Ми звикли до всеохоплюючої підтримки і розслабилися, попри те, що ризики погіршення ситуації очевидні. Війна не просто триватиме роками, вона має бути масштабнішою, якщо її мета — перемога. А відтак, війна потребуватиме більше і зброї, і грошей, і людей. Усе в дефіциті.

Зрозуміло, що перехід до воєнної економіки в сучасному світі — такий собі анахронізм. Так і війна, зрештою. Зрозуміло, що якщо тобі потрібні мільярди доларів, а ти здатен лише на мільярди гривень, це не мотивує. Зрозуміло, що звичайне життя із війною «десь там» подобається електорату більше, ніж реквізиція авто, робота в три зміни чи скорочення, прости Господи, соцвиплат. Але є щонайменше три причини, чому ці забавки у «тиловий фронт» не йдуть нам на користь: ми втрачаємо спроможність, суб’єктність і підтримку. Так не виграють.

Спроможність

Ризики систематичних проблем із надходженням в Україну міжнародної допомоги очевидні. Як і ризики того, що ця допомога буде меншою, ніж ми очікуємо.

Очікуємо ми насправді величезні суми: на цей рік — 37 млрд дол. Ще 25 млрд дол. нам будуть потрібні 2025-го та 12 млрд дол. — 2026-го. Врахуймо, що фінансування на 2025–2026 роки — це обсяги, обраховані із думкою, що гарячої фази війни в Україні на той момент уже не буде. Якщо ж ні, потреби будуть не меншими за поточний рівень. Наївно сподіватися, що країна зможе рік за роком знаходити такі ресурси зовні. Ще важче досягти ритмічності надання цього фінансування. Наразі ми на власні очі бачимо, що біда як із ритмічністю, так і з самими надходженнями.

Навіть гарні новини з Євросоюзу щодо виділення нам 50 млрд євро не заспокоюють, бо це чотирирічна програма, з якої 2024-го ми отримаємо 12,5 млрд максимум. Успіх у Європейській раді — важливий, але не останній етап, попереду ще визначення фінальних умов програми та голосування за них Європарламентом наприкінці лютого. Тож за найкращого розвитку подій перший транш у рамках Ukraine Facility надійде в березні. Одразу 4,5 млрд євро — третя частина від річного обсягу. Ритмічність подальших траншів залежатиме від нашої вправності у виконанні умов програми. Для нас це не менший виклик, ніж Орбан.

Обіцяні 61,4 млрд дол. від США досі під питанням. Із цієї суми левова частка (46 млрд дол.) піде на оборону, економіка ж мала б отримати 15 млрд дол. Обидві складові — запорука нашого виживання. Знайти їм заміну дуже важко, прожити без них — неможливо. Але наразі, окрім грошей від США і ЄС, ми 2024-го можемо сподіватися лише на 5,4 млрд дол. від МВФ і сумарно на близько 2 млрд від Нідерландів, Канади, Норвегії, Данії, Японії та Південної Кореї.

Коли наприкінці минулого року у владних кулуарах обговорювалися негативні сценарії надходження нам допомоги від союзників, чітко озвучувався строк — два місяці. Саме на стільки вистачить нашої власної фінансової спроможності без зовнішньої підтримки.

Місяць уже минув. Ще один —і фінансова стійкість, якою ми так пишаємося, перетвориться на гарбуз. Рекордні валютні резерви у 40 із лишком мільярдів доларів почнуть танути на очах. Песимістичні курсові та інфляційні очікування змусять Національний банк України повернути жорстку монетарну політику, яка загальмує економічний розвиток. А якщо невдовзі ситуація не покращиться, Нацбанк вимушено витягне з рукава свій єдиний козир — емісію. Той самий друк грошей, побічні наслідки якого зазвичай у рази перевищують позитивний терапевтичний ефект. Фактично за два місяці без підтримки ми повернемося у березень 2022-го — от оцінка нашої спроможності.

Суб’єктність

Самі розумієте, якщо з 37 мільярдів «випадає» 15, варто мати плани «Б», «В» і далі скільки вистачить алфавіту. Вони є.

Десятирічні плани підтримки, які готують наші ключові союзники, — це прекрасне починання, та оскільки ми вже мали змогу ознайомитися із «первістком [2]» від Британії, зачаровуватися не будемо. Зміцнення нашої обороноздатності — надихаюча перспектива, але до неї ще дотягти б. Наступною аналогічну десятирічну програму повинна представити Франція, ймовірно, під час візиту Емманюеля Макрона до України цього місця. Навесні сподіваються оприлюднити власні 10-річні зобов'язання США як гарантію на випадок повернення Дональда Трампа до Білого дому. Зрозуміло, що успіх цього починання також можливий лише за умови підтримки Конгресу, а отже, негарантований.

Що ще в розробці?

Є прогрес у процесі передачі Україні заморожених активів РФ. На початку січня Адміністрація президента США Джо Байдена підтримала законопроєкт, який дозволить конфіскувати та спрямувати Україні частину з близько 300 млрд дол. заморожених у Сполучених Штатах російських активів. Подальший прогрес, окрім іншого, залежить від квапливості ЄС у цьому ж питанні, адже від самого початку партнери по G7 були не в захваті від ідеї конфіскацій «в односторонньому порядку». Що ж, 29 січня країни Євросоюзу одноголосно схвалили нові правила, які дозволять фактично вилучати прибутки, отримані від операцій із російськими підсанкційними активами (загалом у ЄС їх 180 млрд дол.) і перераховувати їх Україні. За 2023 рік міжнародний депозитарій Euroclear заробив 4,4 млрд євро на таких операціях. Ні, ці 4,4 мільярда ми вже не побачимо, але потенційно можемо отримати майбутні прибутки від таких операцій. Лишився останній крок — власне домовитися про передачу грошей нам, але як швидко цей крок зробить ЄС, а за ним і США — невідомо.

Також на старті створення додаткового фонду допомоги від ЄС (Ukraine Assistance Fund), але вже військової, що може додати нам ще 20 млрд євро на чотири роки (по п'ять на рік відповідно).

Очікується і запуск «українського резерву» — гарантійного інструменту, який має покрити всі видатки на надання грантової допомоги та гарантій від ЄС. Річний обсяг таких гарантій, за задумом, не має бути меншим за 2,5 млрд євро, і його мета — стимулювати активнішу грантову підтримку України. Трохи складний дизайн, але починання абсолютно правильне: думаючи про сьогодення, ми про завтра навіть не згадуємо, а у ньому нинішні борги треба буде віддавати. При цьому охочих нас підтримати саме кредитом дедалі більше: 2022-го грантів було 45% від усієї допомоги, а 2023-го — вже тільки 30%. Навіть із 50 млрд євро Ukraine Facility тільки 17 млрд — гранти, решта — позики. Цей тренд треба розвертати.

Наче позитивні новини, але важко не помітити, що Україна у них — об’єкт, а не суб’єкт. Нашої ініціативи у подоланні наших же проблем непристойно мало. А між іншим суб’єктність — один із ключових наших «воєнних» здобутків, який хотілося б не «прогулять».

Так, ми забезпечили макроекономічну стабільність, без жартів — це важливе досягнення. Але чому після стабілізації ми більше не зробили нічого? Втомилися? Вирішили трошки пожити «як раніше»? Вибачте, але не вийде.

За 2023-й держава зібрала податків 1,66 трлн грн при видатках у 3 трлн і дефіциті у 1,36 трлн грн. Так, були безумовні позитиви — за 2023 рік від продажу ОВДП наш Мінфін залучив до держбюджету майже 556 млрд грн. Дуже хороший результат спільної роботи Мінфіну та НБУ, інтерес українців до державних цінних паперів дійсно зріс чи не вдвічі. Але що дали б ці п’ять сотень мільярдів, якби не було 1,13 трлн грн від союзників? Ми навіть близько не впорались би. Що гірше, не дуже і намагалися.

Підтримка

До влади досі не прийшло усвідомлення того, що якщо економіки не трансформувати під воєнні потреби, жодна допомога не зарадить. Якщо твій фронт совається туди-сюди на 300 метрів, логічно готуватися до довгої війни.

А президент он думає [3], що перехід на «воєнні рейки» — це скорочення урядового апарату, що війна на виснаження — вигадка Путіна, щоб зменшити західну підтримку України, а ще що у війні на виснаження Путін і його економіка програють.

Нічого дивного. Це ж той самий президент, який замість підготовки до вторгнення наприкінці 2021-го публічно ображався, що попередження американців про війну обвалили українські євробонди.

Тож немає жодних сподівань, що поради [4] від пана Данилишина [4] чи рекомендації [5] пана Жаліла [5] про перехід до сучасної воєнної економіки хтось на Банковій хоча б по діагоналі проглянув. Ми, як і 2022-го, будемо чекати, поки півень не клюне.

Не найвдаліший час для очікувань.

2024-й — рік виборів у 70 країнах світу, в тому числі у багатьох наших партнерів, а на додачу це ще й рік виборів до Європарламенту. Тож за нашої нульової ініціативи і наша зовнішня підтримка хитка. Що ближче до волевиявлення, то гучніше лунатимуть неприємні для нас запитання, від абстрактних «чому ми маємо підтримувати Україну?» до конкретних про корупційні скандали, ірраціональні видатки чи зусилля, яких зі свого боку докладає Україна, щоб перемогти.

Що ще гірше, це рік удаваних виборів у РФ, після завершення яких у Путіна вже не буде жодних пересторог щодо закриття кордонів і проведення повноцінної мобілізації.

Ось вам війна на виснаження між великою країною, економіка якої навіть до санкцій адаптувалась, і вчетверо меншою країною, яка, втративши у 2014-му єдиний патронний завод, нарешті у 2024-му спромоглася закласти в бюджеті кошти на «розвиток виробництва патронів».

На що ми сподіваємося?

Що поки ми тут усі живемо, як раніше, десь там Фродо і Сем уже підходять до Мордора?

«Аргумент» [6]

На цю тему:

• «Запускати ринок землі для іноземців під час війни — це злочин»: монолог фермера [7]
• Україна через війну втратила 19,3% посівних площ: понад 5 млн га орних земель не обробляються [8]
• Світовий банк дослідив, як війна вплинула на бізнес в Україні [9]