Михайло Поживанов, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань написав статтю про потребу нових нормативів у будівництві в Україні з урахуванням уроків війни.

Про це йдеться у статті автора на LB.UA [2].

Ще рік тому, ба, власне, ще три місяці тому ніхто не думав про безпеку у якомусь принципово іншому вимірі. Тепер – доводиться думати. Тепер я все частіше зустрічаю публікації щодо того, якими мають стати наші міста після війни та після відбудови. Деякі ідеї мені відверто імпонують, деякі – ні. Наприклад, я не поділяю переконання окремих експертів, що в містах варто відмовитися від широких проспектів, бо вони є зручними для проїзду ворожих танків. І що слід віддати перевагу дуже щільній забудові, аби будинки «першої лінії», які зруйнує бомба, ракета чи інший снаряд, уберегли від руйнування другу та третю лінію.

Нам не варто повертатися у середньовіччя і зводити місто із костьолом, ратушею та ринком посередині, від яких розходитимуться вузенькі вулички, наповнені будівлями без проміжків та просвіту між ними. Нам не варто впадати у крайнощі. Бо так недовго добудуватися й до фортець із валами та воротами на замку. Раніше мало хто думав про безпеку міст (хоча я волав про неї неодноразово), а зараз ця безпека не повинна скасовувати звичайне життя містянина ХХІ сторіччя.

Тож для себе я сформулював би топ-5 обов’язкових вимог до сучасних будівель у сучасних містах.

Перше – це наявність бомбосховища. Ним може бути або укриття в самому будинку, або спеціально обладнане місце поруч. Станції метро (там, де вони є) також стають у пригоді, а відтак підземну залізницю слід проваджувати і розвивати, де тільки можливо. Принаймні, столиця просто зобов’язана мати сучасний розгалужений метрополітен, який будуватимуть трохи швидше, ніж одну станцію на десять років.

На щастя, у майже всіх новобудовах є підземний паркінг, котрий може бути використаний як укриття. Але я хотів би звернути увагу на те, що в контексті ядерних погроз нашого схибленого сусіда, такі паркінги і такі укриття (а також станції метро) мають проєктуватися не лише таким чином, аби витримати ракетно-бомбовий удар. Вони повинні захищати і від радіації та / або застосування хімічної зброї. І, певна річ, бути обладнаними вбиральнями, каналізацією та системою вентиляційних шахт.

Другий момент – матеріали та методики, за допомогою яких будуються наші міста та проблема застарілого житлового фонду в них. Я писав, і неодноразово, про потребу нарешті взятися за житловий фонд наших міст і, передусім, за сумновідомі «хрущовки», котрі не є ані естетичним, ані надійним варіантом житла. Такі будинки, як показала практика, є більш вразливими в умовах війни, аніж «панельки» 1970-1980-х років. Але «панельки» своєю чергою поступаються каркасно-монолітним спорудам.

Звичайно, що від прямого влучання ракети не врятує ніщо, але 25-поверхові «свічки» на столичному Виноградарі витримали ударну хвилю від знищеного поруч «Ретровіля». Новий мікрорайон «Варшавський квартал» у цій частині міста відбувся переляком та вибитими вікнами. Але такий приклад не є закликом продовжувати зводити висотні споруди. Навпаки, із кількістю поверхів в наших житлових кварталах треба щось роботи – так само, як і з «хрущовками».

А тому пункт номер три обов’язкових вимог – зменшити кількість поверхів. Розумію, що це не сподобається забудовникам, які продадуть менше квартир, але, сподіваюсь, війна навчить нас менше звертати увагу на чужі незручності чи уражені бізнес-інтереси, а більше – на життя та безпеку людей. Про те, яка висотність будинку є оптимальною, варто дискутувати окремо. І враховувати при цьому не метраж проданого житла, а можливості пожежних та рятувальних команд.

Для розуміння: навіть у Києві пожежники використовують застарілу техніку, яка дістає максимум до 9 поверху. Бачив колись статистику щодо того, що для гасіння висотних пожеж у столиці є 11 автодрабин та три колінчаті підіймачі, які дістають не вище 35 метрів. І лише один (вдумаємося: один!) автоколінчатий підіймач висотою до 90 метрів, що відповідає висоті у приблизно 25 поверхів.

Четверта проблема – безпека наших квартир. Чим менше в Україні зводитимуть будинків, де побутовий газ використовують для приготуванні їжі або обігріву, тим краще. Адже тут справа не тільки у війні. І у мирний час вибухи побутового газу були не поодинокими. Згадаймо, як у тому ж Києві від такої біди постраждала багатоповерхівка в червні 2020 року. Наражати на додаткову небезпеку наші будинки зовсім не потрібно, і це ще важливіше, аніж проєктувати у них так звану safe room – міні-«бункер» для однієї родини, захований за двома несучими стінами.

Боюсь, що наші енергійні громадяни відразу затіють перепланування та приєднають safe room до решти корисної площі, тож зробити «так, як в Ізраїлі» просто не вийде. І хоча відповідальне ставлення до власної безпеки – окрема велика тема, нам не треба бути утопістами, проєктуючи помешкання для жителів українських міст. Хоча, можливо, трохи утопії міститься якраз у моєму наступному пункті.

Цей пункт виходить за межі квартир та будинків і охоплює місто як цілісний простір. Дуже вже заімпонувала мені ідея виведення з колекторів малих річок у наших містах, оскільки вони (річки) є природною перешкодою на шляху ворога. Столичні дигери стверджують, що в Києві, приміром, нараховується до десятка підземних річок, і справа тут не тільки в тому, що річки відіграли би роль додаткових фортифікацій, якби вийшли на поверхню.

Сам міський простір «зазвучав» би по-новому, якби місто дозволило собі мати не тільки Дніпро. Втім, така пропозиція стосується не лише одного Києва.

На завершення скажу, що з Офісу президента надійшла інформація про те, що українські архітектори, дизайнери та інженери запропонували волонтерський проєкт довідника, в якому буде зібрано найкращі світові приклади якісних громадських просторів та описані правила їхнього створення.

За приклад такої збірки з прикладними порадами взято, зокрема, американський довідник Global street design guide, в якому містяться правила проектування сучасних вулиць. А також – довідник благоустрою Праги, де описані об’єкти в громадських просторах та правила їхнього розташування.

І це все добре, але нам має боліти душа не тільки за дизайн, але й за можливість вистояти у ще одній потенційній війні з мінімальними втратами. Не хотілось би, аби зараз наші іноземні будівничі аж надто захопилися екстер’єром українських міст і у гонитві за естетикою забули про безпеку.

Якщо війна чомусь і має навчити сучасних урбаністів, так це пильності. Використаємо руйнацію наших міст бодай як шанс унеможливити повторення такого досвіду у майбутньому.

Фото: EPA/UPG

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Героїчне Рубіжне - місто, яке зобов’язане воскреснути після російської навали [4]