Чи впаде влада в Белграді так само, як упав козирок вокзалу в Нові-Саді?

Сербію знову стрясає. Ні, не землетрус, а студенти, які протестують і вже відправили у відставку прем’єр-міністра країни й вимагають, аби пішов увесь уряд. Уперше в політичній історії країни зі студентами солідаризувалися не тільки міські жителі, а й селяни, котрі прорвалися на тракторах у Белград і Нові-Сад, аби захистити протестувальників.

То що ж відбувається в Сербії, чому не стихає протестна хвиля, збурюючи все нові й нові верстви населення?

Минуло майже три місяці відтоді, як упав козирок над входом у залізничний вокзал Нові-Саду. Нагадаємо, що наслідки були страшними — загинуло 15 людей. Але ж вокзал щойно відкрили після двох ремонтів — за участю, як повідомляє регіональна преса, будівельних компаній Сербії, Угорщини й Китаю.

Трагедія вивела на вулиці Нові-Саду тисячі людей, які звинуватили владу й особисто президента Александара Вучича в кумівстві та корупції, яка вбиває, й вимагали покарати винних. Рушійною силою протесту стали студенти. Щоб заспокоїти демонстрантів, відправили у відставку («за власним бажанням») міністра будівництва, транспорту й інфраструктури Горана Весича, затримали кілька десятків фахівців, причетних до ремонту.

Та це не задовольнило протестувальників, які спершу вимагали лише покарати винних, надати повний пакет документів про ремонт, розпочати боротьбу з корупцією, а пізніше висунули умови щодо відставки уряду й президента Вучича. Почала розширюватися соціальна база протестів: до студентів долучилися адвокати, судді, журналісти, підприємці, ресторатори, академічні службовці й учені, викладачі вишів і шкіл разом із учнями й батьками. Вперше за багато років виявили солідарність зі студентами й селяни. Коли ж студентів підтримав перша ракетка світу Новак Джокович — найвідоміший і найпопулярніший не тільки в Сербії, а й у світі серб — це стало приємною несподіванкою для молоді й тривожною для влади.

Символом протестувальників став прапор із закривавленою рукою, що символізує жертв катастрофи. По всій країні на згадку про жертв почалися блокування навчальних закладів, марші до будинків державних органів і практично щоденні 15-хвилинні мовчазні зупинки руху.

Влада, що звикла до протестів, спочатку не розуміла їх масштабу, а збагнувши, трохи розгубилася. І не дивно: згідно з результатами соцопитування белградського Центру досліджень, прозорості й відповідальності (CRTA), 61% громадян країни підтримують студентів! Усвідомивши небезпеку, влада попервах вдалася до хаотичних і не завжди продуманих заходів: почала розганяти студентів за допомогою «тітушок» або  автомобілів, які наїжджали на них; погрожувала, що студенти втратять безплатне житло й навчання бюджетним коштом; що скасує безплатний проїзд у громадському транспорті в Белграді. Та це не зацікавило студентів. Анітрохи. І головне — вони перестали боятися.

Став активним і президент Вучич, залякуючи народ на мітингах і в численних виступах кольоровими революціями. Ось і минулої п’ятниці 35-тисячне населення міста Ягодина збільшилося майже на 50 тисяч людей (за даними поліції), яких звезли послухати виступ Вучича. Наговорив він багато: й студентів кликав «на поговорити», й владу обіцяв «відремонтувати», й повідав, що, виявляється, студентів підняли на протести західні спецслужби, зокрема «сусідніх» держав. А для більшої переконливості заарештували й депортували до Хорватії кілька десятків громадян цієї країни. У результаті — нота протесту МЗС Хорватії й нове загострення двосторонніх відносин, і без того непростих.

А ще президент Вучич оголосив про проведення консультативного референдуму про довіру до нього, сказав, що не піде з посади на вимогу вулиці. Проте згадане дослідження засвідчило: підтримка президента не перевищує 34%, а проти його дій — 52%. До того ж ініціатори плебісциту, схоже, забули, що конституція Сербії не передбачає відставки президента на основі референдуму, тільки через Конституційний суд і рішення Скупштини.

Нинішні акти громадянської непокори мають свої особливості.

По-перше, змінився настрій протестів. Раніше владу не надто турбували різні демонстрації, вона дозволяла виходити на вулиці й багато чого говорити, проте страх охолоджував запал демонстрантів. А студентів не цікавлять «договорняки» й обіцянки, вони не бояться, німа покора й страх зникають.

По-друге, немає єдиного центру протестів, лідера, керівника. Питання вирішують органи самоврядування — пленуми шкіл, технікумів і вишів, які комунікують і координують дії через соціальні мережі. Влада розгубилася: з ким говорити-домовлятися, хто начальник?

По-третє, солідарність широких верств суспільства зі студентами, які протестують, — нова риса в сербському суспільно-політичному житті, історія якого не багата на такі приклади.

По-четверте, протести відбуваються на тлі складної соціально-економічної ситуації в Сербії, зниження рівня життя громадян. І тому 52% опитаних вважають хибним курс, яким рухається країна.

По-п’яте, не буде помилкою стверджувати, що нинішні протести, попри відмінності в деталях, трохи нагадують «народне повстання», внаслідок якого було повалено режим Слободана Мілошевича 2000 року. І воно може відбутися, якщо протестна хвиля не згасне, а трансформується в реальну політичну силу, здатну демократичним шляхом через вибори змінити владу.

По-шосте, протестувальники дистанціюються від партій — опозиційних, радикальних, проурядових.

Врешті-решт звертає на себе увагу те, що мітингувальники застосовують тільки прапори Сербії. Ні прапорів Євросоюзу та його членів, ні прапорів різних «друзів» — російських, американських чи китайських. Це своєрідний сигнал усім: немає жодного іноземного впливу, це наша внутрішня справа, ми її почали й нам, сербам, її закінчувати.

Вечір понеділка й ранок вівторка принесли, здавалося б, добрі новини, й з’явилася надія на те, що вимоги студентів виконають і протести закінчаться: прем’єр-міністр Мілош Вучевич подав заяву про відставку (найімовірніший кандидат на цю посаду  — перший віцепрем’єр-міністр і міністр фінансів Сініша Малі); Вучич заявив, що змінить не менш як половину членів уряду й відновить його роботу; президент помилував кількох студентів і пообіцяв опублікувати всі документи про ремонт вокзалу в Нові-Саді. Все? Студенти задоволені?

Однак уночі в Нові-Саді стався новий напад на студентів, кількох потерпілих доправили до лікарні.

Дивує мовчання основних міжнародних гравців стосовно студентських протестів. Тільки спеціальний представник Дональда Трампа Річард Гренелл заявив, що США «не підтримують тих, хто підриває верховенство закону», й закликав «працювати над змінами, не вдаючись до насильства». Кому адресовано цю двозначну фразу, незрозуміло.

Ні Євросоюз, ні окремі його члени так само, як Росія й Китай, не виступили з чіткими заявами. Ймовірно, всі вони зацікавлені зберегти Вучича — зрозумілого президента, який тримає ситуацію в Сербії під контролем і своєю політикою сидіння на двох стільцях задовольняє всіх, кому потрібна Сербія.

Що далі? Це питання турбує багатьох. Студенти після нічного нападу заявили, що продовжать протест, і рушили до офісів керівної Сербської прогресивної партії (СПП). Схоже, що вони не прийняли спробу президента Вучича перекласти всю відповідальність на главу уряду. З’явилися й нові вимоги: дати відповідь, хто винен у новому нападі на протестувальників, хто віддав наказ. Поки відповіді не буде, студенти, схоже, з вулиць не підуть.

Президент Вучич знову під тиском. Він знов отримав черговий технічний уряд — із обмеженими повноваженнями для оперативного керування країною, але не ухвалення стратегічних рішень, який не має політичного впливу. Ймовірно, незабаром оголосять дострокові парламентські вибори, що можуть стати початком кінця монополії його СПП.

Для протестувальників у такому разі з’явиться нагода взяти активну участь у відновленні системи. Але для цього слід хоча б прийти й проголосувати, що є великою проблемою: і студенти, й молодь загалом (не тільки в Сербії), й інтелігенція не дуже люблять брати участь у цьому демократичному процесі.

Відставка Вучича, про яку говорять і пишуть чимало експертів, малоймовірна. Попри результати соціологічних опитувань значна частина населення країни твердо його підтримує, а опозиція розколота й не має власної кандидатури, здатної протистояти на виборах чинному президентові.

Чи закінчаться студентські протести сьогодні-завтра, чи «червона рука» й далі висітиме над головами сербів? Схоже, протести триватимуть і далі, адже белградські студенти 30 січня розпочнуть марш на Нові-Сад…

Автор: Володимир Цибульник, тимчасовий повірений у справах України в БіГ (березень-липень 2018 р)

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• путін прибув до Кітаю. Туди ж прилетіли Вучич, Орбан і Токаєв [3]
• Як Кремль здатен дестабілізувати Західні Балкани для створення другого фронту в Європі [4]
• Прокремлівський президент Сербії погрожує Європі Путіним [5]