Держава Україна у цих хлопців навіть не на третьому місці.

Останні кадрові зачистки у фінансовому блоці уряду, докладно описані нами минулого тижня [2], — сигнал про початок великих пертурбацій у владі. Тріумвірату Арахамія— Шмигаль—Гетманцев, що склався вже давно, Банкова відрубала фінансову голову, й керівник фракції «Слуга народу» Давид Арахамія втратив ключі від головного «держсейфа» — податкової. Досі операційним «керівництвом» ДПСУ займався голова профільного комітету парламенту Данило Гетманцев. (Плюс офіс президента з літа минулого року напряму [3] контролює митницю, а після заходження на фінмоніторинг Філіпа Проніна — людини віцепрем’єра Олексія Кулеби — і його).

Арахамія — великий зайвий «рот», але його можна було б ще якийсь час терпіти, якби він сам добряче не підставився. Для Банкової досить болючим стало розслідування [4] журналіста «Української правди» Михайла Ткача щодо «Карпатнафтохіму». Водій голови президентської фракції сприяв зніманню інтерв’ю в урядовому кварталі? Як таке взагалі можливо? Ба більше, зафіксовано, хто та як передавав документи, роздруковані з реєстру податкової. Це зрада із самого серця команди.

Розмова президента з Давидом Арахамією, звісно, була дуже неприємною. Арахамії закинули «гру» на боці незалежних ЗМІ, тобто противника. І йому не було чого відповісти. Довіру відновити вже неможливо. І все-таки це — лише привід для різких рухів Банкової щодо вотчини Арахамії, а не причина. Причина ж саме в тому, що в розпалі велика передвиборча оптимізація системи управління та потоків. І Банкова поставила на свого нового фаворита — віцепрем’єра Олексія Кулебу.

Та ба! В руках Давида Арахамії досі «повідець» від прем’єра (адже він багаторазово забезпечував Шмигалю недоторканність), а також необхідна для цього коробка з «кубиками» фракції та сателітів, які Арахамія тасує протягом останніх п’яти років. Знаючи кожен на дотик.

Для президента парламент — «побочка»: Зеленський давно знецінив Верховну Раду як окрему гілку державної влади. Однак викреслити роль парламенту з процесу перетасувань у Кабміні й ухвалення законів неможливо. Як «шкурних», так і «євроінтеграційних». Тим паче що ухвалення останніх дає змогу робити хорошу міну при такій собі грі як перед партнерами, так і перед електоратом.

Тому гаранту Конституції доводиться дотримуватися деяких її формальностей та рубати голови в межах «оптимізації» влади обережно.

Президент і його фракція. Разом неможливо й нарізно ніяк

Колись рандомне формування списку «слуг народу» дало природні пагони — несуб’єктну фракцію, яка завдячує лідеру всім. Зеленський нагадує кредитора, який через своїх «колекторів» вибиває з нардепів «борги». За п’ять років каденції парламенту комунікація президента зі своєю фракцією від командного розмаху Трускавця стислася до сірих виховних зумів із малою фракцією в 30–40 депутатів. Без жодної надії на зворотний зв’язок. Основний меседж — його настрій, під яким — прагнення втримати владу, а отже, контроль над необхідною кількістю «кнопок».

Однак «кнопки» давно й глибоко западають. Із цієї обставини виросло партнерство верхівки «слуг» із парламентськими групами-сателітами («Довіра» та «За майбутнє!»), які підперли колись потужну монобільшість, а також ганебна необхідність користуватися послугами не лише опозиції, а й залишків ОПЗЖ. Із чужими не потрібно няньчитися, а можна просто домовлятися на взаємовигідних умовах.

 Усередині «слуг народу» склалися три умовні групи. Перша — найвужча — з тих, хто ще сподівається втриматися в команді президента, входячи до складу малої фракції «слуг». Друга — ті, хто бажає залишитися при владі, але вже зметикували, що в Зеленського їм не світить, і перебувають в активному пошуку нового політичного локомотива. Учасники третьої групи хочуть якнайшвидше здати мандат і зайнятися своїми бізнес-справами — теж досить розповсюджений план. Особливо на тлі загального страху отримати «по голові», якщо свої рахунки владі виставлять військові.

Перша хвиля зневірених парламентських «слуг-ухилянтів» сформувалася ще рік тому, коли на столі у віцеспікера Олександра Корнієнка лежали 60 заяв про складання мандатів. Тоді натиск «слуг народу», які прозріли, вдалося стримати. Однак тихий саботаж стримати неможливо. Тягуча атмосфера «дембеля» — явище не стільки політичне, скільки психологічне. Всім відомо, що розтрощений незаплановано тривалим плаванням «корабель» «Слуга народу» скоро зайде в док і буде розібраний на запчастини. Його капітану та команді разом уже неможливо, проте й нарізно наразі ніяк.

Гроші перестали бути ключовою мотивацією для голосувань «слуг», та й пропозицій через обмеженість ресурсів Банкової стало на порядок менше. Проте жодної стимуляції не потрібно, якщо нині перед депутатом постає питання його особистого майбутнього. Скасування поправок Лозового — потенційна проблема для багатьох. Отже, голосів не знайшлося навіть для включення законопроєкту до порядку денного. Як немає їх і для низки важливих для президента законопроєктів. Так було провалено законопроєкт [5] №11146  про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків №3 і №4 Хмельницької атомної електростанції. У цьому ж списку — ходіння з бубном навколо законопроєкту №11469 про подвійне громадянство. Як гукнеш, так і відгукнеться.

Фракція, яка так і не навчилася служити народу й не виборювала своєї суб’єктності, «розчиняється» в договорняках, чварах і конфліктах. На сьогодні заблоковано два ключові парламентські комітети. Крім комітету з питань правоохоронної діяльності на чолі із Сергієм Іонушасом («аватар» заступника голови ОПУ Татарова), з жовтня не функціонує комітет із питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, яким керує голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк.

Її очевидний політичний «дрейф» до команди колись скинутого за борт ексвіцепрем’єра Олександра Кубракова не сприяє сидінню на «двох стільцях» у вже нерідній партії. Тим паче, що це сидіння не дало жодного результату, крім корупційних скандалів, які компрометують, зокрема, президента. Сама Шуляк, за інформацією наших джерел у комітеті, готова подати у відставку (не чекаючи на голосування в залі за процедурою), але за умови складання депутатського мандата. Навряд чи їй дадуть красиво піти до команди Кубракова. Якого, до речі, Банкова про всяк випадок вирішила трохи приголубити, зробивши радником міністра оборони.

Сателіти «Довіра» і «За майбутнє!» взагалі не паряться. Їм вигідне як нинішнє становище, так і розвал більшості, що розповзається. Ті самі яйця, тільки в профіль. Але з бонусом коаліційної квоти в Кабміні. Та ми ж розуміємо, що Зеленський не має наміру створювати уряд народної довіри ні з Петром Порошенком, ні з Юлією Тимошенко. Для нього є логічним для економії внутрішніх ресурсів зберегти в парламенті наявний розклад. І легкий, іскрометний, а головне — договороспроможний Давид Арахамія, який протягом тривалого часу виконував функцію «клею», дуже влаштовував президента. 

Навіщо Арахамія, якщо є Стефанчук?

«Вони на одній хвилі, що не тільки заощаджує час вирішення питань, а й забезпечує психологічний комфорт президенту, — розповідає наше джерело на Банковій про взаємини голови фракції та президента. — Але в певний момент, вочевидь, Давид захопився. Його економічний інтерес переважив здоровий глузд. Арахамія «відкусив» від бюджетного «пирога» скрізь, де тільки міг, включно з «контролем» над сигаретним та іншими ринками».

 Досі розмінювання «апетиту» голови президентської фракції на стабільність більшості здавалося Банковій рівнозначним. Тим паче, що «пиріг» великий і всім є куди вгризатися. Тому протягом трьох років війни блокування тих-таки податкових накладних на користь Давида Арахамії та відставного нардепа Ігоря Абрамовича руками голови профільного комітету Данила Гетманцева та своєї людини на чолі податкової не помічали. Ще раз: усе свідчить про те, що очевидну цинічну корупційну схему, підкладену під бізнес усієї країни, яка на рівному місці сформувала тінь із мільйонними відкатами організаторам, толерував президент. І тільки вибори, що замайоріли на горизонті (хоч би коли вони зрештою відбулися) й пов’язана з цим необхідність виконати завдання, поставлені перед віцепрем’єром Олексієм Кулебою, схоже, змусили Зеленського знеструмити Арахамію й перевести перетікання ключових фінансових «потоків» під контроль офісу. Не держави. Офісу.

Наскільки рішуче Банкова має намір «розмахувати» мечем перед пораненим «драконом», стане зрозуміло вже незабаром. Тим паче, що в керівника фракції вже помітно відросла нова «голова», — Арахамія зблизився з головою СБУ Василем Малюком. Їхню дружбу проти Єрмака, в якого на вусі «сидить» генерал Поклад (кажуть, «копає» й під Малюка, й під голову ГУР Буданова), можна зрозуміти. Малюку чудово відомо, що зняти його з посади може тільки Рада. А Верховної Ради без Арахамії ніби й немає. А хто може «наздогнати» Арахамію? Ну, явно ж не ДБР…

Сигнали про те, як потужно зростає бажання голови офісу президента закрити парламентські формальності, рвуться назовні з усіх пробанківських ТГ-смітників: «Під Арахамією «захиталося» так, як не хиталося ніколи. Вдавиться, як Саша-стоматолог свого часу. В ідеалі потрібно забрати ті десятки мільйонів, які він заробив на війні, й віддати ЗСУ». Медіа-кілери почали активно формувати громадську думку стосовно голови президентської фракції. І, вочевидь, це лише початок.

Про те, як може бути боляче, добре відомо спікеру Русланові Стефанчуку, який нещодавно пройшов «чистилище» ТГ-кілерів. Однак, «ошпарившись», Стефанчук, як у відомій казці, лише помолодшав. Спікер зумів не тільки психологічно зібратися, а й так сконцентруватися на роботі, що 248 депутатів парламенту проголосували за токсичний і корупційний законопроєкт №6013 [6]. Цей кейс сміливо лягає в заголовок політичного портфоліо спікера. Ми докладно писали про «переваги» законопроєкту, включно з прихованою приватизацією [7] державних і комунальних підприємств, бездумним скасуванням Господарського кодексу [8], а також укинутою в законопроєкт просто перед голосуванням поправку про скасування штрафів [9] недобросовісним постачальникам Міністерства оборони.

Скандал у медіа був великий. Утім, як і інструментарій спікера-лобіста: починаючи з особистого телефонування депутатам і закінчуючи обіцянкою органам місцевого самоврядування услід за цим законом внести новий, який скасує всі антиконституційні норми №6013. У мережі достатньо неофіційних версій, що пояснюють таку наполегливість Стефанчука, але нас у цій історії, як і Банкову, цікавить виключно результат. Якщо Стефанчук без Арахамії зміг протягнути через зал таку «пахучку», то навіщо Арахамія?

Однак є нюанс. Прізвище депутата, який нейтралізував найскандальнішу поправку в законі щодо постачальників і МО (йдеться про внесення до Бюджетного кодексу поправки, вже підтриманої профільним комітетом), — Арахамія. А отже, голова фракції по суті дав підставу президенту не ветувати закону, який уже став токсичним у публічній площині, й у такий спосіб іще раз показав, наскільки тонко продовжує грати. Тож якщо Зеленський підпише законопроєкт, це зовсім не означає, що новим «суперклеєм» більшості в парламенті стане Стефанчук.

Усередині прем’єріади. Бій між Шмигалем і Кулебою

По суті, ми кажемо про битву між Єрмаком і Арахамією, яка розгортається паралельно. Немає Арахамії — немає Шмигаля. Аксіома. Ви, звісно, пам’ятаєте довгий список яскравих претендентів від Банкової на заміну прем’єру, котрий у якийсь дивний спосіб приріс до крісла на Грушевського. Вітренко, Федоров, Чернишов, Кубраков, Свириденко… Нікому не вдалося. І ось тепер — Кулеба.

Віцепрем’єр отримав від президента «мандат» на ресурсну й адміністративну організацію виборів. Кулеба вже зробив досить багато заяв, організував команду в ключовому Міністерстві розвитку громад і територій і «провів» своїх людей на податкову, фінмоніторинг і КДВА. Не побоїмося припустити навіть, що прямим ініціатором першого удару по фінансовій голові тріумвірату Арахамія—Шмигаль—Гетманцев був саме Кулеба, який, узявши на себе зобов’язання перед президентом, мав отримати інструменти для їх виконання. Однак, окрім фінансів, ключовими в підготовці до виборів є домовленості Банкової з органами місцевого самоврядування (ОМС). Адмінресурсу ніхто не скасовував. А силами голів обласних державних адміністрацій тут не обійдешся. Тому для Кулеби критично важливо налагоджувати довгостроковий контакт із регіонами та громадами-мільйонниками.

Ну, то якими є успіхи власника «мандата» від президента?

Президент Володимир Зеленський і нині вже Віце-прем'єр-міністр з відновлення України – Міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба, травень 2022 р.

По-друге, вищезгаданий законопроєкт №6013 прямо вдарив по громадах та їхній можливості створювати комунальні підприємства. Місцева влада була основним критиком законопроєкту. Заяву Кулеби нашому виданню [11] про ризики віддавати приватникам ДП і КП парламент пропустив повз вуха. Але віцепрем’єр особливо й не наполягав, посилаючись на перехідний період, якого насправді в законі немає. Поки Стефанчук «самостверджувався», Рада й далі руйнувала відносини Кулеби з ОМС.

 По-третє, минулого тижня Міноборони, як стверджують наші джерела в уряді, за командою Шмигаля внесло до Кабміну постанову [10] про виплати військовослужбовцям із місцевих бюджетів. Знову скандал, про який Кулеба довідався з медіа.

 По-четверте, під ударом опинилися субвенції й дотації, закладені під міністерство Кулеби для «ручного» розподілу й передвиборчого торгу з громадами. Знов-таки, за словами джерела, Шмигаль дав команду главі Мінфіну та його заступнику не погоджувати жодної депутатської ініціативи, що стосується виділення додаткових фінансів ОМС. Ба більше, якщо вже закладені гроші не використано, то подальші рішення ухвалюватимуть Кабмін і парламент, а отже, Шмигаль і Арахамія.

Оцінили красу гри? Олексій Кулеба такими темпами не тільки дуже швидко залишить список претендентів на крісло прем’єра, а й у статусі віцепрем’єра, найімовірніше, втратить будь-яку можливість гарантувати президенту виконання взятих на себе зобов’язань щодо виборів. Через глибокий конфлікт із місцевою владою. А підготовка до президентських і парламентських виборів, хоч би коли вони відбулися, в команди Зеленського — пріоритет №1.

…Отже, попри зусилля головного менеджера країни Андрія Єрмака та його «ручних» ТГ-каналів, нацькованих на завершення «операції» з усунення Арахамії з політичного та фінансового поля, президент досі не зачинив дверей перед головою фракції. Ба більше, після участі в одному з масових інавгураційних сніданків/обідів із новообраним американським президентом у Давида Арахамії запланована ціла низка човникових поїздок до Штатів для проведення неформальних переговорів. (Хоча тут можна ще гадати, від імені якого майбутнього кандидата в президенти діятиме Арахамія…) Так чи так, але окремий «трек» Арахамії з республіканцями, який дратував Зеленського до обрання Трампа, нині виявився доречним. Особливо на тлі відомих «успіхів» Єрмака, який злітав за океан у грудні.

Ймовірно, Арахамія залишиться в грі рівно до того моменту, поки президент, по-перше, не потрапить усередину предметного діалогу з командою Трампа. По-друге, не ухвалить остаточного рішення замінити багатовекторного «пластилінового» Шмигаля на тільки свого (і Єрмака) «олов’яного» Кулебу. (Повернення Кубракова до команди та його паркетне інтерв'ю [12] виданню «Бабель», розтиражоване ТГ-каналами, близькими до Банкової, лише підтверджує серйозність намірів президента. «Спойлер: у всьому винен Шмигаль»). По-третє, не «дотестує» спікера Стефанчука як стратегічну заміну Арахамії в парламенті.

Стефанчук, звісно ж, не зможе стати таким блискучим комунікатором, яким є чинний голова фракції. Давид Арахамія ніколи не забуває про власні інтереси, але завжди враховує й побажання інших людей. Зі ста шматків «торта» він «відкусить» від кожного, і йому за це ще й подякують. На що Стефанчуку не вистачить ні досвіду, ні ресурсу, ні внутрішнього таланту. Остапом Бендером стати не можна, ним потрібно народитися.

Однак Стефанчук може стати надійною «цеглиною» в новій конструкції Банкової, яка вирішила піти на другий термін.

Інна Ведернікова, редактор відділу внутрішньої політики ZN.UA [13]