Війна на Близькому Сході: як швидко розібратися у тому, що там відбувається

ЦАХАЛ, ХАМАС, МАМАД та інші найважливіші поняття палестино-ізраїльського конфлікту.

7 жовтня 2023 року терористичне угрупування ісламізму ХАМАС напало на Ізраїль. Ізраїль відповів. Тепер ця війна — головна подія у світових медіа. Журналісти детально розповідають про стан справ в ізраїльських містах, кібуцах та єврейських поселеннях на палестинських територіях, про ситуацію в секторі Газа та на Західному березі річки Йордан. Аналітики та коментатори говорять про наземну військову операцію, яку має розпочати ЦАХАЛ, а військові експерти розмірковують, чи витримає «Залізний купол», якщо до конфлікту приєднається «Хізбалла». Зрештою, репатріанти у соцмережах розповідають про перший досвід сидіння у МАМАД.

За кожним із цих слів та назв — непроста історія. "Медуза [2]" у спеціальному випуску пояснює ключові поняття, пов'язані з палестино-ізраїльським конфліктом.

У цьому матеріалі зібрані терміни та поняття, знання яких допоможе краще розуміти контекст палестино-ізраїльського конфлікту. Звісно, це неповний список, а поясненнях не враховані абсолютно всі нюанси. Палестино-ізраїльський конфлікт (і ширше — арабо-ізраїльський) — один із найдовших і найскладніших на планеті, докладно розповісти про нього в одному листі неможливо. Щоб поринути, радимо ці книги (і один серіал). Читати матеріал можна починаючи з будь-якого місця, наприклад, з тих термінів, які цікавлять вас найбільше.

Араби, євреї, палестинці, ізраїльтяни

Араби — це ті, чия рідна мова — арабська. І в Марокко, і в Сирії, і в Іраку, і в Ємені живуть переважно араби. І в Палестині теж.

Євреї – спільність етноконфесійна. Базовий принцип — іудейський релігійний закон: єврей — це той, у кого мати єврейка (а та єврейка, тому що у неї мати єврейка — і так до біблійних Авраама та Сарри) і хто при цьому сповідує іудаїзм (або хоча б не прийняв іншої віри ). Неєврей, прийнявши юдаїзм, також стає євреєм. Живуть євреї по всьому світу: 5–6 мільйонів — у США, близько 150 тисяч — у Росії (за даними ізраїльського Єврейського агентства, а за російським переписом — менше 100 тисяч). Ізраїль лише у 2000-х став країною з найбільшим єврейським населенням у світі, обійшовши Штати.

Ізраїльтяни – це громадянська нація. Населення Ізраїлю — близько 9,5 мільйонів, з них приблизно 75% — євреї, але також є араби, росіяни (зазвичай це ті, хто отримав право репатріації як чоловік єврейки чи дружина єврея) та інші. Держава Ізраїль вважає себе відповідальною не лише за ізраїльтян, а й за всіх євреїв світу.

Палестинці, згідно з одним тлумаченням, теж громадянська нація (з тим нюансом, що повноцінної держави у них немає). Відповідно до іншого — етнічна група арабів, яка сформувалася в історичній Палестині, і до неї, крім жителів Західного берега річки Йордан та сектору Газа, входять люди, які живуть у «таборах біженців» в Йорданії, Лівані та Сирії та діаспорі по всьому світу.

Деякі ізраїльські араби, але не всі, називають себе палестинцями, хоча громадянство у них ізраїльське, а не палестинське. Деякі ізраїльтяни називають арабами всіх мусульман, що живуть у країні, у тому числі, наприклад, черкесів (їх в Ізраїлі два села). При цьому деякі ізраїльські араби – християни (їх понад 120 тисяч). Більшість палестинців є мусульманами, але християни серед них теж є.

Мапа: АВС

Палестина

Землі Західного берега річки Йордан та сектора Газа разом узяті, а також унікальна політична освіта, яка там існує. Формально це держава у процесі створення. Його визнають 138 із 193 країн-членів ООН, у тому числі Росія та Китай. А не визнають США, Великобританія, Франція, Німеччина та, зрозуміло, Ізраїль. Палестина має більше 5 мільйонів громадян, уряд, органи правопорядку, суди і так далі, але немає власної валюти і суверенної території.

Спочатку «Палестина» — назва регіону, що приблизно відповідає території нинішніх Ізраїлю, сектору Газа, Західного берега річки Йордан та частини Йорданії. Це історична батьківщина єврейського народу та місце дії більшої частини Біблії. Але потім євреї стали в регіоні меншістю — це сталося в I столітті нашої ери, після воєн із римлянами та масового вигнання. У VII столітті регіон увійшов до складу новонародженого халіфату — і більшість незабаром стала арабською. А наприкінці XIX століття — на той час територія історичної Палестини була частиною імперії Османа — євреї почали масово повертатися. І продовжили робити це вже у ХХ столітті, коли регіоном керувала Великобританія за мандатом Ліги Націй, а потім і ООН.

Тепер на цих землях мешкає приблизно по 7 мільйонів євреїв та арабів. Зіткнення між ними за землю почалися у 1920-х, а перша повномасштабна війна — потім їх буде багато — трапилася 1947-го. Наступного року проголосили державу Ізраїль.

Ті, хто все ще використовує назву «Палестина» у його первісному значенні (особливо в арабському світі), тим самим свідчать, що не визнають Ізраїль. Саме такий зміст закладено у назві Організації визволення Палестини (ООП), створеної 1964 року. Вона домагалася ліквідації Ізраїлю та створення єдиної арабської палестинської держави.

Щоб досягти цієї мети, 1988 року ОВП проголосила Державу Палестина, але території у неї фактично не було — лише територіальні претензії до Ізраїлю. А через п'ять років, 1993-го, ОВП підписала з Ізраїлем Ословські угоди, тим самим нарешті визнавши її. Угоди передбачали створення палестинської національної адміністрації та поступову передачу їй (а фактично — ОВП) контролю над Західним берегом Йордану та сектором Газа. Зрештою, на цих землях мала виникнути повноцінна палестинська держава — і так сенс поняття «Палестина» звузився до нинішнього.

Через 30 років Ізраїль, як і раніше, тримає на території Палестини свої війська, у тому числі по всьому кордону, за винятком невеликої ділянки між сектором Газа та Єгиптом. 2013-го глава палестинської адміністрації Махмуд Аббас підписав указ, згідно з яким називати Палестину слід виключно Державою Палестину. Однак в Ізраїлі, як і раніше, використовують трохи зневажливе «Палестинська автономія».

Палестина вважає своєю столицею Східний Єрусалим, але перебуває під контролем Ізраїлю. Фактична столиця Палестини - Рамалла на Західному березі Йордану.

ООН вважає Палестину територією, окупованою Ізраїлем. Правозахисники та міжнародні організації, включаючи ООН, неодноразово фіксували, як на користь національної безпеки ізраїльські спецслужби (див. «Моссад») та ЦАХАЛ порушують права людини на палестинських територіях.

У 2022 році спеціальна комісія Ради ООН з прав людини зробила висновок, що окупація палестинських територій — це ключова причина нестабільності в регіоні. Деякі впливові міжнародні та ізраїльські правозахисні організації (скажімо, Amnesty International, Human Rights Watch та Бецелем) називають становище палестинців апартеїдом та злочином проти людяності.

Ключові постаті: Ясір Арафат, засновник та багаторічний лідер ОВП, перший голова Палестинської адміністрації (помер у 2004 році); Махмуд Аббас, він же Абу Мазен, чинний голова ОВП та палестинська адміністрація.

Сектор Газа

Частина Палестини. Смужка землі вздовж Середземного моря завдовжки 40 кілометрів і шириною не більше 12. Живе на цій крихітній території, за різними оцінками, від 2 до 2,5 мільйона осіб, густота населення — одна з найвищих у світі. Формально у секторі кілька міст, але фактично це зона майже суцільної міської забудови.

Сектор здебільшого оточений територією Ізраїлю, але також має кордон із Єгиптом, який Ізраїль не контролює. Із цими країнами є два прикордонні переходи. Аеропорт також є, але не діє. А порт багато років блоковано ізраїльськими ВМС.

Під час війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 років сектор Газа знаходився під єгипетською окупацією, і туди бігли багато арабів з усієї Палестини. У 1950-х там сформувалися угруповання бойовиків, які регулярно нападали на навколишні ізраїльські кібуци. Ізраїль окупував сектор під час Суецької кризи 1956-го, потім повернув його Єгипту, а під час Шестиденної війни 1967 року окупував знову, причому разом із Синайським півостровом. Так сектор тимчасово виявився повністю оточеним територією, підконтрольною Ізраїлю. Сінай повернули Єгипту за договором 1979, а сектор так і залишився під ізраїльським контролем. 1987-го в Газі виник рух ХАМАС.

За Ословськими угодами (1993) Ізраїль передав сектор палестинської адміністрації. А 2005 року він провів «одностороннє розмежування» — примусово вивів із сектора усі єврейські поселення та усі свої війська. У свою чергу ХАМАС 2007-го вбило або вигнало з Гази чиновників палестинської адміністрації, які представляли ФАТХ — світську організацію, що править у Палестині, ворожу ХАМАС. З того часу сектор Газа — фактично окрема політична освіта, якою де-факто управляє ХАМАС.

Західний берег річки Йордан

Частина Палестини. Назва умовна: Західний берег займає частину правого берега Йордану (ще частина належить до міжнародно визнаної території Ізраїлю), а також деякі землі досить далеко від річки. У деяких ізраїльських джерелах — тих, що не визнають існування Палестини як політичного суб'єкта, цей регіон називається «Іудея та Самарія». Інша поширена ізраїльська назва – просто «території».

Ізраїль окупував Західний берег під час Шестиденної війни 1967 року. За Ословськими угодами (1993) регіон був формально переданий палестинській адміністрації. Зараз він фактично поділений на три зони: А – під повним контролем Палестини, В – під цивільним контролем Палестини та військовим контролем Ізраїлю, С – під повним контролем Ізраїлю.

Стіна, що відокремлює палестинське місто Абу-Діс на Західному березі Йордану від Ізраїлю. Фото: Shaul Schwarz / Getty Images

Раніше до Західного берега також належав Східний Єрусалим, включаючи Храмову гору. Але 1980-го Ізраїль його фактично анексував, і з того часу статус цієї частини міста предмет окремої суперечки. Також на Західному березі знаходиться Хеврон, для юдеїв — друге за релігійною значимістю місто після Єрусалиму, місце поховання Адама та Єви, а також єврейських предків Авраама, Ісака та Якова.

ХАМАС

Палестинська ісламістська організація. Назва – від арабської абревіатури «Ісламський рух опору». ХАМАС прагне знищення Ізраїлю та створення на території історичної Палестини теократичної ісламської держави. Організація готує терористів-смертників, захоплює заручників, обстрілює ізраїльські міста та селища ракетами. Напад на Ізраїль 7 жовтня 2023 року — мабуть найгучніша акція в історії ХАМАС, але й до цього на його рахунку були сотні, якщо не тисячі жертв.

ХАМАС має кілька «крил». Безпосередньо тероризмом займається військове - Бригади "Ізеддін аль-Кассам". Політичне крило — це партія, має програму, соціально-економічну платформу, політичний піар і всі інші атрибути. Гуманітарне крило допомагає нужденним (а Палестині майже всі нужденны). Але все це — єдина структура, яка перебуває під загальним керуванням і йде до мети.

ХАМАС користується у Палестині великою популярністю. Востаннє вибори там відбувалися у 2006 році, і ХАМАС на них упевнено переміг. Це ознаменувало занепад світського націоналістичного палестинського руху (ООП та палестинської адміністрації) та розквіт руху ісламістського. З 2007-го ХАМАС має всю повноту влади в секторі Газа, але і на Західному березі річки Йордан у нього повно прихильників.

Парад бойовиків ХАМАС у Газі. 2017 рік. Фото: Chris McGrath / Getty Images

ХАМАС — це не просто терористичне угруповання, а по-справжньому масовий рух. І тому боротися з ним набагато складніше, ніж, скажімо, з Аль-Каїдою: щоб ХАМАС перестав функціонувати, недостатньо вбити або посадити кількох високопоставлених людей.

Ключові постаті: шейх Ахмед Ясін, один із засновників та багаторічний духовний лідер ХАМАС (убитий ізраїльською ракетою у 2004 році); Ісмаїл Ханія, голова політбюро ХАМАС; Мухаммед Дейф, голова Бригад "Ізеддін аль-Кассам".

Інші палестинські організації: ФАТХ - найбільша фракція Організації визволення Палестини, світський соціалістичний та націоналістичний рух, правляча партія на Західному березі Йордану. «Ісламський джихад» — палестинське відгалуження «Братів-мусульман», класичне підпільне терористичне угруповання, що базується в секторі Газа.

«Хізбалла»

З арабської - «Партія Аллаха». Ісламістська організація, що панує у південному Лівані. Один із головних противників Ізраїлю, який влаштовує теракти та обстріли прикордонних територій — військових об'єктів, міст та селищ.

З Палестиною «Хізбалла» перебуває у дуже складних відносинах: з одного боку, співпрацює за принципом «ворог мого ворога – мій друг», з іншого – має з нею масу протиріч. ФАТХ не подобається «Хізбаллі», оскільки це світська організація, а ХАМАС — оскільки це суннітська організація («Хізбалла» — шиїти). «Партія Аллаха» визнає духовне лідерство іранських аятол і активно співпрацює з Корпусом вартою Ісламської революції (елітною частиною іранських збройних сил), але вважати її «філією» Ірану — спрощення. Вона прагне створити в Лівані теократичну державу на зразок ісламської республіки, але окрему від неї.

Однією з головних побоювань нинішньої війни є те, що «Хізбалла» до неї приєднається, і тоді Ізраїлю доведеться воювати одночасно у двох протилежних кінцях країни. Йому вже доводилося перемагати в таких конфліктах (лише один приклад — війна Судного дня), але це буде непросто.

Ключові постаті: Хасан Насралла, глава "Хізбалли".

Цахал

Абревіатура на івриті означає «Армія оборони Ізраїлю» (вимовляється приблизно «цааль»).

Служити у ЦАХАЛ зобов'язані не лише чоловіки (два роки вісім місяців), а й жінки (два роки). Військовий обов'язок по-справжньому загальний: більшість населення служить чи служило. Штатна чисельність ЦАХАЛ — близько 170 тисяч осіб, а з резервістами — понад півмільйона. При тому, що все населення Ізраїлю – 9,5 мільйона. Резервістів закликають досить часто — зазвичай по кілька тисяч чи десятків тисяч людей на допомогу у разі загострень на завжди неспокійних кордонах. Після нападу ХАМАС у жовтні 2023 року Ізраїль за пару днів поставив під рушницю 300 тисяч людей — так швидко не вміє мобілізуватись жодна армія світу.

Сіонізм

Спочатку — націоналістичний рух, який наприкінці XIX століття проголосив за мету створення єврейської національної держави на історичній батьківщині євреїв. Йому це вдалося 1948 року. Нині сіонізм в Ізраїлі практично синонім патріотизму, сіоністськими називають себе майже всі партії. А деякі критики трактують сіонізм як «єврейський фашизм». Наприклад, іранська влада не визнає Державу Ізраїль і воліє називати її «сіоністською освітою» (яку, звичайно, треба знищити).

Сіонізм поділено на безліч течій. Нині в ізраїльській політиці домінують праві сіоністи — принципові противники територіальних поступок, прихильники «жорсткої лінії» щодо палестинців. Вони також схильні підтримувати єврейські поселення.

Палестинці та прихильники звільнення палестинських територій бачать корінь палестино-ізраїльського конфлікту саме в сіонізмі. Вони впевнені, що це колоніальна ідеологія, яка неминуче призводить до гноблення палестинців. У 1975 році арабським державам вдалося домогтися резолюції Генасамблеї ООН, яка називала сіонізм формою расизму. Щоправда, через 16 років її було анульовано.

Ключові постаті: Теодор Герцль (1860-1904), австрійський журналіст і публіцист, основоположник сіонізму.

Табори біженців

У контексті палестино-ізраїльського конфлікту – вкрай неоднозначний термін. Фактично це міста, деякі із населенням понад 100 тисяч осіб. Офіційно таборами палестинських біженців вважаються 58 населених пунктів на Західному березі Йордану, у секторі Газа, Лівані, Сирії та Йорданії.

Проблема палестинських біженців виникла після війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 років. Тоді сотні тисяч арабів змушені були залишити свої будинки — одні просто втекли від війни, інших цілеспрямовано витіснив перший ізраїльський уряд на чолі з Давидом Бен-Гуріоном. Вона хотіла, щоб держава була єврейською та демократичною — і домагалася, щоб більшість електорату складали євреї.

Деякі дослідники (зокрема, ізраїльський історик Ілан Папе) називають це етнічним чищенням. Вихід арабів з Палестини арабською називається «Накба» (Катастрофа), її палестинці згадують щорічно 15 травня. Палестинські біженці отримали притулок в основному в сусідніх Єгипті та Трансіорданії (назва Йорданії до 1950 року). Паралельно «Накбе» відбувався масовий результат євреїв із арабських країн. Вони стали громадянами Ізраїлю, а палестинським біженцям жодна країна надати громадянство не захотіла.

ООН визнає біженцями всіх нащадків арабів, які вимушено залишили територію Ізраїлю 75 років тому. Нині їх понад 5 мільйонів людей, багато з них — біженці у третьому-четвертому поколінні та Палестини ніколи не бачили. ООН наполягає, що мають право повернутися на історичну батьківщину, але Ізраїль відмовляється їх приймати.

Один такий «табір» – Джабалія в секторі Газа – головна цитадель ХАМАС, інший – Дженін на Західному березі Йордану – найважливіший центр діяльності «Ісламського джихаду». У таборах на півдні Лівану є свої палестинські терористичні угруповання, підконтрольні Хізбаллі.

Єврейські поселення

Так називаються міста, окремі міські райони та кібуци, засновані євреями поза міжнародно визнаною територією Ізраїлю, на палестинській території після її окупації за підсумками Шестиденної війни 1967 року.

Нині їх близько 150, у кожному живуть від кількох сотень до кількох десятків тисяч людей. Розташовуються єврейські поселення на Західному березі Йордану. До 2005 року були також у секторі Газа, але примусово евакуйовані за рішенням ізраїльської влади. З погляду міжнародного права, поселеннями у цьому специфічному сенсі (власне кажучи, незаконними колоніями) також вважаються єврейські райони Східного Єрусалиму та селища на Голанських висотах, але Ізраїль вважає їх своїми суверенними територіями.

Єврейське поселення Хар-Браха та палестинський місто Наблус (ізраїльська назва - Шхем) на Західному березі Йордану. 2004 рік. Фото: David Silverman / Getty Images

Стереотипний поселенець - це ультраортодоксальний іудей, для якого заселення Землі обітованої євреями - релігійний обов'язок, а всіх інших треба з цієї землі вигнати або навіть вбити. Таких поселенців справді багато, і іноді вони вступають у бійки і навіть перестрілки зі своїми сусідами-палестинцями. Але є й такі, хто переїжджає «на території» просто тому, що там життя є дешевшим і є субсидії від держави. Поселенці вважаються ядерним електоратом ізраїльських ультраправих партій, що входять до правлячої коаліції.

За останні 20 років кількість таких міст та громад збільшилась, а чисельність населення в них майже подвоїлася. На Західному березі 2022 року проживало понад півмільйона ізраїльтян — це приблизно 15% від населення регіону. Ізраїльська влада надає єврейським поселенцям великі права та привілеї, а з палестинцями звертаються багато в чому за законами воєнного часу.

Інтифада

У перекладі з арабської «повстання». Традиційно так називають два періоди палестино-ізраїльського конфлікту: Перша інтифада - 1987-1993 роки, Друга інтифада (вона ж Інтифада Аль-Акси) - 2000-2005 роки. Ні та, ні інша не були організовані якоюсь політичною силою — вони почалися зі стихійних виступів на палестинських вулицях. Але обома скористалися для власного посилення різні угруповання, передусім ХАМАС. Перша інтифада завершилася підписанням Ословських угод та заснуванням палестинської адміністрації (див. Палестина), Друга – «одностороннім розмежуванням» (див. Сектор Газа).

Війна Судного дня

Події 1973 року, з якими часто порівнюють напад ХАМАС 7 жовтня 2023-го, тим більше, що він стався майже рівно в 50-ті роковини їхнього початку. В обох випадках Ізраїль був зненацька: розвідка вчасно не розпізнала ворожі приготування, армія не була готова відбити удар. 1973-го раптовий напад на іудейське свято Йом-кіпур (День спокути — звідси й назва всієї війни) вдалося Єгипту та Сирії, але Ізраїль, швидко оговтавшись, їх розгромив.

Шахіди

Первинне значення цього арабського слова - "свідок", вторинне - "мученик" (той, хто засвідчив велич Аллаха). В арабському світі так називають мусульман, які загинули, захищаючи батьківщину та віру.

Боротьбу проти Ізраїлю палестинські релігійні організації сприймають саме як війну за віру та землю. Тому останні десятиліття слово «шахід» поза арабського світу однозначно асоціюється з ісламським тероризмом. Багато богословів не згодні з цим і вважають вбивства мирних громадян, що докорінно суперечать Корану. Не називати терористів «шахідами» намагаються й закордонні лідери.

Free Palestine! (Свободу Палестині!)

Гасло, яке поєднує велику міжнародну коаліцію політиків, правозахисників, дипломатів, журналістів, знаменитостей, інтелектуалів, письменників тощо. Ця коаліція вимагає якнайшвидшого створення палестинської держави і критикує Ізраїль за окупацію палестинських територій. І хоча ця коаліція включає широкий спектр політичних думок, її найчастіше асоціюють з європейськими та американськими лівими.

Під гаслом "Free Palestine!" одні закликають усіх жити дружно, інші – наприклад, палестинські активісти та інтелектуали – вимагають бойкоту Ізраїлю (його товарів, артистів, політиків тощо) та міжнародних санкцій проти нього. Дехто взагалі заперечує право Ізраїлю на існування. А окремі радикали навіть підтримують ХАМАС — бо бачать у цій організації деколоніальний і антиімперіалістичний потенціал.

МАМАД

Домашнє бомбосховища (абревіатура від «безпечне приміщення в квартирі» на івриті). Це невелика кімната в будинку або квартирі зі стінами з армованого бетону, дуже міцними дверима та віконницями на вікні. Ще бувають МАМАК (загальні бомбосховища у житлових будинках), МАМАМ (бомбосховища в офісах та на заводах) та громадські бомбосховища.

Бомбосховища обов'язкові в кожній новобудові з 1992 року. Одного цього факту достатньо, щоб скласти уявлення про стан справ у регіоні.

«Залізний купол»

Єдина у світі система ППО, здатна захищати цілі міста від масованих ударів ракетами ближнього радіусу дії.

Ізраїльська система ППО «Залізний купол» перехоплює ракети, запущені із сектора Газа. Травень 2023 року. Фото: Mahmoud Issa / SOPA Images / LightRocket / Getty Images

«Хізбалла» і ХАМАС обстрілюють ізраїльські міста, зокрема ракетами кустарного виробництва. Для їхнього перехоплення ізраїльська оборонна компанія «Рафаель» у 2011 році розробила «Залізний купол». Він здатний перехоплювати більшість ракет. Але не все. Почитайте матеріал «Медузи» про «Залізний купол».

Кібуц

Ізраїльська сільськогосподарська громада, приблизний аналог радянського колгоспу (за винятком примусовості колективізації). З початку ХХ століття і по сьогодні кібуци — основний метод освоєння землі в Ізраїлі. Тому навколо сектора Газа, у пустелі Негєв, чимало кібуців. Наприклад, Кфар-Аза.

Рух кібуцників (вони і на івриті називаються схоже — кібуцникам) спочатку соціалістичний. Багато засновників Ізраїлю були кібуцниками, а Голда Меїр - четверта прем'єр-міністр країни - потім зробила це частиною свого іміджу (характерні старомодні сукні та черевики, простецька манера спілкування). Нині більшість ізраїльських кібуців — фактично комерційні підприємства, хоча всередині життя, як і раніше, влаштоване на общинних принципах. Вони виробляють більшу частину їжі у країні. Загалом кібуців близько 250, у них мешкають 125 тисяч людей.

«Моссад»

Тут ні до чого. Ну майже. Часто трапляються міркування на кшталт «А куди „Моссад“ зморів?», «Де хвалений „Моссад“?» Так ось, «Моссад» – це ізраїльська зовнішня розвідка. Сектор Газа та ХАМАС – не його сфера відповідальності. Ними займається переважно ШАБАК (він же «Шин-бет») — Служба загальної безпеки, приблизний аналог СБУ. Плюс АМАН – військова розвідка. «Моссад» теоретично міг би заздалегідь дізнатися про підготовку нападу хіба що від інформаторів у Лівані та інших країнах, де є деякі лідери ХАМАС і де вони періодично зустрічаються, скажімо, з представниками Ірану. До спецслужб ізраїльська публіка, звичайно, ще матиме багато питань, коли пройде шок від провалу всієї системи безпеки 7 жовтня.

Вгорі: ізраїльський авіаудар по Газі. 6 серпня 2022 року. Фото: Mohammed Dahman / Getty Images

Переклад: «Аргумент» [3]

На цю тему: