Полеглі стали українськими героями — Героями Небесної сотні. На відміну від силовиків, вони не мали зброї. Штурм спецпризначенців відбивали ледь не голіруч: у хід ішла бруківка, «коктейлі Молотова». Із захисту активісти Майдану мали пластмасові будівельні шоломи й металеві щити. Та це не заважало їм бігти під кулі, щоб допомогти пораненим побратимам. Серед них був і 19-річний Устим Голоднюк. Він мав блакитний «миротворчий» шолом. Це не зупинило снайпера. Хлопець загинув від вогнепального поранення в голову біля горішнього виходу станції метро «Хрещатик».

Устим Голоднюк, родом зі Збаража Тернопільської області, долучився до масових протестів ще в листопаді 2013-го — під час так званого Євромайдану, який згодом переріс у Революцію гідності. Уночі на 30 листопада під час силового розгону мирного протесту мітингувальників беркутівці побили хлопця кийками.

«Зранку 30 листопада по телевізору побачив кадри з Михайлівського собору, де Устим був з перебинтованою головою. Одразу зателефонував друзям з Києва, щоб допомогли доправити його додому. Ті взяли квиток і посадили сина на потяг. Удома він пробув три дні. Жодна розмова не вплинула, й Устим знову поїхав на Майдан», — каже Тижню батько Героя Небесної сотні Володимир Голоднюк. З 2014-го чоловік допомагає українській армії. Нині активіст і координатор волонтерської організації «Штаб національного спротиву Збаразького району».

— Чому вмовляли сина не їхати на Майдан? Відчували недобре?

— Я й сам у 1990-му був учасником студентської революції — Революції на граніті. Це була єдина революція, у якій дійсно ідейно боровся. Тоді, ще студентами, були переконані, що змінимо Україну. 2004-го підтримував Помаранчеву революцію, але не був її активним учасником. Така ж ситуація з Революцією гідності. Я не був у лавах тих, хто бігав із бруківкою чи йшов на штурми барикад. На Майдан приїздив кілька разів — переважно підтримати сина. Тоді ж намагався вмовити й забрати його додому. Бо ж відчував, чим усе це закінчиться. Розумів, що будуть силові методи, гинутимуть люди.

20 лютого Устима, уже мертвого, знайшов у готелі «Україна».

Мій син був дійсно майданівцем. Нині чомусь видається, що активістів-революціонерів було неймовірно багато. Мене це гнітить, адже це не так. Навіть у день розстрілу та вбиття Устима я бігав і кричав, бо на барикадах була стрільба. Водночас багато так званих учасників Революції гідності навіть не вийшло з наметів. Дехто втік із території, бо була відкрита дорога на Бессарабку, інші спокійно пили чай у моменти обстрілів на Інститутській.

Герої — ті, хто під кулями проганяли «Беркут». Насправді їх невелика кількість. Інші ж хочуть вважати себе причетними до творення держави. Це ж бачимо й тепер. На свята всі у вишиванках, але бронежилети одягнули не всі. Багато стратегів у соціальних мережах розказує, як правильно воювати. Але допомоги від тих, хто найбільше балакає, немає. За десять років волонтерства я це чітко побачив.

— Чи вдалося Україні не зрадити пам’ять розстріляних Героїв Небесної сотні? Чи змогли скористатися шансом, який вони вибороли для нас?

— Очевидно, що люди не зробили висновків. Не зрозуміли, що Україна потребує не розмов, а тяжкої праці. Ми ж сприяли тому, що країна розкололася. Як наслідок, побачили російські прапори в низці українських міст. Ще з 2014-го треба було возз’єднувати людей, посилювати оборонний сектор, створювати потужну армію, бо ми вже тоді побачили обличчя агресора та справжнього ворога України. На жаль, цього всього не було зроблено.

У 2019-му Україну добили ще й тим, що обрали президентом абсолютно некомпетентну людину. Він хороший актор, бізнесмен, але не державотворець. Тому нині пожинаємо страшні наслідки цього. Маємо полеглими й убитими більш ніж пів мільйона українців. Днями дали дозвіл на виведення військ з Авдіївки. Може, через десятки років дізнаємося, скільки людей загинуло там. Тому що полеглих звідти ніхто не виносив, ба більше, 300-х не всіх вдалося вивезти. Це все наслідки телевізора. Бо люди вважають, що веселе шоу може замінити важку працю.

Нині бійцям на фронті передовсім потрібні зброя, техніка, засоби для знищення ворога. Необхідні підготовлені позиції, на яких воїни зможуть зупиняти ворога. Нічого із цього повною мірою держава досі не забезпечила.

— Чи стежите за розслідуванням справ Майдану? На сьогодні є понад 200 проваджень, обвинувачують майже 300 людей. Хоча суттєвих кроків у цьому питанні не відбувається. Щонайменше 60 справ можуть закрити, бо спливають строки давності.

— Насправді розслідування давно завершені. Тепер усього-на-всього відбуваються розгляди в судах. Кожен епізод, кожне свідчення чи то свідка, чи то обвинуваченого досліджують. Розглянути швидко таку справу не вдасться.

Фото: facebook | Андрій Острожний

Але від самого початку держава не була зацікавлена розслідувати й покарати винних. Це довели, коли 2019-го, усупереч закону, відпустили п’ятьох арештованих, вину яких було майже доведено. Слідство щодо 20 лютого 2014-го мало завершитися того ж року влітку. Але підозрюваних відпустили, здавалося б, із благими намірами — прикриттям, що їх обміняють на наших полонених. На п’ятьох людей усіх полонених поміняти неможливо. Уже тоді було зрозуміло, що в судову систему прийшов «95 квартал».

Я абсолютно втратив будь-яку надію на покарання винних. У мене немає вибору, як вірити, що Господь Бог їх покарає. Іншого покарання, зокрема від держави України, не буде. Десята річниця кривавих розстрілів, а в нас досі немає меморіалу Героям Небесної сотні в центрі Києва. І не буде. Про яку справедливість можна говорити?

Батьки й суспільство не отримали жодної відповіді щодо покарання винних. Усі відмазки про заочне покарання нічого не варті. А боліти не перестало жодному з батьків. Після такої рани серце не загоюється. Ніхто й ніколи не зрозуміє ні батька, ні матір, чию дитину вбили. Жорстоко розстріляли в центрі столиці. Це зафіксовано на відеокамерах, але держава досі не покарала винних і не зробила висновків.

Напередодні начальник департаменту у справах Майдану Офісу генпрокурора Олексій Донський на брифінгу заявив, що розстріл учасників Революції гідності та інше насилля під час подій на Майдані у 2013–2014 роках чинили українські правоохоронці за наказом тодішньої влади, також під впливом росії. За його словами, російських снайперів на Майдані не було. Але росія значно впливала на весь перебіг подій революції та рішення українських силовиків.

Вгорі: фото facebook | Олексій Іванченков

(Джерело [2]).

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Сьогодні Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні [4]
• Учасників Євромайдану вбивали українські правоохоронці під впливом РФ, російських снайперів не було - ОГП [5]
• Злочини проти учасників Майдану: ДБР передало до суду 117 обвинувальних актів, включно й щодо всього керівництва України [6]
• Суди закрили 7 і можуть закрити ще 68 «справ Майдану» через закінчення строків давності [7]