«Газпром» погрожує зробити це ще раніше А як взагалі можливо, що він триває через півтора роки війни?

Про це йдеться у статті видання Associated Press [2].

Україна готує свою газотранспортну систему до припинення експорту газу з Росії до Європи, заявив [3] в інтерв'ю Financial Times міністр енергетики країни Герман Галущенко. Статися це може після 31 грудня 2024 року, коли спливає термін дії транзитного контракту Москви та Києва. Більше того, "Газпром" погрожує [4] зупинити транзит навіть раніше, ніж це зробить Україна. Європейські країни попереджають [5] трейдерів про реальну перспективу припинення постачання з РФ через територію України, і такі прогнози вже спровокували занепокоєння на газовому ринку. Розбираємось, як стало можливим збереження торгових відносин під час війни і хто постраждає більше за інших, якщо транзит таки зупиниться.

На тому, що транзит російського газу до Європи через українську газотранспортну систему після 24 лютого 2022 року не зупинявся на добу, дивовижні обставини не закінчуються. Вражає й те, що на тлі бойових дій український маршрут залишився одним із двох останніх каналів постачання російського газу. Диверсанти вивели з ладу «Північні потоки», взаємні санкції «відключили [6]» газопровід через Польщу — а українська газотранспортна система як качала газ із радянських часів, так і хитає.

До травня 2022 року російський газ надходив на територію України через дві газовимірювальні станції [7] — «Збереження» у Ростовській області на кордоні з Луганською та «Суджа» у Курській області на кордоні з Сумською. Торік у травні Україна оголосила форс-мажор і перестала приймати заявку на прокачування газу через «Збереження», пояснивши це втратою контролю над газотранспортним обладнанням, що знаходиться на окупованій території. В результаті транзит скоротився більш ніж удвічі, приблизно до 40 мільйонів кубометрів на добу. І на цьому рівні він зберігається досі.

Після припинення прийому газу через "Збереження" Україна пропонувала "Газпрому" збільшити прокачування через "Суджу", але російська компанія відмовилася, пояснивши, що не бачить жодних підтверджень форс-мажору, а перенесення обсягів на "Суджу" назвала "технологічно неможливим". З того часу «Газпром» щодня продовжує подавати заявки на транзит через «Збереження», але їх не приймає [8] українська сторона — «доки Україна не відновить повний контроль над своєю газотранспортною системою».

Діючий контракт на транзит через Україну було підписано у грудні 2019 року на п'ять років і передбачав, що «Газпром» за цей період прокачає 225 мільярдів кубометрів газу. Це мало принести українському державному «Нафтогазу», який відповідає за організацію транспортування, близько семи мільярдів доларів. У контракті зафіксовано умову ship or pay («качай чи плати»), за якою «Газпром» зобов'язався прокачати у 2020 році мінімум 65 мільярдів кубометрів, а в період з 2021 по 2024 рік щонайменше по 40 мільярдів кубометрів.

Якщо «Газпром» захотів би поставити через Україну більше газу, він мав би доплатити «Нафтогазу» за транзит за вищим тарифом.

Якби прокачування падало нижче за обумовлений у контракті рівень — російській компанії все одно довелося б платити транзитні платежі на ту саму суму, що й при постачанні зафіксованих угодою обсягів.

Насправді транзит був нижчим у 2020 році (55,8 мільярда кубометрів), трохи вищим за рівні контракту 2021-го (41,6 мільярда), поки не обвалився до мінімальних 19 мільярдів кубометрів за підсумками військового 2022 року. До припинення прийому газу через «Збереження» «Газпром» виконував умови контракту і справно платив за транзит незалежно від фактичного обсягу прокачування. Після травня 2022 року платежі знизилися [9] на 30%, що стало приводом для звернення [10] "Нафтогазу" до арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті.

Окрім транзитного контракту, у грудні 2019 року Росія, Україна та Єврокомісія як посередник на переговорах підписали міжурядовий протокол, за яким Газпром зобов'язався виплатити (і виплатив) Нафтогазу 2,9 мільярда доларів за рішенням [11] Стокгольмського арбітражу [12]. Сторони також відмовлялися від усіх існуючих на той момент взаємних позовів та фіксували можливість продовження транзитного контракту на схожих умовах на період із 2025 по 2034 рік.

Ранніші цінові конфлікти призвели до того, що Україна перестала купувати газ у Росії безпосередньо

Коріння довгої історії газових конфліктів Росії та України сягає ще за часів розпаду СРСР, коли Україна отримала у спадок усі основні газопроводи, якими газ із Росії постачався до Європи. При цьому Київ сильно залежав від постачання російського газу — внутрішній видобуток в Україні забезпечував тоді не більше чверті попиту. Взаємна потреба один одного не подобалася жодним ні іншим — і це невдоволення неодноразово призводило до великих скандалів і навіть припинення поставок (у 2006 і 2009 роках).

У результаті до 2010-х років обидві сторони дійшли, здавалося, до єдиного чинного рішення максимально скоротити будь-яку взаємодію. "Газпром" побудував "Північний" і "Турецький потік" і готувався запустити "Північний потік - 2", що могло призвести до зупинки транзиту через Україну.

У свою чергу Київ з 2015 року перестав купувати газ у Росії і почав імпортувати його з Європи за «віртуальним реверсом». Це схема, за якої Україна формально купує газ у європейських компаній, але фактично залишає собі частину транзитного російського газу, що прокачується до Європи. Це дозволяє країні заощадити на транспортуванні газу зі свого західного кордону Схід.

Зараз газ через український маршрут купують компанії у трьох країнах Євросоюзу – Словаччині, Австрії та Угорщині:

- контракт словацької SPP із «Газпромом» на постачання 6,5 мільярда кубометрів на рік розрахований до 2028 року. За даними джерела «Медузи» у «Газпромі», нещодавно контракт було переглянуто у бік скорочення обсягів, тому щодобові постачання зараз варіюють від 8 до 12 мільйонів кубометрів на добу;

- австрійська OMV купує по шість мільярдів кубометрів на рік, контракт – до 2040 року. Щодобові обсяги можуть сягати 20 мільйонів кубометрів на добу;

- контракт з угорською MVM розрахований до 2036 року на 4,5 мільярда кубометрів на рік. Але більшу частину газу Угорщина отримує за «Турецьким потоком» і лише близько 1 мільярда кубометрів на рік — через Україну (близько 2–3 мільйонів кубометрів на добу).

Також російський газ через Україну отримує Молдова - близько 2-3 мільярдів кубометрів щорічно (або приблизно 6-8 мільйонів кубометрів на добу), контракт розрахований до 2026 року. Ще частину обсягів російського газу, за даними трейдера, який бере участь у біржових торгах, забирає «Газпром Італія», яка входить до групи «Газпром» і торгує цим газом в основному на австрійському ринку.

Що станеться із цими контрактами, якщо транзитний договір не буде продовжено, невідомо. Зупинка українського коридору точно стане великою проблемою для економіки країн Центральної та Східної Європи навіть тих, хто більше не отримує російський газ. Наприклад, Німеччині в цьому випадку доведеться постачати ЗПГ, який вона закуповує, до країн Східної Європи, і країна побоюється, що це може призвести до скорочення обсягів газового постачання місцевої промисловості. Як наслідок, Німеччина сама ризикує мати справу з економічним спадом, попереджав [13] у червні міністр економіки ФРН Роберт Хабек.

До 2025 року, коли на європейський ринок прийдуть нові обсяги ЗПГ [14] зі США та Катару, проблема може бути вирішена, але до цього моменту залишаються ще дві зими (у першу з них у разі, якщо контракт «Нафтогазу» з «Газпромом» не буде розірвано достроково, російський газ через Україну ще продовжуватиме надходити).

Якщо прогнози про призупинення транзиту здійсняться, Україна одразу втратить усі транзитні платежі — за оцінками експертів [15], у період до 2024 року вони можуть становити близько 1,3 мільярда доларів на рік. Гостро може постати й питання забезпечення газом промисловості та населення. Переставши купувати російський газ вісім років тому, Україна почала покладатися на два джерела: власний видобуток та імпорт газу з європейських країн — Угорщини, Польщі та Словаччини. Видобуток газу в Україні за підсумками 2022 року знизився на 7% порівняно з 2021-м, до 18,5 мільярда кубометрів. Щоправда, попит упав сильніше [16] – на 25%, до 20,1 мільярда кубометрів. Тому зараз, у середині літа, власний видобуток на рівні близько 50 мільйонів кубометрів на добу повністю покриває [17] потреби країни у газі. Однак для проходження осінньо-зимового сезону цих обсягів може не вистачити.

У разі припинення транзиту зупиняться і постачання газу віртуальним реверсом з Європи. Схоже вже відбувалося влітку 2022 року: коли потік російського газу до Європи різко скоротився, висохнув і «віртуальний реверс», яким користувалася Україна. Частково його обсяги тоді замінили фізичні постачання з європейських країн, наприклад Польщі. Вони дорожчі — треба платити за транспортування газу із західного кордону країни на схід. Поки що єдиною точкою для «віртуального реверсу» залишається кордон України та Словаччини — те місце, де російський газ безпосередньо надходить на територію Євросоюзу.

З початку липня газотранспортні оператори фіксують зростання постачання газу з Європи в Україну, але практично весь цей газ належить європейським трейдерам — так вони використовують вільні потужності українських підземних сховищ газу (ПСГ) для заощадження сировини, якій не вистачило місця у заповнених ПСГ Європи. Медузі» співробітник трейдингової компанії, що базується в Європі та бере участь у біржових торгах. У разі дефіциту газу та зростання цін на європейському ринку наступної зими трейдери можуть забрати цей газ з українських ПСГ та продати його споживачам у Євросоюзі. Поки що такого газу небагато — близько 500 мільйонів кубометрів. Велика частина газу в українських ПСГ — це все ж таки власні запаси України. Загалом у них зберігається 11,7 мільярда кубометрів, випливає з даних [18] на кінець липня. Мета української влади — підійти до опалювального сезону із запасами 14,7 мільярда кубометрів.

Якщо транзит припиниться, перед Україною постане ще одне питання — про підтримку газотранспортної системи (ГТС) у робочому стані, що потребує інвестицій. Один із варіантів — ГТС буде переорієнтовано на внутрішніх споживачів. По суті, цей процес уже розпочався після укладання чинного контракту із «Газпромом». Тоді стало ясно, що обсяги прокачування впадуть із колишніх 100 мільярдів кубометрів на рік до 40 мільярдів, говорив [19] українському виданню Delo.ua директор спеціальних програм українського науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев.

Росія навіть у разі повної зупинки прокачування газу через Україну зможе продовжувати постачання до Європи — за єдиним маршрутом, що залишається в цьому сценарії, через Туреччину.

«Турецьким потоком» до Європи зараз постачається близько 10 мільярдів кубометрів на рік, підрахували [20] аналітики Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету SIPA. За їхньою оцінкою, якщо транзит через Україну буде зупинено, «Газпром» втратить від 45 до 73% обсягів європейського експорту, що залишився, а постачання знизяться до 10–16 мільярдів кубометрів на рік.

Відповідно, знизиться і виторг «Газпрому», який у жодному разі не встигне швидко переорієнтувати ці обсяги на східні ринки. За оцінками експертів [21], 2023 року доходи компанії від експорту до Європи можуть обвалитися до 12,5 мільярда доларів проти більш ніж 52 мільярдів 2022-го. Дострокова зупинка транзиту через Україну здатна обвалити це значення ще сильніше.

Спробуємо відповісти на головне питання: так буде продовжено транзит після 2024 року чи ні?

Коротка відповідь це вкрай малоймовірно. Теоретично транзит може продовжуватися за більш гнучкою моделлю, на базі короткострокового бронювання «Газпромом» українських транзитних потужностей — наприклад, на місяць або навіть на день уперед, вважають аналітики [20] Колумбійського університету. Ще одна можливість — укласти контракти з європейськими компаніями так, щоби вони отримували російський газ на східному кордоні України і самі, без участі «Газпрому», домовлялися про його транспортування. Проте «Газпром» за нинішніх умов сам навряд чи погодиться на такий варіант.

Тому найбільш вірогідним поки що виглядає сценарій припинення транзитного контракту 31 грудня 2024 року без продовження, вважають експерти Колумбійського університету. Прямі переговори між Україною та Росією щодо газу зараз виглядають неможливими, а досягнення угоди вимагатимуть «абсолютно іншої геополітичної обстановки». При цьому важливо враховувати і песимістичніший сценарій — наприклад, що транзит зупиниться раніше терміну закінчення контракту з волі однієї зі сторін або через випадкове або навмисне пошкодження інфраструктури.

Програють усі: Україна втратить транзитні платежі, «Газпром» — виторг і клієнтів, європейські споживачі — недорогий газ. Але учасники європейського газового ринку вже підготувалися [22] до будь-яких варіантів розвитку подій, тож шоком для них розрив однієї з останніх важливих економічних ниток з РФ не стане.

Вгорі: газовий хаб в австрійському Баумгартені — одна з найбільших точок експорту російського трубопровідного газу до Європи. Фото: Joe Klamar / AFP / Scanpix / LETA

«Аргумент» [23]

На цю тему:

• Як Україна намагається позбавитися газової залежності [24]
• Як енергетика України готується до наступної зими [25]
• Енергетика України: біда не вчить [26]
• Зелена енергетика України 2.0: чого чекати її виробникам після закінчення війни [27]