Війна в Україні прискорила розпад міжнародної структури РПЦ

Важная новость

РПЦ втратила Україну.

Про це йдеться у статті в "Новой газете [2]".

До початку нинішніх трагічних подій в юрисдикції Московського патріархату там було приблизно 13 тисяч парафій, об'єднаних у 53 єпархії УПЦ МП. Ще приблизно 8 тисяч українських парафій належать до незалежної від Москви Православної церкви України (ПЦУ).

Вже в перші дні «спецоперації» одна за одною українські єпархії стали припиняти поминання патріарха Московського Кирила, який, на їхню думку, поділяє відповідальність за те, що відбувається, і заявляти про своє прагнення автокефалії (повної церковної незалежності). У православній традиції відмова від поминання предстоятеля практично означає вихід з-під його юрисдикції.

Географія «непоминання» охоплює всю Україну. На російськомовному сході від Кирила зреклися Сумська та Вознесенська єпархії, на україномовному заході — Луцька, Володимир-Волинська, Львівська, Мукачівська, Тернопільська, Чернівецька, у центрі — Білоцерківська, Вінницька, Шепетівська… Всього таких єпархій близько 20, згадують і в інших диоцезах. Віковий оплот «російського світу» — Почаївська лавра на Волині — також припинила поминання, а в інших лаврах — Києво-Печерській та Святогірській — Кирила згадують скоромовкою, без пишних титулів. 20 березня до ПЦУ перейшов цілий монастир УПЦ МП – Новоафонський у Львові.

21 березня синод ПЦУ, що зібрався у Києві, закликав духовенство та громади УПЦ МП перервати залишки канонічних зв'язків із Москвою та перейти до ПЦУ. Їм гарантуються збереження що склалася єпархіальної структури чи ставропігія — пряме підпорядкування предстоятелю ПЦУ, минаючи місцевих єпископів.

На тлі «спецоперації» православні українці, які бажають зберегти зв'язок зі світовим православ'ям, не мають вибору. Просити автокефалію у Москви, як раніше пропонували «помірні» архієреї УПЦ МП, за нових умов абсолютно нереально. Московська патріархія навіть скасувала Архієрейський собор, призначений на травень через те, що на нього не приїхали українські та інші закордонні архієреї. А без такого собору, який за Статутом РПЦ скликається не рідше одного разу на чотири роки, патріархія опиняється поза правовим та канонічним полем. Її авторитет у світовому православ'ї втрачено. Спілкування з Кирилом тепер виглядає як «співучасть», а християнський світ не впізнає РПЦ як свою частину.

На знак солідарності з українськими побратимами клірики Білоруського екзархату РПЦ також припиняють поминання патріарха, цей рух у Білорусі набирає обертів.

З такими кліриками, як повідомляє група «Христианское видение», створена під час протестів 2020 року, вже працюють «компетентні структури».

Країни Балтії

Після кількох тижнів вагань, 17 березня, митрополит Віленський і Литовський Інокентій (Васильєв) заявив, що «рішуче засуджує (…) Росії проти України», і визнав «несупад поглядів» своєї пастви з путінським патріархом.

Наступного дня з'явилося звернення митрополита Ризького та всієї Латвії Олександра (Кудряшова), у якому вживаються терміни, запеклі в Росії у застосуванні до «спецоперації». "Вирішення питань міжнародних відносин військовим шляхом є неприпустимим", - вигукує Олександр. Висловлюючи явний переляк через закономірне зростання антиросійських настроїв, ієрарх запевнив, що «православні російськомовні латвійці патріотично налаштовані і лояльні до Латвії і не несуть відповідальності за дії інших держав».

Митрополит РПЦ в Естонії Євген (Решетников), який ще нещодавно очолював Московську духовну академію, підписав заяву Ради церков Естонії з засудженням «жахливих подій (…) в Україні» та з перечесленням шокуючих фактів, які нам заборонено наводити, незважаючи на згадку їх у резолюції. Генасамблеї ООН. Але найдивовижніше в цьому документі не його текст, а те, що митрополит Євген 20 березня опинився в Москві, де послужив патріарху в храмі Христа Спасителя, смиренно вислуховуючи чергову «святу» проповідь на підтримку «спецоперації».

Захід

Парафії РПЦ на Заході зі сталінських часів використовувалися як свого роду місіонерські центри радянсько-російського світу. Клір і парафіяльні поради таких храмів здебільшого складаються з прихильників політики Кремля, які воліють «любити батьківщину» на відстані. Проте навіть для цих перевірених та загартованих співвітчизників події в Україні – too much. Священик Вадим Карпенко із берлінського собору Воскресіння ще наприкінці лютого перейшов до Константинопольського патріархату, за що РПЦ «заборонила» його у служінні.

Але «прикладом для наслідування» стала Свято-Микільська парафія в Амстердамі, всі шість священиків якої перейшли з РПЦ до того ж Константинопольського патріархату.

Ця парафія займала визначне становище в Московському патріархаті як зразок «місіонерського служіння в інокультурному середовищі».

Лише два роки тому приєднався до РПЦ глава Паризької архієпископії митрополит Іоанн (Реннето), а тепер йому доводиться спішно шукати шляхи повернення до Константинопольського патріархату. Не вибираючи висловів, він написав листа Кирилові, заявивши про свою «повну солідарність» з Україною. Слідом за єпископатом УПЦ МП Іоанн вимагає від патріарха хоча б заклику до Путіна припинити «нещодавний неможливий братовбивчий конфлікт між двома народами і двома країнами, об'єднаними багатовіковою історією і спільною вірою в Христа». Він з подивом відкрив для себе нерозуміння патріархом Євангелія і дозволив своїм клірикам не згадувати предстоятеля.

У скрутному становищі опинилася та частина Російської зарубіжної церкви (РПЦЗ), яка у 2008 р. визнала над собою владу Московського патріархату. Її паства зосереджена здебільшого США і вкрай негативно сприймає «спецоперацію». На парафіях РПЦЗ поширилася інформація, що синод цієї церкви напівофіційно дозволив їм самостійно вирішувати питання про поминання патріарха, визнавши, що частина єпископів перестала його згадувати. Втім, офіційно синод не підтверджує цієї інформації.

Секретар Іспансько-Португальської єпархії РПЦ протоієрей Андрій Кордочкін, який поки що залишається під омофором патріарха, але жорстко критикує його позицію, зазначає, що практика придушення інакодумства в церкві приречена на провал. За його словами, прагнення Кремля та патріархії вирішувати за українців їхню власну долю не має перспектив, а отже, «спецоперація» (о. Андрій виражається інакше) не матиме успіху.

Братська помісна церква

Останню спробу «розуміти свого побратима» 19 березня зробив предстоятель Польської православної церкви митрополит Сава. Він закликав патріарха Кирила звернутися безпосередньо до «Руської армії» з відповідним закликом у наївному переконанні, що ця армія «прислухається до сили духовного авторитету патріарха». Наразі офіційний сайт Польської церкви вже заблокований у РФ.

Не дочекавшись відповіді від патріарха, вже весь єпископат Польської православної церкви звернувся безпосередньо до президента РФ Іменем Христа з вимогою припинити військові дії.

Православні єпископи Польщі, за Київським митрополитом Онуфрієм, прирівнюють «спецоперацію» до гріха біблійного Каїна, який убив свого брата Авеля. Собор констатує осквернення святинь та руйнування храмів внаслідок воєнних дій і не може зрозуміти причини та цілі цих дій.

Ігнор з боку Кирила обернувся переходом Польської церкви — минулого вірної союзниці РПЦ — до «антимосківського» табору Константинопольського патріарха Варфоломія. Разом із президентом Польщі Дудою митрополит Сава запросив Варфоломія приїхати до Польщі «для підтримки біженців з України». І патріарх миттєво прийняв це запрошення — щоб у самого краю «спецоперації» «благословити, втішити та зміцнити незліченних біженців».

…Російські ж єпископи-пропагандисти продовжують змагатися у віртуозному володінні оруеллівською новомовою. Сизранський єпископ голосує за резолюцію про беззастережну підтримку Верховного головнокомандувача, Сиктивкарський архієпископ оспівує у віршах «остаточне вирішення українського питання», а Рязанський митрополит оголошує дезертирами всіх, хто виїхав з РФ, не витримавши вибуху патріотизму.

Протодіакон Андрій Кураєв, який не враховував у своїх блогах розпоряджень Роскомнагляду і не залишав Москву, отримав блокування від відомства та перспективу кримінального переслідування, якому вже зазнав його атеїстичний колега-опонент Олександр Невзоров. Незважаючи на різне до протилежного ставлення до віри в Бога, Кураєв і Невзоров у цей час опинилися з одного боку.

А що ж патріарх? Виявляється, він має співчуття! Але вибіркове. Він спрямовує зворушливе співчуття Сі Цзіньпіну через загибель 130 китайців в авіакатастрофі, але мовчить про загибель православних людей «на землях історичної Русі». Отже, результат вихід з РПЦ продовжиться.

«Аргумент» [3]

На цю тему: