Юрій Бутусов: Перші результати роботи нового головкома Олександра Сирського (ВІДЕО)

"... Кількість повернутих нами позицій перевищує кількість втрачених" – ця фраза не відповідає дійсності. Фраза, що "ворогу не вдалося суттєво просунутися на стратегічних напрямках", на жаль, теж не відповідає дійсності. Тому що ворог просувається. Ми не можемо відбити цю територію. Не тому, що воїни не хочуть, генерали не хочуть. У росіян об’єктивно є перевага в кількісті живої сили. Вони поповнень дають на фронт більше. І значна перевага в засобах ураження. Тому, на жаль, це неможливо. Це знають всі. Повністю вся армія. Це знають наші західні партнери, бо вони моніторять теж обстановку. Про це пишуть всі західні медіа. Це написано навіть на наших власних онлайн-картах, на всіх. І Deep State, і усі інші... Навіщо це казати?"

Головний редактор видання Цензор.НЕТ [2] Юрій Бутусов аналізує перші результати роботи та публічні заяви нового головкома Олександра Сирського.

А саме безпосереднім приводом є інтерв’ю, перше велике інтерв’ю, великий звіт фактично і стратегічне бачення, яке сформулював головнокомандувач Збройних сил Олександр Сирський. Він дав інтерв’ю виданню Укрінформ. Пройдемось потезово і співставимо з тими фактами, які відомі, скажімо, мені, щодо ситуації на фронті і те, про що можна говорити. Для того щоб співставити, зрозуміти, наскільки бачення керівництва Збройних сил відповідає тому, що є на самому нулі, те, що бачать солдати, те, що бачать волонтери, що бачать журналісти, для того, щоб можливо скоригувати якесь бачення або продовжити дискусію, або уточнити дискусію, або, наприклад, сказати: тут абсолютно достовірні оцінки, це треба підтримати і треба вітати те, що це є. Для того, щоб у нас було таке спільне бачення, я думаю, це обов’язково потрібно зробити, тим більше, мені дуже приємно, що деякі ефіри, які ми робимо, керівництво Збройних сил дивиться і дає зворотний зв'язок. Дуже приємно. Ми це дуже цінуємо.

У нас 2 195 спонсорів каналу, які дозволяють нам працювати, дякую.

Перше. "Ми не тільки стоїмо в обороні, а ще й щодня на різних напрямках самі просуваємось вперед. Останнім часом кількість повернутих нами позицій перевищує кількість втрачених. Ворогу не вдалося суттєво просунутися на стратегічних напрямках, його територіальні здобутки, якщо вони і є, то мають тактичне значення".

Отже, друзі, з цього починається інтерв’ю. З цієї цитати, з цієї оцінки стратегічної, оперативної обстановки, тому звичайно, що ми мусимо приділити цьому увагу, тому що з цих перших слів в принципі задається тон, бачення всьому іншому, що є далі.

Мені важко особисто сказати, на яких підставах була зроблена ця заява. Я не можу сказати, що Олександр Сирський не цікавиться обстановкою, але за даними усіх джерел, за тими картами, які показував Цензор.НЕТ, які постійно онлайн коригує команда проєкту Deep State, вони достатньо точні дають карти, за всіма даними противник просувається вперед і захопив значні території. Росіяни кількасот квадратних кілометрів після нашого наступу захопили. Захопили повністю місто Авдіївка, місто Мар’їнка. Захоплено цілий ряд селищ. Прямо в той день, коли вийшло інтерв’ю Олександра Сирського в Укрінформі, росіяни здійснили велику потужну атаку під Авдіївкою в районі Тоненького і там їм вдалось, на жаль, теж захопити приблизно одне поле, повністю захопити, ще просунутись вперед. З великими втратами. Наші воїни завдали росіянам величезних втрат в людях, в техніці. Тим не менше, оцей м’ясний штурм призвів до того, що вони віджали ще частину нашої землі. Я не можу сказати, що я проти позитивного настрою на війні. Але мені здається, що позитив мають говорити політики, можуть говорити громадські діячі, позитивні оцінки обстановки. Можливо, вони так бачать, навіть якщо це не зовсім відповідає дійсності. Але коли говорить головнокомандувач ЗСУ, на жаль, я мушу визнати, що ця оцінка того… хочу ще раз щоб ми подивились на цю цитату.

Так от, хочу сказати, що "кількість повернутих нами позицій перевищує кількість втрачених" – ця фраза не відповідає дійсності. Фраза, що "ворогу не вдалося суттєво просунутися на стратегічних напрямках", на жаль, теж не відповідає дійсності. Тому що ворог просувається. Ми не можемо відбити цю територію. Не тому, що воїни не хочуть, генерали не хочуть. У росіян об’єктивно є перевага в кількісті живої сили. Вони поповнень дають на фронт більше. І значна перевага в засобах ураження. Тому, на жаль, це неможливо. Це знають всі. Повністю вся армія. Це знають наші західні партнери, бо вони моніторять теж обстановку. Про це пишуть всі західні медіа. Це написано навіть на наших власних онлайн-картах, на всіх. І Deep State, і усі інші проєкти, всі осінтери, всі дослідники це показують. Навіщо це казати? Для кого? Можливо, аудиторія цього інтерв’ю – це люди, які далекі від війни. А де ж вони знаходяться? В Україні далеких від війни знайти дуже складно. Я не знаю, навіщо була зроблена ця заява Олександром Сирським, але це дуже таке неприємно враження від цього інтерв’ю. Хотілося б бачити все ж таки від головнокомандувача не пропаганду, а об’єктивну реальність. Я думаю, що ніхто з нас, я особисто, не хочу якимось чином принизити нове керівництво Збройних сил. Але ми не очікуємо, що будуть розповіді, що все добре, коли його нема. Ми очікуємо, що буде правда, тобто об’єктивна оцінка обстановки, визнання проблем і труднощів і що робити. Можливо, навіть про це не треба казати, але треба робити. Але якщо публічно оголошується те, чого не існує, то до чого це призводить? Що такий потім ризик виникає і в інших керівників в армії: казати, що все добре, що ми не відступаємо, що ми все втримаємо, що у нас всюди порядок. Ну це ж не так. А навіщо ви кажете? Ми ж розуміємо, що у ворога перевага. Навіщо нам розповідати оці рожеві окуляри намагатись втулити на народ країни, яка воює? Я скажу чесно, вважаю це глибокою помилкою Олександра Сирського. Я сподіваюсь, що все ж таки він критично подивиться на це своє інтерв’ю і наступні публічні виступи все ж таки будуть відповідати обстановці, без оцього… непотрібних речей. Я не думаю, що зараз хтось буде дорікати, висловлювати зауваження саме Сирському, що це через нього. Для цього нема підстав. Навіщо нам казати те, чого нема?

Далі, наступна цитата. "Ми навчились воювати не кількістю боєприпасів, а майстерністю застосування тієї зброї, яка є. Крім того, ми максимально використовуємо перевагу в засобах безпілотної авіації. Хоча ворог намагається нас наздогнати у цьому ефективному виді зброї".

Так, ну це трошки не по порядку цитата. Не по порядку. Не так. Там наступне в інтерв’ю. В інтерв’ю не це. Що там у нас далі? "Варто визнати, що поточна обстановка на певних напрямках є напруженою. Російські окупанти далі нарощують зусилля та мають чисельну перевагу в особовому складі. Вони традиційно не зважають на втрати і продовжують застосовувати тактику масованих штурмів. На певних напрямках щодоби підрозділи Сил оборони України відбивають по кілька десятків атак".

Ну, тут все абсолютно так і є. Противник володіє тактичною ініціативою. Чесно треба сказати, ми це самі знаємо. Продовжує постійно м’ясні штурми на певних окремих вузьких ділянках. На всьому фронті у росіян сил нема, оскільки українські воїни настільки великих втрат завдають росіянам, що навіть велика Росія не може мобілізувати в достатній кількості солдатів, у них їх не вистачає, величезні втрати під час м’ясних штурмів. А в бій як техніка кидається вже все: МТЛБ старі, БТРи-70, БТРи-50 вже в бій кидаються, кидаються гольфкари, баггі, пішки ідуть солдати просто. Росіяни вже кидають в бій все. Чому? Наші воїни дійсно завдають їм великих втрат. Але. Правди нема куди діти. У ворога перевага і вони контролюють тактичну ініціативу, диктують вони: це вони атакують, десятки атак на різних напрямках. Тут я можу погодитись з цією оцінкою Сирського. Цей абзац достовірний. Так і є.

"Досвід минулих місяців і тижнів свідчить, що ворог значно наростив активність авіації, застосовує КАБи – керовані авіабомби, які руйнують наші позиції. Крім цього, ворог веде щільний артилерійський та мінометний вогонь. Ще кілька днів тому перевага ворога щодо випущених боєприпасів становила співвідношення близько 6:1".

Ну, цілком можу погодитись. В принципі це, скоріше за все, я думаю, в 6 разів, це об’єктивно, я думаю буде перевага по боєприпасах. Тому власне вороги і просуваються. Я можу тільки погодитись з цією оцінкою.

Далі. "Але ми навчились воювати не кількістю боєприпасів, а майстерністю застосування тієї зброї, яка є. Крім того, ми максимально використовуємо перевагу в засобах безпілотної авіації. Хоча ворог намагається нас наздогнати у цьому ефективному виді зброї".

Цей абзац мене, якщо чесно, знов-таки дуже так неприємно вразив. На жаль, ситуація не така, як тут сказано. Перше, чи намагаємось ми максимально використати перевагу в засобах безпілотної авіації? Максимально – не намагаємось. В армії створена велика кількість підрозділів ударних безпілотників. Але переважна більшість – яка переважна? Всі ці підрозділи недоукомплектовані. Деякі дуже сильно недоукомплектовані. Набір професійних кадрів туди не відбувається. Тактика дій цих підрозділів абсолютно не керується і ніяким чином не впорядкована. Взаємодія застосування ударних безпілотників просто не витримує ніякої критики. Як між собою розподіл каналів управління, майданчиків для злету, так і засобами РЕБ, які постійно глушать власні безпілотники масово. Під час планування операцій удари безпілотників системно не застосовуються, не плануються. Зараз створили Сили безпілотних систем. Красиво, гучно, все сказано, добре. Цей процес відбувається там, на великому рівні. А на рівні тактичному, на рівні рот ударних безпілотників в бригадах його не помітно взагалі. Забезпечення дронами, забезпечення антенами, забезпечення боєприпасами – просто жахливий рівень. Хочу вам сказати, що постачання дронів абсолютно не відповідає мільйону дронів, всім цим обіцянкам, які давав Верховний головнокомандувач Зеленський. Це нема на фронті. Це неправда нема дронів в такій кількості, як обіцяно від того мільйона. Більша частина дронів, які застосовуються на фронті, по більшості бригад, 95%, по деяких підрозділах – можливо, я за всіх не скажу, можливо, є кілька, де не 95%, а скажімо, 70-80% дронів – це волонтерські дрони. Це дрони, які купила не держава. Виникає питання: ну а де? Питання дуже просте. Це тема окремого ефіру. Але на жаль, системні дії по розвитку безпілотників, застосуванню дронів у Збройних силах України на тактичному рівні досі не відбуваються взагалі. І мені дуже цікаво, а хто ж це таке… з чого такий висновок, що ми максимально використовуємо перевагу у засобах безпілотної авіації? Хто ж це сказав? З чого такий висновок є у головнокомандувача ЗСУ? Можу сказати, це помилкове бачення. Це перше.

Друге. А звідки виникла взагалі думка, що у нас перевага в безпілотній авіації? Хочу сказати, що далеко не на всьому рівні. Перше. По кількості дронів на полі бою - мавіки, тактична розвідка, fpv –ударні дрони-камікадзе, мавіки зі скидом – друзі, росіяни ні в чому не поступаються. На деяких ділянках фронту переважають у кількості дронів, причому значно. Використовують їх більше на тактичному рівні. Я кажу зараз на тактичному рівні. Квадрокоптери на полі бою – ніякої переваги в кількості нема. У нас є перевага в якості застосування. Це правда. Це перевага особового складу. Тих людей, які добровільно зібрались в ці роти ударних безпілотників, створюють там якісь колективи, шукають спонсорів та за власні кошти все це забезпечують. Шукають машини, обладнання, людей десь шукають, шукають дрони. Самі роблять боєприпаси. Да, до речі. Боєприпаси ж держава не постачає. Шукати треба. Більша частина підрозділів дронів сама змушена виробляти собі боєприпаси, сама собі змушена шукати плати ініціації, щоб застосовувати ці підривники, активувати. Я не знаю, чесно кажучи, про максимальність – це перебільшення. І крім того, що у нас перевага – це перебільшення. По деяких видах дронів, таких як ударні дрони далекої дії з системою самонаведення таких, як є у противника типу Ланцет, дрони-розвідники далекої дії типу суперкам, ударні дрони-камікадзе типу Шахед у росіян чисельна перевага, причому значна і вони постійно намагаються вдосконалити застосування. І, знов-таки, ми бачили відео, як російський дрон з відстані понад 50 км знайшов зенітно-ракетну батарею Patriot і завдяки цьому росіянам вдалось ракетами знищити дві наші пускові установки. 50 км – це велика дальність. Це зовсім не говорить, що у нас… По деяких напрямках перевага у росіян, а не у нас. Тому ці слова говорять, що, на жаль, необхідної уваги і об’єктивної оцінки, що таке дрони в ЗСУ, як вони застосовуються, в чому перевага поки що керівництво ЗСУ для себе не склало. Тому я сподіваюсь, що Олександр Сирський як людина з критичним мисленням, аналітичним мисленням все ж таки зверне увагу і створить для себе об’єктивну картину, що ж у нас все-таки відбувається з дронами. Бо ми по чисельності росіян не переб’ємо. Ми їх знищуємо, завдаємо втрат завдяки якості. Нам треба покращувати управління, організацію передусім. І планування, звичайно, як закупівель, так і проведення самих операцій дронами. А чи є дрони у нас зараз головним інструментом ведення бойових дій? Про що у нас думають генерали? Послати когось зі штурмовиків в окопи чи вони спочатку ретельно планують застосування дронів на якомусь напрямку? На жаль, в більшості випадків думають про те, як послати кудись людей, а не про те, як організувати роботу дронів на певних ділянках і забезпечити там перевагу. Така реальність. Тому я сподіваюсь, що ці слова – такий аванс і Олександр Сирський найближчим часом займеться питанням дронів і вдосконалить цей компонент ЗСУ саме так, як тут сказано щоб у нас було максимальне використання переваги безпілотної авіації.

Далі. Наступна цитата Олександра Сирського.

"Противник продовжує наступальні дії на широкому фронті, намагається за будь-яку ціну вийти на кордони Донецької та Луганської областей, потіснити нас на лівому березі Дніпра у Запорізькій області. На певних ділянках фронту нам вдалося вирівняти ситуацію щодо артилерії, і це відразу позначилося на обстановці в цілому. Наші артилеристи використовують високоточні боєприпаси для ураження скупчень противника навіть за десятки кілометрів від лінії фронту. Ворог щодобово не лише має значні втрати у живій силі та техніці, зокрема артилерійські системи, – він ніколи й ніде не може почуватися у безпеці, також на тимчасово окупованих територіях України. Це важливий психологічний чинник. Їм не буде спокою на нашій землі".

Тут можу тільки погодитись. Я хочу сказати, що дуже важлива фраза в цьому блоці, що мета росіян – вийти на кордони Донецької і Луганської областей. Луганської області – вони фактично і так на них. А от вийти на кордони Донецької області. Кордони Донецької області – це дійсно основна стратегічна мета росіян. Вони хочуть силою нас продавити і захопити весь Донбас. Це правда. Мене також трошки тут здивувало "потіснити нас на лівому березі Дніпра у Запорізькій області". Теж фраза… Потіснити… Вони там намагаються нас вибити всі ті плацдарми, всі ті балкони, які були створені в російській обороні під час літніх наступальних операцій 23 року. В принципі можу погодитись з цими оцінками. Тут питань нема.

Далі цитата Сирського.

"Зрозуміло, що це статистика, але важливо знати: лише за лютий–березень цього року (на 26 березня) ворог втратив понад 570 танків, близько 1430 бойових броньованих машин, майже 1680 артилерійських систем та 64 системи ППО. Водночас Сили оборони України утримують під контролем головні висоти та райони оборони. Наша мета – не допустити втрати своєї території, максимально виснажити противника, завдати йому найбільш можливих втрат, сформувати і підготувати резерви для проведення наступальних дій. Дуже суттєвим є і те, що активність ворога у повітрі також вдалося знизити, зрозуміло, завдяки майстерності наших підрозділів ППО. Протягом 10 днів у лютому вони збили 13 літаків противника, зокрема відразу два стратегічно важливі літаки спостереження та управління А50".

Так, давайте ще раз цю цитату подивимось. Вона важлива. Там багато різної важливої деталізованої інформації. Перше. По втратах. Можна погодитись, що втрата –це не обов’язково знищення, це може бути і пошкодження. Я думаю, що порядок цифр такий. Артилерійські системи, я думаю, це з урахуванням мінометів і всього-всього, бо якщо чесно, цифра артилерійських систем мене трошки здивувала. Їх більше ніж броньованих машин. Я не знаю, наскільки це відповідає точним даним, це звірена інформація – можливо, якась помилка. Ну щось тут артилерії більше ніж ТМП і БТРів, які постійно в атаках згорають. В цілому, думаю, що порядок можливий так. Якщо рахувати, що все це знищено та ушкоджено, думаю, що за 2 місяці це реально. Оскільки росіяни постійно майже щодня застосовують велику кількість бронетехніки для атак. По артилерії, системах ППО – не знаю, чисельність, яка знищена, ушкоджена. По ППО, скоріше за все, точно. По артилерійських системах, мені здається, там не 1680, а скоріше 168. Можливо нулик зайвий. "Водночас Сили оборони України утримують під контролем головні висоти та райони оборони". Знов-таки ми втратили Авдіївку. А це якраз панівна висота над своєю місцевістю. Тому тут говорити, що ми контролюємо… Ну, окей. Ми контролюємо, контролюємо поки що ту частину Донбасу і ту частину фронту де ми є. Ворог швидко не просувається. Окей. "Наша мета – не допустити втрати своєї території". Це зрозуміло, погоджуюсь.

"Підготувати резерви для проведення наступальних дій". На це я хочу звернути увагу. Ця фраза мені подобається. Що в армію будуть резерви. Такі резерви у нас, на жаль, боєздатні, у нас з цим велика проблема, бо треба постійно люди на фронт на поповнення і у нас через це постійно виснажуються резерви. Резерви треба боєготовні. Будемо сподіватись, що все ж таки Сирський це налагодить. Це він вже з Верховними головнокомандувачем має вирішувати.

Далі. "Дуже суттєвим є і те, що активність ворога у повітрі також вдалося знизити". Друзі, тут я не можу погодитись повністю. На деякий час у лютому дійсно, на деякий час, коли росіян збивають, коли працює наша ППО ефективно – так, вони роблять відкат. Зменшується кількість бомбардувань. Але звичайно, Росія веде і боротьбу з нашими зенітно-ракетними системами, з нашими радарами. Тому, на жаль, застосування авіабомб, керованих авіабомб, на жаль, не знизилось. Воно є масованим. На жаль, ворог має тут велику перевагу. І це зараз основний засіб просування вогневої підтримки росіян. поки о ми не можемо повністю прикрити війська на полі боя, прикрити наші стратегічні об’єкти. Це реальність. Це не тому, що там хтось хороший, поганий. Просто цих систем навіть не вистачає. І треба, звичайно, робити висновки з того, щоб не повторювати такі болючі поразки, коли ворогу вдалося вразити батареї Patriot.

"Тож з майстерністю особового складу в нас усе гаразд". Ну окей. Це можна… можна, скажімо так, утриматись від коментарів. Дійсно, у нас в армії є багато кваліфікованих професійних людей, без усяких жартів, у яких все гаразд. І таких, у яких не все гаразд. Але в цілому треба сказати, що українська армія значно підвищує свою майстерність і застосування багатьох видів озброєння, бойовий досвід операторів розрахунків, командирів зростає.

"З майстерністю особового складу в нас усе гаразд. Сподіваємося отримати від партнерів більшу кількість засобів ППО і головне – ракет до них, особливо з урахуванням того, що ворог перейшов до тактики масованих повітряних ударів як по українських військах, так і по цивільній інфраструктурі, по мирних містах України. Ми зобов’язані їх захистити". Ну, дійсно, тут можна сказати, що можна тільки погодитись, що нам треба звичайно більша кількість засобів ППО. Це тільки наші західні союзники можуть нам це дати, на жаль, на даний момент. І треба це максимально використати. З майстерністю.

Наступна цитата Сирського. "Ми змінюємо тактику дій і на морі. Атаки безекіпажних дронів на кораблі противника такі ефективні, що це дає змогу говорити про зміни у стратегії бойових дій на морі загалом. Ми цілеспрямовано нищимо російський Чорноморський флот. І робитимемо це далі. Останні ураження декількох кораблів у Севастополі – якраз ще одне підтвердження цього".

Тут можу погодитись. Атаки безекіпажних дронів ефективні. Стратегія росіян дійсно змінилась. Російський Чорноморський флот просто поховався по базах. Це як у Другу світову війну, коли вони ховались від авіації. А зараз вони ховаються від безекіпажних катерів. У Чорноморського флоту така доля. Як ми згадаємо під час Кримської війни 1853-1856 років, це у ХІХ столітті, Чорноморський російський флот весь самозатопився у Севастополі. У Другу світову війну його розбила авіація і він теж поховався по базах. А зараз, під час, скажімо так, Третьої світової, безекіпажні катери, керовані дрони, які українці розробили, ентузіасти і волонтери під час бойових дій, зараз вже знов флот російський веде оборону в базах і там його знищують. Це дійсно приємно відмітити, і російський флот, його активність, його операційна зона значно звужена. Це, правда, не значить, що одними безекіпажними картерами можна його ліквідувати. Ворог намагається уникнути ударів безекіпажних морських дронів. Ця війна на морі ще далеко не завершена. Але дійсно, я думаю, що весь світ шокований, що можна… держава, у якої нема флоту просто розгромила, перетопила вже майже половину боєздатних бойових кораблів російського Чорноморського флоту, який там стільки років плавали і лякали весь Чорноморський регіон, як вони тут будуть всіх бити з моря.

Далі, наступна цитата. Питання тут є.

"Ваше призначення відбулося після гучної і, будемо відвертими, не зовсім зрозумілої відставки з цієї посади генерала Валерія Залужного. З чим пов’язані такі зміни, як і переформатування, практично, усього військового керівництва? Як такі пертурбації були сприйняті у військах?"

Відповідь. "У військових є один обов’язок – ми не обговорюємо наказів, ми їх виконуємо. Тож якщо у Президента країни були причини для такої заміни, особливо під час активної фази війни, – значить, ці причини – вагомі. Ми з Валерієм Федоровичем працювали пліч-о-пліч у найважчі часи від початку повномасштабного вторгнення, та навіть раніше. Працювали як одна команда. Бажаю йому успіхів на новій і дуже відповідальній посаді. Можу сказати, що всі наші знання і весь досвід…".

Далі наступний блок. Ну, що сказати? Звичайно, тут ніяких пояснень таких, відповідей – Сирський не може дати прямої відповіді на запитання. Звичайно, зміна Залужного має політичний характер. Хочу сказати, що ті заяви, знаєте, тут в інтерв’ю про це нічого нема. А згадаймо, президент Володимир Зеленський заявив перед звільненням власне кажучи, після звільнення Залужного він окреслив, дав такі 8 наказів Сирському, які Сирський має виконати. Перший наказ – це створити план дій стратегічний на 2024 рік. В найкоротші терміни, було сказано. Тут в інтерв’ю – жодного слова, де цей план. Про нього ніхто не каже. Сам Володимир Зеленський вже забув про цей план. Жодного разу з того час не говорив, що у нього є план, Сирський підготував план – взагалі забули про це. Коли знімали Залужного, це було таке… він навіть на пресконференції казав: треба план, план на 24 рік, завдання Сирському, план. Тут – бах! – в інтерв’ю ніякого плану нема. Ніяких коментарів президента чи когось ще про план – нема. Де план? Це ще раз говорить про те, що зміна, зняття Залужного це була політична історія. Сирський, звичайно, не може це коментувати. Треба справедливості заради сказати, що раніше Зеленський фактично штучно створив дві армії – армію Сирського і армію Залужного, створив конкуренцію в Збройних силах між двома командувачами вищого рівня, абсурдну взагалі – зараз хоча б є один відповідальний. Зараз вже не можна сказати, що це він. Ні. Є Сирський один, він відповідає. Вже немає на кого кивати, можна тільки сказати, що щось вище керівництво не забезпечує. Але в принципі це питання Сирського. Плану нема, як ми бачимо. І інші там були, до речі… це не тема цього ефіру. Ми пізніше скажемо про стратегію Зеленського. Це тема окремого ефіру? Його завдання для Сирського і що було виконано.

Наступна цитата.

"Можу сказати, що всі наші знання і весь досвід який набутий вже під час повномасштабної війни у боях з переважальними силами противника, будуть спрямовані на підвищення ефективності наших дій та максимального ураження ударних угруповань противника. На цій основі ми відпрацьовуємо алгоритми роботи органів військового управління, на всіх рівнях. Йдеться про детальне, ретельне планування дій об’єднань, з’єднань і частин, зрозуміло, з урахуванням потреб фронту. Власне, від чіткої роботи цієї вертикалі, яка охоплює планування та забезпечення бойових дій, від своєчасного постачання новітньої зброї та боєприпасів від наших західних партнерів залежить не лише успіх кожної з військових операцій, але й життя людей. Про це варто пам’ятати командирам усіх рівнів, та й нашим союзникам на Заході ми постійно про це нагадуємо".

Так, друзі, це дуже важливий фрагмент. Я думаю, що він викличе теж великий резонанс в армії. Хочу сказати, що мені важко сказати… зараз ідеться про стратегічні рішення. Друзі, що таке досвід на війні? Досвід на війні є особистий індивідуальний. Він у кожної людини, кожного керівника свій. Своє бачення. Досвід, який змінює хід війни – це досвід, який має відображатися в документах планування, щоб, як тут сказано, відпрацьовувати алгоритми роботи органів військового управління. Із цією фразою Сирського я цілком згоден. Абсолютно. Це ключове. Перевагу створює управління і організація. Це збільшує ефективність наших дій і зменшує ефективність дій противника за умови його технічної і чисельної переваги. Тому хочу сказати одне: а в чому цей досвід виражається? Якщо досвід є, то він не в голові однієї людині, ні двох, ні трьох. Досвід – це зміни в статуті, це зміни в алгоритмах, це зміни в оперативні процедури, в порядок застосування військ. Це все має бути десь зафіксовано. Досвід – це проведення післяопераційного аналізу, що дозволяє постійно вдосконалювати процес військового управління і вчити – не солдат вчити. Генералів вчити. То у нас тільки солдатів люблять вчити. А генерали коли вчитись будуть? Генералам що? Не треба вчитись? На чому? На методичних матеріалах. А чи робить у нас, чи робив у нас, скажімо так, головнокомандувач сухопутних військ і головнокомандувач ОСУВ Хортиця Олександр Сирський такі розбори? Я бачив, наприклад, по Соледару. Розбір по Соледару, аналіз зводився до того, що проблеми були тільки у командирів бригад під час проведення операції, а командири бригади погано готували солдатів та підлеглих. І от тому сталися проблеми. Жодного слова про відповідальність за невчасне застосування військ, нереалістичну постановку завдань, відсутність тилових ліній оборони до генералів не було. Такий дуже дивний досвід. У нас чомусь досвід тільки для виконавців досвід, а керівники чомусь вважають, що у них досвід якось сам по собі приходить в голову. Досвід має бути структурований у вигляді нормативних розпорядчих документів у вигляді документів планування, які визначають порядок застосування, підготовки і організації бойових дій. Це очевидні речі насправді. Я хочу сказати, що можна багато говорити красивих фраз, що ми вивчаємо досвід, а я вам хочу сказати, що поки в Україні, в нашій армії не буде застосований after action review – оперативна процедура армії США, стандарт ТС2520, поки це не буде зроблено, не треба сказати, що ми вивчаємо досвід. Ми не вивчаємо досвід. Ми говоримо, що вивчаємо досвід, а наші аналітичні документи, як отой по Соледару, оці документи послеопераційні – у них одна ціль: показати, що жоден начальник не причетний, не відповідальний і не несе відповідальності. І перекласти свою відповідальність на якогось родового виконавця, з якого ніхто нічого не спитає. Тобто не вдосконалення. Тому, на жаль, друзі, не можу погодитись з цими тезами в повному обсязі.

Тут ще така дуже вибухова штука: "ми відпрацьовуємо алгоритми роботи органів військового управління, на всіх рівнях. Йдеться про детальне, ретельне планування дій об’єднань, з’єднань і частин, зрозуміло, з урахуванням потреб фронту". Друзі, на жаль, хочу сказати: це дуже суб’єктивне штука. М’яко кажучи, з того що я бачу на фронті. Коли командувачі вищого рівня просять, щоб їм раз на тиждень давали паперові карти, щоб вони дивились обстановку і на карті розписувались, хто що контролює, то це не ретельне планування. Це бюрократизм, задовбування підлеглих зайвою, нікому не потрібною роботою і це відсутність розуміння, що тактика бойових дій передбачає відповідальність не за СПшки десь там намальовані, а за утримання полоси відповідальності. Про це знає кожний командир. Але чомусь забувають люди, коли туди призначаються на вищі посади, починають оце… потім дзвонити, кричати. А який порядок постановки завдань? У нас що, почали завдання ретельно плануватись, наприклад, покрокові, визначати кроки, маршрути, графіки, які були б реалістичні? Чи у нас досі є практика, коли телефонують: завтра на шосту ранку бути там-то, марш здійснити, самому знайти взаємодію з першим, другим, третім, все зробити, вночі вийти кудись… ось я вам вмикаю, ось подивиться, ось карта, тикаю пальцем. У нас таке є? Це питання для військових, хто в курсі. На жаль, м’яко кажучи, практикується. І м’яко кажучи, широко практикується. Планування на словах тичком пальця по карті. Паперовій. Планування – йдіть, розберіться, знайдіть собі взаємодію. Тому, якщо чесно, мені не зрозуміло, що за планування. Я зараз хочу сказати, що у нас і раніше були проблеми з плануванням. І за попередника Олександра Сирського теж, Валерія Залужного, на жаль, отакий був порядок. Точніше, безпорядок, який не відповідав насправді реаліям війни з плануванням. Це було на багатьох рівнях. І це не секрет. Але зараз, хотілось би знов-таки, ніхто не вимагає, на мій погляд, від Сирського, щоб він казав: я навів лад, все добре. Ми всі розуміємо, що він з початку лютого на посаді. Навіщо казати те, для чого, м’яко кажучи, передчасний оптимізм взагалі? Навіщо це? Треба, на мій погляд, визначати проблему і казати, що нам треба робити в тій чи інші галузі. А тут багато таких місць в інтерв’ю, де такий, знаєте… все добре, все класно, у нас всюди порядок, все напружено, але контрольовано. Я вам хочу сказати, я б взагалі командуванню на фронті фразу "напружено-контрольовано" заборонив використовувати для опису бойових дій. Фразу "напружено-контрольовано" я б генералам дозволив використовувати виключно в особистому житті. Це не відповідає абсолютно тому, що відбувається на повномасштабній війні. Напружено-контрольовано – воно на війні не буває. Або ворог іде вперед і нам треба показувати обстановку об’єктивну, що у ворога тактична перевага, в чому у нас перевага, які сили у нас є. А у нас, на жаль, за багатьма такими оптимістичними заспокійливими фразами вкривається. На жаль, говорити правду. І оце найбільша проблема на фронті.

Наступна цитата Сирського. "Наші штаби повинні знати всі, без винятку, потреби фронту і володіти ситуацією на кожній його ділянці. У цьому на першому плані є кваліфікація офіцерів, що належать до органів військового управління. Можу підтвердити, що склад Генерального штабу та інших органів військового управління буде оновлений завдяки бойовим офіцерам з великим практичним досвідом бойових дій, який вони набували на полях вже цієї війни".

"Наші штаби повинні знати всі, без винятку, потреби фронту і володіти ситуацією на кожній його ділянці". Якщо чесно, я здивований. А у нас що, раніше штаби цього не знали? Не володіли потребами? Чи це якась така таємна інформація? Я не зрозумів насправді. Хочу вам сказати, що у нас така купа звітності, така купа формулярів і документації на всі випадки життя в армії, що вони, здається, знають більше, ніж їм треба. Ніж це необхідно. Комісії, перевірки, документообіг – він в армії просто страшений. Його треба скорочувати. Не треба усім штабам усе знати. Штабам треба знати те, що стосується їх півнів. А у нас є велика проблема, що у нас штаби ОСУВ оперативні-стратегічні, в ручному режимі керують постійно взводами і ротами. І це не значить, що вони знають, що відбувається. Це значить, що вони підміняють і дезорганізують створену систему управління. І намагаються знати набагато більше, ніж необхідно для ефективного застосування військ і створюють проблеми окремим підрозділам. Це насправді велика проблема. І тут що я хочу сказати? "склад органів військового управління буде оновлений завдяки бойовим офіцерам з великим практичним досвідом бойових дій, який вони набували на полях вже цієї війни". Отут якраз перекликається з досвідом, про який раніше казав Сирський. Досвід війни у всіх різний і немає у нас в Україні єдиної методики оцінки, а що таке ефективні бойові дії. Як їх оцінити? Які критерії? Багато загиблих – це успішний командир чи ні? Чи той, хто більше знищив ворога, - ефективний командир? Я хочу сказати, що завдяки такій суб’єктивності є і помилкові рішення, які, до речі, робив у своїй практиці і сам Олександр Сирський. Згадаймо, як був знятий з посади командир 93 бригади Руслан Шевчук. За бойові на Бахмуті. Бригада просто чудово виконувала всі завдання, втрати ворога були просто в багато разів вищі за наші, просто неймовірними майстерними діями бригада втримувала фронт, з великими жертвами. Комбрига чомусь зняли. Чому його зняли? Таке було рішення Сирського, і я думаю, що жодна людина в армії не скаже, що це було виправдане рішення. Це було помилкове рішення. Досвід, да? То кого ж просувають тоді на вищі органи управління?

Друге хочу сказати. Ось зараз ситуація. Зняли комбрига 47 бригади Рюмшина. Чому його зняли? Що було поганого? Всі суміжники, особовий склад абсолютно позитивно і підтримували діяльність комбрига і схвально, і відео по знищенню противника була величезна кількість. Чому ж тоді людину знімають, пересувають на іншу посаду? Який це досвід? Чий це досвід? Це теж рішення, яке нічим не обґрунтоване. Навіщо це робити? Навіщо казати що там буде бойовий досвід? Який бойовий досвід? Чий? Зараз он генерала Содоля поставили командувачем ОСУВ Хортиця замість Сирського. Ну і що у нас змінилось? Якщо чесно, коли бачиш, як воює зараз Хортиця, таке враження, що там нічого не змінилося, ніякий досвід війни взагалі.. В чому зміни? Як намагались взводи кудись затикнути туди-сюди, перетасувати роти, так і зараз це відбувається. Небажання визнавати обстановку, перетасування кадрів. Що змінилось, можна сказати? Ні. Навіщо таке робити? Кого це заспокоює? Таке враження, що у нас якісь мирні маневри мирного часу. Навіщо це робити? Ніхто не вимагає зараз від нового керівництва ЗСУ якогось визнання, що все погане, що ми все зробили. Ми все розуміємо, ви тільки на посаді. Навіщо перебільшувати, казати те, що не відповідає обстановці? Я вважаю, що Олександр Сирський – новий лідер в армії і він має вести себе як лідер в армії, а не звітувати перед кимось незрозуміло ким, ну перед ким? Кому ця інформація потрібна? Це ж армія читає передусім, підлеглі військовослужбовці. Їм треба та інформація, яка показує, що керівництво розуміє об’єктивно ситуацію, чітко розуміє проблеми, переваги противника, наші недоліки. І визначаючи ці недоліки і проблеми, ми розуміємо, ми знаємо, де нам стати сильніше, ми будемо іти вперед. Це буде правда і це мотивує. А заспокоювати кого? Я не знаю, після втрати Авдіївки, Мар’їнки, просування противника – кого ми хочемо так заспокоювати? Я не розумію мети. Мета в цьому інтерв’ю трошки незрозуміла.

Далі цитата. "Які зміни відбудуться на полі бою після вашого призначення? - Ситуація на полі бою залежить не лише від Головнокомандувача, як ви розумієте. Сучасна війна вимагає рішучості та ініціативи на місцях, саме там, де точаться бойові дії. Успіх бойових операцій залежить від офіцера, сержанта, солдата, які перебувають в окопах та на опорних пунктах, – саме вони на своїх плечах несуть це величезне бойове навантаження. Ми можемо визначати стратегію і проводити координацію дій, оперативно відповідати на зміни обстановки та на потреби фронту. Водночас в основі філософії застосування військ – принаймні це моя позиція – має бути покладена головна формула. Найцінніше, що мають наші Збройні сили, – це люди. Наше завдання – берегти їхні життя та водночас завдавати максимальних втрат ворогові. Реалізація цього принципу вимагає дотримання балансу між виконанням бойових завдань та відновленням військових частин і підрозділів. Люди в нас – герої, але їхні сили – не безмежні, вони потребують відновлення й відпочинку. Тому на сьогодні вже запущений процес ротації військових частин на лінії фронту, що дає нам змогу повноцінно відновити боєздатність не лише техніки, а насамперед забезпечити відпочинок та відновлення наших військовослужбовців".

Так. Тут потім я продовжу цю цитату. Тут важливо відмітити. Дійсно, варто відмітити в даному випадку Олександр Сирський сказав правду. Його слова повністю відповідають дійсності. Він почав процес ротації. Кілька наших бригад, які просто жили роками на лінії фронту, на передку, зараз нарешті замінені. Ротації частково відбуваються. І це дуже позитивний сигнал, який варто вітати, відмічати. А стосовно людей… я згоден. Головен, щоб, знаєте, у нас забота про людей відображалась безпосередньо в нашому плануванні, організації і забезпеченні. Оце основне. Тоді про людей дбають. Не тільки морально, а практично. Це дуже хотілось би бачити. Зміни в цьому напрямку. Але я хочу відмітити, що тут є правда в словах Сирського і треба це вітати стосовно ротації військових частин на фронті.

Далі продовжу цитату. "Для забезпечення цього процесу (процесу ротації мається на увазі) нам потрібні люди. Саме тому хотів би, щоб кожен чоловік призовного віку в Україні усвідомлював: від його волі та дій залежить, щоб Україна вистояла. Щоб ви розуміли, – цей процес не обмежується тільки діяльністю ТЦК. Це цілий комплекс питань, який містить навчання людей, їх належне екіпірування та забезпечення. Такі зусилля охоплюють також заходи із соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх родин. Треба потурбуватися про те, як складається життя військовослужбовця після звільнення або демобілізації. Лише зусиллями Збройних сил виконати всі ці завдання неможливо. Ми бачимо, що держава не стоїть осторонь і створює механізми для розв’язання всіх цих питань. Українці йдуть захищати свою країну, зокрема, повертаючись з-за кордону. Ми маємо багато добровольців, і це – не перебільшення. Я не стверджую, що проблем нема, але наголошую, що ми робимо все для того, щоб їх розв’язати".

Ну з цією останньою фразою не можна не погодитись. Щодо іншого. "Держава не стоїть осторонь, створює механізм для розв’язання питань мобілізації". Він створюється, просто він вже багато років створюється і все ніяк не створюється. Держава чомусь не поспішає. Але у Сирського є оптимізм. І стосовно добровольців. Це правда, дійсно добровольці досі в армію ідуть. На жаль, це не та кількість, щоб поповнювати всі бойові частини. Тому без правильно організованої мобілізації цього не відбудеться. Але мобілізація потрібна справедлива. Справедлива має бути мобілізація, тому що вона не може дійсно, я згоден із Сирським, обмежуватись тільки ТЦК, але ми розуміємо, що в цьому інтерв’ю Сирський не може вимагати від президента Зеленського і уряду, які відповідають за законом за організацію мобілізації чогось, бо інакше у нього будуть такі проблеми, як були у його попередника Залужного.

Далі. Наступне питання, цитата. "Раніше казали, що для підтримання боєздатності та забезпечення ротації підрозділів та частин Збройних сил на фронті необхідно мобілізувати ще 500 тисяч людей. Наскільки реальним є таке число тепер?"

Відповідь. "Після перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу Збройних сил ця цифра була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину". Ну, чесно кажучи, я трошки здивований. Що значить суттєво зменшена? Насправді, нам потрібна велика кількість людей, які будуть мобілізовані. Має бути логіка мобілізація. Наскільки ці люди приходять? Підстав для того, щоб зменшувати 500 тис. нема ніяких. Які розрахунки? Дивіться, тут є така маніпуляція. Ніде не було сказано, що Залужний вимагав призвати 500 тис. одномоментно в один місяць. Це була цифра потреби людей на рік. Якби в 2023 році Зеленський, який відповідає за мобілізацію, оголосив про призов 500 тис., то можна було б і певний був створений справедливий механізм, які категорії людей підлягають, які не підлягають – якби це все було визначено, тоді був би якийсь план мобілізації: кого в першу чергу, кого в другу, в який місяць. Була б логіка. Звичайно, що це не одночасно все відбувається. Але те, що Україні доведеться призивати 500 тис. людей під час війни – це факт. Абсолютний факт. Це не значить, що це доведеться робити одразу. Але з часом ця цифра буде мобілізована. А чому? Тому що діюча армія потребує ротації. Якщо у нас Сили оборони мільйон людей, то їм треба інколи давати, когось звільняти, когось заміняти, ротувати. Звичайно, там треба набагато більше людей. Це очевидно. Тому така відповідь дипломатична, просто Сирський пам’ятає, що Зеленський тоді накинувся на Залужного і не хоче отримати своєю що там говориться про…

Далі продовжу цитату. "Треба зважати на те, що люди – не роботи. Вони виснажуються фізично й психологічно. Достатньо згадати, що бойова 110-та бригада була задіяна на Авдіївському напрямку від початку повномасштабного вторгнення. Їм треба відновитися і відпочити, це – об’єктивна необхідність. І таких частин чимало".

Так, це правда. Можна тільки вітати таку оцінку по 110 бригаді і по інших частинах, які зараз відводяться.

Продовжуємо цитату. "Наразі ми переглядаємо чисельність певних частин, які не беруть участі у бойових діях, на підставі аудиту їхньої діяльності. Це дало нам змогу вивільнити тисячі військовослужбовців і спрямувати їх до бойових частин".

Отут треба торкнутись. Дійсно, частина військовослужбовців, наприклад, з повітряних сил, з тилових підрозділів, з підрозділів охорони дійсно перекидають зараз на поповнення передових бойових частин. Але яка кількість цих людей? Чи можуть вони замінити собою відсутність мобілізації? Їх що там сотні тисяч? Ні. Їх десятки тисяч? Ні. Їх не так багато. Вони якісь поточні втрати на якийсь період перекриють. Невеликий період. І вони не поповнять ці втрати і некомплект військ. Тому так. Це дуже добре, що це робиться, аудит, можливо, це виправдано. Головнокомандувачу тут відніше. Зараз я не можу про це сказати, кого там прибирають – потрібних людей непотрібних. Але хочу сказати, що абсолютно така тимчасові імпровізація. Це не системна робота. Без нового порядку мобілізації, який має затвердити президент Зеленський нічого не буде.

Тут якраз Сирський говорить – далі цитата, що треба утриматися від крайнощів. "У всіх арміях світу є особовий склад, який не бере участі у бойових діях, але забезпечує бойові підрозділи. Це не менш важлива частина роботи. Та війна, яку ми вимушені вести проти російських загарбників, – це війна на виснаження, війна логістики. Тож значення ефективності тилових підрозділів не можна недооцінювати. Йдеться про систему забезпечення військ продовольством і боєприпасами, про ремонтні підрозділи, про медичні заклади та про багато іншого. Ці люди роблять свій внесок у ефективність бойових дій".

Я повністю підтримую. Це справедливо. І дай бог, щоб це дійсно не призвело, пошуки, як нам проводити мобілізацію, не призвели до того, що у нас всі підрозділи, які не на першій-другій лінії, всіх кинуть в окопи. Забезпечення потрібне армії.

Далі цитата. "Хочу наголосити: громадяни, які приходять до війська після мобілізації, не потрапляють відразу на фронт. За дуже спеціальними винятками, коли у людини вже є бойовий досвід, переважна частина осіб прибувають до навчальних військових частин та центрів. Кількість людей, які проходять таке навчання, на лютий поточного року становила 84% мобілізованих. Лише після навчання їх можуть спрямовувати на доукомплектування військових частин для відновлення їхньої боєздатності".

Це можна тільки вітати. Хочу сказати, що, на жаль, якість підготовки солдат і сержантів в учбових центрах залишається недостатньою. Але дуже важливо, що дійсно діє порядок, що нульових не посилають. Це я можу тільки вітати і в цьому погоджуюсь, підтримую головнокомандувача ЗСУ, хочу сказати тільки, що треба переглядати систему бойової підготовки, тому що кожна бригада, крім того, що там 2 місяці дає держава, в учбовому центрі підготовка дуже низька. Вона не відповідає вимогам війни. Тому вимога часу – це окремі учбові підрозділи, які б як мінімум 2 місяці додатково могли проводити додаткову підготовку після прибуття будь-якого поповнення в самій бригаді. 2 місяці – це має буде чітко визначений час, в який солдат має пройти всебічну підготовку. Для цього, знову-таки, потрібні системні рішення.

Наступна цитата. "Коли українські війська виходили з Авдіївки, російська пропаганда кричала ледь не про тисячі полонених українців. Що там відбувалося насправді? - Ми відвели свої сили з Авдіївки, тому що ворог мав суттєву перевагу. На жаль, у ході цих боїв 25 українських військовослужбовців потрапили у російський полон. Це – війна. Російські пропагандисти намагаються використати різні відео з полоненими для дискредитації Сил оборони".

Це правда. Сирський сказав правду. Я теж не бачив на відео більше 25, 30 максимум людей, які потрапили в полон взагалі під час всієї фінальної фази. Не тільки під час виходу з Авдіївки, а під час боїв за останні два тижні. Дійсно так. Відхід був в цілому, незважаючи не такі важкі умови, його намагались зробити якось організовано. Головне, що наші воїни завдали росіянам таких величезних втрат під час штурмів Авдіївки в техніці, в людях. В принципі ворог не сидів на плечах і не намагався там прям обігнати наших. Їм не вдалось оточити наші підрозділи, крім одної нашої роти, яка була оточена на опорному пункті Зеніт. Всі інші війська відходили, деякі з боєм. Але в принципі противник щільного переслідування не вів. Це дозволило уникнути великої кількості при відході. І загалом під час всіх цих маневрених боїв останніх днів, втрати в полоні – так, не більше 25 людей.

Так. "Хочу сказати солдатам полоненим, якщо вони мене почують, їхнім родинам: ми нікого не забули і робимо все, щоб визволити цих військовослужбовців із полону. До цього залучене керівництво нашої держави. Варто пам’ятати, що наступ на Авдіївку обернувся для ворога значними втратами, це навряд чи будуть розповідати в "російському" телевізорі. У період з 10 жовтня 23 року до 17 лютого 24 року, тобто з початку штурму Авдіївки до відходу наших військ, російські загарбники втратили: 47186 осіб особового складу, 364 танки, 748 бойових броньованих машин, 248 артилерійських систем, 5 літаків. Сили оборони України на цьому напрямку взяли в полон 95 російських окупантів".

Думаю, що ці цифри дійсно абсолютно близькі до реальності. Я думаю, що це загальні втрати, як вбитими, так і пораненими, які втратили росіяни. Але дйсно там рахунок вбитих – російські джерела кажуть, що за цей період вони втратили 16 тис. тільки вбитими. До речі, хочу сказати, що це якраз б’ється з цією цифрою: 16 тис. і якраз 48 загальна. Я думаю, що це якраз збігається, те, що було оприлюднено російськими джерелами, і те, що ми бачмо тут, зведення, яке дав Сирський. По танках і БМ, я думаю, що теж абсолютно реальні цифри. Тому що якщо включити туди ще пошкоджену техніку, 100% це відповідає дійсності. Хочу сказати, що тільки за один жовтень, росіяни втратили, за даними нашої аеророзвідки, те, що є на відео, близько 200 одиниць бронетехніки. Тому ці цифри в принципі об’єктивні. По полонених також. Тут можна тільки погодитись.

Далі. Наступне. Ну, там про Харків. Підготовку, окей. Підготовка іде.

Цитата. Питання. "Не можу не запитати, де поділися лінії фортифікації, на які наші війська мали б відійти з Авдіївки?"

Відповідь. "Почну з головного. Нам вдалося зупинити противника неподалік Авдіївки, використовуючи позиції, які обладнували під час бою. Основна лінія фортифікаційних споруд обладнана, розміщена значно далі, у глибині нашої оборони. Наразі триває підготовка потужних ліній оборони на майже всіх загрозливих напрямках. Для керівництва держави, ЗСУ, для місцевих адміністрацій тощо зведення фортифікаційних споруд тепер є одним із пріоритетів. Підготовлені укріплення зберігають життя наших воїнів".

Тут одразу, друзі, відповідь. Чомусь раніше для керівництва та місцевих адміністрацій зведення фортифікаційних споруд не було очевидно пріоритетом. Бо воно тільки тепер є пріоритетом. Як відомо, у 2022-23 роках, я вже не кажу перед вторгненням, ніяких системних фортифікаційних робіт, спорудження ешелонованих ліній оборони, на жаль, не відбувалось. Навколо Бахмуту було кілька вирито опорних пунктів, але ніякої щільної позиції, ніякого ешелонування, ніякого фронту ліній фортифікацій – всього цього не було взагалі. Так само, на жаль, і по інших ділянках фронту.

Тепер щодо Авдіївки, друзі. Противника зупинили неподалік Авдіївки, скажімо так, в чистому полі. Просто на героїзмі, характері і професійних діях наших воїнів. 47 механізована бригада, 3 штурмова бригада, 225 окремий штурмовий батальйон, окремі підрозділи 110, 53 бригади. Вони зупинили. Намагалась 61 бригада допомогти. Нетривалий час, на жаль. Але ось так зупинили. У відкритому полі. В окопах, які вирили самі солдати лопатами під час цього організованого в лапках відходу. Тому тут, на жаль, я не можу погодитись. Це така конструкція… Не була підготовлена оборона. На жаль. Навіщо це казати, коли навіть відео можна подивитись Бердичів, де ідуть бої. Що, там є позиції якісь підготовлені? Те, що солдат нарив, чи в підвалі засів, те і є. Ось і все.

"Основна лінія фортифікаційних споруд обладнана, розміщена значно далі, у глибині". Далі в районі Гродівки, на рубежі висот побудовані були опорні пункти ще які існували в 2015 році. Те, що було аж тоді вирито. Оце лінія оборони. Посилюватись вона почала буквально останні пару тижнів. Це добре, можна вітати. Але, звичайно. Втримати ворога у відкритому полі довелось, тому що ніяких у глибині потужних фортифікаційних ліній укріплень, які б могли стримати противника, не було. І треба було виграти час, в тому числі час виграється досі. Наші воїни змогли, наші командири змогли в таких умовах на відкритій місцевості організувати дуже складне застосування військ на Авдіївському напрямку. Незважаючи на те, що у ворога місто, завод, панівні висоти, тим не менше, ворога там б’ють і з великими втратами. Треба відмітити, що Сирський сказав правду стосовно того, що зараз посилюється обладнання фортифікаційних споруд. Дійсно зараз, в березні, держава виділила значні кошти, нарешті, на обладнання фортифікацій. І нарешті почали рити. Це тільки початок. Але це є. Це відбувається. Це правда. Я можу тільки вітати. Дякую все ж таки керівництву держави, що вони почали займатись цим процесом. Бо це було боляче дивитись, як 2 роки армія воює, просто зариваючись лопатами в норки в посадках. Нарешті риє техніка, нарешті піхота буде заходити не в чисте поле, а на якусь позицію. Тому це правда. Дійсно зараз такі роботи на Донбасі ведуться. Це треба вітати. Будемо чекати результатів. Це мають бути перекриті позиції з бетонними укріпленнями звичайно, перекриті від дронів, захищенні від спостереження з дронів, тоді це буде виживання людей. Якщо це буде просто траншея, це не всюди буде ефективно.

Так… допомога наскільки суттєва від західних союзників. Друзі, я думаю, нам всім зрозуміло, що вона недостатня через те, що боєприпасів, як сказав головнокомандувач ЗСУ у нас менше, ППО не вистачає. Так що тут я можу тільки погодитись з генералом Сирським.

Далі. останнє, скажімо так, про спроможності українського ВПК. Цитата. "Ми не сидимо склавши руки, а нарощуємо спроможності вітчизняного ОПК. За кількістю новацій та власних розробок зброї, військової техніки і головне – за їхнім практичним використанням на полі бою Україна перебуває в абсолютних лідерах. У цьому контексті можна згадати про переозброєння артилерійських підрозділів вітчизняною гарматою 155-мм Богдана з одночасним доукомплектуванням її автоматичною системою наведення вогню. Невдовзі можна очікувати, вже в Україні вироблятимуть певні зразки західних гаубиць та вітчизняні нарізні міномети. Це стосується і розробок сучасного ракетного озброєння та систем контрбатарейної боротьби. Про виробництво дронів суспільство вже доволі добре знає. Тож усі ці заходи можуть забезпечити оперативну перевагу над ворогом на фронті найближчим часом".

Хочу сказати, що дійсно, є питання, багато, по техніці в цілому можна погодитись. Я б сказав так, що основна у нас проблема зараз це навіть не те, чим стріляти, а засоби ураження. Згоден, що на Богдану треба автоматизовану систему управління вогнем, бо без цього, звичайно, її ефективність не буде порівнюватись із західної технікою. А такі блоки можемо в принципі обладнати, купити. Виробництво Богдан у нас зараз нарощується. Керівництво держави дійсно їх зараз випускає, там план достатньо серйозний на рік поставлений, так що артилерії можна досить швидкими темпами переозброїти. Але потрібні снаряди. Поки що ми снаряди купуємо. Або хоча б міномети. Гарна новина про нарізні міномети. Дійсно, міни в сучасному світі – це дефіцит. Краще їх випускати максимально точно. Так що я можу тільки вітати. Французькі нарізні міномети дуже добре себе показують на фронті, дуже точна зброя.

Далі. І остання фраза, остання цитата. "Що для Главкома Сирського сьогодні головне? - Головне– зберегти людей".

Згоден, не можна сперечатись.

"Є ще пріоритет – це єдність суспільства, відсутність політичного розбрату. Ми маємо пам’ятати про трагічні сторінки нашої історії. Впевнений: Росія ніколи не зможе перемогти нас на полі бою, поки українці зберігають єдність та силу духу. Якщо марнувати енергію та сили на порожні політичні суперечки одне з одним, – це шлях навіть не до поразки, а до загибелі. Хочу, щоб це розумів кожен українець: Росія відмовляє всім нам у праві на життя. Саме тому поразка і загибель є тотожними. Тепер знову настав час, щоб країна перетворилася на міцний, єдиний кулак. Головне завдання України – зберегти єдність, це – основний складник нашої перемоги".

Основний чинник, я б так сказав. Ну, з перекладом є певні проблеми, але це нюанси. Хочу сказати, друзі, що я повністю погоджуюсь з тим, що потрібна єдність. Дійсно, Росія веде війну на наше знищення. Це торкнеться кожного. Але я хочу сказати одне: перемога у війні почнеться, коли ми хоча б в стратегічних речах, які стосуються якраз життя людей – питання життя людей, почнемо говорить. Окей, у всіх є свої рішення, які системи озброєння будувати, куди витрачати гроші, хто і як ці гроші на які компанії розпиляє. Ми розуміємо, що влада про рейтинги думає, все. Хай займаються. Але те, що стосується життя людей, має бути правда. Якщо є проблеми в управлінні, якщо генерали не засвоюють досвід і не роблять правильних висновків, якщо як не було тактики застосування дронів і взаємодії різних типів дронів і систем РЕБ, так і нема зараз – про це треба казати. Бо це життя людей. Якщо немає правильного застосування військ, боєприпасів, якщо люди кидаються в бій сьогодні на ніч, без всякого планування кудись заводяться, війна іде окремими взводами і ротами і замість планування генерали в ОСУ і в ОТУ лякають комбригів, комбатів, ротних ДБР і розслідуваннями, замість того, щоб чіткий бою обговорювати. Якщо так буде продовжуватись, то це неправда. Це не турбота про людей. Я б дуже хотів, щоб ці щирі слова Олександра Сирського, в кінці які він сказав, що він просто переосмислить це інтерв’ю, послухає критику – а він слухає критику – і в наступний раз, через деякий період зробить інтерв’ю, я думаю, що багато з вас залюбки подивились би інтерв’ю, якби мені, наприклад, довелося поговорити з Сирським я б залюбки оці питання поставив. Я сподіваюсь, що Офіс президента дозволить генералу Сирському заради єдності, як він сам каже, і зміцнення бойового духу в суспільстві все ж таки говорити більш відверто. Говорити по суті проблем. До речі, інтерв’ю Укрінформу дуже якісне. Мені воно сподобалось. Але просто питань є набагато більше. І вони стосуються деяких речей, де, можливо, і сам генерал ще не встиг собі скласти комплексну уяву. А проблеми є.

Перемога починається передусім з визнання помилок, своїх недоліків, своїх сильних сторін, своїх друзів, товаришів, хто ефективний, хто неефективний. Війна – це технологія. Правда на війні дозволяє цю технологію побудувати. Ніхто не чекає від Сирського, що він стане новим Наполеоном і все одразу тут порішає. Так не буде. Війна – це технології і логістика. Почнімо з правди. Почнімо будувати на основі правди деякі правильні речі, про які сказано в статутах і які не робляться на практиці. Давайте робити стандарти НАТО в управлінні бойовими діями не на словах, не замінюючи звання, а на практиці, застосовуючи американські статути, стандартні оперативні процедури. Давайте це робити. Ніхто не вимагає цього сьогодні-завтра. Але треба рухатися і покращувати насамперед управління і організацію якраз на вищому рівні. Генералів треба вчити краще і більше, ніж солдат. А не сподіватись, що у них якийсь досвід. Досвід війни є тільки у тих командирів, які знаходяться на полі боя і безпосередньо забезпечують виконання бойових завдань солдатами та офіцерами. Тому бойовий досвід швидко геометрично акумулюється внизу, в взводах, ротах, батальйонах і дуже повільно засвоюється там, де війна далеко. Де війна тільки на картах і екранах стрімів. Це об’єктивна реальність. Це не те, що генерали погані і полковники погані. Просто є відстань у війні. Чим далі відстань від нуля, тим повільніше засвоюється досвід. Це нормально. Щоб розуміти війну, треба бути на нулі, дивитись, як вона робиться там. Тоді швидке навчання. А якщо відстань велика, то навчання повільне, бо багато проміжних ланок. Тому, друзі, я сподіваюсь, що це перше інтерв’ю Олександра Сирського, в якому було багато критичних моментів, все ж таки стане відправною точкою, базою для переосмислення цієї ситуації і самим головнокомандувачем. Нам не потрібне ручне управління. На потрібен месія в погонах, який все порішає. Нам потрібні професійні лідери у війні, яких армія поважає, тому що вони говорять з солдатами і офіцерами, які дають результат, однією мовою. Мовою правди, мовою визнання чесних подвигів. Чесних професійних заслуг і визнання непрофесійних некомпетентних рішень. Не підміняючи оцією писаниною, паперовою роботою реальну війну. Що, на жаль, у нас посилюється. До речі, про цю паперову я скажу, найближчий ефір зробимо про те, як зараз в Україні після змін в армії, на жаль, є і критичні проблеми. Я буду говорити насамперед про проблеми з розвитком Сил безпілотних систем і застосуванням дронів в Силах оборони і про паперову армію, яка просто нечуваними темпами посилюється, бюрократія збільшується, писанина збільшується. І замість тактики і застосування військ бюрократія підміняє собою реальні проблеми. Про це будемо говорити.

Ми живемо у вільній країні. Наш головнокомандувач ЗСУ дає інтерв’ю. Ці інтерв’ю можна критикувати. З них можна робити висновки, вони важливі для нас, для суспільства, для армії. Тому, друзі, це велика перевага. Це не потрібно робити російським генералам. Там отак у них все відбувається, по команді з палкою, під конвоєм заградотрядів. Ми демократична країна. Тому я з повагою ставлюсь до бажання Олександра Сирського давати інтерв’ю. Я сподіваюсь, що ця традиція буде продовжена, що він буде регулярно публічно давати своє бачення війни на такому базовому рівні, без секретів і таємниць. Це потрібно і армії, і суспільству. Я сподіваюсь, що це початок регулярних розмов і ця прозорість призведе до того, що будуть зміни і в риториці, а потім будуть зміни і на практиці. Тому хочеться вірити, що ми ідемо правильним шляхом. Ми сильніші, тому що ми гнучкіші, ми демократична країна. Тому сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій Перемозі. Дякую вам, за ефір, що були тут, поруч, стільки часу. Слава Україні!

«Аргумент» [3]

На цю тему: