Юлiя Самаєва: Чому від виступів української влади у Лондоні моторошно

У наших широтах держава до місцевого бізнесу ставиться, як мачуха до Попелюшки, що вже казати про якихось іноземців... У нас он Рада відновлення з секретаріатом, 24 робочими групами, двома з половиною тисячами експертів, консультативною радою й офісом просування реформ, а враження таке, що живого інвестора ніхто з них в очі не бачив. Це не дурість, це — підлість.

Про це пише Юлiя Самаєва, редакторка відділу економіки ZN.UA [2].

Десятки слайдів підготувала українська сторона до лондонської донорської конференції, і всі — погані. Провалившись у Лугано, наші наче мали б зробити відповідні висновки, але...

Якщо ви просите грошей, тим паче дуже багато грошей, то просто зобов'язані зацікавити інвестора, окреслити переваги співпраці і, так, майбутні спільні прибутки, ймовірні темпи зростання, глибину ринків, ніші — перспективні й ніким не зайняті, конкурентні переваги, нешаблонні підходи. Це, на жаль, неповний перелік того, чого так і не побачили гості Конференції з питань відновлення України, тепер вже у Лондоні.

Економічний блок представляли:

Ростислав Шурма, Україна якого — це жертва Індустрії 2.0.

Юлія Свириденко, Україна якої — це чарівний світ єдинорогів і райдуг, у якому ВВП зростає, якщо куснути грибок із потрібного боку.

Та Олександр Кубраков, його Україна — це тонни асфальту, будмайданчики та бульдозери.

Усе настільки погано, що найбільш перспективною здається Україна Свириденко, — вона принаймні не шаблонна. От тільки будуватимемо ми Україну Шурми, під чуйним керівництвом виконроба Кубракова.

Панове, від того, що ви додали слово «хаб» до АПК, «зелена» до металургії, а «термомодернізація» до будівництва, ваші пропозиції не стали свіжішими. Їх цілком міг би представляти і Єхануров, і Кінах, і навіть Пустовойтенко (та загугліть уже).

На тлі цього сумного нафталіну пропозиція переходу до кешлес-економіки, яка так обурила [3] Марію Барабаш, — це просто проривна думка. Попри те, що сама ідея відмови від готівки родом десь з року 1995-го, навіть на людей з «ради реформ» вона досі справляє вау-ефект. Задумайтесь і… зітхніть, бо жодних інших проривних ідей у Лондон не привезли.

Найгірше — не привезли стратегічного й прогресивного бачення розвитку.

Діюча влада має унікальну можливість будувати все з нуля, і як вона її використовує? Перед ними чистий лист паперу, а вони вперто малюють там елеватор, мартен і ТЕЦ. «Ні, — каже потенційний інвестор, — мисліть ширше, перед вами весь сучасний технологічний світ, нові партнерства, нові ринки, нова для вас суб’єктність!». І вони малюють три елеватори, мартен із фільтром, а замість ТЕЦ — мільйон вітряків.

Та знайдіть уже хоч якогось візіонера! А як нема, то хоча б грамотного продажника, який пояснить, що першим слайдом у вашій презентації мають бути вигоди інвесторів, другим — виклики, а третім — рішення для цих викликів…

Так, до всього Україні не вистачає ще й реформи урядових презентацій. Наші делегати буквально мучать людей за їхні ж гроші неструктурованою маячнею, яка максимально підкреслює всі вади нинішньої влади: фахову та інституційну слабкість уряду, поверхневість в оцінках і плануванні, величезний вплив великого бізнесу на державу, відповідно, корумпованість і схемогенність.

Можна до хрипу сперечатися про економічні моделі, підходи та інструменти, витягаючи з могил то Кейнса, то Гаєка, апелюючи до різних досвідів і результатів, але не будемо. Це не має сенсу, адже пропозиції, які озвучували представники України перед донорами, не розкривали базових питань, які виникають у кожного, хто захоче вкласти сюди хоч копійчину. Без відповідей на них неважливо, що там ще нафантазували українські урядовці та Шурма.

Перше і ключове — вектор розвитку. Здається, і в чому проблема? Україна пропонує традиційні проєкти, які базуються на існуючій десятиліттями економічній моделі. Кожен міцний господарник схвалює. Втім, ця економічна модель маленької відкритої сировинної економіки взагалі-то нікому і ніколи тут не подобалася — гальмувала зростання, продуктивність, технологічність. Тож, якщо ви тягнете це лайно у майбутнє, поясніть, навіщо. Хоча б інвесторам. Якщо стабільний і збалансований розвиток — це малий і середній бізнес, якщо найбільша додана вартість — це послуги й технології, якщо робочі місця — це легка і харчова промисловості, на біса вам аграрно-металургійна сировинність на плечах Косюка і Ахметова? Що ви будете робити з цим усім у світі Індустрії 4.0? Які профіти тут має побачити інвестор?

Ну, скаже нам урядова команда, це ж великі платники податків, без них не впораємося. Та насправді найбільший платник податків в Україні — споживачі з їхнім ПДВ, який титани-експортери лише відшкодовують. Валютна виручка? На жаль, з’явилися у нас значно потужніші канали надходження валюти. Здається, саме час щось міняти. Але ж великі сировинні виробники — це ще й вправні лобісти, без війни — олігархи, мають вплив. Подивіться на це очима інвестора: без пояснення логіки розвитку українська пропозиція або дуже тупа, або дуже корумпована. Навіть якби презентація Шурми починалася слайдом «Хочу, щоб Ахметов любив мене, як раніше», — це було б краще пояснення, ніж відсутність будь-яких.

Друге ключове — люди. Не буває розвитку без людей, вони виробляють, вони споживають, вони все генерують, від ідей до податкових надходжень. Людей у нас нема. Щоразу, коли Свириденко згадує про майбутнє економічне зростання, десь важко зітхає один демограф і здивовано піднімає брови один інвестор.

І ось на сцені з'являються українські пропозиції: програма «Поверни таланти» для працівників креативних індустрій, тимчасове працевлаштування у короткострокових проєктах, цифрова платформа для повернення та реінтеграції й програма соцпослуг і компенсацій (включно із розселенням у тимчасове житло).

За сценою вголос регочуть німецька програма «відкритого ринку праці» для мігрантів, карта поляка і канадська віза CUAET.

Це стосовно повернення наших, про залучення чужих узагалі жодного слова. Ще до війни були оцінки, що нам потрібно залучати 300–500 тисяч дорослих мігрантів щороку для компенсації демографічних провалів. Зараз цю цифру можна сміливо подвоїти. Звісно, ніхто не чекав готових пропозицій спрощення законодавства, аналізу ринку праці чи готових програм із залучення та інтеграції. Але хоча б наміри варто було озвучити, хоча б натякнути, що в Україні буде і кому працювати, і кому споживати, а головне — ми готові конкурувати за людей.

Третє ключове — захист інвестицій. А з цим що не так? Он і «могутня трійка» [4], і система моніторингу коштів, і вічна антикорупційна реформа.

Добре, просто уявімо, що інвестор вкладає сюди кошти, аж раптом «чорний» нотаріус переписує його актив на якогось «чорного» ФОПа, «чорний» правоохоронець розводить руками, «чорний» суддя на боці відповідача, а «чорний» СБУшник ще й з обшуками може зайти для профілактики зайвої активності. Це ж класика — BLM по-українськи!

У наших широтах держава до місцевого бізнесу ставиться, як мачуха до Попелюшки, що вже казати про якихось іноземців.

Як тут допоможуть «могутня трійка» чи моніторинг просування західних допомог нашою системою грошетравлення? Тут би в ідеалі — верховенство права і невідворотність покарань. Як нема, то хоча б якісь суверенні гарантії, в тому числі безпекові. Ну, чи вже воскресіть «інвестиційних нянь». На жаль. Узагалі нічого.

Певно, місця не вистачило, інакше б просто не влізли розвиток культури, покращення спортивного середовища та реформа шкільної освіти, а без цього, самі розумієте, до інвесторів навіть не потикайся.

***

«Що ви таке кажете, — обуриться читач, — он нам скільки грошей дали, а фінансових гарантій, а обіцянок».

Поділіть 50 на чотири, отримаєте 12,5 млрд євро на рік за потреби у 30 млрд. Для розуміння — ми за останні пів року вже витратили 20 мільярдів, без масштабних проєктів, просто на прожиття (бо на війну ж західне фінансування не спрямовується). А у нас на обрії відбудова зруйнованих міст, а за плечима — втрата третини економіки. Лише деокупацією нічого не відіграти, бо хоч би скільки там Бахмут генерував ВВП раніше, але ще довго після звільнення він нічого не генеруватиме. На жаль, не він один.

Тож не будемо зачаровуватися, міждержавна підтримка безцінна політично, але фінансово не обійтися без партнерів з ринку, спільних проєктів, трансферу технологій, розширення ринків тощо.

У нас он Рада відновлення з секретаріатом, 24 робочими групами, двома з половиною тисячами експертів, консультативною радою й офісом просування реформ, а враження таке, що живого інвестора ніхто з них в очі не бачив.

Це не дурість, це — підлість. Після такого падіння просто за рахунок ефекту низької бази порівняння можна буде показувати цілком пристойне економічне зростання навіть за мінімального покращення. Якісь гроші все одно знайдуться і будуть освоєні, якісь люди все одно повернуться, якісь бізнеси виживуть. Якось воно буде.

А проблеми почнуться вже після них.

Фото: Getty Images

«Аргумент» [5]

На цю тему: