Митрополит Донецький та Маріупольський Сергій (Горобцов) розповів про окупацію Донеччини, московський патріархат, віру та щоденне соціальне служіння заради Бога, людей і України.
Свідчення митрополита публікує [2] видання Цензор.НЕТ.
“В Донецьку, Маріуполі ми були насправді дуже щасливі. Мріємо та віримо, що колись повернемося до рідного краю. А зараз працюємо на перемогу” -, ніби щоденну молитву повторює ці слова митрополит Сергій.
Ми поспілкувалися з владикою після майже трирічного перебування його та команди волонтерів Донецької єпархії в Дніпрі. Говорив переважно пан Сергій, бо коли людині болить, і коли людина всім серцем вболіває за свою землю, перебивати питаннями особливо не виходить.
Отже, від першої особи, від митрополита Донецького і Маріупольського Сергія про окупацію рідного краю, московський патріархат, віру та щоденну неймовірну роботу по допомозі переселенцям, військовим, дітям з інвалідністю і друзям нашим меншим.
Владико, як почуваєте себе в Дніпрі, адже третій рік Ви з командою живете і працюєте тут?
Дніпро - це місто, яке з 2014 року стало форпостом для України. Звідси пішли перші добровольці визволяти нашу рідну Донеччину. Тут ми майже три роки, після початку повномасштабного вторгнення здійснюємо наше служіння. У нас, тобто у мене та мого духовенства не лишилося храмів в Донецьку, Маріуполі, Бахмуті та інших окупованих або знищених міст Донецької області. Проте ми, як люди віруючі пам’ятаємо слова Спасителя: “Адже де двоє або троє зберуться в Ім'я Моє, там і Я серед них!”. Тому наші храми тепер там, де ми: в волонтерському хабі “Доброго ранку, ми з Маріуполя”, в окопах поруч з військовими, в дитячих будинках, навіть в щоденній допомозі вимушеним переселенцям ми здійснюємо наше служіння Богу.
Дніпро нас прихистив, а ми робимо все можливе, щоб нашим землякам і тим, хто тікає від війни з інших областей, було хоч трохи легше. Для цього ми створили волонтерський хаб, почали видавати гуманітарну допомогу, надавати безоплатні послуги юриста, підтримувати літніх людей, дітей з інвалідністю, які живуть в Дніпрі. Завдяки постійній підтримці Предстоятеля Православної Церкви України Митрополита Епіфанія, Архієпископа Української Православної Церкви США Данієля Зелінського, нашим постійним жертводавцям та партнерам по соціальному служінню, ми щодня маємо можливість роздавати продуктові набори та засоби гігієни вимушеним переселенцям; закуповувати усе необхідне для військових, які боронять Україну і рідну Донеччину зокрема; підтримувати дитячі будинки в Дніпрі, де мешкають дітки з інвалідністю; не забуваємо і про друзів наших менших - багато хто, залишаючи свій дім, забирає з собою і собачок та котиків, їх ми теж не лишаємо без їжі. Так ми робили в Донецьку, Маріуполі, зараз в Дніпрі, так ми робитимемо, де б не були. Це наш обов’язок, це наше соціальне служіння, наш зв’язок з Богом та рідним краєм.
Ви не уявляєте скільки історій про міста Донеччини ми чуємо від людей, які щойно виїхали звідти. Скільки болю в їх голосі, скільки жаху. Росія принесла в нашу країну смерть та руйнування. А допомагають армії окупанта нищити наші життя священики та єпископи так званої української православної церкви московського патріархату.
Коли почалася окупація Маріуполя, я благословив капеланам та духовенству виїхати з міста. ЯК тільки вони виїхали, війська РФ прийшли саме в церкви. З кафедрального храму Петра Могили, де були зібрані унікальні підручники, книги про українство та Україну, вони все винесли і спалили. Росіяни вкрали з того ж собору моє облачення, яке подарував мені Митрополит Епіфаній та вивезли його в Москву, в музей війни. За декілька тижнів, зайшовши у собор у Волновасі, російські військові привселюдно спалили українські рушники. Храм також облили соляркою і підпалили. Так само вони вчиняли у кожному храмі - виносили на вулию і привселюдно спалювали рушники з ікон.
Руйнування наших храмів, будинків наших прихожан, патріотів відбувалися за наводкою священиків московського патріархату. Ті храми, які залишилися майже не ушкодженими, захопили ті самі єпископи та священики мп.
Зараз ми дізналися, що митрополит УПЦ мп Іларіон у Донецьку передав повноваження російському засланцю, разом з ним помолився та пішов на покій.
Тобто виходить, що ворогу мало зруйнувати наші храми, відібрати їх у нас, то вони ще й дурять людей, ставлячи російських ієрархів керувати єпархіями на Донеччині. І що цікаво, що ці єпископи не соромлячись обіцяють маріупольцям краще життя. Тобто виходить так: прийшли розбомбили місто, вбили тисячі людей, розікрали те, що лишилося, знищили життя та долі, а тепер прикриваються дешевими обіцянками про щастя і якусь допомогу. Що це, як не лицемірство та блюзнірство. Чи потрібні їм насправді люди? Звісно, ні. Вони відробляють, виправдовують ворожу пропаганду.
Вони навіть припинили роботу нашого “Будинку Милосердя”, вигнали звідти всіх хворих людей літнього віку.
Владико, що зараз відбувається на Донеччині? Як нове духовенство ставиться до парафіян?
На скільки я знаю, то ситуація дуже погана. До прикладу, у Бойківському районі (колишньому Тельманівському) проживає багато людей з заходу країни, які були переселені сюди під час операції “Вісла”. Це наші прихожани, з якими ми спільно молилися в храмах та на цвинтарях, біля могил їх рідних, робили хресні ходи з хоругвами, святкували спільно релігійні та державні свята. Зараз люди відмовляються ходити до захоплених ворогом храмів, бо духовенство не хоронить на кладовищах, врази підняли ціни на церковне начиння, поставили космічні “такси” за похорони, хрестини, вінчання. У нас ніколи не було цінників, ми завжди відспівували померлих біля могил. “Руський мір” змінив усе в тих містах, куди прийшов.
Наші священики були вимушені виїхати з окупованих міст. Хоча, це рішення і мені, і їм далося непросто. Там, храми, які ми будували роками, там наші прихожани, люди, з якими ми всі ці роки розбудовували Українську церкву. Там могили наших батьків та друзів. Проте, я переконаний, що нічого немає ціннішого за життя людини. Тому був змушений і зараз, під час наступу окупантів, дати дозвіл на виїзд духовенства з родинами та парафіянами з Донецької області. Я вдячний архієреям інших єпархій, що прийняли моїх священиків та їх родин, що надали можливість служити в своїх єпархіях.
І хоча, як не прикро це говорити, але багато священиків були в російському полоні, дехто досі там лишається і ми молимося за їх звільнення.
Зараз багато хто мене запитує, що буде з Донецькою областю, як скоро ми зможемо повернутися додому. На жаль, я не знаю цієї відповіді. Все в руках Господа та наших Збройних Сил. Я знаю лише одне: Україну та українців нищили століттями, спалювали наші міста, виганяли нас з наших храмів, забороняли мову, Церкву, культуру, книжки. Та ми неймовірно сильна нація, бо відроджуємося щоразу, як фенікси, даємо нове життя, відбудовуємо міста, відроджуємо культуру. Запитаєте мене, чому я впевнений, що ми відродимося заново, я відповім дуже просто: ми ж досі живемо. Ми отримали у спадок велику і багату землю, неймовірну співучу мову, глибокі твори мистецтва, наші предки передали нам віру, церкву, яку ми сьогодні розвиваємо. Якщо їм вдалося нам все це залишити у спадок, якщо ми досі усе це маємо, то хто чи що завадить нам передати свою вільну Україну прийдешнім поколінням?
Звісно, просто не буде. Нам ще багато чого треба пройти, багато змінити в собі та в країні, нам потрібно перемогти цю чорну ненависну орду. Та об’єднавши зусилля, стоячи пліч-о-пліч від заходу до сходу, від півночі до півдня, з вірою в Бога, ми переможемо ворога. І кожен з нас повернеться до себе додому. Ми побачимо там згарища, пустелю та могили невинно убитих сусідів, друзів, рідних, знайомих. Та заради їхньої пам’ті, заради майбутнього ми відбудуємо, відихнемо життя в Маріуполь, Бахмут, Красногорівку, Донецьк…у кожне місто та село нашої сильної духом, Богом береженої Донеччини!
«Аргумент» [3]
На цю тему:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/konflikt-s-rossiei
[2] http://Митрополит Донецький та Маріупольський Сергій (Горобцов) про окупацію Донеччини, московський патріархат, віру та щоденне соціальне служіння заради Бога, людей і України. “В Донецьку, Маріуполі ми були насправді дуже щасливі. Мріємо та віримо, що колись повернемося до рідного краю. А зараз працюємо на перемогу” -, ніби щоденну молитву повторює ці слова митрополит Сергій. Ми поспілкувалися з владикою після майже трирічного перебування його та команди волонтерів Донецької єпархії в Дніпрі. Говорив переважно пан Сергій, бо коли людині болить, і коли людина всім серцем вболіває за свою землю, перебивати питаннями особливо не виходить. Отже, від першої особи, від митрополита Донецького і Маріупольського Сергія про окупацію рідного краю, московський патріархат, віру та щоденну неймовірну роботу по допомозі переселенцям, військовим, дітям з інвалідністю і друзям нашим меншим. Владико, як почуваєте себе в Дніпрі, адже третій рік Ви з командою живете і працюєте тут? Дніпро - це місто, яке з 2014 року стало форпостом для України. Звідси пішли перші добровольці визволяти нашу рідну Донеччину. Тут ми майже три роки, після початку повномасштабного вторгнення здійснюємо наше служіння. У нас, тобто у мене та мого духовенства не лишилося храмів в Донецьку, Маріуполі, Бахмуті та інших окупованих або знищених міст Донецької області. Проте ми, як люди віруючі пам’ятаємо слова Спасителя: “Адже де двоє або троє зберуться в Ім'я Моє, там і Я серед них!”. Тому наші храми тепер там, де ми: в волонтерському хабі “Доброго ранку, ми з Маріуполя”, в окопах поруч з військовими, в дитячих будинках, навіть в щоденній допомозі вимушеним переселенцям ми здійснюємо наше служіння Богу. Дніпро нас прихистив, а ми робимо все можливе, щоб нашим землякам і тим, хто тікає від війни з інших областей, було хоч трохи легше. Для цього ми створили волонтерський хаб, почали видавати гуманітарну допомогу, надавати безоплатні послуги юриста, підтримувати літніх людей, дітей з інвалідністю, які живуть в Дніпрі. Завдяки постійній підтримці Предстоятеля Православної Церкви України Митрополита Епіфанія, Архієпископа Української Православної Церкви США Данієля Зелінського, нашим постійним жертводавцям та партнерам по соціальному служінню, ми щодня маємо можливість роздавати продуктові набори та засоби гігієни вимушеним переселенцям; закуповувати усе необхідне для військових, які боронять Україну і рідну Донеччину зокрема; підтримувати дитячі будинки в Дніпрі, де мешкають дітки з інвалідністю; не забуваємо і про друзів наших менших - багато хто, залишаючи свій дім, забирає з собою і собачок та котиків, їх ми теж не лишаємо без їжі. Так ми робили в Донецьку, Маріуполі, зараз в Дніпрі, так ми робитимемо, де б не були. Це наш обов’язок, це наше соціальне служіння, наш зв’язок з Богом та рідним краєм. Ви не уявляєте скільки історій про міста Донеччини ми чуємо від людей, які щойно виїхали звідти. Скільки болю в їх голосі, скільки жаху. Росія принесла в нашу країну смерть та руйнування. А допомагають армії окупанта нищити наші життя священики та єпископи так званої української православної церкви московського патріархату. Коли почалася окупація Маріуполя, я благословив капеланам та духовенству виїхати з міста. ЯК тільки вони виїхали, війська РФ прийшли саме в церкви. З кафедрального храму Петра Могили, де були зібрані унікальні підручники, книги про українство та Україну, вони все винесли і спалили. Росіяни вкрали з того ж собору моє облачення, яке подарував мені Митрополит Епіфаній та вивезли його в Москву, в музей війни. За декілька тижнів, зайшовши у собор у Волновасі, російські військові привселюдно спалили українські рушники. Храм також облили соляркою і підпалили. Так само вони вчиняли у кожному храмі - виносили на вулию і привселюдно спалювали рушники з ікон. Руйнування наших храмів, будинків наших прихожан, патріотів відбувалися за наводкою священиків московського патріархату. Ті храми, які залишилися майже не ушкодженими, захопили ті самі єпископи та священики мп. Зараз ми дізналися, що митрополит УПЦ мп Іларіон у Донецьку передав повноваження російському засланцю, разом з ним помолився та пішов на покій. Тобто виходить, що ворогу мало зруйнувати наші храми, відібрати їх у нас, то вони ще й дурять людей, ставлячи російських ієрархів керувати єпархіями на Донеччині. І що цікаво, що ці єпископи не соромлячись обіцяють маріупольцям краще життя. Тобто виходить так: прийшли розбомбили місто, вбили тисячі людей, розікрали те, що лишилося, знищили життя та долі, а тепер прикриваються дешевими обіцянками про щастя і якусь допомогу. Що це, як не лицемірство та блюзнірство. Чи потрібні їм насправді люди? Звісно, ні. Вони відробляють, виправдовують ворожу пропаганду. Вони навіть припинили роботу нашого “Будинку Милосердя”, вигнали звідти всіх хворих людей літнього віку. Владико, що зараз відбувається на Донеччині? Як нове духовенство ставиться до парафіян? На скільки я знаю, то ситуація дуже погана. До прикладу, у Бойківському районі (колишньому Тельманівському) проживає багато людей з заходу країни, які були переселені сюди під час операції “Вісла”. Це наші прихожани, з якими ми спільно молилися в храмах та на цвинтарях, біля могил їх рідних, робили хресні ходи з хоругвами, святкували спільно релігійні та державні свята. Зараз люди відмовляються ходити до захоплених ворогом храмів, бо духовенство не хоронить на кладовищах, врази підняли ціни на церковне начиння, поставили космічні “такси” за похорони, хрестини, вінчання. У нас ніколи не було цінників, ми завжди відспівували померлих біля могил. “Руський мір” змінив усе в тих містах, куди прийшов. Наші священики були вимушені виїхати з окупованих міст. Хоча, це рішення і мені, і їм далося непросто. Там, храми, які ми будували роками, там наші прихожани, люди, з якими ми всі ці роки розбудовували Українську церкву. Там могили наших батьків та друзів. Проте, я переконаний, що нічого немає ціннішого за життя людини. Тому був змушений і зараз, під час наступу окупантів, дати дозвіл на виїзд духовенства з родинами та парафіянами з Донецької області. Я вдячний архієреям інших єпархій, що прийняли моїх священиків та їх родин, що надали можливість служити в своїх єпархіях. І хоча, як не прикро це говорити, але багато священиків були в російському полоні, дехто досі там лишається і ми молимося за їх звільнення. Зараз багато хто мене запитує, що буде з Донецькою областю, як скоро ми зможемо повернутися додому. На жаль, я не знаю цієї відповіді. Все в руках Господа та наших Збройних Сил. Я знаю лише одне: Україну та українців нищили століттями, спалювали наші міста, виганяли нас з наших храмів, забороняли мову, Церкву, культуру, книжки. Та ми неймовірно сильна нація, бо відроджуємося щоразу, як фенікси, даємо нове життя, відбудовуємо міста, відроджуємо культуру. Запитаєте мене, чому я впевнений, що ми відродимося заново, я відповім дуже просто: ми ж досі живемо. Ми отримали у спадок велику і багату землю, неймовірну співучу мову, глибокі твори мистецтва, наші предки передали нам віру, церкву, яку ми сьогодні розвиваємо. Якщо їм вдалося нам все це залишити у спадок, якщо ми досі усе це маємо, то хто чи що завадить нам передати свою вільну Україну прийдешнім поколінням? Звісно, просто не буде. Нам ще багато чого треба пройти, багато змінити в собі та в країні, нам потрібно перемогти цю чорну ненависну орду. Та об’єднавши зусилля, стоячи пліч-о-пліч від заходу до сходу, від півночі до півдня, з вірою в Бога, ми переможемо ворога. І кожен з нас повернеться до себе додому. Ми побачимо там згарища, пустелю та могили невинно убитих сусідів, друзів, рідних, знайомих. Та заради їхньої пам’ті, заради майбутнього ми відбудуємо, відихнемо життя в Маріуполь, Бахмут, Красногорівку, Донецьк…у кожне місто та село нашої сильної духом, Богом береженої Донеччини!
[3] http://argumentua.com
[4] https://argumentua.com/novini/k-r-l-gundya-v-privselyudno-p-dtverdiv-shcho-upts-mp-chastina-rpts
[5] http://argumentua.com/stati/tserkov-vraga-kak-upts-mp-vliyaet-na-ukraintsev
[6] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-1-zaporozhskaya-eparkhiya
[7] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-2-sumskaya-eparkhiya
[8] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-3-odesskaya-eparkhiya
[9] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-4-zhitomirskaya-eparkhiya
[10] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-5-vinnitskaya-eparkhiya
[11] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-6-kharkovskaya-eparkhiya
[12] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-7-belotserkovskaya-eparkhiya
[13] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-8-dnepropetrovskaya-eparkhiya
[14] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-9-krymnashi-eparkhii
[15] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-khersonskaya-eparkhiya
[16] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-11-luganskaya-eparkhiya
[17] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-12-severodonetskaya-eparkhiya
[18] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-13-rovenkovskaya-eparkhiya
[19] http://argumentua.com/stati/chvk-i-terroristy-na-sluzhbe-upts-mp-chast-14-donetskaya-eparkhiya-posobniki