У XX столітті тоталітарні режими неодноразово намагалися «розв’язати українське питання», і примусові депортації були одним з інструментів такого «розв’язання». Акція «Вісла» тривала з 28 квітня по 29 липня 1947 року.

У храмах відбулися заупокійні богослужіння на спомин про жертв цього насильства.

Військово-політична операція польської комуністичної влади стала інструментом етнічної чистки та полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель.

Упродовж квітня-серпня 1947 року з Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Лемківщини депортовано від 137 до 150 тисяч українців, а за деякими даними — до 180 тисяч. Операція «Вісла» — типова для радянських тоталітарних режимів етнічна чистка, подібна до депортації кримських татар у 1944 році. Вона стала однією з численних акцій «приборкання» цілих народів, чий бунтарський дух не вписувався в тоталітарні канони.

Рішення про примусове переселення українців було прийняте в Москві, а сама депортація відбувалася на території в західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.

Формальним приводом до цієї жахливої операції було обмеження підтримки місцевим населенням українського підпілля, а фактична мета — асиміляція українського населення, що зберігало свою мову і культуру в Польщі.

Ще 9 вересня 1944 року маріонеткові «комітет національного визволення Польщі» й «уряд УРСР» уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського — з території Польщі до урср і польського — з території України до Польщі.

На виконання цієї угоди у 1944–1946 роках із Польщі до радянської України було переміщено, за даними польської сторони, понад 480 тисяч етнічних українців. Використовували різні методи впливу на людей — від психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування тощо) до фізичної сили із залученням війська. Після закінчення терміну угоди на теренах східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада чомусь відмовилася їх приймати.

Спочатку план називався «спеціальною операцією “Схід”» і включав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменовано на «Вісла». Для практичної реалізації створили спеціальну оперативну групу «Вісла», у склад якої входило близько 21 тисячі військових.

За інформацією Українського інституту національної пам’яті, до кінця квітня 1947 року східну територію Польщі було поділено на райони. Туди спрямовано військових ОГ «Вісла» з розрахунку від 20 до 50 солдатів на одне село. Окрім цього, 13 602 вояків чехословацької армії заблокували кордон, а 17 літаків-розвідників контролювали в прикордонній смузі ліси та гори. Родини українців поділили на три категорії: «А» — хто навмисно ухилився від виселення у 1944–1946 роках; «В» — сім’ї із військовослужбовцями; «С» — усі інші. На підтримку політики «асимілятивного розпорошення» видано додаткову інструкцію про заборону розміщення в одному селі більше однієї родини з категорії «А» або «В» та до п’яти родин категорії «С». Сім’ї одразу трьох категорій не могли бути разом. У випадку, коли забракне індивідуальних господарств, то дозволялося доселяти до польських колоністів у фільварках.

За незмінною радянською традицією, о 4-й годині ранку 28 квітня оперативна група приступила до виконання. Діяли за такою схемою: на світанку військові щільним кільцем оточували села і наказували мешканцям «зі списку» готуватися в дорогу. Тим часом солдати проводили обшуки в хатах, господарських приміщеннях і дворах, а то й підпалювали дім і обійстя. Щоб спакувати майно, давалося 2 години (інколи 15–20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося «вхопити» тільки найнеобхідніше. Нерідко встановлювали обмеження щодо ваги багажу — до 25 кілограмів на особу. Після завантаження майна, колона людей під збройним наглядом вирушала до збірного пункту. Такі «марші» подекуди тривали понад 20 годин. На одному пункті збиралися люди з кількох місцевостей і очікували на перевезення до завантажувальної залізничної станції. Пункти були переповнені. Інколи переселенцям вдавалося втекти звідти і повернутись до своїх домівок.

На завантажувальних станціях, які охороняли військові, українців розміщували у товарняках. Поїзди прямували до пунктів переадресації — в Катовіце, Освенцимі й Любліні, а звідти вже до розподільних пунктів у Щецині, Ольштині, Вроцлаві та Познані. Цю відстань долали в середньому за тиждень, іноді — протягом 20–30 днів через часті зупинки, плутанину зі списками або великі затори на станціях, коли замість 6 ешелонів прибувало від 15 до 20.

На «нових» місцях переселенцям діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено Церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя.

29 липня 1947 року ОГ «Вісла» припинила діяльність, передавши повноваження оперативній групі Краківської округи. Депортаційна акція тривала три місяці. Унаслідок цих подій польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розкидавши західною й північною Польщею понад 140 тисяч українців і поляків, які були в шлюбі з українцями (близько 14 тисяч). Було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно — 173. До кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.

3 серпня 1990 року Сенат Польської Республіки засудив акцію «Вісла». Також засудили акцію «Вісла» у спільній заяві в лютому 2007 року Президент Польщі Лех Качинський і Президент України Віктор Ющенко. 28 квітня 2017 року, у 70-ту річницю з часу проведення польською владою акції «Вісла» — примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (28.04. — 12.08.1947), було оголошено Днем пам’яті, який відзначався в Україні на державному рівні.

Методи російської системи досі лишаються незмінними. Рашисти сьогодні депортують українців із тимчасово окупованих територій до російської глибинки.

Нагадаємо: Парламентська асамблея Ради Європи визнала геноцидом депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію Російської Федерації. Відповідна резолюція ухвалена на пленарному засіданні у четвер, 27 квітня.

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• Зниклий світ лемків та бойків в об'єктиві Романа Райнфуса [3]
• «Волинська різанина»: міф про «100 тисяч» [4]
• У Києві відкрита виставка до 70 роковин операції «Вісла» (ФОТО) [5]