Юрій Бутусов: Бої за Вовчанськ і уроки для командування ЗСУ

Важная новость

Про російський наступ на Харківщині.

ВОРОГ ПІДТЯГУЄ РЕЗЕРВИ

Я буквально щойно повернувся з Вовчанська. На власні очі спостерігав, що відбувається у тому районі, що відбувається у місті. Дійсно на 10 травня розпочався російський наступ. Зараз вже ми бачимо перші результати і зміни оперативної обстановки на стратегічному рівні. Ворог після того, як отримав перший успіх і просунувся вздовж кордону, оцінив, очевидно, ці зусилля як свій успіх і поступово, поступово – не масово, російське командування почало підтягувати резерви. Передусім резерви піхоти, яка перекидається для наступу з півночі.

Звісно, ми бачимо, що те, що спочатку нагадувало розвідку боєм, що не було, на жаль, зупинене, як це мало бути, ворог розцінив як слабкість нашої оборони і почав поступово нарощувати зусилля, оскільки зробив висновок, що нашу оборону пробити з північних кордонів зручніше, ніж битися в стаціонарній позиції, які вже вибудувались на східному фронті.

БОЇ У ВОВЧАНСЬКУ

12 травня російські війська зачепились за околицю Вовчанська. Вони захопили м’ясокомбінат і крайні вулиці. А сьогодні ( 13 травня, - ред.) росіяни фактично зайшли у місто. Вуличні бої почались вже у самому місті. Отже, противник зумів зачепитись за житлову забудову Вовчанська. Таким чином вони отримують для своїх штурмових груп укриття і можливості позицій, щоб просуватися уперед. Тому зараз, звичайно, є реагування і українського командування.

НАШІ ВІЙСЬКА ПОСИЛЮЮТЬСЯ

Звичайно, посилюються наші війська на кордоні і ситуація, звичайно, стає більш зрозумілою, я б сказав так. В деяких місцях керованою. В деяких місцях організованою. Але це ще дуже далеко від того, на жаль, хаосу, який виник у перший день, наслідки якого досі треба гасити.

Я був у Вовчанську. Я розумію, місто в 5 км від кордону з Росією. Це зрозуміло. Зрозуміло, що будувати там, готувати його до оборони, важко. Тому що противник все проглядає. 5 км – може завдавати удари. Але, друзі, у місті і навколо міста немає жодних ознак будь-яких оборонних споруд. Противник на всіх стрімах просувається без будь-яких перешкод. Є протитанкові мінні поля. Невелика кількість, але вони існують, і противник цього боїться. Обмежено застосовує бронетехніку. Але, на жаль, мінних загороджень, які б могли зупиняти, створювати перешкоди піхоті в тому районі, не видно. Противник, звичайно, використовує це. Вони проводять розвідку боєм, втрачають якусь кількість штурмових груп, перевіряють міцність нашої оборони. Тут вони побачили, що можна іти далі і вони пішли.

СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВОВЧАНСЬКА

Ворог зайшов у Вовчанськ. Хочу сказати, що Вовчанськ – це дуже важливе місто. Це фланг нашого Куп’янського угруповання. Звичайно, це місто, яке мало захищатись. Можливості для оборони міста не втрачені. Місто розділене навпіл річкою. Можна в принципі відходити за річку. Але навіщо? Там немає великих штурмів. Противник завдає артилерійських, авіаційних ударів. Але це не Бахмут. Наступ сьогодні (13 травня, - ред. ), атака проводилась достатньо обмеженими силами окремих штурмових груп. Це не була якась навала, як другий Бахмут. Ні. Все було набагато прозаїчніше. Звичайно, як оборонятись? Піхоті нашій доводиться у Вовчанську займати позиції в будинках. Бо немає відритих якихось траншей, щілин, бліндажів. Тільки будинки. Ми розуміємо чудово, що будинки у вуличній війні, в такій війні місті, особливо в такому місті як Вовчанськ, – це таке одноповерхове містечко, де є в принципі тільки один квартал 9-поверхівок у центрі. Звичайно, піхоті вкрай важко укриватися у цих маленьких будиночках. Звичайно, потрібні укриття. Потрібне маскування. Потрібні позиції для техніки в лісах поруч. Потрібні якісь обладнані опорні пункти. На жаль, друзі, всього цього я не бачу. Це просто дивно, не бачу не тільки я – військовослужбовці також. Я був у підрозділі аеророзвідки 57 бригади, я був з бійцями на передовій. Чесно кажучи, вони всі теж ставлять такі питання, які виникли і у мене. Тому зараз, звичайно, напрямок Вовчанська посилюється. Там можливо ворога втримувати, там рубіж річки є. Але тільки в тому випадку, якщо все ж таки буде відповідальність командування за результат. Якщо буде керованість. Керованість, яка направлена не просто на звітність і на доповіді: у нас все напружено, але контрольовано. А на результат – на знищення противника і збереження наших позицій і нашого особового складу - ось із цим є дефіцит.

Ми бачимо, така неприємна ситуація. Її виправляють. Противник на інших ділянках, на Харківській ділянці на тому напрямку просувається дуже-дуже повільно і якимось значними успіхами похвалитись не може. Тобто там основна проблема наших військ – це управління, керованість, ситуаційна обізнаність, яка була втрачена в перший день. Яку зараз, після заміни в перший день російського наступу командувача ОТУВ Харків новий командувач ОТУВ генерал Михайло Драпатий намагається відновити. Це не так просто і легко зробити за кілька днів з нуля, прямо під час інтенсивних бойових дій.

ЛІНІЯ ОБОРОНИ ПІД ВИСОТАМИ

Але, друзі, ситуація в цілому має набагато більш стабільний вигляд на кордоні. Тому що так само, як ворог підтягує резерви, так і ми підтягуємо резерви. Наші командири уже закріплюються на позиціях. Я вже писав і можу сказати ще раз. Чому у нас бійці говорять, що нема позицій обладнаних? Виявилось, що основна лінія укріплень, які показували на відео, не є, на жаль, такою щільною, якою має бути лінія оборони. Це окремі вузли спротиву – там, де знімали відео. На жаль, це далеко не вся лінія. Але основна проблема в тому, що рубіж оборони у цих споруд, які півтора року рили навколо Харкова і кордонів з Росією, він, по-перше, Вовчанськ не охоплює. Не охоплює село Стариця і інші, які мають важливе тактичне оперативне значення в тому районі. Вони проходять по дуже дивному рішенню тих, хто планував цю споруду. Вздовж кордону іде гряда висот. Так от чомусь оборонні позиції не прикривали цю гряду висот, а вони були далеко в низині. Як це можна обороняти, ставлять питання усі військові, коли оборонні позиції у тебе під висотою. Що таке висота? Це не просто простріл для, наприклад, протитанкових ракетних комплексів, це і позиції для антен операторів ударних дронів противника, мавіків, розвідувальних дронів. Як можна залишати висоти поза лінією оборони? Тому все одно наші війська зараз ведуть бої. Вони не допускають фактично противника. Замість того, щоб оборонятись на обладнаних позиціях, наші війська все одне змушені вести бої ближче до кордону, за межами цієї лінії укріплень і там облаштовувати собі знов-таки тимчасові позиції. От виникає така дивна ситуація. Тому бійці кажуть, а де ж наша лінія оборони? А керівники кажуть: вона є. дійсно, вона є. тільки в глибині. І війська не ведуть на ній бій. Ну, от така дивна дійсно виникає історія з цим плануванням. Виникає питання, а хто ж це все планував? Чому воно таким чином організоване? Я хочу сказати, що основне для наших військ, те, що говорять бійці, те, що говорять командири, - це навіть не відсутність оборонних споруд, а це відсутність підготовки до російського наступу планування контрдій. Противник іде певними маршрутами. Наша розвідка ці маршрути знала. Що це дає можливість? Ти можеш там облаштувати інженерні позиції, мінні поля, підготувати засідки із застосуванням артилерії, мінометів, пристріляти якісь точки, зробити позиції для дронів і на певних зручних ділянках теж робити засідки за допомогою ударних дронів. Хоча б спланувати такі заходи. Під цю тактику облаштувати позиції замасковані, запасні для маневру артилерії насамперед, маневру бронетехніки. Є багато речей, які дозволяють вести оборону. Багато компонентів. На жаль, у нас знов виходить, що ми півтора року стояли на цих позиціях і – у нас знову імпровізація. Це просто неймовірно, і у військовослужбовців це викликає велику кількість питань. Я сподіваюсь, що все ж таки якось влада на це зверне увагу. Якісь висновки ми повинні хоча б почати робити. Інакше це просто незрозуміло.

ДЯКУЮ ЗА ПІДТРИМКУ МІСЬКИМ ГОЛОВАМ І ПРЕДСТАВНИКАМ ГРОМАД

Друзі, я хочу подякувати. Я написав пост, звернувся до лідерів місцевого самоврядування, до мерів міст до лідерів територіальних громад, голів і дуже великий відгук завдяки вашим репостам, вашим коментарям отримав допис. В дописі відписали про свою роботу, написали в коментарях мери багатьох міст – Києва, Дніпра, Львова, Івано-Франківська, представники різних громад, Кривого Рогу, Луцька –дуже-дуже багатьох міст. Мені приємно все ж таки, знаєте, дивишся, багато чуєш, як люди кажуть в такому відчаї, що кожен сам за себе, нема єдності. А от насправді, коли приходить така біда чергова, іде страшна війна, але от російський наступ і щоб зупинити ворога, щоб зібрати кошти на дрони, на необхідне для бригад, які зараз виходять на кордон окремим підрозділами або цілі бригади – так згуртувалась величезна кількість людей. Зараз знов велика кількість допомоги всі ці підрозділи, які я перелічив у дописі, зараз, до речі, додав кілька підрозділів, які теж залучаються, - вони дуже приємно, радісно повідомляють, що до нас іде допомога. Дійсно, це дуже круто.

Хочу сказати, що сьогодні я не виставляв в своєму пості картку допомогу, збори, але хочу вам доповісти, що на даний момент люди, які знають адресу мого фонду, реквізити мого фонду за цей день передали на фонд для закупівлі дронів і обладнання для застосування дронів 3 млн 300 тис. грн і понад 40 тис. дол. і євро, еквівалент приблизно 40 тис. це за один день. Друзі, всі ці гроші, звичайно, будуть витрачені найближчим часом для закупівлі необхідного обладнання, тепловізійні камери для fpv-дронів, ударних дронів і на закупівлю мавіків нічних і денних. Тому що розумію, що це найбільш дефіцитні речі. Тому все це витратимо, забезпечимо. І антени, безумовно, антени типу авенджер, вони також потрібні. Будемо всі ці проблеми вирішувати. Велика кількість потреб сьогодні і найближчими днями буде закрита зусиллями українського громадянського суспільства. Сподіваюсь, що і держава організується. Тому що дрони зараз - це ключовий засіб, який дозволяє нам стримувати і відбивати російські атаки. Тому якщо ми хочемо знищити цей масований наступ, нам треба насамперед підсилювати ті підрозділи дронів, які вміють працювати і знищувати ворога. І такі підрозділи зараз починають працювати. На жаль, тільки у Вовчанську такого не побачив. Сподіваюсь, туди найближчим часом перекинуть якісь колективи, які дуже якісно вміють працювати fpv, дуже якісно вміють працювати скидами, і будуть нарощені спроможності 57 мотопіхотної бригади. Сьогодні теж їм пообіцяли передачу і почали передачу значної кількості дронів від різних мерій, різних територіальних громад. Тому, друзі, я дуже всім вдячний. Це таке велике натхнення для воїнів, для мене, що після допису така величезна допомога. Повірте, всі підрозділи, які там, вони з великим навантаженням використають все це цінне і дороговартісне обладнання, таку кількість дронів насамперед. І будемо туди додавати ще.

ЗАГРОЗИ ХАРКОВУ НАРАЗІ НЕМАЄ

Коротко хочу вам сказати про обстановку. Загрози Харкову на даний момент, ви маєте розуміти чітко, нема. В цьому вже зосереджено, зараз характер дій противника зрозумілий. На півночі Харківської області зосереджені наші резерви. Кудись проскочити ворог уже не зможе. Зараз їм вдалось увірватись у Вовчанськ, тому що там не було підготовки, не було організації. Не було, я б сказав, насамперед, відповідальність за все це. Так, вони добились успіху. Але місто вони ще не захопили. Туди теж ідуть наші підкріплення. Там теж наші воїни дуже якісно і дуже ефективно мужньо б’ються з ворогом. Доля битви за Вовчанськ ще далеко не вирішено. Не думаю, що противнику так швидко вдасться парадним маршем перейти річку, швидко все зачистити. Думаю, що там ще попереду будуть серйозні бої.

Але оцей російський маневр, звичайно, викликає питання. Була така певна недооцінка противника. Ми помітили, ворог зробив розвідку боєм і потім почав нарощувати зусилля. Зараз його треба вибивати з лісовх масивів і це буде достатньо непросто на деяких напрямках. Тим не менше, ідуть важкі бої. Хочу сказати, що на тих напрямках, де у нас організоване управління, де є відповідальні командири і є боєздатні підрозділи, росіяни, звичайно, не просуваються, їх там б’ють і вони несуть дуже і дуже серйозні втрати. Тому ця піхотна навала на широкому фронті на півночі Харківщини, вони так довго іти і штурмувати безперервно не зможуть.

ЩО ПЛАНУЄ ВОРОГ?

Обстановка на фронті, оскільки росіяни все резерви піхоти перекинули на північ Харківщини, стала більш стабільною. Російська армія велика, але не настільки велика, щоб наступати одразу усюди. Російська авіація концентрує зусилля, російська артилерія концентрує боєприпаси все ж таки зараз на північних кордонах. Ворог призупинив наступальні дії на інших напрямках, атаки противника стали не настільки активними. Тим не менше на Донбасі на окремих ділянках, як Новомихайлівка, як під Авдіївкою намагався провести кілька таких атак. Буквально таких… танковими колонами навіть заскочити в одному випадку – все це наші воїни знищують і розвалюють. Оборона тримається.

Що я думаю по ситуації на півночі? Який буде прогноз? Безумовно, ворог захоче захопити більшу частину Вовчанська. Безумовно, ворог захоче закріпитись навколо міста і, використовуючи лісові масиви, спробувати просочуватись далі силами піхоти. Але темпи просування невеликі, бо спротив зараз вони вже відчувають всюди. Якщо раніше сил було недостатньо і противник міг просто обходити певні вузли спротиву, зараз це неможливо.

Хотілося відмітити, звичайно, те, що у нас завжди кажуть, що якісь недоліки у військах десь були, хтось там пішов, якась бригада пішла, здала позиції. Про одну бригаду, навіть про кілька бригад, я тут теж таке чув. Я не буду навіть спеціально називати номер. Але, друзі, я, наприклад, не бачу на фронті провини солдатів. І більшість офіцерів з досвідом 22 роки також її не бачать. Солдати не мають нести відповідальність, що вони мають самі організовувати собі бій. Мені здається, що у нас військове командування трохи… я не знаю, як це сказати, це неправильно, мабуть, сказати, розбалуване… але самозаспокоєне і хоче бачити, що в своїй уяві… вони розбалувані оцією піхотою 22 року, високовмотивованою, підготовленою за роки війни піхотою 22 року з високим бойовим духом, яка йшла на війну, знаючи, що нічого нема, крім невеликої кількості БК і треба все робити самим. Самим шукати інженерне забезпечення, самим зариватись, самим організовувати собі розвідку, створювати цю розвідку, самим створювати артилерії, міномети, шукати БК, шукати зброю. Все робити самим. Але піхота 22 року не вічна. Піхоту треба якісно генерувати, створювати. Бо люди не можуть безперервно воювати 2 роки в піхоті. Це фізично просто – фізично і психологічно великий тягар. І піхота 24 року не може воювати так, коли тикають пальцем на карті і кажуть: так, дивіться, вас тут мало ви маєте розосередитись по 2-4-6 людей максимум. І все тут тримати. Але ви тут навіть не будете бачити, де ваші сусіди, бо ми тут вас всіх розтягнемо і тримайте оборону, тримайтесь. Так не буде. Це неможливо. Це неправильно. Люди втаких умовах не тримаються.

З кого треба питати? З солдатів, які залишають позиції? Я вважаю, що один раз треба все ж таки подивитися на командирів. Дивіться, в перший наступ знімають командувача ОТУВ. А це ж не був перша зміна. Як тільки противник почав говорити і почались дані розвідки, з’явились, що буде наступ на півночі Харківщини, там зняли вже командувача і замість Грицькова поставили Галушкіна. Тобто змінили одного на іншого. А потім в день наступу виявилося, що знов треба змінювати. Скажіть, це провина кого? Ми розуміємо, що таке зміна командувача. Це серйозний управлінський хаос в такій критичній обстановці. Хіба це провина солдатів? Ні. Якась має бути відповідальність командирів. Їх хтось туди призначає, вони якісь рішення ухвалюють. Це неправильні рішення. З цього треба робити висновки. Не тільки про солдатів писати зауваження. Тут треба про командирів написати. Це вже третій рік війни. Не перший, навіть не другий.

Так само тут по бригаді, у нас тут одна бригада, яку звинувачують, що люди тікають в кількох випадках. Друзі, люди тікають… українські воїни, які ідуть на війну і сидять на фронті, вони тікають тоді, коли втрачається управління, коли немає вогневої підтримки і коли у ворога ця підтримка переважає в багато-багато разів. Тобто якщо нема зв’язку, нема взаємодії з сусідами, нема вогневої підтримки, нема резерву, нема ротації – так, люди відходять. Але хіба це проблема того, що вони слабкі, слабовмотивовані? Ні. Вони сидять під КАБами. Вони сидять місяцями під снарядами. Це що? Буде невмотивована людина терпіти? Ні. Люди відходять, коли провалюється управління. Ось чому вони відходять. А хто має за це відповідати? Чомусь кажуть що солдати відходять. Насправді треба дивитися завжди на командирів, а звідки в цій бригаді може бути управління – я подивився по Вікіпедії, а там в бригаді, яку звинувачують, командиру 60 років і він командував в останній раз військами – в армії, командував дивізією у 2004 році, а потім служив у прикордонній службі. Тут раптом минає 20 років – і він командир бригади. Друзі, чи не здається, що це трошки неадекватний досвід у людини? Що вона не пройшла навіть АТО, вона не знає, що таке дрони, вона не може просто швидко адаптуватись до цих змін у тактиці.. у нас є літні офіцери, компетентні, але які служили в АТО, які постійно на службі, вони у темі, вони розуміють, що це таке. Навіщо з пенсії забирати людину, яка не має сучасного досвіду? Це просто абсурд. Які претензії до солдатів можуть бути? Це мають бути претензії до тих, хто призначив комбрига, до самого комбрига можуть бути претензії і до тих управлінь бойових підготовки, хто перевіряв боєздатність, до командувачів ОТУ, які тут були, які малювали красиві бойові порядки з прапорцями в два ешелони тут, тут, тут. Потім противник раптом іде і виявляється, що прапорці прапорцями, а передній край де – невідомо, ситуаційна обізнаність де – невідомо. Рятуйте! І приходять ті підрозділи які мають рятувати ситуацію.

Солдати у нас в принципі зараз всюди однакові. Немає особливих. Уся різниця в якості боєздатності наших бригад, це якість управління. Люди однакові. Якщо людина іде на передову під такий щільний вплив російської авіації і артилерії - я вважаю, що ця людина вже вмотивована. Вона вимагає якісного управління, якісної організації – і вона буде якісно воювати. Бо мотивація у неї вже є. Тут треба звинувачувати не солдатів, що хтось пішов, а звинувачувати і шукати… Знаєте, слово "звинувачення" у нас погане. За ним я бачу велику писанину слідчих ДБР і військової контррозвідки, яка закінчується просто макулатурою, потім кидається в сміттєвий бак, у нас немає аналізу попередніх дій. У нас немає стандарту НАТО after action review, про який ми говорили 100 разів, сто мільйонів разів. Ну як так можна? Його нема. Ніхто не робить висновки. І все списується на солдатів: висновки по Соледару – на солдатів, висновки по Бахмуту – на солдатів, по Авдіївці на солдатів. Щось там кудись пішов. Вибачте, а коли будуть висновки про тих, хто відповідав за розгортання військ, про побудову лінії оборони в низині чомусь під висотами? Хто таке придумав? Це ж підписували, узгоджували. Про боєздатність, коли при комплектації в 20% хтось пише, що ні, у вас великий БЧС. І ніхто не дивиться, з чого цей чисельний склад складається. У нас дуже багато паперів. Кожен місяць якісь нові звіти, нові документи. А хто відповідає за результат? Оцієї відповідальності брак. Брак не людей. Брак не мотивації. Брак не зброї і навіть не брак боєприпасів. Основна проблема – це брак відповідальності за результат. І те, що такої відповідальності не було на вищих рівнях командування, де треба розслідувати причини, аналізувати, ми і бачимо таку кризу, яку в принципі наші війська героїчно локалізують і зупинять ворога, можна не сумніватись. Російський наступ на півночі буде зупинений. В цьому не треба сумніватись. Там у нас є достатньо командирів, які в критичних умовах, в хаосі, коли ситуація незрозуміла вищим штабам, беруть на себе ініціативу, організовують дрони, розвідку ударні дрони. Зараз така робота іде, в цей момент. Кожен день, кожну добу. І ми створимо – мине час і тут буде вибудований фронт і російська піхота буде битись об нього, її переб’ють набагато більше, ніж зараз, коли є проблеми в управлінні, організації, взаємодії.

Але скоро це буде подолано. Але, друзі, коли ми вже по цих граблях…цей біг по граблях зупиниться? Все знаємо. Вся розвідка дала повний розклад. Чому нема підготовки і об’єктивної оцінки? Чому звітністю і папірцями підміняють реальну роботу на результат? А який результат на війні? Написати гору звітів? Щоб ви розуміли, у нас командир роти, наприклад, ключова людина на війні, яка робить війну. Він кожен день має як мінімум 16-18 документів у нього обов’язкової звітності. Звітність є. Вона все більше на кожному рівні. Комісій все більше. А результат де? Відповідальність де? Хто відповідає за це? А тут так – опа! Один був, другого поміняли. Нічого не вийшло. Давайте ми під час наступу противника третього командувача поставим. Так а може раніше було подумати головою, перевірити і призначити Драпатого хоча б на місяць раніше. І війська, які зараз як резерви заходять – а хоча б третину тих військ розгорнути на тиждень раніше. Та це була б просто інша операція. Противник би просто бився, його б виносили. І у них були б просто гори трупів і вони б нікуди не пройшли. І все. На жаль, чомусь – чомусь це як була проблема, так є і зараз. Оцей брак відповідальності. Але я сподіваюсь, що висновки будемо робити. І хочу сказати, що я зараз дуже стримано, дуже лаконічно говорю. Але трошки пізніше ми проговоримо більш детально, що відбулось, чому відбулось. А зараз відповіді на запитання, які ви поставили.

ЧИ МОЖУТЬ РОСІЯНИ РОЗШИРИТИ ФРОНТ І ПОВТОРИТИ ТАКІ УДАРИ ВЗДОВЖ КОРДОНУ НА СУМЩИНІ І ЧЕРНІГІВЩИНІ?

- Чи можуть росіяни розширити фронт і повторити такі удари вздовж кордону на Сумщині і Чернігівщині?

- Можуть. Противник може. Вони зрозуміли, відчули, що у нас наша оборона оця по звітності, не маневрена і оці маленькі ланцюжки еспешек – це ілюзія оборони, яка існує тільки в уяві людей в штабах, які її малюють. Піхота має бути здатна на маневр в обороні. А так – у нас розряджені бойові порядки, по яких противник якимись компактними групами, де хоче, заходе і обходе або прориває. З цього треба робити висновки. Але, друзі, в такому масштабі ворог проводити ще одну додаткову наступальну операцію на широкому фронті не зможе. Всі ці наступи, повірте, оці всі захоплення квадратних кілометрів вздовж кордону –це все не прогулянка для російськи військ. Вони несуть втрати. Вони могли б нести втрати в рази більші. Але вони і зараз мають втрати і це для них достатньо кривава операція зі значними втратами піхоти.. тому в такому ж масштабі по всьому кордону вони піти не зможуть. Але цілком імовірно, що вони так само, як отут на Харківщині спочатку організують розвідку боєм, щоб прощупати наші бойові порядки, завдати ураження, подивитися, як ми будемо реагувати. Вони зайдуть, перевірять. Якщо спротив слабкий, підуть далі. Так, як і зараз у нас. Вони шукають прогалини у бойових порядках і таким текучим або повзучим наступом – от затікає він то туди, то сюди. Тут є спротив, вони обтікають і ідуть туди, де слабше. Тому звичайно, до цього треба бути готовим, але, друзі, наші війська показали, що все ж таки боєздатність не у всіх, на жаль, але у багатьох наших частин є, вона створюється. У нас є люди, які можуть знищувати і зупиняти ворога. Тому такої катастрофи на фронті у нас не буде.

Від новини про призначення Драпатого на Харківський напрямок стало трошки тепліше, але все одне ситуація вимагає пояснень. Особливо в контексті пана Галушкіна та відповідальності за фортифікації. Гадаю, тепер весь кордон вимагає ретельних інспекцій.

Інспекціями і комісіями нашу армію не врятувати, бо інспекція, комісія, розслідування і кримінальна справа у нас – це не інструмент визначення відповідальності керівників, висновків, аналізів, щоб більше таке не повторювати. А це папочки компромату, які пухнуть-пухнуть, щоб в один момент, коли цікаво, їх можна було взяв, схопив і по голові – бах! – генералу чи комбригу і збив його легко. Чи комбату, чи ротного. Оце для цього робиться. Це не для того, щоб щось показувати. Тому, друзі, ніякі комісії, інспекції – це все у нас перетворилось в повну профанацію, яка просто заважає військам і відволікає людей і бойовій обстановці. Це просто фетиш, за яким насправді нічого не стоїть, ніяких реальних результатів. Відповідальність за результат тут, я думаю, що тут не тільки пан Галушкін. Ці ж фортифікації вони затверджувались… там частину будували ВЦА, військова цивільна адміністрація, частину – інші. Виникає питання: у кого вони узгоджували? Бо військова-цивільна адміністрація – це ж президентська вертикаль. А хто їм узгоджував цей план фортифікацій, хто їм тоді його намалював? Виникає багато питань.

- Чи можливо було будувати укріплення прямо на кордоні з РФ?

- Ні, це було неможливо будувати і не було ніякої тактичної необхідності будувати укріплення на кордоні з РФ, в цьому абсолютно нема ніякої логіки. Але оборона має бути різної. Якщо оборона будується на рубежі 3, 5, 7, 19 км – що вона дозволяє робити? Вона дозволяє пристріляти певні ділянки. Підготувати, наприклад, в інженерному плані певні маршрути для противника, або зробити завали, або, навпаки випалити рослинність, зробити мінні поля, зробити місця для засідок. Обладнати позиції для маневру артилерії, маневру підрозділів дронів, замінувати певні ділянки. Для того щоб, наприклад, іде піхота противника по якомусь маршруту, який потрібно обов’язково взяти, якийсь комунікаційний вузол. Там стоїть мінне поле і дрон постійно контролює це мінне поле. І пару гармат наведено і чекають, хто ж туди підійде і захоче розміновувати. І це називається маневр в обороні, маневр вогнем. А не просто послати людей з лопатою десь окопатись і чекати, хто ж на тебе вийде. Все це планується заздалегідь. Це можна робити не безпосередньо на кордоні, а використовувати оцю територію, як буфер, як прикриття. Противник заходить туди, ми його одразу помічаємо і ми коригуємо по ньому удару. Це правильний підхід до прикордонної території. Тому перше, що я хочу сказати, що ні в якому разі тут неможна звинувачувати солдатів. Хто не повинні ні в чому – так це солдати. Тільки повага може бути до них.

- Чи вдалось закрити потреби для Харківщини, про які ви писали?

- Це звичайно, не може закрити всі потреби. Це закриває для конкретних частин, на які зараз велике бойове навантаження накладається. І ці частини на деякий час свої ключові потреби – а ключова потреба це завжди дрони –закривають. На деякий час. Але, звичайно, зараз суспільство підставило плече, волонтери постійно жертвують. Але в такому обсязі кожен тиждень не зможуть. Звичайно, треба використовувати державі час, щоб ці контракти по мавіках зрештою почали виконуватись, щоб закупівля fpv стала гнучкою і купляли тільки ті fpv, які дійсно затребувані на фронті в той комплектації, яка потрібна зараз. Щоб ці стандарти визначали кращі бойові розрахунки. Державі треба теж робити висновки. Не тільки громадянське суспільство має вчитись.

- Втрата Вовчанська – це загроза не для Харкова, а для Куп’янська та Слов’янська?

- Так, звичайно, це намагання ворога створити загрозу утриманню нами Оскольського рубежу. Оскольський рубіж по річці Оскол, на цьому рубежі і Куп’янськ – це клюючовий рубіж, який фактично дозволяє нам дуже ефективно контролювати східну частину Харківщини, це такий рубіж, який зручно обороняти, якщо його звичайно підготувати до оборони правильно. Тому ворог звичайно, захоче згорнути фронт – з півночі спуститись і згорнути фронт на Куп’янськ. Це серйозна загроза. Але знов-таки, там далеко не все так легко для ворога. Вовчанськ теж розділений річкою, форсувати, переходити – це в жодному разі не буде легкою прогулянкою для ворога.

- Чому, на вашу думку, знов поміняли командувача ССО і чи Трепак кращий кандидат?

- Я давно перестав… щоб аналізувати кадрові рішення Офісу президента, треба все ж таки, на мій погляд, бути скоріше психоаналітиком. Мені незрозумілі причини замін Командувачів ССО. Олександр Трепак – людина, яку я поважаю, тому що це людина, яка після багатьох років служби в армії, всієї карєри в армії і отримання високого звання, тим не менше читає книги і не зупинилась в своєму розвитку, любить вчитися і прислуховується до критики. Любить аналізувати, що трапилось, що відбулось. Це насправді такі рідкі якості для керівника його рівня. Мені вони подобаються. Але чому його призначили? Я так і не зрозумів, чому призначали його попередників. А зараз не знаю, чому раптом його призначили. Ніяких висновків не було – ні відкритих, ні закритих, тому що сказати? Чому? Хотілось би вірити, що це якісь відголоски якихось проблем із застосування сил спеціальних операцій, які у нас є об’єктивно. Але інформації ніхто не знає в самих ССО.

НАВІЩО ПУТІН ЗАМІНИВ ШОЙГУ?

- Навіщо Путін замінив Шойгу?

- Тому що Росія в кризі, і Путін вирішив, що війну треба менеджерувати, мають менеджерувати цивільні менеджери. Насправді, це правильно я теж вважаю, що сучасна війна – це війна технологій. Це очевидно для всіх. І йде мобілізація на промисловість.. Потрібно передусім і не менш гостро, ніж мобілізація в армії. Оскільки армія має воювати технікою, виробами промисловості.. і зараз Путін хоче подолати позиційний глухий кут, який на фронті, застосуванням людини, які має цивільні компетенції, має також досвід спецслужб, тобто з команди Путіна, близька по психології йому людина. І є в його очах менеджером, який може по-іншому організувати роботу міністерства оборони. Я розцінюю це призначення як загрозу. Шойгу не розумів дійсно дуже багатьох речей.. це було очевидно, в розвитку і побудові сучасної армії, ми з вами це чудово розуміємо, бачимо. Для мене такі зміни у противника – це серйозна проблема. Поставили людину, яка займалась управлінням, яка має великий досвід. Це в жодному разі не можна недооцінювати. Це серйозний виклик для нас. Було б спокійніше, якщо чесно, якби вони призначили якогось напищеного генерала. На жаль, вони призначили менеджера. Це виклик для нас. Тому що сучасна війна – це війна технологій. Той хто краще розвиває технології, застосовує на полі бою, застосовує постійні інновації, той створює собі величезні тактичні переваги. Дуже хотілося вірити, що цей факт зміни оборонної політики в Росії, буде оцінений і українським керівництвом. Хотілось би вірити, скажімо так.

- Чи встановлені винні у відсутності оборонних укріплень?

- Четвертий день ворог наступає, так що тут… Щоб казати винний-невинний в державі повинні працювати хоча б якісь державні інституції в правоохоронних органах, а вони у нас – ми самі знаємо, як працюють.

- На скільки вистачить 3 штурмової бригади, щоб гасити ці пожежі?

- Я думаю так, що те, що відбувається, - це серйозний сигнал для нашого керівництва військового, для міністра оборони, для головнокомандувача ЗСУ про необхідність реформи Збройних сил. Що створює перевагу на війні? Якість командного складу. Командири бригад, командири батальйонів, командири рот, їх штаби обов’язково мають працювати як ансамбль. Мають розуміти сучасну тактику, сучасні засоби ведення війни. Це створює перевагу. А не кількість прапорців і бригад на карті. Якби ви подивились карту під Харковом на 10 травня – та там все в прапорцях, в два ешелони все стоїть.. і здається так по карті, що все добре взагалі. А потім виникають проблеми. Хтось залишає позиції. Починаєш розбиратись, чого. А нема взаємодії, нема управління, нема підтримки – нема-нема-нема. Ти розумієш, все об’єктивно. Так от очевидна ситуація, що такі бригади, у яких є якісне управління, адміністрування, такі як 3 штурмова, як 92, 93, 80 і у нас ще такі бригади є, де зберігся оцей кадровий кістяк, школа, сержанти якісь збереглись, навіть командири рот, а в третій штурмовій – навіть командирів взводів багато якісних. Це той кістяк незамінний, унікальний, який треба нарощувати їм можна давати людей без підготовки, і вони їм зроблять якісне застосування, і вони їх підготують. Тобто треба оці погано організовані бригади вводити, придавати, вводити до складу кадрових бригад. І це зменшить кількість цих з’єднань, але це збільшить боєздатність армії в цілому. Це зменшить навантаження на професійних військових і дозволить навчати якісно велику кількість непрофесійних. У нас це ігнорується. Створюється величезна купа нових частин, для яких нема сержантів, ні офіцерів, ні командирів, ні забезпечення – нічого. Просто прапорці. Давайте побільше прапорців на карті намалюємо. Побільше посад створимо з вакансіями. Це просто абсурд. Я коли почув нещодавно заяву командувача Сухопутних військ Павлюка, що він створює ще 10 бригад… чесно кажучи, я був дуже розчарований. Невже Олександр Сирський, Олександр Павлюк, здається… ну… достатньо розумні люди. Коли ти спілкуєшся, слухаєш їх. Ну як можна такі дивні ідеї висувати? Проєкти мають бути забезпечені кадрами. Нема кадрів – навіщо розгортати людей? Кількість людей у формі зі зброєю, скільки б ти їх не зібрав вони не є армією, вони не є бригадою, вони не є батальйоном. Вони є просто натовпом, який одягнений, якому роздали зброю. Це так. Людина від того, що вдягає форму, не стає солдатом,, не стає бійцем, не отримує злагодженості, управління усього цього. Це очевидні речі. Тим не менше ми повторюємо ці граблі і знов створюються нові, не забезпечені нічим бригади, в той час як якісні бригади з якісним командним складом не отримують необхідної кількості людей і озброєння. Це абсурд. Це треба переглядати. Я до речі, про це окремий ефір зроблю.

- Чи є ця ситуація на фронті на Донеччині, просування ворога і ситуація на Харківщині – результатом нового головнокомандувача Сирського?

- Об’єктивно кажучи, я не можу сказати що це все провина одного Сирського. Ці помилки були і при Залужному. Вони також допускались. Ми бачимо всі ці створення нових бригад з нуля, не забезпечене нічим, ми бачимо і Бахмут у нас, і Соледар, і Авдіївку – причини ті самі. А ще раніше – Сєверодонецьк з Лисичанськом. Це все було. Ми повторюємо ці помилки. Чому? Тому що у нас, у керівництва країни нема бажання досягати результату. Є бажання балансувати. Балансуванням не можна досягнути результати. Якщо ти ведеш кудись людей, ти маєш їх вести певним курсом, а не бути для всіх приємним, лагідними, всім посміхатись, думати про рейтинг. Так хтось буде задоволений, хтось не буде задоволений. Але, вибачте, лояльність генералів має забезпечуватись їхнім результатом і виграними битвами, збереженими життями солдатів і повагою підлеглих. Оце – шлях в кар’єрі генералів. А не просто. Що він зайшов, доповів: все красиво, напружено, контрольовано, раз, раз – а потім його в перший день наступу знімають. Тому що він не готовий. Хтось ж його призначав, доповіді заслуховував? Президент приїжджав, оглядав оборонні споруди, заслухував доповіді. Все подобалось. Комісії приїжджали. Інспекції приїжджали. Все подобалось. А потім – бах! І нема боєздатності. От з цього треба робити висновки. Це проблема на даний момент Сирський. Але я вам хочу сказати, що якщо Олександр Сирський не зробить висновки, то він втратить посаду набагато швидше, ніж її втратив його попередник Валерій Залужний. Набагато швидше. Бо прецедент створений і він дуже зручний.

Я б дуже хотів, щоб Олександр Станіславович Сирський все ж таки проаналізував. Окей, ніхто не хоче вивчати причини невдалих операцій, помилкових дій, призначення чиїхось знайомих комбригами і те, що не знімають кумів-знайомих-друзів з посад, тому що просто вони дуже симпатичні попри весь бардак і розвал в роботі, які відбуваються. Окей, це зрозуміло. Але ви хоча б політично подивіться на свою кар’єру. Якщо ви втрачаєте землю, втрачаєте міста з тих самих причин, вас знімуть швидше. Буде інший керівник. Невже ви дійсно цього хочете і будете вперто іти і не захочете критично подивитись зі сторони, а що змінити якісно в армії? Це ж недовго буде, Олександре Станіславовичу, що на вас дивляться, все виконують. Отак буде ще десь кілька проривів і все не вистачить все людьми закривати. Люди все не закриють. Навіщо це робити? Чому не подумати про зміни? Про те, що треба врахувати, зробити висновки? Хіба це складно? Просто не розумію логіки де інколи а третю штурмову треба поповнювати, їй треба придавати. Вона показала свою боєздатність. І от наприклад, є у нас слабкі бригади, де нема необхідної кількості командного і сержантського складу. Є у нас бригади, які постійно на вустах командування Сухопутних військ – 115, 62. Люди хороші. Але їм треба керівний склад. І вони нормально абсолютно себе проявлять. Бригади ТРО. Придайте, зробіть з третьої штурмової бригади третю штурмову дивізію. Туди ще дві слабкі бригади, найслабших дайте. І буде боєздатність. Тоді вистачить кадрів. Можливо і не три, а чотири бригади придайте. Ви скоротите оцей апарат управління непотрібний адміністративний величезний і збільшите бойовий склад. Всім буде вигідно. Люди будуть жити краще, воювати краще. І армія буде виконувати завдання. Замість того поповнення до повного штату 3 штурмовій не дають, а пан Павлюк хоче формувати 10 нових бригад з повітря.

- Чи можуть росіяни дійти до Харкова?

- Теоретично можуть. Але зараз нема ніяких можливостей у них. Наші війська стоять там, є резерви, є воля захищати Харків. Мотивація, повірте, у наших воїнів набагато перевищує російську. Як тільки там буде створено – чого нема зараз, оцей хаос владнують – управління, взаємодія, організація, там буде інша війна. Це все не від того, що ворог занадто потужний, а ми слабкі. Це від того, що ми не можемо, не вміємо використовувати свої переваги, випереджавати ворога за рахунок операційних управлінських і організаційних рішень. Тому що ми не можемо його переважати в кількості авіації, авіабомбах, кількості снарядів, кількості мінометних мін. Не можемо випереджати. Тому що нам треба думати? Край, де ми можемо швидше бути, точніше бути, якісніше бути. Це треба думати. А що це забезпечує? Це вимога до управління. Не до солдатів-виконавців. Тому, друзі, я не думаю, що росіяни дійдуть до Харкова. Я думаю, що зараз їх зупинять, вони матимуть просто шалені втрати, на деяких ділянках, де їм невигідно, вони будуть самі відходити, можливо, навіть до кордону. Але щоб сталось, треба зробити величезну роботу. Зараз її можна робити, на жаль, тільки на ентузіазмі і самостійній командирів бригад, батальйонів, підрозділів. Тому що оця правильна ієрархія – її тут нема. Коли вона тут буде відтворена на такому фронті в такому хаосі, незрозуміло. Сподіваюсь, що цю кризу будуть лікувати не збільшенням кількості штабів, як у нас дуже люблять, якийсь спеціальний штаб імені якихось міст. Тобто збільшити кількість тимчасових посад. Ще більше штабів, ще більше запутати війська. А за рахунок того, що буде покращене управління бригадами. Будуть більш короткі полоси, більша щільність військ, можливість військам, бригадам розгортатись в два ешелони, а не тоненьким ланцюжком еспешек, мати якийсь резерв тактичний таким чином. Відпочивати давати людям, інтенсивність бойових дій підтримувати. Сподіваюсь, що рішення будуть саме якісні. Сподіваюсь. А якщо вони такими не будуть, будемо говорити про відповідальність посадових осіб - моральну відповідальність в ефірі – я не бачу, як інакше їх перевиховувати. Бо ці граблі третій рік. Я розумію, що багато людей наверху не вчаться і не хочуть вчитись взагалі. Їм подобається. У них мідний лоб і трошки відсутня емпатія, що їхні помилки – це кров, це втрати. Втрати людей, насамперед. Зрив бойових завдань. Це живі окупанти, які могли б бути знищені, а вони там собі бігають. Як сьогодні я дивився на стримах, як противник просто пішки групами в повний зріст вдень заходить на деякі вулиці у Вовчанську. Де все? Де організація? Де fpv? Де артилерія, де міномети, які влучають? Куди воно все дівається? Воно ж є. Управління, управління і управління – основна проблема. І ця проблема у нас, на жаль, не вирішується через те, що у нас колись когось критикують, то це сприймається як кінець світу, що тепер його знімуть. І все відбивається від критики просто смертельно, а нам потрібно after action review. Я впевнений, що поки у нас не буде аналіз післядій практикою в роботі насамперед Ставки Верховного головнокомандувача, Головнокомандувача ВСУ, командувачів ОСУВів, які теж люблять по граблям бігати зі своїми бездумними наказами "вперед-вперед", поки не будуть командувачі ОТУ відповідати, не буде порядку.

І ще на останок хочу сказати одну річ. Про лідерство. Як зробити армію якісною? Треба призначити на командні посади не своїх 60-річних друзів, за всієї поваги, а треба призначати тих, хто себе показав на війні, хто енергійний, має здоров’я, розбирається в технологіях. У нас такі офіцери є в армії. Це буде компетентне лідерство. Про лідерство і організацію армії поговоримо найближчим ефіром. Бо це окрема тема. Я скажу, скільки у нас комбригів поміняли за останні роки. До чого це призвело. Чи посилило це армію. Чи керується армія зараз краще, ніж вона керувалась у лютому-березні 22 року, наприклад. Подивимось на ситуацію.

Я був у багатьох наших бойових частинах. Бачив останніми днями дуже багато наших воїнів. Я просто вражений, як дуже багато наших бригад, наших батальйонів, наших воїнів професійно, віддано, без сну, без відпочинку чітко намагаються врятувати ситуацію, виправити ситуацію, завдати ворогу втрат, втримати територію. Це просто неймовірно. От зараз, коли управління провисло, воно слабке, виникають моменти, коли командири можуть проявити себе, взяти на себе рішення. Є у нас деякі комбриги, які це роблять. Я це бачив у деяких бригадах Збройних сил і Нацгвардії, які розгорнуті для прикриття Харкова. Це приємно.

Я впевнений сьогодні, як ніколи, що Україна переможе. У нас є сили. Нам не вистачає багато чого. Але у нас є люди, які здатні змінити все. Слава Україні!

Автор: головний редактор видання Цензор.НЕТ [2]

Вгорі: у Вовчанську нині справжнє пекло – нагадує Бахмут. Фото: соцмережі

«Аргумент» [3]

На цю тему: