Перемога Дональда Трампа на президентських виборах в США призвела до збурення в українських соціальних мережах: чимало людей впало у різні крайнощі від "нам гаплик, копаймо яму" – до "вже навесні війна закінчиться, будуть вибори й економічне зростання". На щастя, будь-який хайп швидко завершується, тож настав час розібратися, а які сценарії реально можуть бути.

Підкреслю, що сценарний простір в цілому є описаним у статті [2], яка опублікована ще на початку року, і з того часу не змінився. Тому наступний аналіз робитиму в рамках цього сценарного простору, який передбачає три основні сценарії: Війна на виснаження, Коаліція переможців, Заморозка.

Передусім давайте відділимо те, що ми знаємо, від того, чого ми не знаємо й не можемо знати. Що ж ми знаємо?

По-перше, Трамп передусім буде займатися внутрішньою політикою, бо цього прагнуть його виборці. У зовнішній політиці він просуватиме стару добру доктрину меркантилізму: торгові переваги понад усе, тож ось вам захисні мита та підтримка місцевого виробника. Іншими словами, ізоляціонізм.

По-друге, якщо Трамп і буде займатися геополітикою, то його першими двома пріоритетами будуть Китай та Близький Схід. Хай Європа самостійно розбирається зі своїми проблемами – це незмінне гасло Трампа. Україна для Трампа вторинна і в цілому незрозуміла. "Мирні плани" різних республіканських політиків в основному мають на меті щось продемонструвати, стоячи у черзі перед дверима до резиденції Трампа в очікуванні можливого призначення кудись.

Це те, що ми знаємо, а більше ми не знаємо нічого. Бо Трамп ще й сам не знає. Бо ще не обрані члени його зовнішньополітичної команди – а ті, що начебто обрані, можуть не пройти затвердження. Будь-які заяви, що політика Трампа буде такою чи іншою, абсолютно безпідставні. Рівень невизначеності поки що досить великий.

Які можливі сценарії з цього випливають?

Сценарій 1. США всіляко абстрагуються від подій в Європі, включаючи російсько-українську війну. Трамп робить заяви, що європейцям час самим платити за свою безпеку (до речі, це правда). Росія розглядається американською адміністрацією через призму політики на китайському напрямку. Європа постає перед викликом зайнятися власною безпекою – і цей виклик насправді неуникненний.

Підсценарій 1.1. Європа неспроможна, бо Німеччина в політичному болоті до червня (поки триватимуть вибори та формування уряду), Франція нерішуча та потенційно чекає на Ле Пен, Брюссель симпатизує Києву, але має обмежений мандат, Угорщина та Словаччина руйнують політику консенсусу в ЄС. Це поганий сценарій "ВІйна на виснаження", див. статтю. Водночас Україна змогла отримати запевнення по фінансуванню на 2025 рік, тож основні фактори нашої стійкості чи нестійкості – наші внутрішні (вони всі відомі). Що стосується 2026 року, він зараз за горизонтом бачення.

Підсценарій 1.2. Європа неспроможна, але формується коаліція спроможних та охочих (coalition of the willing) – із тих країн, які краще розуміють ситуацію, мають стійкіші уряди та більше загрожені (в основному ці ознаки співпадають). Ключовими країнами залишаються Велика Британія та скандинавсько-балтійська вісімка, а також Польща. Європа насправді може зробити чимало для нашої перемоги і без США та в умовах відсутності внутрішнього консенсусу, причому у відповідних столицях добре знають, що треба було би робити (жорсткіші санкції, обмеження торгівлі, танкерні нафтоперевезення, експортний контроль, перешкоджання обходу санкцій тощо). До речі, США завжди готові продавати озброєння й військову техніку за гроші – аби були гроші (а гроші у вигляді заморожених російських активів є, аби була політична воля).

Підсценарій 1.3. Європа швидко береться за голову та консолідується. Дуже малоймовірно, але добре для нас.

Варто зазначити, що важливість України для Європи стає більш очевидною принаймні з безпекової точки зору.

Сценарій 2. Трамп вирішує, що війна в Європі є гарним майданчиком для того, щоб проявити власні силу та переговорні здібності на початку каденції. Він знаходить час зайнятися війною в Європі й намагається посадити сторони за стіл переговорів на якихось своїх умовах. Ці умови навряд чи будуть капітуляцією України, бо існує певна підтримка України в американському суспільстві та серед членів Республіканської партії, це не можна скидати з рахунку. Отже, буде якась форма заморозки, див. вищезгадану статтю.

Підсценарій 2.1. Умови заморозки прийнятні для обох сторін, підписується тимчасове замирення, що нагадує Мінські угоди. Для України відкривається вікно можливостей для внутрішньополітичного процесу, оголошуються вибори, далі йде критично важлива розвилка, описана у статті. Підкреслю ще раз: будь-яка заморозка тимчасова. Росія може погодитися на збалансовані умови заморозки, якщо Путін вирішить, що потрібно перепочити, переозброїтися та накопичити силу для другого удару.

(Якщо в цей момент з України виїдуть мільйони людей, значить, доведеться скоригувати українську територію до того розміру, який здатні захищати ті, хто залишиться. Це неприємна правда, якій треба дивитися у вічі.)

Підсценарій 2.2. Путін відкидає умови Трампа й вимагає по суті капітуляції України: демілітаризація, "денацифікація" тощо. Злий Трамп обіцяє Путіну "кузькіну мати" й оголошує "примус до миру". Малоймовірно, але такий сценарій існує, див. статтю. (Зауважу, що дивним чином значна частина українських політиків і громадян вірить у високу ймовірність такого сценарію, забуваючи, що у парі "переговорник" – "офіцер КҐБ" другий виграє не конфронтацією, а обманом, використовуючи віру першого у чесні домовленості.) Є висока ймовірність путінського рішення, що продовження війни вигідніше, ніж заморозка, бо перехід росії від війни до миру може стати для неї занадто великим соціально-економічним потрясінням; але Путін буде скоріше гратися з Трампом, аніж вступати у пряму конфронтацію. Є ще психологічні проблеми Путіна: понад усе він прагне не допустити того, що вважає приниженням з боку Америки.

До цього сценарію можна віднести також безкінечні безрезультатні переговори, які виставляють Трампа слабаком і провокують на якісь дії. Я не думаю, що Путін до цього вдасться.

Підсценарій 2.3. Під виглядом мирних пропозицій Путін пропонує Україні капітуляцію, якої вона не приймає. Трамп звинувачує Україну у зриві переговорів та повертається до своїх справ, пообіцявши не давати Україні ні цента й оголосивши українців затятими мілітаристами, а Путіна миротворцем. Враховуючи, що 2025 рік ми проходимо (якщо налагодимо внутрішні справи), а про 2026 говорити зарано, – це для нас нічого не міняє порівняно з тим, що ми мали на момент виборів. Подальший розвиток подій залежить від позиції Європи, див. підсценарії 1.1, 1.2, 1.3.

Чи може Трамп зайняти позицію Путіна й тиснути на Україну в односторонньому порядку? Теоретично так, а практично це не дає йому жодного виграшу, а лише на самому старті виставляє його слабаком. В будь-якому випадку, нам важливо пережити 2025, а тут у нас в основному внутрішні завдання.

Варто ще зазначити, що Трамп мислить короткими горизонтами, тож для нього припинення вогню, мирна угода та завершення війни – майже синоніми. Якщо досить скоро воєнні дії поновляться, він тут ні до чого, адже він молодець і зробив свою справу, а далі всі інші самі винні.

Зауважу, що переконлива перемога Трампа на виборах не дала росії очікуваних переваг: Путін робив ставку на конфлікт та дезорганізацію в США, але вийшло по-іншому.

Додам, що зупинка руху України в НАТО неможлива, бо ми вже давно не рухаємося. Ніхто не запросить нас в НАТО до завершення війни або ж принаймні до моменту, поки не сформується коаліція переможців. Зупинка руху України в ЄС також неможлива, але там навпаки – ми рухаємося, процес набув технічного характеру (і він досить тривалий, без ілюзій, на 6-10 років), і це питання є прерогативою Європи.

Тож якщо від нас вимагатимуть не вступати в НАТО 20 років – можна сміливо обіцяти, бо через кілька років ситуація буде геть інша. Або НАТО не буде, або нас не буде, або росії не буде.

Додам ще, що Китай навряд чи буде на цьому етапі проявляти активність. Він може допомогти Трампу посадити Путіна за стіл переговорів (бо має важелі впливу на росію та інтерес показати Трампу на самому початку каденції свою готовність співпрацювати), але Китай грає не в шахи, а в ґо [3], він будує простір для забезпечення власних виграшів.

Висновки.

1. Основні сценарії розвитку ситуації залишаються ті самі, сценарний простір не змінився з обранням Трампа. Жахлива катастрофа чи чарівна раптова перемога обидві неможливі.
2. Основні проблеми України на даний момент – внутрішні, їх треба терміново вирішувати. Йдеться про людський капітал та управління в Силах оборони, про ВПК та економіку, про демократію та суспільну згуртованість.
3. Треба продовжувати формувати для Америки образ перемоги (американської перемоги, а не української). Які вигоди США отримають від російської поразки? Їх чимало, але треба їх донести та пояснити. Як російська поразка пов'язана з американо-китайським протистоянням?
4. Але основні зусилля мають бути зосереджені на створенні "коаліції охочих" в Європі. Це наше основне поле роботи на наступний рік. Потрібно посилення кадрової дипломатії та максимальне включення інших видів дипломатії: парламентської, культурної, громадянської, університетської, церковної, підприємницької тощо. Європа не Америка, тут десятки країн і чимало роботи.

Що робити нам конкретно? Те саме. Або ти в ЗСУ, або всі можливі сили віддаєш допомозі ЗСУ. Перед тим, як щось вирішити, Трамп буде дивитися на поточну мапу. Ось чому Путін поспішає.

І головне: не повторювати тези російської пропаганди. Навіть якщо дуже хочеться.

Вчергове повторю: стратегія Путіна – розколоти українське суспільство протягом важкої зими й примусити його просити капітуляції. Тож не треба допомагати Путіну.

Валерій Пекар, громадський активіст, викладач, підприємець; сторінка автора у Фейсбук

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Генерал Наєв розповів, як Зеленський вів Україну до катастрофи [5]
• "Янєлох": The Sunday Times розповіла, як спецслужби рф безперешкодно підвели до Зеленського свою агентуру [6]
• Зрадник Кулініч не проходив спецперевірку перед тим, як очолив управління СБУ, — ЗМІ [7]