Все почалося з дзвінка українського офіцера телефоном загиблого російського солдата.

Головне зі статт The Wall Street Journal [2].

На четвертий рік війни між Росією та Україною чи не єдиною прямою лінією комунікації між двома державами залишається обмін полоненими. Рідкісна ситуація у світовій військовій історії: дві країни, що воюють, проводять такі обміни регулярно і у великих масштабах — загалом у них взяли участь близько 10 тисяч осіб. The Wall Street Journal розповідає, як з'явилася та як працює система обміну полоненими між Росією та Україною. Матеріал газети ґрунтується на інтерв'ю з українськими військовими та європейськими дипломатами — представники Росії на прохання про коментарі не відреагували. Головне із цієї статті.

... Канал для обміну полоненими виник ще в 2014 році, під час переговорів у Мінську про завершення (як згодом з'ясувалося, заморожування) конфлікту на сході України між київською владою та місцевими сепаратистами, яких підтримує Росія.

Швейцарський дипломат Тоні Фріш, який займався зустрічами між росіянами та українцями в Мінську, згадує, що сперечалися буквально про все — від написання імен українською та російською до того, хто в кого стріляв. Спроби зблизити сторони під час обідів чи в барі ні до чого не приводили. Віктор Медведчук, голова невеликої проросійської партії та представник України на переговорах кілька разів переривав зустрічі, щоб злітати до Москви «до людини, ім'я якої з п'яти літер» — очевидно, до Владіміра Путіна.

З кінця 2014 року почалися невеликі обміни полоненими між Києвом та «народними республіками» Донбасу (за якими фактично стояла Росія). Суперечки йшли про «цінність» кожного полоненого. Фріш із представниками Червоного Хреста відвідував в'язниці, де полонені українці розповідали про тортури. За 125 зустрічей вдалося обміняти близько 600 осіб — і дипломат порівняв цей процес із торгом на марокканському ринку.

На початку 2022 року на тлі концентрації російських військ біля кордону зустрічі раптово припинилися. 22 лютого Путін відкликав дипломатів та оголосив про завершення «мінського процесу». За два дні російська армія вже цілком офіційно вторглася до України.

Менше ніж за місяць заступник начальника ГУР (української військової розвідки) Дмитро Усов отримав завдання — налагодити контакт із російською стороною для обміну полоненими та тілами загиблих. Старі лінії зв'язку були обрізані, довіри не було.

Секретар Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Дмитро Усов на одному з обмінів у Сумській області, 31 травня 2024 року. Фото: Evgeniy Maloletka / AP / Scanpix / LETA

У руках Усова був телефон Xiaomi, знайдений у кишені одного з російських військовослужбовців, які загинули під Києвом у перші тижні повномасштабної війни. У списку контактів опинився командир підрозділу, у якому служив власник телефону. Усов просто зателефонував йому, представився та запропонував обмін тілами загиблих.

Цей телефон став першою лінією прямого зв'язку між російськими та українськими військовими. Усов не приховував свого імені та звання, але вважав за краще користуватися позивним «Стаєр» — і розмовляти тільки захопленим телефоном, а не особистим чи службовим. Через деякий час він дізнався, що його головним співрозмовником був генерал ГРУ (російської військової розвідки) Олександр Зорін — людина, яка отримала репутацію першокласного військового переговорника під час російської операції в Сирії у 2015–2017 роках. Тоді Зорін домовлявся з бойовиками про припинення вогню та організацію гуманітарних коридорів, а іноді й про здачу груп у полон бойовиків.

Усов у розмові з The Wall Street Journal відгукнувся про Зоріна з професійною повагою. Він розповів, що вивчив дисертацію Зоріна про переговори на Близькому Сході, і це допомогло йому знайти підхід до співрозмовника.

Перший заступник начальника Головного управління інформації Генштабу ЗС РФ Олександр Зорін, 8 червня 2025 року. Фото: Кирил Жуков / РІА Новости / Sputnik / Profimedia

Особисте знайомство Усова із Зоріним відбулося у травні 2022 року в Маріуполі: вони обидва брали участь у переговорах про здачу «Азовсталі». Коли облога заводу завершилася, у російському полоні опинилися близько двох із половиною тисяч українських бійців.

Київ відразу почав шукати посередників для переговорів, щоб їх обміняти. Швейцарія, яка дотримується політики нейтралітету, не пасувала — вона потрапила до російського списку «недружніх країн». Роль посередників взяли Туреччина, Катар і Саудівська Аравія. 21 вересня 2022 року Туреччина організувала найбільший обмін: п'ятьох українських командирів вивезли до Анкари, а Росія отримала Віктора Медведчука. Паралельно з Росії вивезли на саудівському літаку групу європейців, які потрапили в полон, воюючи на боці України. Їх супроводжував російський бізнесмен Роман Абрамович.

Ці угоди стали основою постійного механізму. У Києві у будівлі ГУР з'явився Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Нагорі Усов зустрічається із сім'ями полонених, а у підвалі аналітики на чолі з 34-річною Вікторією Петрук збирають дані про полонених. Звільнені українці потай виносять списки товаришів із камер. Наразі вже виявлено майже 200 місць утримання полонених на території Росії та окупованих регіонів.

Україна перетворила п'ять в'язниць на табори для військовополонених. Вона старанно демонструє своїм західним партнерам, що поводиться з російськими полоненими краще за Росію — з українськими.

З того часу обміни полоненими стали майже рутиною. Її не порушило навіть те, що у січні 2024 року під Білгородом розбився російський літак із 65 полоненими українцями, яких везли на обмін. Мабуть, його збила українська ППО.

Генерал Зорін у травні 2025-го увійшов до складу російської делегації на переговорах з Україною у Стамбулі. Чи не єдиним змістовним підсумком цих переговорів стала угода про черговий масштабний обмін полоненими.

Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Україна на переговорах у Стамбулі запропонувала Росії зустріч лідерів до кінця серпня, домовились про обмін 1200 людей [4]
• Відбувся четвертий за тиждень обмін полоненими [5]
• Україна та РФ здійснили обмін полоненими, військовими та цивільними [6]