Як Україна намагається позбавитися газової залежності

Через російське вторгнення Україна опинилася на межі енергетичної катастрофи. Першої військової зими країні вдалося вистояти, але, готуючись до другої, Україна вирішила позбутися газової залежності від Росії. Вперше в історії країна, незважаючи на можливі військові, фінансові та навіть погодні ризики, має намір покладатися лише на власний видобуток. І в неї це може вийти.

Про це йдеться у статті видання The Insider [2].

Власними силами: Україна збільшить видобуток

Згідно з стратегією «Нафтогазу», Україна вже цього року обійдеться без закупівлі газу, покладаючись на внутрішній видобуток. Як пояснив голова «Нафтогазу» Олексій Чернишов, для відмови від імпорту компанії треба буде збільшити видобуток на 8%, а приватним підприємствам — на 16%, порівняно з показниками попереднього року. Для цього, за його словами, достатньо видобути на мільярд кубометрів газу більше, ніж торік.

Щоб вийти на самозабезпечення, українська влада заборонила експорт енергоресурсів і розраховує на економну поведінку громадян та підприємств. Планом «Нафтогазу» при цьому не передбачено територіальних втрат або суттєвих пошкоджень газової інфраструктури внаслідок обстрілів.

«Збільшення внутрішнього виробництва – наша стратегічна мета. Це не просто питання бізнесу – це питання виживання та незалежності України», – заявив Чернишов. Втім, аналітики вважають, що закупівлі газу Україні все ж таки знадобляться. Однак для «Нафтогазу» це песимістичний сценарій — Чернишов наголосив, що країна хоче покладатися виключно на себе.

Рішенню відмовитися від імпорту газу передувала довга і болісна для України історія: з моменту здобуття незалежності країна сильно залежала від постачання з Росії, а Росія покладалася на українську газотранспортну систему як основний транзитний маршрут до Європи. Але перебої у 2006 та 2009 роках змусили західні країни вперше заговорити про газ як про енергетичну зброю Кремля, а Росія, у свою чергу, почала будувати газопроводи в обхід України, щоб експорт до Європи не залежав від відносин із сусідом.

Нескінченні суперечки стосувалися насамперед ціни на паливо та умов контрактів. Україна вважала, що несправедливо платить за російський газ більше, ніж інші країни, договір до того ж включав принцип «бери або плати», згідно з яким «Нафтогаз» був зобов'язаний оплачувати певну кількість газу незалежно від того, використовував він його чи ні. Умови були настільки невигідними для України, що Юлія Тимошенко, за якої були підписані угоди у 2009 році, заплатила за свою помилку політичною кар'єрою, кримінальною справою та сімома роками позбавлення волі.

Регулярні конфлікти між сторонами посилилися після анексії Криму та початку війни на Донбасі. Росія на тлі політичної напруженості підняла ціни на газ і припинила постачання на півроку, а Україна у відповідь не стала оплачувати газові рахунки за так звані ДНР і ЛНР і вимагала перегляду умов контрактів. З 2015 року Україна взагалі відмовилася від імпорту газу з Росії, замінивши його «реверсом» трубопроводами з Європи — ціна при цьому відповідала тій, яку платили європейські споживачі, що викликало обурення «Газпрому».

Зараз Європа прагне відмовитися від російського газу. Євросоюз думає над спільним для блоку рішенням газової кризи: європейські країни намагаються зменшити споживання та організувати загальну систему закупівель. До цього механізму підключиться і Україна, що має полегшити для країни імпорт. Однак у таких умовах держава опиняється у досить залежному становищі: по суті, газозабезпечення України безпосередньо залежить від того, наскільки успішно європейські країни зможуть забезпечити паливом себе та союзників.

Спроба відмовитись від імпорту газу та покладатися лише на «своє» стане першою в історії України — з 1991 року країна жодного року не проіснувала без закупівлі газу з-за кордону. При цьому газ відіграє критичну, хоч і не провідну роль для української енергосистеми: він покриває 28% потреби в енергії, 29% припадає на вугілля, 23% — на ядерну енергетику і 14% — на нафту.

Однак, незважаючи на диверсифікацію джерел енергії, у разі України «питання виживання» — це не просто гарне формулювання. Газ має найбільше значення в домашньому та центральному опаленні: близько 80% українських сімей користуються центральним газопостачанням, а більше половини отримують теплу воду за рахунок газу. Сумарно домогосподарства в Україні споживають майже стільки ж газу, як промислові підприємства. Така структура робить систему вразливою: атаки на газову інфраструктуру чи банальний дефіцит газу у зимові місяці можуть призвести до гуманітарної катастрофи.

Надійний, як швейцарський годинник: газова незалежність в умовах війни

За всієї амбітності план не виглядає нездійсненним. Україна має одним із найбільших газових запасів у Європі — близько 719 млрд кубометрів. У довоєнний час Україна закривала дві три свої енергетичні потреби внутрішніми ресурсами, а запасів газу вистачало на 70% споживання.

Видобуток викопного палива, на збільшення якого розраховують у «Нафтогазі», стає складнішим в умовах війни, однак і споживання знижується через економічний спад — у 2022 році воно скоротилося на чверть і становило лише 20,1 млрд кубометрів порівняно з 26,8 млрд 2021-го. З 2016 року споживання газу коливалося на рівні 30 млрд. кубометрів і вище — показник 2022-го став найнижчим в історії України.

Таке суттєве падіння пов'язане насамперед із від'їздом кількох мільйонів громадян із країни та скороченням роботи промислових компаній: попит на природний газ для опалення будинків та роботи підприємств упав на 40% — а саме ці групи є основними споживачами.

Видобуток, навпаки, знизився не так значно: з початку війни Україні вдавалося підтримувати відносно стабільний рівень. Загалом 2022 року Україна видобула 18,5 млрд кубометрів — це на 7% менше, ніж 2021-го, коли видобуток склав 19,8 млрд кубометрів. Падіння пояснюється насамперед бойовими діями в Харківській області — в районах розташування родовищ газу або на околицях.

При цьому, незважаючи на військовий стан, розвідка українських родовищ триває: у 2022 році було розпочато роботу на 47 нових свердловинах. Олексій Чернишов особливо наголошував на ролі виробників газу у питанні самозабезпечення України, назвавши їхні зусилля «героїчним вчинком». Падіння споживання Чернишов, однак, пов'язав із «дисципліною» домогосподарств, а не з від'їздом громадян за кордон і зниженням виробництва.

Завдяки падінню споживання та лише незначному зниженню видобутку у 2022 році Україна імпортувала значно менше газу, ніж у попередні періоди. Постачання скоротилося на 42% — до 1,5 млрд кубометрів. При споживанні 20,1 млрд кубометрів та видобутку 18,5 млрд Україна перебуває на історичному максимумі з точки зору самозабезпечення газом — 92% потреб покривалося за рахунок власного видобутку.

Втім, таких вражаючих результатів досягнуто багато в чому завдяки серйозному втручанню держави в газовий сектор. Щоб убезпечити національну енергосистему, Україна з червня 2022 року заборонила експорт вугілля, мазуту та газу, видобутого в країні. Таким чином влада хотіла запобігти ситуації, за якої приватні компанії продавали б газ за кордон, оскільки європейські ціни на паливо для них вигідніші за внутрішні. У квітні 2023-го Міністерство енергетики відповіло негативно на запитання, чи буде скасовано заборону, яка, зважаючи на все, збережеться до закінчення війни.

Безперечно, бізнес зацікавлений в експорті. Але вже ретроспективно можна точно сказати: якби він не був заборонений, то з огляду на цінову кон'юнктуру європейських ринків весь газ приватних власників був би в Європі», — заявив міністр енергетики Герман Галущенко.

Якщо заборону на експорт, обсяг видобутку та рівень споживання можна контролювати, то ще одна змінна не залежить ні від української влади, ні від виробників. Стратегію «Нафтогазу» частково надихнула тепла погода минулої зими. Чернишов не приховує, що температури вищі від звичайного вплинули на план «Нафтогазу» щодо відмови від імпорту. Середня температура у січні цього року склала +1°С — це найтепліший середньомісячний показник із 2014 року. 2021 року середня температура опускалася майже до мінус двох градусів. Якщо й наступна зима виявиться такою ж сприятливою, це суттєво підвищить шанси України уникнути імпорту палива.

Тепла погода, зниження споживання та заборона експорту призвели до того, що за підсумками опалювального сезону 2023–2024 років в України залишилося достатньо запасів газу в сховищах — близько 9 млрд кубометрів. Всього за опалювальний сезон із сховищ було вилучено 5,6 млрд кубометрів газу, а на момент його початку запаси складали 14,7 млрд кубометрів. Наступного року Україна планує зарезервувати 15 млрд. кубометрів, щоб забезпечити безперебійну роботу енергосистеми.

Поки що війна триває, навряд чи рівень споживання газу в Україні зросте, особливо з урахуванням невизначеного економічного майбутнього країни. Згідно з прогнозами, у 2023 році ВВП або виросте незначно, або взагалі впаде. Можливо, продовжиться і відтік населення — за таких умов споживання може скоротитись ще сильніше. За теплої зими, збільшення видобутку та успіхів на фронті Україна справді може обійтися якщо не без імпорту зовсім, то принаймні обмеженими обсягами закупівель.

Білі плями: обстріли, погода, території

Однак план «Нафтогазу» має легко помітні «сліпі» зони. Позитивний для України сценарій ігнорує можливі військові, фінансові та навіть погодні ризики. За будь-якого відхилення від закладених у стратегію сприятливих умов пройти через зиму 2023–2024 років без імпорту газу Україна не матиме.

Найбільш очевидною загрозою є постійні обстріли з боку Росії. Якщо лінія фронту практично не рухається і територіальні втрати України не такі значні, то збитки від атак з енергетичної інфраструктури оцінюють у мільярди доларів. Найсильніше постраждали електроенергетичні об'єкти, тоді як газові зазнавали масованих обстрілів набагато рідше. Однак ситуація може змінитись — навряд чи Росію зупинить загрозу гуманітарної катастрофи.

Атаки Росії вже пошкодили 350 об'єктів із видобутку природного газу, розповідав у грудні 2022 року Олексій Чернишов. Збитки оцінюються приблизно в 700 млн доларів. У листопаді під масований обстріл потрапили десять об'єктів, яких припадає на третину видобутку газу в країні. Після ударів Чернишов навіть заявляв, що Україні потрібна додаткова фінансова допомога — 4 млрд доларів для придбання 3 млрд кубометрів газу, без яких країна не зможе пройти через опалювальний сезон. Однак потім українців заспокоїв прем'єр-міністр Денис Шмигаль, нагадавши про 14 млрд. кубометрів газу в сховищах.

Велика газотранспортна система України — одна з найрозгалуженіших у світі — також потрапила під удар. І незважаючи на те, що найбільш уразливими для атак є саме наземні об'єкти, а 90% трубопроводів знаходиться під землею, за 2022 рік було зруйновано або пошкоджено понад сім тисяч кілометрів мереж. Ушкодження будь-якої інфраструктури, пов'язаної із видобутком, зберіганням та транспортуванням газу можуть паралізувати всю газову систему України.

Крім того, від обстрілів страждає атомна енергетична інфраструктура, пошкодження якої збільшує навантаження на газовий сектор. Якщо в опаленні газ є критично важливим, то у виробництві електроенергії він грав порівняно невелику роль: на нього припадає лише 7% загального вироблення електроенергії. Більше половини (55%) електроенергії до війни забезпечувалося ядерною енергетикою, проте цілеспрямовані атаки Росії з інфраструктури вивели з ладу близько 50% генеруючих потужностей. Запорізьку АЕС зараз відключено, всі шість реакторів зупинено, а об'єкт окуповано російськими військами. Це призвело до збільшення залежності від газу, потреба в якому може збільшитись у міру того, як інші джерела енергії опиняються під загрозою.

Втім, і військові дії на землі також можуть підірвати газову систему. Збільшення виробництва потребує у тому числі розробки нових родовищ. Однак 80% газових родовищ зосереджені на сході країни, а найбагатшим регіоном є Харківська область. Таким чином, ряд найбільш перспективних областей для розвідки розташовується в регіонах прифронтових і зонах конфлікту.

Другим найбільш уразливим моментом після російських атак та військових дій є сувора зима. У своїх оптимістичних прогнозах «Нафтогаз» багато в чому виходить зі сприятливих зимових температур 2022-го: в Україні, як і в Європі, погода була теплішою за звичайну, і громадяни могли економити на опаленні. Однак ніхто не може гарантувати Україні таких самих температур наступної зими: якщо стрілка термометра опуститься нижче, виживати виключно на своїх запасах буде набагато важче.

У заявах "Нафтогазу" про нульовий імпорт є і частка лукавства. На початку лютого, за місяць до обіцянок Чернишова Україна почала «віртуальний» імпорт газу з Європи через Молдову: газ, куплений українськими трейдерами в Європі, може залишатися у Молдови, а Україна, у свою чергу, залишає у сховищах російський газ, призначений для Молдови. Таким чином, сторони залишаються у взаєморозрахунку, а газ фізично не перетинає кордон.

Крім того, за найкращого сценарію для Європи Україна матиме сприятливі умови для імпорту. Збільшення пропозиції для європейських покупців забезпечить можливість постачання до інших країн, включаючи Україну. Навіть за існуючими домовленостями Україна може гарантовано імпортувати близько 54 млн. кубометрів на день із Польщі, Словаччини та Угорщини — сусіди готові постачати невеликі обсяги газу протягом усієї війни. Механізм спільних закупівель газу, до якого підключили Україну, має забезпечити додаткові 2 млрд. кубометрів. Якщо ціни на європейському ринку будуть прийнятними, а пропозиція — не дефіцитною, то імпорт зрештою може виявитися зручнішим рішенням, ніж режим виживання.

Перешкоди у трансформації системи – корупція та монополізм

Збільшення видобутку та відновлення енергосистеми потребують міжнародної фінансової підтримки та залучення інвестицій, у тому числі від закордонних партнерів. Однак якщо післявоєнна Україна, ймовірно, стане об'єктом великих вкладень, то зараз інвестувати в її газовий сектор багатьом може здатися сумнівною ідеєю. Економіка країни вже другий рік перевіряється на міцність, а Нафтогаз, будучи найбільшою енергетичною компанією, працює над відновленням довіри після дефолту.

Газовий сектор до того ж страждає від тих самих проблем, що й уся українська економіка: недостатнє правове регулювання та непрозорість. Щоб залучити інвестиції, країні потрібно вирішити проблему корупції та верховенства закону. Нормативна та правова невизначеність відштовхують інвесторів так само, як ризики безпеки, пов'язані з війною.

В Україні немає нормальної нормативно-правової бази — для її створення країні треба відновити реформи газового ринку, започатковані в другій половині 2010-х та зупинені кілька років тому. Постраждає від цього передусім «Нафтогаз», оскільки реструктуризація має на увазі боротьбу з його домінуючою роллю на ринку та збільшення простору для приватних інвесторів.

Саме структура українського ринку та режим ціноутворення — найсерйозніша перешкода для залучення інвесторів. Україні необхідно розробити нове законодавство, яке передбачає, зокрема, прозору та передбачувану політику щодо ліцензій на розвідку та розробку родовищ. При цьому процес може виявитись досить складним: в енергосекторі України історично домінувала держава, а приватні компанії перебували на других ролях. Якщо «Нафтогаз» у 2022 році виробив 13,7 млрд. кубометрів газу, то на приватників припадає лише 5 млрд. Монополія на транзит та великий контроль над галуззю поставили «Нафтогаз» у привілейоване становище.

Проблему визнає і сам Нафтогаз. У звіті за 2021 рік тодішній глава компанії Юрій Вітренко заявив, що «Нафтогазу» не вистачає прозорості, а сама структура організації недотягує до «сучасної корпорації» і потребує змін. Однак схвалена радою директорів трансформація зупинилася — причому, як зазначається, «часто з причин, що не залежать від компанії».

«Бізнес з транзиту газу робив компанію успішнішою, ніж вона була насправді, приховуючи відсутність справжнього прогресу», — йдеться у звіті. Керівництво компанії тим часом самозаспокоювалося показниками, які були результатом паразитичної стратегії, завдяки якій «Натфогаз» отримав цінні активи від держави, фактично, безкоштовно.

Однак на сьогоднішній день немає жодних спроб створити більш рівні умови на ринку та модернізувати законодавство. Країна зайнята війною та питаннями виживання, роль держави лише зростає. Втім, не видно й намірів щось змінювати після війни: українська влада не обіцяла, що повоєнні економічні реформи включатимуть реструктуризацію газового ринку. Відсутність хоча б виразних перспектив не вселяє впевненість закордонним інвесторам і навряд чи допоможе приватним компаніям підвищити продуктивність.

У довгостроковій перспективі на країну чекає комплексна реструктуризація, яка, ймовірно, має сприяти масштабному загальнодержавному енергетичному переходу. Під цим мається на увазі і відмова від природного газу відповідно до європейської стратегії. Чи захочуть інвестори вкладатись у газовий сектор України з урахуванням війни, заборони на експорт, нормативно-правових труднощів та невиразних перспектив — питання відкрите.

Символічний для України план відмови від імпорту газу добре виглядає на папері: за ідеального збігу обставин він має всі шанси бути реалізованим. Але підсумковий обсяг імпорту залежатиме насамперед від подальшого ходу військових дій. Збільшення видобутку, зниження попиту, заборона на експорт та тепла зима, ймовірно, допоможуть Україні пройти через 2023 рік без покупок газу, проте за менш вдалого розкладу за паливом доведеться звертатися до західних партнерів.

У той час як «Нафтогаз», як і раніше, налаштований оптимістично, аналітики навпаки вважають, що в опалювальний сезон 2023–2024 років Україні доведеться більше покладатися на імпорт — в основному через російські удари по критично важливій інфраструктурі. За оцінками Міжнародного валютного фонду, 2023-го Україні знадобиться 5 млрд кубометрів газу, щоб заповнити сховища хоча б до рівня попереднього року. «Нафтогаз» загалом теж не виключає такого варіанту, проте розглядає його лише як найгіршу опцію.

«Аргумент» [3]

На цю тему: