Принаймні, можливості альянсу без США викликають занепокоєння.

Слабкі військові успіхи Росії у війні проти України підірвали репутацію її армії. Захлинаючись і втрачаючи дедалі більше солдатів і техніки, Збройні сили РФ тепер не здаються другою чи третьою найсильнішою армією світу, як раніше вважалося. І в цей же час, НАТО отримав друге життя, а Фінляндія і Швеція прагнуть приєднатися до нього. Вторгнення, влаштоване Владіміром Путіним, виявилося колосальним прорахунком. Однак, деякі союзники в НАТО можуть неправильно інтерпретувати уроки цієї війни, упускаючи з уваги на довгострокові перспективи європейської безпеки. Росія не зникне як стратегічний суперник. А її армія не така вже й «потьомкінська», як здається. Про це в статті для The Economist [2] пише директор програми дослідження Росії в CNA Майкл Кофман.

осійський прогрес на сході України впродовж останніх днів, який хоч і був непостійним і повільним, але багато про що говорить. Оборонна спільнота схильна не звертати увагу на нюанси. І їхня політика нагадує маятник. Якщо раніше російську військову силу перебільшували у військових колах на Заході, то тепер її аж надто применшують. Реальність, як завжди, десь посередині. Росія не така сильна і не така слабка, як здається. Більш важливо те, що військова сила часто тісно пов’язана з контекстом. І погані успіхи Росії у війні проти України можна пов’язати з особливостями її погано продуманого плану і таких же політичних суджень російської влади.

Спочатку вторгнення армія Росії керувалася неробочою військовою стратегією, переслідуючи недосяжні цілі. Війська не були готові до вступу у велику війну. І про її початок їм навіть ніхто не сказав. З того часу вони суттєво скорегували свої дії. На Донбасі російська армія веде наступ у більшій відповідності до своїх тренувань і організації. Не зважаючи на істотну втрату сил, російський наступ добивається поступових досягнень. Війна може затягнутися на дуже довго. Росія не змогла позбавити Україну її суверенітету. Але ніхто не може сказати, чи Україна здатна відвоювати свої втрачені території, навіть якщо західна допомога буде масштабною.

Вочевидь, армія Росії не здатна почати нову війну, а тим більше проти НАТО. Однак, це не повинно аж надто заспокоювати союзників в альянсі. Існує спокуса повірити, що якщо Україна так чудово обороняється проти російських сил, то перемога НАТО в разі спалаху конфлікту гарантована. Але це неправильний висновок, який можна винести з цієї війни. Особливості умов, в яких війна починається, сильно впливають на те, як військова сила проявляє себе і чи може вона досягти політичних цілей. 

Хорошою аналогією російсько-української війни може стати неочікувано погані успіхи СРСР під час вторгнення в Фінляндію в 1939-1940 роках. Вони викрили слабкості й структурні проблеми в Червоній армії. Однак, влада Німеччини неправильно інтерпретувала уроки тієї війни, коли планувала німецьке вторгнення в СРСР у 1941 році. Очевидно, що російська армія армія Росії сильно постраждала не лише через погане планування вторгнення в Україну. З точки зору підготовки, командування і дисципліни вона має серйозні недоліки. Однак, ще дуже багато питань про російсько-українську війну лишаються без відповіді. І тому ранні спроби її оцінити можуть бути неправильними. 

З часом може виявитися, що початкова фаза була короткостроковою справою. Більш ретельний аналіз покаже, що російські успіхи варіюються залежно від того, яку вісь наступу і які частини російської армії оцінювати. Наприклад, російські сили на підвні змогли швидко вийти з Криму і захопити великі території, які досі утримують. Більше того, ще багато чого не відомо про те, яку допомогу США надали Україні окрім озброєння. І як це вплинуло на хід боїв. Зрештою, буде важливо ще раз оцінити не лише де російські сили розташовані, а й куди вони намагаються просунутись.

Росія також показала нездатність масштабувати власні операції. Вона не змогла повторити в масштабах всієї України те, що її армія змогла досягти меншими зусиллями в 2014-2015 роках. Станом на початок вторгнення російським Збройним силам бракувало досвіду участі в широкомасштабних операціях. І це далося в знаки. Але в країн НАТО теж немає такого досвіду за виключенням США. Від інтервенції в Лівії у 2011 році до виходу з Афганістану в 2021-му - не відомо, що НАТО зміг би зробити без американської участі. У Росії тепер є досвід широкомасштабних операцій, хоч вона заплатила дуже велику ціну за цю науку (як і СРСР до неї). Минуть роки, перш ніж російська армія зможе відновитися після катастрофічного вторгнення в Україну. Однак, поразка часто кращий вчитель, ніж успіх.

Західні настрої коливалися від занепокоєння неспроможністю країн Європи утримати один аеропорт в Афганістані без американської підтримки до ентузіазму після неочікуваного українського успіху в обороні. Однак, цей зсув у сприйнятті не повинен ввести країни НАТО в оману. Їм не варто вірити, що в іншому контексті Росію можна буде легко перемогти. Попри те, що російську військову силу сильно переоцінили, альянсу краще дивитися на її можливості тверезо. США будуть дедалі більше зосереджені на Китаї, інвестуючи у військовий баланс Індо-Тихоокеанського регіону. Розширення НАТО за рахунок нових членів принесе нові військові можливості. Але вбудуть і нові виклики. Рецесія глобальної економіки і довгострокова ціна відбудови України можуть відволікти на себе ресурси, які були призначені на оборону.

Російське вторгнення стало свіжим нагадуванням, що тривала війна залежить від наявності живої сили, забезпечення, боєприпасів і оборонно-промислового потенціалу для підтримки оборони. В усіх цих категоріях НАТО є що покращувати. Якби довелося пройти таке ж випробування, армія альянсу могла б виявити, що у неї є багато тих же проблем, від яких Росія страждає в Україні. НАТО не варто применшувати загрозу з боку Росії чи ставати надто самовпевненим. Попри великі втрати, російська армія рано чи пізно відновить сили. Санкції вплинуть на її оборонну промисловість. Але списувати Росію як військову силу з рахунків було б неправильним висновком з російсько-української війни.

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• «Росію виснажують, а Україні не дають упасти. Доведеться воювати вдовгу» - військовий аналітик Агіл Рустамзаде [4]