Після того, як навесні 2020 року українська влада пустила в обіг землю і не дала при цьому фермерам наростити м’язи, згорнувши програми їхньої фінансової підтримки, стало очевидно, що держава, розвиваючи сільське господарство, спиратиметься на агрохолдинги за латиноамериканським варіантом. На жаль, вона не лише спирається на великий бізнес та формує новий кластер агроолігархів, а й узагалі поступово витісняє сільський середній клас із економічної мапи країни. По суті, знекровлює сільські громади, яких у країні переважна більшість. І це є нонсенсом для Європи, куди ми зібралися вступати за прискореною процедурою.

Про це йдеться у статті ZN.UA [2].

Щоб одразу систематизувати проблему, зафіксуємо три важливих блоки, на яких власне ми й робили акцент у розмові з почесним президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників (АФЗУ) України Миколою Стрижаком.

По-перше, війна, яка стала тестом, тригером, суттю, що висвітлила всі деталі кризи в сільському господарстві та державній політиці у цій сфері. Коли агрохолдинги рятували свої скарби за кордоном, саме фермери сіяли та збирали врожай під обстрілами, по суті, витягнувши країну з продовольчої прірви.

По-друге, в Україні кілька місяців ішов Народний форум фермерів та приватних землевласників, у фінальному засіданні якого взяли участь і заявили про підтримку практично всі профільні інституції Євросоюзу, а також ключові науковці Національної академії аграрних наук України. Вже є резолюція, якою учасники Форуму звернулися до президента, парламенту та уряду з вимогою змінити парадигму розвитку сільського господарства, поставивши у пріоритет сімейне фермерство, а також призупинити продаж землі під час війни.

По-третє, виконавчий директор американського Інституту Окленду Анурадха Міттал написав главам ключових світових фінансових інституцій — МВФ, Світового банку, ЄБРР — лист, який розміщений на сайті [3] АФЗУ. У ньому є лінк на принциповий і жорсткий звіт з промовистою назвою «Війна і крадіжка: Захоплення сільськогосподарських земель України» та акцентом на те, що Україну помилково/чи ні — під тиском транснаціональних корпорацій, які інвестують в агрохолдинги України, — стимулювали до непродуманого та непідготовленого ринку землі. Ціна питання — втрата економічної незалежності.

Отже, тоді коли Росія на зовнішньому фронті відкушує наші землі з допомогою зброї, на внутрішньому — їх відчужують із допомогою долара.

Чи за це віддають свої життя українці?

Про війну, лицемірство уряду та «свої» кадри агрохолдингів

— Пане Миколо, за рахунок чого фермери не тільки самі вижили за рік війни, а й нагодували країну? Яких втрат зазнали, яка комунікація була з владою? Давайте буквально по пунктах.

— Перед війною на 90 відсотків усе, що було на столі українця, було вироблене дрібним і середнім бізнесом. Мова про сімейне фермерство та особисті селянські господарства (ОСГ). Або, як я кажу, — середнячків, які й витримали перший рік війни на своїх плечах. Ви ж знаєте, в якому стані були наші війська на початку вторгнення, — немає ні їсти, ні вдягнутися, нічого… Але погреби чистилися не тільки у фермерських сім’ях, а й у всіх селян, які жили по ходу лінії оборони. І на фронті попервах із десяти воїнів дев’ять були з сільських територій. І це не просто захисники, які взяли зброю. Це люди, озброєні ідеєю, у своєму прагненні до захисту своєї рідної землі.

Після визволення Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської областей ми думали, якщо половину земель засіємо, то це буде наша велика удача. І я просто в душі плакав, коли дізнався, що засіяли 95 відсотків посівних площ. Ось такий він і є, український селянин, — запальний, відчайдушний, іде поруч зі смертю, вирощуючи врожай, не звертаючи ні на що увагу. На жаль, були міни, були поранення, а в період жнив були й смерті.

— Який відсоток із цих 95 засіяли дрібні та середні фермери? А скільки — агрохолдинги?

— Я не можу сказати, скільки засіяли агрохолдинги. Я тільки знаю за дрібних, тому що в нас така інформація надходила з місць.

— А ви можете позначити співвідношення земель? Скільки в дрібних і скільки — в агрохолдингів?

— Якщо брати Київську область, тут десь до 15 відсотків у дрібних, у Чернігівській — трошки більше, в Сумській, як і в Київській, — до 15%. Отже, 15–20 відсотків у середньому по Україні — то є землі фермерів.

Листопад 2022 р., Микола Стрижак на Народному форумі фермерів у Києві

— Окрім зерна, що ще було?

— Там усе було: і картопля, і полуниця, і яблука, і бурячок, і морква, і цибуля. Я питав у фермера: «Звідки ти знав, що тобі треба посадити? Ніколи городини не садив, а цього року посадив. Чому?» — «А тому, що мого племінника взяли в ТрО, —відповідає. — А якщо мій племінник на фронті, то я їду туди й везу похарчуватися не лише йому, а везу для всього підрозділу, а там і кияни, і дніпряни… слухаю, що їм ще треба, й розповідаю нашим. У кого по 50 соток, у кого 10 соток, сіємо — й у погріб…»

Торік утричі більше заготовили, ніж заготовляють щороку. Всі гуртом працювали — і прості селяни, і фермери, і аграрні профспілки, і Православна українська церква, і асоціації… всі. І не тільки продуктами допомагали. Тепловізори купляли, де тільки працюють наші остарбайтери, — в Данії, Бельгії, Франції, Італії…То є дуже широкий рух.

— На початку вторгнення Росії і зараз є якась комунікація між фермерами та великими агрокомпаніями?

— Не було й немає ніякої комунікації, тому що вони гребуть під себе. Вадатурський насправді виняток, він допомагав фермерам, бо нікуди не їхав і все бачив на власні очі. Мабуть, за свою позицію й поплатився життям. Тут має значення позиція держави та дії тих-таки ОВА. А в нас, виявляється, більшість глав ОВА — конкуренти за увагу НАБУ. Тому владі і в приватних, і в державних справах простіше домовиться з великими. А великі не дуже за долю країни на початку повномасштабного вторгнення переживали. Декого з них справді пограбували, та основна маса з окупантами домовилася.

— Як це?

— Десяту частину з прибутку вони віддавали місцевому або колаборанту, або представникові окупаційної влади. І все вирішено — їх не чіпали. До того ж власники більшості агрохолдингів та їхні активи перебувають за кордоном, а тут їхні представники «решают». Але ж вони легко говорять російською мовою, а фермери — тільки рідною українською.

І що маємо? До великої війни фермери були ворогами української влади. Так сталося по факту після прийняття лобістського закону про обіг землі. Приходять до нас російські супостати — знову ми головні вороги, але вже для окупаційної влади. Потім ЗСУ визволяють правобережжя Херсонщини, і що? Зговірливі агрохолдинги б’ють по руках із нашою владою, а українські фермери — знову не при справах. Парадокс. Та, може, слід уже зрозуміти, що спиратися потрібно на того, хто зі зброєю в руках захищав і захищає свою землю, а не хто спішно вивозив валізи валюти за кордон у лютому 2022-го?

— Пане Миколо, ми з вами не вперше говоримо, і я чудово розумію ваш блискучий ораторський талант. Але давайте без емоцій, бо дуже відповідальні заяви ви зараз робите.

— Пані Інно, які емоції, тільки факти! Ми ж уже поаплодували, що Україну авансом і за прискореною процедурою візьмуть до оази демократії — Євросоюзу. Так?

—Так.

—А демократія — це що? Це середній клас насамперед. Якщо є 50 відсотків середнього класу в державі, то можна говорити про демократію. У нас він є? Ні. Тому ми з вами лише на шляху до демократії, освоївши виключно її виборчі механізми. А основу, базис демократичного суспільства становлять люди вільні й незалежні — середній клас, що його з українського села влада руками і ногами вичавлює.

Гонорового народу на селі влада не хоче, вона хоче слухняного народу, рабського. Тому я ще раз кажу, що закон про обіг землі — це виключно про можливість акумулювати банк землі в декількох руках. Зараз скуповують «свої» люди по два гектари під господаря, а з 1 січня 2024 року на ринок зайдуть юридичні особи, і будуть уже розквітати господарства не менше 10 тисяч гектарів землі в одних руках. У нього 10 тисяч, у дружини 10, у сина 10 тисяч, у дочки, у зятя… Це вже агробаронства, а, можливо, й князівства з’являться.

— Давайте ви по черзі назвете основні проблеми, які висвітлили війна і політика влади.

— Щоб не чекати 2024 року, влада вирішила нас знищувати дрібними кроками. Тому буквально по пунктах.

По-перше, одразу після прийняття закону про обіг землі парламент прийняв спотворений закон про кооперацію. АФЗУ спільно з науковцями готувала свій закон про кооперацію, але, звісно, депутати прийняли варіант, котрий на той момент у профільному комітеті лобіював пан Сольський. Він же — співзасновник «Українського аграрного холдингу», який зараз дуже зручно всівся у кріслі міністра аграрної політики. І який, до речі, опікується «розвитком» фермерства, жодного разу не зустрівшись із президентом АФЗУ. Адвокацією цього законопроєкту займався відомий Михайло Соколов, він же — заступник голови Всеукраїнської аграрної ради. А навіщо представникам більшого бізнесу якісь там об’єднані малі та середні фермери? Тому вони в законі про кооперацію порушили основний принцип кооперації: один член — один голос. Усе красиво, але, як мовиться, не все так однозначно.

Адвокат земельної реформи, заступник голови ВАР Михайло Соколов (праворуч). Фото з відкритих джерел

По-трете, Кабмін прийняв постанову, що дорогами не має проїжджати сільгосптехніка, ширина якої більша за чотири метри. А вона в нас уся стандарту радянського періоду — 4,20. Навіщо писати закон, який неможливо виконати? Так патрульній поліції за щось треба добре жити! У нас розпочинаються жнива — і в них жнива. Ще комбайн не доїхав до поля, а поліцейські вже на полі турбуються, аби фермер, не дай Боже, не порушив правил дорожнього руху.

По-четверте, законопроєкт № 6013, який робить фермерські господарства сільгосппідприємствами/акціонерними товариствами. Мета одна — перереєстрація. Але ж не факт, що вам вдасться легко перереєструватися, зважаючи на десятки нових умов. Звісно, ми з Бахматюком, у якого штат юристів, економістів та бухгалтерів, не можемо тягатися. Фермеру, який сам працює на землі, не потрібне нагромадження документації. Це краде дорогоцінний час і б’є по виробництву. Але ж на те й розрахунок! Ми вже звернулися до президента й уряду з цього питання.

По-п’яте, блокування податкових накладних. Ще одна потуга пана Гетманцева нібито вивести з тіньового обігу зерно. Якщо ще торік ми легко вигравали суди, відмітаючи претензії податкової, то тепер держава не збирається виконувати рішення судів. Тому фермер старається продати зерно тільки за формою 2 — за гроші. «А навіщо мені ваше ПДВ, якщо його однак заблокують, а потім ще й оштрафують? А так продав зерно, маю гроші. Хай і менше, та без проблем». Тому зараз іде масовий продаж зерна в тіньовому обігу. Ось чого, мабуть, і хотів досягти Гетманцев.

— Як це впливає на ціну зерна? Чому, взагалі, наше зерно найдешевше у світі? Мої колеги порівнювали [4] зі світовими цінами [4]. Українська пшениця продається по 100, а то й по 75 доларів за тонну, хоча світові ціни перевалюють за 250.

— Тут два компоненти — зовнішній і внутрішній. Після жнив, до 1 вересня, ціна на зерно в Україні завжди падає, а потім — починає рости майже до лютого місяця. А в лютому вже в Аргентині, Бразилії починаються жнива. Пропозиція збільшується, а отже ціна падає вже на світових біржах. З 1 квітня знову піде вгору і в травні буде найвища. Такий собі круговорот на світовому ринку.

— А в Україні?

— По-перше, як ми вже з’ясували, селяни обходять ПДВ, скидають ціну і беруть готівкою. По-друге, безвихіддю селян, які хочуть хоч щось продати, користуються посередники. Безпосередньо фермер не може продати зерно в той-таки одеський порт, тому йому назустріч іде зернотрейдер. Їх, основних, на ринку — сім. Але ж зернотрейдер сам у фермерів не купує, є дилери, які теж хочуть нажитися. Зернотрейдери взяли гроші в західних банках і дали в руки дилерам, які поїхали українськими селами: ось тобі гроші, і «плювати ми хотіли і на тебе, і на Гетманцева». Але ж зернотрейдер — робить свою погоду. Може, наприклад, тиждень не куплять зерно. І, як ви думаєте, що буде з ціною? Звісно, вона різко падає. І це вже називається «корпоративна змова». Держава не втручається й не регулює цих процесів. Отже, вже можна констатувати, що парламент руками лобістів зробив економічну диверсію для України цим економічним законом.

— Так. Обидві сторони ризикують із готівкою та ухилянням від сплати ПДВ. Але ж зернотрейдера ніхто ніколи не спіймає за руку, — там уже давно все схоплено, а ось будь-якого фермера можна притиснути. І ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, що то закон такий недолугий і Гетманцев помилився. Нічого подібного. Просто ніхто не думав про державу, яка втратить мільярди ПДВ. Думали тільки про те, як знищити фермерство на догоду великим агролобістам.

— Хочете сказати, що держава взагалі вам не допомагає?

— Держава дуже красиво працює в інформаційному просторі. Чиновники в марафоні розповідають, що ЄС нам допомагає насінням, гербіцидами тощо. Але на засіданні ради АФЗУ фермери, котрі це бачили, питають: «А де ж воно все?» Так, воно потрапляло і потрапляє тільки до великих. А у звітах уряду пишеться, що попало дрібним та середнім.

— Але ж влада заявляла про створення Фонду часткового гарантування для малих форм господарювання.

— Ну ви ж самі бачили на Форумі, як виступав пан заступник міністра Тарас Висоцький. Він же — колишній генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», який фінансує весь великий бізнес. На його базі і створено такий собі «общак», з якого годують депутатів-лобістів і посадовців. Ви ж чули, як наш юрист поставив Висоцькому запитання, чи буде він рахуватися з інтересами фермерів, формуючи комісію фонду? І той у присутності єврокомісара та преси сказав: «Так!» Але вночі цей же допитливий юрист Женя покопався в документах і дізнався, що, нікого не питаючи й нікому не доповідаючи, міністерство вже давно призначило в цю комісію «своїх» людей. І з бюджету вже перераховано перший транш у 200 мільйонів на потреби «своїх». Тобто головний аграрій країни стояв і брехав людям, знаючи, що він уже зробив підлість.

Пан Висоцький розповідає всю «правду» фермерам. Ліворуч заступника міністра дуже уважно слухає діючий президент АФЗУ Віктор Гончаренко

— Так, під тиском європейців. Я вам більше скажу: ця концепція навіть лягла у стратегію розвитку «Україна-2030». Але ж це нічого не змінює, тому що «Кадри вирішують усе!». Цьому вислову, написаному на папірусі, майже 2,5 тисячі років. А нічого не змінилося: ми вам призначимо вовка, бо він найкраще розбирається у вівцях. То чому український фермер не має доступу до грошей? Тому що на вершині виконавчої піраміди, яка приймає рішення у сільгоспсфері, стоїть міністр — представник великих агрохолдингів, як і його заступник, радник et cetera. І всі вони потім їздять по Європі й на «блакитному оці» розповідають про успішне виконання «десятиріччя розвитку сімейного фермерства в Україні», показують якісь списки та графіки, а насправді зростання фермерства зупинилося. Фермерство навіть знищується.

Про продаж землі, феодалів та заборонені кредити

— За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, за рік війни на ринку землі було укладено 41 979 угод, які охоплюють площу 77 668 гектарів. Зазначається, що загалом за весь період функціонування ринку землі укладено 137 556 земельних угод. Площа земель сягає 350 000 гектарів. Хто купує?

— Бандити, прокурори, судді, державні службовці та високопосадовці — все, як ми з вами і прогнозували. В чому промахнулися, то тільки в тому, що туди ще й айтішники вписалися. А найменше хто купляє? Саме сільгоспвиробники, які безпосередньо працюють на землі.

— На основі чого ви це стверджуєте?

— Є статистика, хто купив землю. А серед них ми поіменно знаємо, хто наш, а хто не наш. Якщо називається «фермерське господарство», а в нього 15 тисяч га землі, то це тільки за назвою «фермерське господарство». А насправді — це велике агропідприємство. Бо фермерське господарство — це ті, хто живе і працює в селі, бере безпосередню участь у роботі господарства. А якщо він живе у Франції, а його господарство працює тут, то це не фермерство.

— Середній розмір ділянки, проданої в рамках функціонування земельного ринку України, трохи більше двох га. Тоді як середня площа паю — близько чотирьох га. Деякі експерти припускають, що більша частина проданої землі — видані згідно з вітчизняним законодавством ділянки площею два га для ведення особистого селянського господарства.

— Коли набрав чинності закон про обіг землі, один фермер з Київщини захотів викупити землю. Але ж не склалося: «Оце місяців два-три, а то й півроку до нас черга не дійде…» — «А що ж таке?» — «А вони зараз узаконюють те, що вони вкрали!» Ніхто зараз не купляє, тільки оформляють уже орендоване через своїх людей, які беруть по два га і віддають господарям. Це схема.

До нового року два фермера викупили свої землі постійного користування. Але дуже багато фермерів скаржаться, що не можуть викупити свою землю. Іде масова відмова громад, які приросли землями між населеними пунктами після відкриття ринку й, по суті, порушують закон. 

— Чому це відбувається?

— Тому що в місцевих голів свої пріоритети. У кращому разі вони домовляються з великими агропідприємствами, в гіршому — на голів тиснуть.

—У нас децентралізація, дві третини ОТГ — сільські. Від того, як розвиватиметься середній клас на селі, залежить їхня спроможність. Мені якось докладно  [5]розповідав [5] про таку схему голова Опішні Микола Різник. На нього чинили тиск, віджимаючи 1000 га. Та він боровся. Але ж є ще відомий кейс «слуги народу» депутата Сумської облради Олексія Романька. Тільки за 2022 рік агробізнес цього політика поповнився більш ніж сотнею земельних ділянок загальною площею понад 200 га. Невже голови громад не розуміють, що відбувається?

— Усе залежить від якості людського матеріалу. Як у міністерському кріслі, так і в громаді. ОТГ законом зобов’язані передати землі постійного користування фермерам, але вони маніпулюють. Якщо голова громади захоче стать головним феодалом, він ним стане. Кумові землі дасть, брату, синові, дочці… Навіщо йому конкуренти? Це перше питання.

Але є ще й друге. Ось у моєму районі вибирають голову ОТГ, та він уже наступного дня «випадково» підносить чарку на дні народження в місцевого власника 10 тисяч га. Разом із місцевими депутатами всіх партій, лідерами районних організацій. «Ти будеш після виборів водолікарнею керувати, ти — лісгоспом, а тобі поки що немає посади, будеш отримувати в мене «стипендію». Тобто яка б партія не виграла вибори на селі, всі депутати однак в одному феоді кормляться.

І це вже є зараз. А якщо ми в одні руки даватимемо по 10 тисяч га землі, то вважайте, що ми йдемо не до демократії. У кожній людині зашитий авторитарист. І лише рівень культури дозволяє чи не дозволяє розкрити цей «талант». Або суспільство не дозволяє. Західне суспільство виявилося здатним на рівні законів виробити механізми, щоб протистояти монополіям.

— Але ж ви мали піти по кредити до банків.

— Мали. Але ж діти фермерів теж працюють в банках і вони від самого початку розповідали, що по телефону їм рекомендують не морочити голови з «дрібними», до 300–400 га. Пан Висоцький два роки казав, що я це вигадую на порожньому місці. Але ж нинішнього року їх прорвало: пан міністр Сольський видав наказ [6] № 223 від 21 березня 2023 року про те, що господарства до 1000 га вважати неперспективними. Кредити тільки тим, у кого землі більше 1000 га або більше 50 працюючих.

—А у вашій асоціації скільки в середньому мають фермери?

—95 відсотків — до 100 га. Представник філії французького банку Credit Agricole недавно так і заявив в інтерв’ю, що вони не збираються нас кредитувати. ЄБРР менше 100 мільйонів євро не дає. А де це ви в нас бачили фермера такого розмаху? Але ж я бачив. Коли одного разу поїхав у Європу, то випадково дізнався, що в нас Косюк і Бахматюк — фермери.

Міжнародна інвестиційна конференція «Гра престолів: фінальний сезон?», 2019 р.

Щоб фермерів, намагаючись дискредитувати, не звинувачували в «совковості» та комуністичних поглядах, нагадаю: ми завжди першими були і є за обіг землі. Але підготовлений. Земля має рухатися, але ж не в руки десяти сімей. При уряді Гройсмана, коли було прийнято державну програму, нам давали 300 мільйонів на рік, а потім ще один мільярд, аби малий/дрібний фермер прийшов і взяв під 1–2 відсотки кредит та викупив землю, на якій він працює. Десять років у нього було на те, щоб, ставши на ноги, погасити кредит. Уряд віддав посаду заступника міністра з розвитку фермерства, а також фінанси й адміністрацію «Укрдержфонду» під патронат АФЗУ. Тому й із одного мільярда гривень у нас було створено 15 тисяч нових фермерських господарств і шість тисяч ОСГ. А з 49 мільярдів, про які розповідає нинішня влада, за два роки жодного не створено. Немає офіційної цифри зростання. І не буде. Поки ми не зробимо земельний банк і реальний фонд підтримки фермерів із прозорим механізмом, а розвиток фермерства не очолить представник фермерів.

Про резолюцію Форуму, попередження Інституту Окленду і тиск транснаціональних корпорацій

— Фермерський форум, який кілька місяців тривав у регіонах і був фіналізований у Києві, — це рефлексія вашого середовища на те, що відбувається?

— Так.

— Я уважно слухала і фермерів, і пана заступника міністра Висоцького, і чергову промову представника офісу президента з невідомим загалу прізвищем, а також позицію європейців: єврокомісара з питань аграрного і сільського розвитку Януша Войцеховського, керівника Регіонального офісу ФАО у Європі та Центральній Азії Раймунда Єле, Голову ради сільського господарства та сільських територій при президентові Польщі Яна Кшиштофа Ардановського та інших.

Керівник Регіонального офісу ФАО у Європі та Центральній Азії Раймунд Єле виступає на Форумі у Києві

Висновок шокує: фермери, наукова спільнота працюють із Євросоюзом в одному полі і в одному ключі, а українська влада — ні. Вона працює на олігархів. З одного боку, їх, за законом, нібито знищуючи, але паралельно замінює «своїми». При цьому саме влада нас «веде» до кандидатства в ЄС. Схоже на якийсь абсурд. Чого ви очікуєте далі?

— Ми не чекаємо, ми — діємо. Мета — призупинити дію закону про обіг землі до кінця війни. А після повернення наших дітей та внуків із війни сісти за стіл перемовин і переглянути закон. Земля має залишитися за українським народом. У резолюцію [7] Форуму, яку підтримали всі наші міжнародні партнери, ввійшли вимоги до влади вирішити всі проблемні питання, про які я вам розповів, включно з погоджуванням аграрної політики з АФЗУ — асоціацією, яка, за законом, представляє інтереси сільського середнього класу.

— Тобто ви вимагаєте, щоб держава переглянула підхід, стратегію розвитку галузі і змінила її на користь вітчизняного виробника, який повинен сформувати середній клас.

— Держава повинна створити умови для формуванню свого вітчизняного фермера, як хранителя української ідентичності, що створює робоче місце з правом успадкування. Резолюцію Форуму відправлено уряду, парламенту, низці міжнародних інституцій, а також президентові України.

— Ви зустрічалися з президентом...

— Про всі можливі наслідки я розповів Володимиру Зеленському ще до прийняття закону про обіг землі. Він пообіцяв виставити узгоджені з нами червоні лінії, за які він не перейде. Але пан президент забрів далеко-далеко за них, зробивши все навпаки. Знаєте, за те, що президент Зеленський робить зараз для країни, йому прощається все, що він робив не так до війни. Але хай не думає, що селяни йому вибачать, якщо він буде й надалі нищити фермерство. Він знає, чого народ хоче. А також розуміє, як найти потрібні менеджерські кадри, котрі зроблять корисно народу України і йому. Потрібне лише його бажання.

— Ось переді мною лист [8] виконавчого директора американського Інституту Окленду Анурадхи Міттала, написаний главам ключових світових фінансових інституцій — МВФ, Світового банку, ЄБРР. У ньому є лінк на принциповий та жорсткий звіт [9] з промовистою назвою «Війна і крадіжка: Захоплення сільськогосподарських земель України» та акцентом на те, що Україну помилково/чи ні — під тиском транснаціональних корпорацій, які інвестують в агрохолдинги України, — стимулювали до непродуманого та непідготовленого ринку землі.

У звіті уточнюють, що найбільші землевласники в Україні — це суміш наших олігархів і різноманітних іноземних інтересів — переважно європейських та північноамериканських, включно з фондом прямих інвестицій США та суверенним фондом Саудівської Аравії. У звіті списки наших (Кернел, UkrLandFarming, МХП , «Астарта», «Нібулон», Систем Кепітал Менеджмент) і закордонних компаній (NCH Capital, PIF Saudi, Arabia, SALIC та інші), фондів, які інвестували у ключових українських гравців (Vanguard Group,Kopernik Global Investors, BNP та інших), плюс банки (EBRD, EIB, IFC), що дають їм кредити, а отже, можуть впливати. Чи ви згодні з висновками експертів?

— Усе ще глибше й гірше. Річ у тому, що бізнеси Веревського, Косюка, Бахматюка та інших — уже започатковувалися як частина транснаціональних корпорацій. Міністр аграрної політики пан Сольський (він же — ексголова профільного комітету ВРУ) — теж частина транснаціональних компаній, тільки в Україні. І він, зараз працюючи в уряді України, — а це довірила йому влада! — представляє інтереси транснаціональних корпорацій. Тому на Сольського корпораціям точно не треба тиснути, він і так їхній. Інше питання: чому президент приймає стратегічне рішення і ставить особисто зацікавлену особу на державну посаду міністра?

— Тому що Україна — третя за заборгованістю у світі. Тому що на слабких, корумпованих, несамодостатніх і залежних від траншів справді можна тиснути.

— Послухайте, пані Інно, як президент Асоціації я був учасником переговорних процесів уряду Гройсмана зі світовими фінансовими інституціями, яким, власне, й написав свій лист пан виконавчий директор Інституту Окленду. Що відбувалося тоді? У ЄБРР справді одразу чесно сказали, що починають інвестувати зі 100 мільйонів і вище. А в нас немає жодної людини, котра готова освоїти 100 мільйонів. Тільки Бахматюк із Косюком. Що вони, власне, й роблять. МВФ узагалі з нами не говорив. А ось із експертами Світового банку ми спілкувалися постійно. І ми їх врешті-решт переконали, що обіг землі має бути, але не у 2019 році, як хотів Світовий банк, а у 2021-му. Тому що фермерам потрібні були час і фінансова підтримка, аби встигнути викупити землю. І Світовий банк погодився. І навіть пообіцяли нам гроші, а уряд — дав гарантії. Все це було зафіксовано в державній програмі підготовки до включення обігу землі.

Міністр аграрної політики та продовольства Микола Сольський плідно працює на міжнародній арені.

— Тобто ви вважаєте, що команда Зеленського просто повинна була продовжити діалог і відстоювати державний інтерес?

— Ну а як же?! Це ж не приватна лавочка якась, а держава. Має бути спадкоємність державної політики. В період виборчого процесу ми з командою Зеленського про все домовилися, і нова влада була повністю інформована. З нами на першому етапі спілкувалися представники Київської школи економіки, яку очолював пан Милованов. У нього в планах було продовжити дискусію зі Світовим банком. Він знав про 360 мільйонів євро і про те, якщо в нас буде успіх, то дадуть ще мільярд через рік. Але чомусь головний економіст країни якось несподівано перетворився на головного адвоката термінового відкриття обігу землі. Все інше — інсинуації.

— Експерти Окленду пишуть, що Світовий банк зараз для підтримки дрібних фермерів виділяє 5,4 мільйона доларів. Що є мізерною сумою, порівняно з мільярдами, які він же вливає в агрохолдинги, підтримуючи того ж таки Косюка.

— Ми ще не бачили тих грошей. Але держава сама зробила вибір — пустила землю в обіг. Які тут можуть бути претензії до Світового банку? Отож панове експерти інституту трохи не докопали. Але напрям правильний.

— «Захід має розуміти: Україну не можна віддавати транснаціональним корпораціям», — зафіксовано у звіті. Але все вже сталося. Як тепер державно-мисляча спільнота України має будувати свою стратегію? Як переконувати і владу, і міжнародних партнерів, що відновлення України — це не тільки мости, будинки та дороги? Насамперед — це регіональна політика, громади, більшість яких — сільські. І розпродаж землі, знищення середнього класу на селі — це обвал, хрест на децентралізації, яка, до речі, є умовою вступу до ЄС.

— Ми робимо що можемо, проводимо форуми, даємо інтерв’ю, пишемо листи владі, працюємо з науковцями, перебуваємо в постійному контакті з міжнародними інституціями. Ситуація дуже схожа на історію з ухваленням закону про гральний бізнес, який так лобіювала влада. Тоді той-таки пан Милованов зміг переконати парламент, що не треба нам будувати переробку сільгосппродукції, краще побудувати казино. В результаті — багатомільярдні втрати надходжень до бюджету, кримінальні справи та визнання помилки, про яку попереджали експерти й асоціації. Проте великий бізнес тоді взяв своє. З землею визнавати помилки буде ще важче. Тому що це останній ресурс, який залишився в державі після приватизації підприємств.

— А чому тоді мовчить Захід, який так нам співчуває? З питань антикорупційного блоку, судової реформи, децентралізації та післявоєнного відновлення міжнародні партнери і посли G7 досить жорстко комунікують із українською владою. Але щодо землі — дивна тиша. Чому? Куди ви не можете достукатися, щоб вас почули? Чи все це якась гра?

— Експертний Захід не мовчить. І ви це бачили на Форумі. Але офіційний — так. Чому? А наш крадений ліс куди везуть? У Європу. А що, європейці не знають, що це крадений ліс? Знають. Але вони його використовують, бо їм це економічно вигідно. А кожній владі вигідно сподобатися своїм виборцям. Захід — не виняток. Якщо раніше землю завойовували з багнетом, то тепер Європа й Америка кажуть: «Усе, кінець багнетам, кінець війні, кінець проливанню крові, Путіна задавимо, як останнього диктатора, який хоче завойовувати землю багнетом…» Але ж не треба Путіна, якщо її можна завоювати з допомогою долара або євро. Та про це мовчать. Заходу зручно вдавати, що він вірить нашій владі, яка улесливо презентує йому «революційну земельну реформу». А по суті — бреше.

— Тоді як самі держави ЄС теж не в захваті від апетитів транснаціональних компаній, і там триває боротьба з їхнім впливом. А уряд США взагалі почав скуповувати колись продані державні землі назад.

— Так. Але ж, як казали англійці: «Немає вічних друзів, вічних ворогів, є вічні інтереси». Тому й потрібні кожній державі — великій чи маленькій — свої мізки, щоб вона регулювала всі ці речі та відстоювала свою незалежність. Політичну й економічну. Як на зовнішньому фронті, так і на внутрішньому.

У країнах демократії все це дається легше, тому що там є розподіл влад. У них прокурор не підпорядкований президентові, а суддя жодного «єрмака» не шанує. Тільки спробуй там натиснути на пресу. В нас — усе в одних руках. І ці процеси лише посилюються. У всіх сферах. І це драма. Хоча б тому, що саме зараз, коли Україні та її президентові аплодує весь світ, коли щохвилини за це гине наша людина, відчинене вікно неординарних можливостей. Але наш час закінчиться. Тому ми не тільки можемо, а й зобов’язані формувати свій порядок денний, відстоюючи незалежність на всіх фронтах.

І чим швидше ми це зрозуміємо, ставши єдиним цілим усередині країни, тим більше шансів, що після Перемоги ми будемо все ж таки будувати, а не знову ламати криву споруду, запропоновану народу владою-«переможницею». Нашим воїнам має бути куди повертатися. Щоб сіяти, збирати врожай, передати всі набутки дітям та просто жити. І я вірю, що на найбагатших землях Європи житимуть найзаможніші селяни Європи.

«Аргумент» [10]

На цю тему:

• Якою буде посівна-2023 на Херсонщині? «Ракети на полях, робітники на фронті» [11]
• $40 мільярдів: як через війну страждає аграрний сектор України [12]
• Посівні площі під зерновими культурами у 2023 році скоротяться на 22% [13]
• Війна відкинула врожай в Україні до радянських показників [14]