Цей тиждень був цікавим. У понеділок, 20 листопада, керівника Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації бригадного генерала Юрія Щиголя та його заступника Віктора Жору "звільнив" Кабмін. За дивним збігом, вже через годину НАБУ вручило їм підозри в розкраданні 62 млн гривень у 2020–2022 роках.

За даними ЗМІ, при обшуках у них вилучили пристрої з цікавими переписками і скромними криптогаманцями з 1,5 млн $ на них.

У суд приїхали народні депутати Федієнко та Крячко брати їх на поруки. Але Щиголя суд погодився випустити тільки під заставу, яку внесли 24 листопада. Там була скромна і цілком підйомна сума для людини, яка все життя провела на державній службі, в 25 млн грн. Гроші десь знайшлись і внеслись. 

Ці вихідні Юрій проводить на свободі. Його заступник чекає на обрання запобіжного заходу наступного тижня. Обидва вони чекають на апеляцію і зміну запобіжного заходу на м'якший.

Підсудні обрали цікаву лінію захисту, яку можна звести до хрестоматійного: "бумажка моя, а пакет не мій!" ("телефон мій, а переписка – ні"; "носій мій – крипту підкинули" тощо). 

Але зухвалість їхньої поведінки, застава, впевненість колег, промовисте мовчання Мінцифри та багато інших ознак свідчать про те, що нас можуть чекати сюрпризи. Однією, але далеко не єдиною, з таких ознак може бути їхнє "звільнення" в понеділок, 20 листопада, яке набуло чинності лише в другій половині п'ятниці, 24 листопада, коли Кабмін знайшов в собі сили опублікувати цю непросту новину на своєму сайті.

В дуже незручній ситуації опинились частина моїх френдів у Facebook, в тому числі професійних антикорупціонерів. Одні з них запостили новину про підозри, але у них щось сталося з мовним апаратом. Ну знаєте, як наші північні сусіди не можуть вимовити "паляниця", так деякі з колег по громадському сектору нездатні вимовити "корупція" і "Мінцифра" в одному реченні. 

Складається враження, що у нас справді обіймав посаду всемогутній юний генерал Щиголь, який в одні ворота зміг і 62 млн грн, і 1,5 млн $, і взагалі людина дуже талановита, а провину ще треба довести! 

Як казала про Віктора Федоровича Ганна Герман: "В іншій країні був би американською мрією". Так ніби ніхто йому не допомагав і нічого не підозрював. А купа спільних фоток і нескінченна кількість спільних нарад з керівництвом Мінцифри, практично весь бюджет на дрони, статус монополіста в питаннях міжнародної кібердопомоги та незліченна кількість інших ознак глибокої інтеграції двох структур – це просто доля.

Ну з ким не буває так, що тобі раз і віддали практично весь бюджет на дрони? Ну з Мінстратегпромом не буває і з Міноборони теж. А те, що в людини вдома лежало 1,5 млн готівкою та криптою, нікого не навело на роздуми, що це ТІЛЬКИ в нього і ТІЛЬКИ вдома. Хоча тут автоматично мала б приходити думка про інші гаманці та інших пов'язаних осіб.

Ще було кілька френдів, які прийшли в коментарі підсудних захищати. Мовляв, хлопці хороші і багато чого робили, не можна їх ображати. Цей момент був настільки ж очікуваним, як і перший, але він значно тривожніший. Річ у тому, що ми всі звикли до корупції в стилі Пшонки. До корупції, де крадуть люди старші за наше покоління, які виглядають погано, говорять погано, вони доволі неприємні, у них мало підписників в Instagram та з ними не фоткався умовний Ілон Маск.  

Ми не готові до корупції в стилі SMART з хорошими презентаціями і додатками в телефонах. Ще менше ми готові перестати ділити світ на чорне та біле і створювати собі священних корів, щоб потім їх проклинати. Хоча це вже було багато разів і за свої 40 років я пам'ятаю багатьох кумирів у нашої нації. А ще пам'ятаю, як вона вміє їх ненавидіти опісля. Просто для цього треба час. Бо від любові до ненависті, ви самі знаєте… Особливо під час війни.

А ще чомусь згадалось, що мене завжди Навальний лякав більше, ніж Путін. Бо воювати з архаїкою значно простіше: вона високомірна, неприваблива і зрозуміла, як корупція Медведчука.

Ми просто виявились неготовими до корупції, яку так хочеться лайкати в Instagram.

***

Це перша з серії публікацій, які стали наслідком семи місяців моєї непублічної боротьби з Держспецзв'язком і їхніми партнерами з Мінцифри за право цифровізувати ЗСУ. 

Це дуже рідкісна можливість на відновлення справедливості та балансу гілок влади. Моя позиція ні для кого не нова. Просто тепер вона стала публічною:

1. Потрібна повна незалежність сектора оборони в сфері кіберзахисту від Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (ДССЗЗІ). І передача ІТ-сектору Міноборони права визначати вимоги до кіберзахисту систем ЗСУ. 
2. Передача питання дронів від Держспецзв'язку в профільні міністерства (Мінстратегпром та Міноборони).
3. Повний перезапуск ДССЗЗІ, а не лише зміна кількох людей, вину яких будуть ще довго доводити.
4. Створення системи антикорупційного громадського нагляду за ДССЗЗІ.
5. Зняття раз і назавжди з другого читання закону 8087 [2], з яким я боровся з першого до останнього дня на посаді та який писали під керівництвом людей, яких зараз судять за розкрадання.
6. Глибокий, публічний і прискіпливий аудит закупівель по "Армії дронів".

Фото: ДЖЕРЕЛО [3]

[3]Віталій Дейнега, колонка автора у виданні Українська правда [4]

«Аргумент» [5]