Заміна військового обов'язку за призовом по мобілізації на альтернативну невійськову службу чинним законодавством не передбачена. Рішення з цього приводу прийняв Шостий апеляційний адміністративний суд.

Про це повідомляє [2] Судово-юридична газета.

Чоловік звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення правил військового обліку) та накладення штрафу 3 400 грн.

Вказав, що він відноситься до категорії осіб, який має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», яка відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Також наголошує на неправомірному застосуванні до нього відповідачем кваліфікуючої ознаки «повторність», оскільки він протягом останнього року не був підданий адміністративному стягненню. Зауважує, що у визначений день та час з'явився за місцем виклику.

Рішенням Святошинського районного суду в м. Києві від 18 січня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженим на те органом відповідно до вимог КУпАП, права чоловіка, як під час складання протоколу, так і під час розгляду справи були дотримані, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП є доведеною та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки він не з'явився до ТЦК за викликом по повістці.

13 березня 2024 року цю справу №759/20961/23 розглянув Шостий апеляційний адміністративний суд.

Що вирішив апеляційний адміністративний суд

Як встановив суд, у 2001 році позивача призвали на строкову військову службу, основна спеціальність – слюсар ремонтник промислового устаткування. У листопаді 2001 року він склав військову присягу, а у травні 2003 року позивача було звільнено (демобілізовано) в запас.

У липні 2023 року позивач звернувся до начальника ТЦК із заявою про застосування відносно нього ч. 4 ст. 35 Конституції України як норми прямої дії, оскільки виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням, а саме він належить до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні». Виконання цього обов'язку просив замінити альтернативною (невійськовою) службою.

За результатами розгляду вказаної заяви ТЦК повідомило позивача, що заміна військового обов'язку за призовом по мобілізації на альтернативну невійськову службу чинним законодавством не передбачена. Згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.08.2023 чоловік придатний до військової служби.

Того ж дня позивач отримав повістку про виклик на 26.08.2023 до військової частини для призову по загальній мобілізації.

У жовтні 2023 року офіцер мобілізаційного відділення повідомив начальника, що військовозобов'язаний за викликом в зазначений день (26.08.2023) не з'явився.

17.10.2023 головним спеціалістом командування складено протокол про адміністративне правопорушення, і за результатами розгляду протоколу начальником ТЦК винесено постанову про штраф 3400 грн.

Копію постанови позивач отримав 19.10.2023. У поясненнях до протоколу позивач зазначив, що з вказаною постановою не погоджується, оскільки 26.08.2023 він з'явився, проте до військової частини не поїхав. Також, ним було подано запит щодо заміни військової служби на невійськову службу на підставі ст. 35 Конституції України.

Зазначена постанови є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її протиправною.

Як зазначив ШААС, пунктом 16 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII допускається обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Відповідно до право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Законом № 3543-XII альтернативна (невійськова) служба під час війни не визначена.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII.

Стаття 3 Закону № 987-XII визначає, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Відповідно до ч. 3 № 987-XII ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Посилання позивача на незаконність оскаржуваної постанови через те, що він за релігійним переконанням не був зобов'язаний з'являтися до РТЦК, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки протокол та постанова винесені відносно позивача за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, а саме: нез'явлення за викликом до РТЦК для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Релігійне віросповідання не є законною підставою для неявки до РТЦК.

Так, як наголошувалось вище ч. 3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ передбачено обов'язок громадян під час мобілізації з'явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), а невиконання встановленого обов'язку є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що є наслідком притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.

При цьому, доводи апелянта про те, що до нього безпідставно застосовано відповідачем ознаку «повторності» судом відхиляються, оскільки диспозиція ч. 2 ст. 210-1 КУпАП передбачає притягнення до відповідальності також за вчинення такого порушення в особливий період, про що і зазначено в спірній постанові.

З огляду на викладене, колегія суддів ШААС погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки при її винесенні виконано усі вимоги чинного законодавства та на підставі повного і всебічного з'ясування обставин вирішено справу, а тому скасуванню не підлягає.

Фото: iStock

«Аргумент» [3]

На цю тему: