На тривалість війни впливають два фактори: здатність РФ до ведення тривалих бойових дій, котра залежить від наявності часо-просторових умов для відновлення своїх спроможностей вести бойові дії. Інший фактор – здатність РФ загрожувати "колективному Заходу" та окремо США, котра залежить від здобутків і втрат РФ в Україні.
Результати та наслідки цієї війни так само залежать від цих двох факторів.
Російський бліцкриг провалився. Тепер кремлівські шарахнулися в іншу крайність – затяжний конфлікт. Ведення тривалої війни не є метою Москви, адже там мають усвідомлювати, що вони довгу війну не потягнуть, але їхнє військово-політичне керівництво вимушене адаптуватися до ситуації, котру саме ж і створило: професійна довоєнна армія практично розгромлена, професійного персоналу – менше від половини від наявного до вторгнення, втрачено найкращу найновішу бойову техніку, у резервах боєздатних машин менше, ніж уже вийшло з ладу.
На цьому тлі яскраво блимає мета війни – демонтаж української державності та збереження геополітичного контролю над її територією. Досягнення цієї мети вимагає від Кремля нових зусиль, підготовка котрих потребує відновлення боєздатних угруповань, що потребує часу. Виграти час і є головним російським резоном затягнути війну. І Кремль знову поскакав по граблях, вдаючись до напівзаходів замість загальної мобілізації, зокрема, переведення свого ОПК на військові рейки – там проводять комплекс заходів, схожий на часткову мобілізацію. За оцінками російського ГШ, агресивна реклама військової служби, спрямована на найбідніші верстви населення, дозволяє працювати з 4-5 мільйонами людей, обтяжених кредитами та іншими матеріальними проблемами, котрі і стануть угрупованням з 800000 людей. Тобто навіть з’являється можливість вибору кращих з гірших.
Кремль запустив потужну інформаційну операцію, намагаючись розбити єдність країн, що підтримали Україну в її боротьбі, насамперед країн ЄС, просуваючи наративи "тактична ядерна зброя", "припинення вогню", "тривала війна". Одна із цілей цієї операції – також виграти час для відновлення та нарощування свого потенціалу.
На іншій шальці терезів – український контрнаступ. Слід розуміти, що під штампом "контрнаступ" ми розуміємо цілий комплекс операцій: наступальних, оборонних, спеціальних, інформаційно-психологічних, стабілізаційних, кінцевою метою котрих є відновлення територіальної цілісності України. Чим швидше він буде розпочатий, тим менше часу наш противник отримає для відновлення свого потенціалу, щоб продовжити збройну боротьбу.
Варіантами затягнути війну можуть бути:
– повільність дій України з деокупації своєї території;
– недостатня допомога або її дозування від наших партнерів.
Неритмічність постачань від союзників в Україну дає РФ три шанси:
– знизити внутрішньоросійський тиск на бункерного діда;
– стабілізувати лінію фронту та відновити її на окремих ділянках;
– відновити російський вплив у медіапросторі союзників України.
Ось чому кожен Рамштайн і ритмічність постачань здешевлюють війну та скорочують її тривалість. Зрозуміло, що для Заходу поточні складнощі постачання потрібного нам є тимчасовими, тоді як для РФ обмеження військового потенціалу є нездоланним або переборним лише в довгостроковій перспективі.
Натомість Захід має переформатувати та пожвавити свою оборонну промисловість, щоб забезпечити низку послідовних операцій Збройних сил України, спланувати постійні постачання, аби компенсувати їхні втрати і відновити боєздатність. Допомогти Україні якнайшвидше досягти вирішальної перемоги є кращою інвестицією в безпеку, ніж дати РФ можливість досягти своїх цілей принаймні частково. Голова комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі сказав: “Або Україна покінчить з Росією, або Росія покінчить з людством”. Ця формула відповідає на всі питання одночасно.
Будь-яка територія України, що залишиться під контролем РФ, надалі стане плацдармом для розв’язання нової агресії. Заморожування війни без повного повернення території України під її контроль лише збільшить часовий проміжок між агресіями. Тобто на виході – інша версія тривалої війни.
РФ будь-яку загарбану територію перетворює на військову базу. Приклад – окупований Донбас. Світ, мляво непокоячись, дозволив окупанту залишити загарбане собі і вже через вісім років отримав повномасштабну війну. У той самий глухий кут приведуть спроби посадити РФ за стіл переговорів одразу після українського контрнаступу. Протягом року Кремль кожного разу лише імітував бажання домовлятися, недосяжна для РФ стратегічна мета і в майбутньому не дозволить змінити її стратегію. Вишенька на цьому тортику така: уявімо, що Захід прогнувся під вимоги Кремля, злякавшись ядерного шантажу. А тепер вгадаймо, які висновки зробить з цього уроку Китай? І це дуже вагомий фактор не підштовхувати Україну до підписання будь-яких угод з РФ, крім документа про повну і безумовну капітуляцію Москви. Застосовані Кремлем інструменти збройної боротьби задля знищення української нації не залишають нам іншого вибору.
У грі в довгу РФ набуває шансів зберегти загарбане в Україні, відновитися принаймні до мінімально прийнятного для продовження війни рівня, відновити наступ в Україні. А це вже зовсім інший рівень збройного протистояння в Європі, що створить нові загрози і виклики для партнерів США по НАТО. І на ці виклики слід буде реагувати. Додати сюди варто російські намагання контролювати Білорусь, розширити експансію на Молдову і, не виключено, на країни Балтії. РФ гарантовано відновить бойові дії в Україні раніше чи пізніше, але на це вже накладатимуться зобов’язання США перед партнерами по НАТО.
Повоєнна архітектура безпеки в Європі, а можливо й у світі, безпосередньо залежить від перемоги України, котра визначить і розклад сил. Тому США та Захід загалом не лише мають ресурсні можливості вплинути на результат війни, але й здатні це робити. Саме тут лежать блоки фундаменту майбутньої системи світової безпеки – надання допомоги Україні у збереженні суверенітету унеможливить у довгостроковій перспективі чергову агресію РФ проти нашої країни. І всіх решти довкола також.
Згадаймо видатного прусського стратега і зробімо висновки:
– на відміну від РФ, котра намагається затягнути війну та розширити її, зокрема і гібридними методами, Україна зацікавлена у якнайшвидшому розгромі противника. Колективний Захід узагалі участі у війні не бере – ні безпосередньо, ні проксі;
– для РФ затягування війни – спроба адаптуватися до негативного для неї перебігу подій;
– спроможність РФ затягнути війну прямо залежить від набуття часо-просторових можливостей для цього;
– що більше РФ досягне в Україні, то більше можливостей Кремль набуде для погроз США і НАТО. І навпаки. Ця залежність нелінійна;
– неповнота або неритмічність постачань оборонних матеріалів та обладнання в Україну автоматично означає надання РФ можливості затягнути війну. Така ситуація генеруватиме виклики та загрози для Заходу загалом і для США зокрема;
– невдача контрнаступальної операції Збройних сил України та заморожування конфлікту ставить США перед загрозою зіткнутися з новою загрозою російського вторгнення, але ситуація ускладнюватиметься необхідністю виконання союзних зобов’язань перед партнерами по НАТО.
Фото: Фото: 68 окрема єгерська бригада ім. Олекси Довбуша
«Аргумент» [3]
На цю тему: