Як СБУ та Нацполіція фабрикують справи проти волонтерів

Важная новость

З початком повномасштабної війни словосполучення "гуманітарна допомога" і "волонтерство" щодня супроводжують більшість українців. Тих, хто гуманітарку збирає, і тих, хто отримує. На батьківщині й за кордоном. Військових і цивільних. Історіями про сотні мільйонів на супутник чи десяток гривень на консерви. Тому фраза "заробляв на гуманітарці" – зараз одна з найбільш дражливих, тригерних. Наприкінці літа вона стала лунати все частіше. Про те, що проблема з розкраданням гумдопомоги існує, знає чи не кожен, хто намагався її завозити. Волонтери ще з весни розповідали, як, наприклад, дорогою до точок призначення у них могли відібрати частину товару. Суспільство чекало реакції правоохоронців. І вона з'явилась. У вигляді низки кримінальних справ, обшуків і підозр. На продажі гуманітарки нібито регулярно викривають мешканців різних областей. Така боротьба з фактично мародерством мала би забезпечити силовикам підтримку суспільства. Та якоїсь миті у лавах підозрюваних з'явились відомі імена, люди з чистою репутацією, які користуються повагою як у вузьких, так і в широких колах. Один із найвідоміших останніх випадків – справа львівського художника Олеся Дзиндри, за якого заступились чимало митців і публічних діячів. У волонтерських колах заговорили про фальсифікації та переслідування.

"Українська правда [2]" вивчила кілька історій. У них мешканці різних областей приблизно в один і той самий час стали героями однакових сюжетів.

Волонтери

Олександр Яковенко, Одеса. Підприємець з 10-річним стажем. Основний бізнес – логістика, експорт зернових та імпорт палива. Під час війни займається пошуком і доставкою в Україну амуніції та інших запитів для військових.

Олександр Яковенко

"Це не так сталося, що почалася війна, і я став волонтером, – розповідає Олександр УП. – Я і раніше надавав допомогу через досить відомий одеський благодійний фонд "Корпорація монстрів" [3]. Під час ковіду і до ковіду я допомагав медицині через Катерину Ножевнікову, засновницю фонду".

Ножевнікова стала відомою на всю країну під час пандемії Covid-19 завдяки невпинній допомозі хворим. З початком великої війни її фонд переключився на підтримку армії. Цьогоріч жінка вже вдруге була нагороджена орденом Княгині Ольги від Зеленського.

Ножевнікова підтвердила УП, що знайома з Олександром Яковенком і отримувала від нього допомогу:

"Саша та його помічники робили та роблять для фронту дуже багато".

Олександр Яковенко та Катерина Ножевнікова

Яковенко розповідає, що в перші дні вторгнення включився у допомогу армії: завдяки контактам шукав і купував забезпечення для оборони, наприклад, бронежилети. Компанії одесита перевозили озброєння, варили протитанкові їжаки, збирали мішки для барикад.

Згодом допомога Яковенка розділилась на два напрямки: фінансова підтримка "Корпорації монстрів", що привозить гуманітарку і безкоштовно роздає її військовим, та особисте волонтерство – допомога з пошуком і логістикою.

Уся ця робота була безоплатною. Іноді, у невеликих приватних запитах, товар міг оплатити сам замовник. Яковенко запевняє: більше, ніж собівартість, ніколи не брали.

"Наприклад, приходить дружина військового і каже: моєму чоловікові треба привезти приціл. А ми цих прицілів закупляємо 50. Я кажу: окей, закупимо 51-ий. Таких запитів було небагато".

Великі обсяги давали волонтерам можливість робити замовлення у виробників за нижчими цінами. Яковенко переконує, що доставка, тобто його робота, завжди була безкоштовною:

"Я казав: платіть напряму постачальникам, якщо ви можете, маєте рахунки за кордоном. Або ось є рахунок, ці дрони коштують стільки-то. Я жодної копійки з вас не беру більше".

Загалом, за словами Яковенка, його компанії віддали на волонтерство близько 15-18 мільйонів гривень, він особисто – близько 5-7 мільйонів.

Відомою в Одесі стала історія, як бізнесмен продав свою Tesla та мотоцикл. Це допомогло Ножевніковій зібрати гроші на спецтехніку для військових, ціна якої коливалась у межах 100-120 тисяч доларів.

Одесит Яковенко і проданий для допомоги ЗСУ мотоцикл BMW

Олесь Дзиндра, Львів. Художник, засновник галереї "Музей ідея" та ресторану "Трапезна ідей", пенсіонер. Під час війни власноруч переганяє в Україну автівки для армії.

Олесь Дзиндра

"Ми з 1-го березня годували біженців – це перший наш крок. Ми видали 16 тисяч обідів, протягом 6 місяців годували кожного дня по 100-120 людей", – пригадує Дзиндра у розмові з УП.

Коли знайомі військові почали писати про потреби в раціях, чоловік взявся за це. А згодом дізнався, що армії необхідні машини. У цивільному житті з автомобілями працює син Дзиндри – він, як і батько, включився у волонтерський рух.

"Ми себе називаємо "група 201", – каже художник, посміхаючись, про себе і друзів-пенсіонерів.

Число 201 – це сумарний вік трьох волонтерів, які вже не підпадають під мобілізацію, а отже, можуть перетинати кордон і возити машини.

Син Дзиндри, за його словами, отримав листа від ЗСУ, завдяки якому теж поїхав до Європи по автівки.

"Група 201" привезла за час великої війни дюжину автомобілів. Дзиндра-молодший – ще більше 60-ти.

Однакової чіткої схеми роботи у волонтерів не було. Хтось зі знайомих збирав кошти. Дзиндра з друзями їхав за кордон і назад вже з авто. Інші люди потім займались ремонтом.

В останню поїздку цей складний ланцюжок вирішили полегшити. Партію з 4 машин волонтери купили в Словенії за власний кошт:

"Тому що люди хочуть помацати автівки. А це нереально. Вони не можуть поїхати-помацати, а ми не можемо привезти, а потім вернути. Тому ми просто витратили свої гроші і привезли".

Зараз, коли правоохоронці висунули Дзиндрі підозру в продажі гуманітарки, його репутацію публічно захищають різні представники інтелігенції. Серед них – ректор Українського католицького університету Богдан Прах [4], режисер Михайло Іллєнко [5], колишня заступниця міністра культури Ірина Подоляк [6], заступник гендиректора Українського Інституту Алім Алієв [7].

Ольга Косован, менеджерка "Укрпошти", і Григорій Зеленюк, підприємець, Луцьк. Виробляють бронежилети, розгрузки, взуття для бійців, збирають аптечки.

"Вояка з мене так собі, бо я ніколи зброї не тримав. Я шукав, чим можна бути корисним для армії, – розповідає УП Зеленюк. – Спочатку ми просто по блокпостах їздили – допомагали, привозили, що вони просили".

Зеленюка і Косован поєднує давня дружба ще зі школи, разом вони займались громадськими проєктами. Допомагати фронту теж вирішили разом. Натрапили на фонд "Добра справа" і доєднались до системної допомоги.

Коли усвідомили, наскільки потрібними для бійців є бронежилети і розгрузки, вирішили взятись за їх виробництво в Україні. Підприємець пригадує, як шукав дефіцитну тканину та метал в різних країнах. І розповідає: все привозив за власний рахунок. Платив і швачкам.

"Для армії ми все передавали безкоштовно. А якщо якісь інші люди приходили, то ми щось, бувало, по собівартості продавали".

Крайні ліворуч: Зеленюк і Косован. ФОТО НАДАНЕ УП ВОЛОНТЕРАМИ

Один із тих, хто отримав від Зеленюка та Косован допомогу, був Антон Дробович [8], директор Українського інституту національної пам'яті, який з початком великої війни пішов у тероборону. Його підрозділу двічі прислали спорядження з Волині: спершу рації, розгрузки та взуття, а згодом і броніки.

Дробович підтвердив це в коментарі УП. Як і те, що вся допомога була безкоштовною:

"Жодної копійки не взяли. Навіть за пошту не дали розрахуватися".

Самі волонтери також показали УП кілька подяк від місцевої влади: центру комплектування та соціальної підтримки (тобто військкомату) на Волині та Гуляйпільської міської ради, що на Запоріжжі.

Силовики

28 липня голова Нацполіції Ігор Клименко відзвітував: його відомство розслідує 320 проваджень [9] щодо шахрайства та зловживання гуманітаркою. На той момент "на гачку" були вже і всі наші герої.

Усім інкримінують однакову статтю, яка тільки цьогоріч з'явилась у кримінальному кодексі – використання гуманітарної допомоги задля прибутку. Покарання за неї коливається від штрафу й виправних робіт до 7 років в'язниці за найтяжчі випадки.

Першими під пильну увагу правоохоронців потрапили Косован і Зеленюк. Справу щодо них поліція відкрила ще на початку травня. А в кінці липня вже провела обшуки.

За твердженням слідства, волинські волонтери планували продати гуманітарку: 54 бронежилети, 25 комплектів бронеплит та 50 пар берців і розгрузки. Загальна сума – майже 600 тисяч гривень. "Планували" – оскільки в момент продажу на склад увірвались силовики.

Підозру отримала наразі лише Косован. Вона – під нічним домашнім арештом.

За дві інші історії, львівську та одеську, взялась навіть не поліція, а Служба безпеки України. СБУ на запит "Української правди" не стала називати загальної статистики своїх справ. Мовляв, за це відповідальні поліцейські, а Служба розслідує лише ті випадки, про які їй стає відомо "у ході своєї контррозвідувальної діяльності".

У травні ця "контррозвідувальна діяльність" якимось чином вивела силовиків на "Корпорацію монстрів", відому своєю бездоганною репутацією та ефективною допомогою.

За даними УП, місцеві силовики написали рапорт: є інформація, що Катерина Ножевнікова разом із підприємцем Олександром Яковенком й іншими волонтерами, а також представником військової частини "зорганізувались у злочинну групу". Вони нібито налагодили "дієвий механізм", щоб отримувати гуманітарку та використовувати її задля власного збагачення.

Зараз у цій справі лише один підозрюваний – це працівник компанії Яковенка, який допомагав перевозити гуманітарку. Він, за твердженням СБУ, продав 19 плит для броніків, квадрокоптер, тепловізор і 58 аптечок з гуманітарки. Уже два місяці чоловік сидить під заставою в мільйон гривень.

До самої Ножевнікової правоохоронці ані з обшуками, ані з претензіями не приходили.

Львів'янина Олеся Дзиндру силовики активно "вели" з кінця липня. На початку серпня його обшукали, а в кінці місяця – вручили підозру йому та ще одному волонтеру, Юрію Музичуку. Суд відпустив їх під особисте зобов'язання.

Чоловіки, за версією СБУ, замість безоплатно передавати ЗСУ машини, завезені як гуманітарку, "підшукували покупців іномаркам". Художнику інкримінують продаж чотирьох автівок на загальну суму 20,7 тисяч доларів.

Покупці-агенти

Усі три справи тримаються на приблизно однаковому епізоді – контрольній закупці.

Її історія всюди схожа: "небайдужі громадяни" у Львові, Одесі та на Волині, шукаючи допомогу для війська, натрапили на волонтерів, у яких цю допомогу можна було купити.

Громадяни поскаржились правоохоронцям. І під їхнім наглядом допомогли "викрити" нібито продаж гуманітарки. Все за законами жанру – такі операції мовою силовиків називаються "контроль за вчиненням злочину".

Це законний метод у випадку, якщо злочин від самого початку не був спровокований, повністю інсценований силовиками. Але в історіях волонтерів дивним чином всі покупці-викривачі мають дещо спільне, крім "небайдужості".

Це зв'язки з органами, незначні проблеми із законом і фінансові труднощі. Тобто є ризик, що ці люди насправді залежали від силовиків.

36-річний Андрій У. з Одеси – людина зовсім непублічна. Єдине його фото можна знайти в мережі на давно неактивній сторінці у Вконтакте в поганій якості.

Чоловік зареєстрований як ФОП і значиться власником однієї фірми. Офіційно займається "допоміжною діяльністю у сфері транспорту" та торгівлею. У далекому 2013-му його ловили на незаконному продажі тютюнових виробів.

Та, схоже, бізнес Андрія неуспішний – за одеситом тягнуться борги, які з часом переростають в судові позови. Це майже 80 тисяч гривень – за ДТП 2018 року і приватний борг тієї ж давнини. Не так давно ще була претензія від "Приватбанку" на 36 тисяч. До всього, у старих постановах за порушення ПДР одесит значиться непрацюючим.

Та попри всі ці фінансові негаразди, навесні 2022-го Андрій, як пише слідство, "всіляко допомагав силам оборони регіону". Про його волонтерську діяльність нічого невідомо ані публічно, ані з матеріалів справи.

На цю тему: Ставка на агента [10]

Водночас УП знайшла свідчення, що викривач може бути пов'язаний із правоохоронцями.

Сервіс, який показує, як люди підписують той чи інший номер у телефоні, впізнає один із номерів одесита як "Андрюха Обэп". Цей застарілий термін розшифровується як "відділ боротьби з економічними злочинами", структура МВС.

Роботу "агентом" Андрій виконував не вперше. У судовому реєстрі можна знайти щонайменше ще два кейси за його участі. Один – зовсім свіжий, аналогічний з "Корпорацією монстрів", теж стосується гуманітарки.

Другий – датований 2018 роком. Тоді чоловік під наглядом слідства домовлявся про низку хабарів із місцевими поліцейськими. Йшлося про "данину" за торгівлю кукурудзою та солодкою ватою на пляжах, продаж кави на вулиці та збирання металобрухту.

Зараз Андрія У. силовики підписують у матеріалах справи як людину, яка допомагала обороні, проте 4 роки тому в нього був інший образ – "неодноразово потерпав від незаконних дій" поліцейських.

Жоден із 4 номерів одеського викривача, який вдалось відшукати УП, наразі вже не працює.

Купувати амуніцію для фронту попри особисті фінансові труднощі взявся й викривач з Волині, 26-річний Олег Л.

Він у 2020-му теж потрапив у ДТП. Був засуджений до 2 років умовно з позбавленням водійських прав. Цей строк спливе за 3 місяці. Олег досі винен державі гроші за лікування жертви – 43,8 тисячі гривень.

При цьому він нібито самостійно пішов купувати бронежилет за 250 доларів, близько 9,2 тисячі гривень.

Волинські волонтери запевняють, що він служив в "органах". Його номер телефону хтось підписував "Олег СБУ". Але у вироку за ДТП чоловік значився безробітним.

На дзвінок УП волинський викривач відповів мовчанням у слухавку. На повідомлення в мережі – не відповів.

Третій "агент", зі справи Дзиндри, був єдиним, із ким вдалось поговорити. Однак свою версію подій він розповідати відмовився. Мовляв, не має права.

Це 44-річний Сергій Ш. За своє життя мешканець Львівщини працював і адвокатом, і керівником місцевої лікарні, і юрисконсультом шахти, і викладав на автокурсах.

В його біографії також були слабкі точки – суди через аліменти з першою дружиною, публічні збори коштів на лікування маленької дочки за кордоном, кілька дрібних ДТП.

На запитання про роботу в правоохоронних органах Сергій відповів лише: "Це не стосується справи".

За твердженням художника Дзиндри, викривач працює в одному з військкоматів області та займається саме підшукуванням авто для армії. Його номер у телефонних книжках справді іноді підписували з приміткою "ЗСУ" або "військовий".

Пастки в законі чи продаж гуманітарки?

Ніхто з героїв цих трьох історій не заперечує, що отримував чи мав отримати гроші в обмін на амуніцію чи машини. Однак всі підкреслюють: це не був заробіток.

А двоє з трьох ще й наголошують: возили свої товари не як гуманітарку, а як комерційний вантаж.

Зеленюк каже, що лише одну поставку, на самому початку, привіз як гуманітарну. Але й вона була куплена, а не подарована якимись благодійниками – просто таким чином вантаж легше проходив кордон.

Згодом же всі товари заїжджали як звичайний імпорт. Чому?

"Я побачив закон про криміналізацію (продажу гуманітарки – УП). Це раз, – пояснює підприємець. – Два – це були великі об'єми, 20 тонн металу, фура. Вже був травень, ми вже могли думати і чекати, не було такого гострого дефіциту".

Одеський бізнесмен Олександр Яковенко на прохання УП теж показує митні декларації на сталь для своїх броніків та аптечки.

Львівський художник Дзиндра не заперечує, що завіз автівки як гуманітарку. Так само, як це роблять чимало українських волонтерів.

Ці машини везли для конкретних замовників, гроші за них платили самі волонтери. Але коли на Дзиндру вийшов "викривач", то почав запевняти пенсіонера, що терміново потребує транспорт для бійців.

"Сергій переконував нас, що в нього люди під Донецьком гинуть", – пригадує художник.

Зрештою військовий-агент вмовив віддати йому машини.

Але своєї черги все ще чекав попередній замовник, який погодився поступитись. Тому Дзиндра домовився, що терміновий покупець-агент принесе гроші на нову партію машин.

Саме ці гроші СБУ і трактує як "продаж".

"На жаль, ми знехтували конспірацією. Ну, ми на то не вчились, я не дуже знаюсь на шпигунських іграх", – сміється художник, визнаючи, що проґавив провокацію.

Помилки в своїх діях тепер бачить і одесит Яковенко. Він зізнається: на початку війни формальності не були для волонтерів першочерговими.

Причиною, чому волонтери "попались" на вудочку силовиків, може бути не тільки їхня неуважність та гонка слідчих за статистикою.

Одеський бізнесмен каже, що йому вже натякали на хабар за закриття справи. А у відповідь на спротив – "трясуть" бізнес перевірками.

Ці окремі приклади викривають масові недоліки в системі, заручниками яких стають волонтери.

Автівки, завезені Дзиндрою, ніхто не дарував. Їх купили на зібрані кошти і самостійно привезли. Але волонтери змушені були оформлювати машини як "гумдопомогу", щоб швидко і без зайвих витрат відправити їх на фронт.

Те саме стосується численних прицилів й іншої амуніції, яку рідко хтось справді дарує за кордоном. "Благодійники" існують лише на папері для митниці.

Крім того, щоб ввозити в країну товари подвійного призначення, як то приціли чи дрони, наприклад, потрібно отримати гарантійний лист від військової частини. Тобто привозити їх можна лише під конкретний офіційний запит.

На практиці це створює чорний ринок. Не під запис і між собою волонтери розповідають, що такі товари часто завозять неофіційно, умовно кажучи, у валізі, як особисті речі.

Усе це в комплексі створює чимало пасток для людей, які місяцями забезпезпечують армію всім необхідним. І дає можливість силовикам, замість концентрувати увагу на справжніх крадіях гуманітарки, займатись кожним, хто припустився помилки у формальностях.

Ці кримінальні справи для стороннього глядача виглядатимуть однаково. І коли ім'я волонтера буде не таким впізнаваним, а група підтримки меншою, розгледіти правду за формальностями може бути непросто.

Наслідок буде зрозумілим – без частини помічників залишатимуться захисники на фронті.

«Аргумент» [11]

На цю тему: