Тобто що Угорщина має територіальні претензії на українське Закарпаття, а угорці на Закарпатті підтримують ідею приєднання до Угорщини.

Як не парадоксально, чимало людей в Україні також досі стверджують, що так. Причому щодо обох питань, як і Путін.

Усвідомлювати це моторошно, але дуже важливо. Звісно, якщо ми прагнемо це змінити.

Спільно з Democratic Initiatives Foundation-Фонд "Демократичні Ініціативи" [2] ми в ICES - The Institute for Central European Strategy [3] протягом 2020-2023 років дослідили ці питання соціологічно як на регіональному, так і на всеукраїнському рівні.

Короткий висновок: Путін вкотре бреше як скотиняка, але українці на жаль досі вірять у російські наративи про угорські територіальні посягання на Закарпаття.

Тепер по пунктах:

Перше: У станом на серпень 2020 року рівень підтримки ідей сепаратизму в Закарпатській області (чи то повного відокремлення в окрему країну, чи приєднання до іншої країни, чи навіть створення територіальної автономії) не перевищував 5,2% при похибці 4,4%. Причому, як у загальній репрезентативній вибірці по Закарпаттю, так і у вибірці нацменшин краю (угорці, румуни, словаки).

Цьогоріч ми спробуємо ще раз перевірити ці дані саме через опитування, але ще кілька фактологічних підтверджень, чому недоречного говорири про угорський сепаратизм на Закарпатті в суспільних настроях:

- у 2010 році було проведено місцевий референдум щодо перейменування Берегова на Берегсас - історична угорська назва міста. Це була ініціатива тодішнього мера Гайдоша, який якраз спекулював на темі угорської ідентичності. Голосів не вистачило, явка була занизька.

- щойно почалася агресія Росії проти України в 2014 році, громада Берегова у березні того року ініціювала питання про закриття в місті офісу тодішнього представника партії Йоббік та Євродепутата Бейли Ковача, який визнав анексію Криму та навіть угорським судом визнаний російським шпигуном. До речі, КГБейло (нікнейм) зараз якраз у Росії, наче як викладає в університеті.

Друге: у листопаді 2021 року, за 3 місяці до російського вторгнення, а також у серпні 2022 (півроку після вторгнення) і у лютому 2023 року ми замовили всеукраїнські опитування з однаковим питанням. Воно звучить приблизно так: Росія готувала і почала агресію і вторгнення в Україні, використавши історичну та етнічну карти як привід; Чи не вважаєте ви, що інші країни можуть зробити так само? І дали перелік країн, де однією з них є Угорщина.

На жаль, саме щодо Угорщини, на відміну від Польщі, Румунії чи Словаччини, наратив про територіальні претензії діє.

Українці вірять і бояться, що Угорщина має територіальні претензії, на Закарпаття. І це близько 40%.

Мене досі продовжують всерйоз запитувати, чи не готував Орбан атаку на Україну в лютому 2022 року слідом за росіянами, адже угорські війська стягувалися до українського кордону.

Так само, на жаль, за даними низки фокус-груп, якими я поділитися не можу, в інших регіонах України вірять, що на Закарпатті є сепаратизм, зокрема угорський. Цю думку на жаль досі час від часу поширюють українські "лідери думок" в ефірах і соцмережах.

Як таке можливе, що українці вірять у російські наративи?

1) Історичні травми, якими якраз цинічно спекулює Путін (не тільки він). Є такий бородатий анекдот про 100-річного діда з закарпатського села. Якось іноземний журналіст запитав його, у скількох країнах він жив. І дудсь почав рахувати: Австро-Угорська монархія, Чехословаччина, Карпатська Україна, Радянський Союз і Радянська Україна, Незалежна Україна. Журналіст був спантеличений: ого, дідусю, ви так багато подорожували за життя. На що дід відповів: та ні, я нікуди за межі свого села ніколи не виїздив.

Цей анекдот є дуже ілюстративним для всієї Центральної Європи, не тільки Закарпаття. Це травми Першої та Другої світових воєн. Усе це дуже точно описують Т.Джадт та Т.Снайдер.

До прикладу, румуни мають не менші страхи та упередження щодо Угорщини, ніж ми: березні 2021 року, 49,5% респондентів заявили, що політика Угорщини щодо Трансільванії спрямована на "відірвання" регіону. Звісно, трансільванський контекст є особливим в угорсько-румунських відносинах. Але уявити такі суспільні настрої всередині НАТО...

2) Безвідповідальність політиків та прагнення наростити рейтинг на крайній риториці, чи реваншистській чи націоналістичній. У цьому ключі згадуються нещодавні заяви угорських та румунських маргінальних політиків (Ласло Тороцкоі та Клаудіу Тарзіу відповідно) про територіальні претензії на Закарпаття та північну Буковину.

Однак, як на мене, є 2 вирішальні фактори, які звісно ж неможливі без уже згаданих попередніх:

По-перше: це російська дезінформація. За нашими в ICES спостереженнями, росіяни розробляють сепаратистські, реваншинстські, а також сценарії міжетнічних конфліктів у Центральній Європі десятиліттями.

Щодо Закарпаття, то є очевидна зміна фокусі й наративу в 2014 році: якщо до того росіяни насамперед просували русинський сепаратизм, то тепер саме угорський, одночасно з реваншизмом. Звісно ж, для росіяни ідеальним є русинсько-угорський сценарій. Тому в тій маніакальній статті Путіна про єдність народів, яку він написав перед вторгненням, окремо згадується Закарпаття та одна з історичних назв регіону Підкарпатська Русь.

До слова, за кілька місяців до російського вторгнення, протягом вересня-грудня 2021 року, росіяни організували кілька іпсо одночасно в українському та угорському інформпросторах. І тоді в їх основу лягли вже наративи не про сепаратизм і реваншизм, а про вірогідне військове зіткнення між Україною та Угорщиною.

По-друге: наша бездіяльність. Коли я кажу наша, то маю на увазі і українська, і спільна з західними партнерами, в тому числі з угорцями, румунами та всіма країнами Заходу."

Автор: Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії [4] 

(Джерело [5]).