки після закінчення холодної війни американці значною мірою втратили інтерес до континенту. Гуманітарна операція в Сомалі в 1993 році була задумана як демонстрація допомоги Африці, що голодує, але закінчилася плачевно: загинули 19 американських спецназівців. Це фіаско на якийсь час відбило в американців бажання мати справу з Африкою. Коли всього через кілька місяців після трагедії в Могадішо в Руанді стався геноцид народу тутсі, США, як і інші західні країни, не втручалися, що призвело до загибелі сотень тисяч людей.

Інтерес до Африки почав відроджуватися після терактів 11 вересня 2001 року, коли північно-східна Африка стала одним із плацдармів боротьби з ісламським тероризмом. З того часу американський «слід» в Африці часто пов'язаний із забезпеченням національних інтересів США у боротьбі з тероризмом. У Нігері досі існує кілька американських військових баз, у тому числі укомплектованих дронами, там базується більше тисячі американських військовослужбовців, завдання яких принаймні до перевороту полягало у стримуванні загрози ісламізму в Сахелі.

Сьогодні інтерес до Африки у Вашингтоні пов'язаний у тому числі з поширенням російського та китайського впливу в окремих частинах континенту. Війна в Україні посилила ці тенденції, як ми бачили під час американо-африканського саміту у Вашингтоні. Африку знову «доглядають» наддержави, оскільки африканські держави знову, як за часів холодної війни, перетворюються на полігон глобального протистояння.

Підсумки петербурзького форуму

У цьому контексті можна об'єктивніше оцінити африканський форум, що пройшов у Петербурзі, який російська пропаганда з перших днів представляла як величезний успіх. Але з погляду реальних результатів успіху був. До Росії приїхали лише 17 глав держав (плюс п'ять віце-президентів, чотири глави уряду та один голова парламенту), тоді як на минулий саміт у 2019 році — 44, і це не випадковість. Навіть ті держави, які до Росії ставляться з деяким розумінням, дорожать своїми відносинами із Заходом. Як не крути, із Заходом набагато більше зв'язків, вищий торговельний оборот і ніхто не прагне підпадати під санкції. Досить сказати, що товарообіг Африки з Росією набагато нижче, ніж її торгівля з Китаєм, Євросоюзом чи США. Африці є що втрачати, і дружба з Росією може коштувати їй дорого. При всьому єднанні учасників форуму навколо «антиімперіалістичних» гасел реальність така, що із Заходом торгують, на Захід їздять відпочивати, на Заході купують майно, на Захід тікають від своїх воєн, на Заході намагаються знайти роботу, і жодні форуми цього не змінять.

До кінця саміту — це сталося досить непомітно — президент ПАР Сиріл Рамафоса, який у принципі симпатизує Росії за старою доброю пам'яттю про підтримку Радянським Союзом боротьби проти апартеїду, висловився з приводу путінських обіцянок безкоштовної допомоги зерном: мовляв, дякую велику Путіну, але, в принципі, ми прийшли сюди не за подарунками, а для того, щоб відновилися постачання зерна через Чорне море, це нам набагато важливіше. Пропозиція безкоштовної допомоги і сама по собі могла бути розцінена як досить принизлива, а тепер, коли Росія після завершення форуму бомбардує українські зерносховища, у Кремля в Африці можуть виникнути серйозні проблеми, які нівелюють весь цей пропагандистський успіх.

Переклад: «Аргумент» [9]

На цю тему: