В часи Холодної війни і впродовж років після неї це питання здавалося вже вирішеним. Європейські члени НАТО будуть захищені американською ядерною «парасолькою». Будучи учасниками транспатлантичного «ядерного обміну», п’ять країн-партнерів: Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Італія і Туреччина, - розмістили на своїй території приблизно 100 американських ядерних бомб. Щоб відповісти на російський потенційний удар, союзники зможуть скинути їх з власних літаків, - пише Bloomberg [2].

Окрім американської зброї, у Франції і Великої Британії є власні ядерні арсенали. Але Париж завжди виносив свої боєголовки за межі спільної стратегії західного альянсу. Франція - єдина країна з 30 країн НАТО, яка не бере участь у Групі ядерного планування альянсу. Ще до того, як Путін розв’язав повномасштабну війну проти України цього року, деякі європейці хвилювалися, чи американська парасолька не стала менш надійною, що ослаблює стримування. США змінили геополітичний фокус з Атлантики в регіон Тихого океану, зосередившись, зокрема, на протистоянні Китаю, який нарощує зараз свій арсенал. Таким чином, Вашингтону потрібно підтримувати одразу дві ядерні парасольки і планувати дві війни одночасно. Вчені, такі як Максімільян Терхалле в Німеччині і Франсуа Гейсбург в Франції застерігають, що Вашингтон, якщо йому доведеться обирати, може віддати пріоритет зобов’язанням перед союзниками в Азії, таким як Японія, Південна Корея і Тайвань.

Гірше те, що колишній президент США Дональд Трамп налякав європейців, коли поставив під сумнів доцільніть спільної оборони НАТО й навіть припустив, що Вашингтон може вийти з альянсу. Трамп зараз не в Білому домі. Але він чи хтось сходий на нього може повернутися. В довгостроковій перспективі США здаються менш надійним захисником, ніж вони були колись. І ось на додачу до всіх цих обставин Путін почав відверто говорити про можливе застосування ядерної зброї проти України чи західних країн, якщо вони втрутяться у розв’язану ним війну. Зараз всі вважають, що він блефує. Але від країн Балтії до Польщі, а також в інших регіонах європейці хотіли б знати, який в континенту запасний план.

За одним зі сценаріїв, Франція може поширити свою ядерну парасольку на весь ЄС (в який Велика Британія більше не входить). Президент Еммануель Макрон часто говорить про європейську «автономію», під якою він зазвичай розуміє незалежність від США. Тож теоретично він повинен погодитися з таким рішенням. На практиці французи не мають ані бажання, ані можливостей. З часів Шарля де Голля Париж завжди наполягав на тотальному суверенітеті в питанні свого арсеналу і всіх рішень, пов’язаних ним. Тому ідеї про європеїзовані «force de frappe», як французи називають свою ядерну зброю, зіштовхуються з тією ж проблемою, що й задум створити «європейську армію». Без Сполучених Штатів Європи не зрозуміло, хто, коли і як буде всим командувати.

Більше того, французький арсенал не підходить для захисту всієї Європи. Він складається приблизно з 290 одиниць ядерної зброї. У випадку повномасштабної війни ворог на зразок Росії, у якої тисячі боєголовок, може спробувати підірвати ці французькі запаси превентивним ударом. Стримування працює лише в тому разі, якщо відповідь гарантована. Токож французька ядерна зброї не того типу. Вона «стратегічна», що означає, що це бомби, кожна з яких здатна створити руйнації, які можна порівняти з кількома Хіросімами. А отже ця зброя призначена до застосування лише у випадку початку тотальної війни, щоб зносити цілі міста на території ворога.

Але якщо Росія піде на ескалацію, вона зробить це за допомогою «тактичної» ядерної зброї, тобто менших боєголовок короткої дальності дії, щоб залякати ворога і змусити його здатися або щоб перемогти в окремих битвах. Немислимо, щоб Франція або будь-яка інша ядерна країна відповіла на перший і обмежений тактичний удар запуском стратегічної ядерної зброї, яка влаштує Армагеддон.

Це підводить до висновку, що США, Франція і Велика Британія повинні додати до своїх арсеналів ще й тактичі засоби заради гнучкості у відповіді на потенційну агресію Росії. ЄС на чолі з Німеччиною і Францією може організувати співпрацю у цьому напрямку. Але навіть так європейцям доведеться вирішити старі питання про структуру командування. В якості альтернативи країни на зразок Німеччини можуть збудувати власні ядерні бомби. Але для цього Берліну доведеться вийти з міжнародної угоди про ядерне нерозповсюдження, яка відкрила шлях до об’єднання країни. Більше того, Німеччині доведеться змінити всю свою політичну культуру, яка з’явилася після Другої світової війни. Багато сучасних лідерів країни виросли, протестуючи проти розміщення американських ракет і ядерної зброї загалом.

Тому поки що найбільш реалістична відповідь на погрози Путіна - це зберегти й «підлатати» американську ядерну парасольку. Розміщення більшої кількості тактичних засобів США в різних місцях - це та мова, яку Москва і Пекін добре розуміють. Це також єдиний спосіб сповільнити темпи дружніх і ворожих країн у побудові власних ядерних арсеналів. Але весь американський політичний клас повинен чітко запевнити своїх союзників, що США готові захищати їх, навіть якщо президентом знову стане Трамп чи почнеться потоп.

Однак, найбільше пригнічує те, що світ вступає в нову гонку тактичних ядерних озброєнь. Він рухається в протилежному напрямку до тих поглядів, на які спирається Угода про заборону ядерної зброї, підписаної 86 неядерними країнами. Замість того, щоб позбутися арсеналів раз і назавжди, людство шукає нові способи стримувати їхнє застосування. І у всьому цьому винен Путін. Він атакував Україну через 28 років після того, як Росія гарантувала їй безпеку, щоб Київ відмовився від своєї ядерної зброї, яка лишилася у спадок від СРСР. Путін порушив табу, погрожуючи ядерною ескалацією у неядерній війні. Так Путін зробив пацифізм і наївність нежиттєздатними. ЄС, який заслужено називають найбільшим «мирним проектом» в історії людства, повинен тепер наростити м’язи для самооборони.

Фото: © depositphotos/AsiyaHotArt [3]

На цю тему:

• Іран «небезпечно близький» до створення ядерної зброї – прем'єр Ізраїлю [4]
• Після перемоги України війна з Росією не закінчиться - Foreign Affairs [5]
• Усвідомлення України: від «нації нізвідки» до «стрижня європейської безпеки» [6]