Як Китай поглинає колись вільний Гонконг

Важная новость

У Гонконгу ухвалили новий закон про нацбезпеку. По суті, він дозволяє Китаю проводити у місті репресії та ізолює місцеву економіку.

У Гонконгу набув чинності новий закон [2] про безпеку, який помітно розширює права місцевої адміністрації, посилює покарання за деякі злочини та обмежує свободи громадян. Влада стверджує [3], що зміни не репресивні і що більшість із них повторюють аналогічні правові норми у західних країнах. Однак багато місцевих жителів та експертів побоюються [4], що від нового закону серйозно постраждають економіка та громадянське суспільство, а керівництво Гонконгу запровадить тотальний контроль над населенням, як у континентальному Китаї. Meduza [5] розповідає, як Пекін намагається підпорядкувати собі спеціальний адміністративний район і чим саме загрожує Гонконгу втрата автономії.

Внутрішню політику Китаю з 1997 року визначала доктрина «Одна країна — дві системи». За нею, у Гонконгу діють ліберальне законодавство та ринкова економіка.

Династія Айсінь Гьоро, яка правила Китаєм з 1616 по 1912 рік, передала Гонконг Британської імперії в 1841 після поразки в Першій опіумній війні. З 1842 року острів вважався спочатку коронною колонією, а потім - залежною територією.

За умовами угоди 1898 року Китай передав Гонконг Великобританії в оренду рівно на 99 років, і в 1997 року територія повернулася до складу Китаю. Зворотна інтеграція колишньої британської землі мала проводитися відповідно до Об'єднаної декларації з питання передачі Гонконгу, узгодженої Лондоном та Пекіном ще 1984 року. За її умовами Китай був зобов'язаний [6] надати Гонконгу «високий ступінь автономії» з незалежними від Пекіна законодавчими, виконавчими та судовими органами влади.

Формально Гонконг став частиною Китаю, але, на відміну інших регіонів, вважався спеціальним адміністративним районом. Крім того, Пекін визнавав закріплене в основному законі (по суті Конституції) Гонконгу право [7] дотримуватися «капіталістичної системи та способу життя» до 2047 року. Цього терміну, ймовірно, мало вистачити, щоб спеціальний адміністративний район інтегрувався до КНР. За задумом, за 50 років у Гонконгу встановилися б такі самі правові, економічні та соціальні норми, як і в іншій країні.

Цю концепцію назвали «Одна країна – дві системи». Її розробив на початку 1980-х високопоставлений китайський партійний діяч і реформатор Ден Сяопін, який вважав, що таким чином вдасться відносно безболісно зробити Гонконг частиною Китаю після 100 років під владою Великобританії. "Однією системою" залишався соціалізм, який визначав політичні, економічні та соціальні процеси в континентальному Китаї, а "другою" - різновид капіталізму, впроваджений європейцями в Гонконгу та Макао. Крім того, Гонконг визнав англійську однією з офіційних мов поряд з кантонською та китайською.

З того часу і донедавна спеціальний адміністративний район залишався зоною відносної свободи в країні, яку часто критикують [8] за порушення прав людини, тотальний контроль та репресії.

Завдяки автономії Гонконг мав помітні переваги перед рештою Китаю. Багато китайців переїжджали туди заради економічних благ та громадянських свобод.

Гонконг не має права вести самостійну дипломатичну діяльність, проте може незалежно від Китаю надсилати своїх представників на заходи Азіатського банку розвитку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої організації охорони здоров'я та Всесвітньої туристської організації. Також Гонконгу дозволяється підтримувати вільне підприємництво та від імені спеціального адміністративного району укладати міжнародні торгові угоди. Пекін не повинен впливати на фінансову політику регіону та не може оподатковувати його. У континентальному Китаї та Гонконгу навіть діють різні валюти: юань та гонконгський долар відповідно.

«Економіка Гонконгу характеризується низькими податковими ставками, вільною торгівлею та обмеженою дією держави, — розповідає [9] фінансовий аналітик з Індії Праблін Баджпай. — 2022 року 93,4% його ВВП забезпечували туризм, торгівля, фінанси та перевезення».

Станом на лютий 2022 року [9] ВВП на душу населення у Гонконгу становив 48983,60 доларів, тоді як у континентальному Китаї – 12720,20 доларів. Баджпай зазначає, що більшість китайських компаній вважають за краще [9] розміщувати свої акції на Гонконзькій фондовій біржі через серйозні обмеження для бізнесу в решті КНР. Високий ступінь свободи робить Гонконзьку біржу привабливішою й для іноземних фірм.

Аналітик з інституту світової економіки Петерсона Тянь Лей Хуанг говорить [9] про переваги бізнесу більш детально:

- По-перше, у Гонконгу діє заснована на реєстрації система IPO, яка помітно спрощує лістинг. По-друге, відсутність контролю за рухом капіталу з боку [місцевої] влади та міжнародна відкритість дозволяють Гонконгу виступати опорною точкою для міжнародної торгівлі. По-третє, завдяки тому, що потрібно менше звітувати перед владою скорочуються витрати на проходження перевірок та підготовку документів, а також час очікування. По-четверте, ефективна нормативно-правова база ґрунтується на прозорості та розумних мінімальних стандартах.

Економічний устрій, а також свобода слова, преси, зборів та релігії, які мешканцям Гонконгу гарантував основний закон, мотивували багатьох китайців переїжджати до спеціального адміністративного району у пошуках роботи та кращого життя. З грудня 2022 року, коли влада Гонконгу почала видавати «візи талантів [10]», туди перебралося понад 55 тисяч осіб із континентальної КНР.

Такі візи діють два роки, але їх можна продовжувати доти, доки людина працює в гонконгській компанії або вважається самозайнятою. Щоб отримати візу, достатньо мати диплом одного із 185 найкращих світових університетів або щорічний дохід щонайменше 320 тисяч американських доларів. За даними [11] на березень 2024 року, серед тих, хто подав заяви на гонконзьку візу талантів, близько 95% — жителі континентального Китаю.

Багато хто з тих, хто отримав дозвіл на роботу в Гонконгу, зайняті у сферах фінансів, інформаційних технологій та комерційних послуг. У розмові з The New York Times китайці, які перебралися до спеціального адміністративного району, розповіли [10], що там вони можуть заробляти набагато більше, займаючись тим самим, ніж і в Китаї. Крім того, жителі КНР їдуть до Гонконгу [10] за кращою освітою та громадянськими свободами: ситуація з правами жінок та представників ЛГБТК-спільноти у Гонконгу значно краща, ніж у Китаї (так, гонконгський закон визнає одностатеві спілки).

Останні кілька років Пекін збільшує контроль над Гонконгом. Це розпочалося у 2019 році після масових протестів у Гонконгу на підтримку демократії

Незважаючи на високий ступінь свободи в порівнянні з рештою Китаю, Гонконг все ж таки не можна вважати повноцінною демократією, підкреслюють [6] фахівці з проблем демократії в Азії Ліндсі Мейзланд і Клара Фонг.

Главу гонконгської адміністрації обирає [12] не населення, а досить лояльна до Пекіну колегія виборців, яка формується з представників різних компаній, місцевих груп та організацій. У 2021 році Китай скористався правом «інтерпретувати [13]» основний закон Гонконгу та реформував [14] виборчу систему. З того часу брати участь у місцевих виборах дозволили [14] лише тим, кого визнала «патріотами» спеціальна рада. У відповідь на критику реформи з боку західних політиків та ЗМІ лідер КНР Сі Цзіньпін заявив [12], що «жоден народ у жодній країні світу ніколи не дозволить, щоб політична влада потрапила до рук індивідів, які не люблять і навіть готові продати чи зрадити свою батьківщину.».

Дійшло до того, що у виборах на посаду голови адміністрації у 2022 році взяв участь лише один кандидат — колишній секретар з безпеки та керівник силових структур Гонконгу Джон Лі. Його методи підтримання порядку неодноразово критикували громадяни та правозахисники. А ще Лі був головним прихильником законопроекту 2019 року, який дозволяв владі висилати людей на території, з якими Гонконг не має угоди про екстрадицію — зокрема, на Тайвань і материковий Китай. Протести [15], що спалахнули у відповідь, тривали з літа 2019-го по середину 2020-го. Демонстрантам вдалося домогтися зупинення розгляду законопроекту, а на той момент голова адміністрації Керрі Лем вибачилася за непродуману реформу.

Влада КНР використала успіх протестувальників як привід посилити контроль за автономною територією. У середині 2020 року центральний уряд ухвалив закон про безпеку Гонконгу, який посилив покарання за «дії, що загрожують суспільному устрою та безпеці» аж до довічного ув'язнення. Формальною метою реформи було підтримання порядку, а насправді знищення протестного руху. За останні чотири роки влада заарештувала [16] щонайменше 290 осіб, включаючи відомих журналістів, опозиціонерів та активістів.

Пекін також обмежив [6] свободу преси у Гонконгу: співробітників видань, які виступали на підтримку демократії, почали переслідувати, багато редакцій розігнали. Медіамагнат та засновник компанії Next Digital та газети Apple Daily Джиммі Лай був заарештований у 2020 році. 2021-го його засудили до 13 місяців ув'язнення за пікет на згадку про загиблих на площі Тяньаньмень, а також до п'яти років і дев'яти місяців у справі про шахрайство, пов'язане з договором про оренду офісу його газети. Суд над Лаєм триває [17]: за «підрив національної безпеки» та «змову з іноземними силами» йому загрожує довічне ув'язнення.

Пекін та Гонконг переслідують не лише журналістів та опозиціонерів, а й студентів. Тоні Чанг брав участь [18] у протестах 2019-2000-х років. У жовтні 2020-го на шляху до консульства США, де він мав намір просити політичний притулок, його заарештували за підозрою в "образі національного прапора". Через рік Чанга засудили до трьох років і семи місяців ув'язнення за заклики до виходу Гонконгу зі складу Китаю. З урахуванням строку, що він відбув до винесення вердикту, колишнього студента випустили влітку 2023-го. Однак поліцейські продовжили викликати його в дільницю кожні два тижні, де розпитували про все, що він робив, та про всіх, з ким спілкувався. За словами [18] Чанга, він повідомляв лише "непотрібну" інформацію, яка не могла нікому нашкодити. Наприкінці 2023 року колишній студент отримав дозвіл на виїзд із країни і перебрався спочатку до Японії, а потім до Великобританії.

Влада звертає увагу не лише на китайців, а й на іноземців, які працюють у Гонконгу. Канадська дослідниця [19] Ровена Хе була професором у Китайському університеті Гонконгу та вивчала наслідки розстрілу протестувальників на площі Тяньаньмень, але в березні 2024 року університет розірвав з нею угоду, а адміністрація призупинила дію її робочої візи. «Люди із самого початку говорили мені, щоб я не займалася цією темою, — розповіла [19] журналістам. — Платою стало закінчення моєї академічної кар'єри у Гонконгу». Процеси останніх років дослідниця назвала [19] «занепадом інтелектуальної свободи».

Зрештою, мішенню для силовиків Гонконгу стали й незалежні книгарні, де раніше проходили відкриті дискусії, поетичні читання та ярмарки (на них співробітники та відвідувачі не раз помічали поліцейських із камерами). Один із таких магазинів — Mount Zero — закрився [20] наприкінці березня після низки звинувачень у дрібних порушеннях з боку влади та анонімних скарг.

У лютому 2024 року, напередодні ухвалення закону про національну безпеку, економіст і колишній голова азіатського відділення фінансового конгломерату Morgan Stanley Стівен Роуч написав [21], що «з Гонконгом покінчено»: «Енергія та неприборканий оптимізм, які колись були головними характеристиками та найбільшим активом, тепер зникли».

З міста вже почали масово їхати люди. За офіційними даними, з середини 2019-го до кінця 2022-го до інших країн емігрували [10] близько 200 тисяч гонконгців.

Новий закон про держбезпеку майже напевно призведе до Гонконгу до повної втрати автономії — і подальшого погіршення ситуації з громадянськими свободами

Адміністрація Гонконгу вперше спробувала просунути статтю 23 (так називається новий закон про держбезпеку) ще 2003 року — тоді на розгляд законопроекту було виділено три місяці. За цей час близько півмільйона мешканців міста вийшли на протести проти реформи. Владі довелося відмовитися від спірної ініціативи. Проте, обмеження останніх років та планомірне знищення протестного руху дозволили адміністрації знову повернутися до обговорення статті 23.

Нова версія [22] закону набула чинності 23 березня. Згідно з документом, влада отримує право проводити закриті суди, а поліція — утримувати підозрюваних під вартою протягом 16 днів без пред'явлень звинувачень. Глава адміністрації Гонконгу тепер може [3] одноосібно забороняти будь-яким організаціям і компаніям працювати в Гонконгу, якщо з'ясується, що вони співпрацюють з іноземними силами.

Глава адміністрації Гонконгу Джон Лі заявив [4], що стаття 23 «дозволить ефективно запобігати шпигунській діяльності, змовам і махінаціям розвідувальних структур, планам ворожих сил щодо впровадження та втрат» і назвав [23] її «потужним фундаментом для процвітання та стабільності». Водночас Гонконг вже втрачає привабливість для іноземних підприємств. Багато інвесторів і компаній почали вивозити активи [24] до Сінгапуру, а ті, хто поки що залишається в Гонконгу, обмежили доступ співробітникам до баз даних своїх фірм.

Критики статті 23 впевнені [3]: насамперед Лі провів реформу, щоб вразити Сі Цзіньпіна та залякати дисидентів. За словами [4] політолога Стіва Цана, глава адміністрації не переймається тим, що про закон думають жителі Гонконгу та міжнародне співтовариство, тому що «він перш за все виступає для аудиторії з однієї людини — Сі».

На додаток до попередньої версії закону 2003 року, яка передбачала покарання за сепаратизм, підривну діяльність, тероризм та таємну змову, оновлена стаття 23 помітно розширює список «злочинів проти національної безпеки». Тепер до них відносяться розкриття держтаємниці та шпигунство, саботаж, зовнішнє втручання, заколот та зрада. Тих, кого визнають винними у цих злочинах, можуть засудити до довічного ув'язнення.

Багато формулювань статті 23 виглядають навмисно розпливчастими і можуть використовуватися для переслідування всіх, хто наважиться критикувати владу. Наприклад, до держтаємниці відносяться [3] «ключові рішення поліцейських структур», «інформація про економічний чи соціальний розвиток, а також зовнішні справи Гонконгу». В одному з пояснювальних документів до нового закону наголошується [3], що приводом для звинувачень у «саботажі, що загрожує національній безпеці» може бути розголошення особистих даних поліцейських.

Ще один потенційно репресивний пункт нового закону — «підбурювання до заколоту». Професор права з університету Гонконгу Саймон Янг зазначає [4], що однією з ознак цього «підбурювання» у статті 23 названо «намір навіяти невдоволення державними інститутами». Невдоволення, вважає Янг, є «надто нешкідливим емоційним станом, щоб кваліфікувати його як злочин».

Керівниця китайського відділення правозахисної організації Amnesty International Сара Брукс не сумнівається [3], що стаття 23 "виведе репресії на новий рівень". А колишня голова Демократичної партії Гонконгу та перша жінка, обрана до Законодавчої ради міста, Емілі Лау звертає увагу [3] на те, наскільки безперешкодно її співвітчизники сприйняли ситуацію 2024 року — на відміну від протестних 2019–2020-х. Нині вже ніхто не наважується виходити на вулиці та боротися проти репресивного законодавства. «Атмосфера зовсім не така, як була тоді, – констатує [3] Лау. — Гонконг тоді і зараз — це два різні світи».

Вгорі: Вікторія-Харбор у Гонконгу. 13 листопада 2023 року. Фото: Vernon Yuen / NurPhoto / Getty Images

«Аргумент» [25]

На цю тему: