Автор книги «ФСБ підриває Росію» Юрій Фельштинський, доктор історичних наук, доктор філософії з історії — про «рязанський цукор», трагедію в «Крокусі» та про те, як Путін намагається захопити світ.

Після теракту в «Крокус Сіті Холлі» багато хто в Росії згадав 1999 рік, вибухи будинків у Москві, «рязанський цукор», а далі — початок Другої чеченської та прихід до влади Володимира Путіна. "Новая-Европа [2]" поговорила з автором книги "ФСБ підриває Росію" Юрієм Фельштинським, який вивчав ті події як професійний історик.

— Юрію, коли вийшла ваша книга «ФСБ підриває Росію», ця версія здавалася абсолютно шаленою конспірологією, в неї не вірили навіть запеклі противники Путіна. Чи відчували ви, що недовіра знижується в міру того, як продовжується правління Путіна?

— "Недовіра знижується" - це ви применшуєте. Після вбивства Олександра Литвиненка у 2006 році книга вийшла 20 мовами. Переломним моментом було саме вбивство Литвиненка, до цього на нашу книгу на Заході ніхто не звертав уваги.

— Погодьтеся, версія про те, що чекісти підривають своїх співгромадян у мирних будинках, це перебір.

— Це здавалося перебором доти, доки не з'ясувалося, що все було саме так.

— Ви вважаєте, що це з'ясувалося?

— Теракти, які передували Першій чеченській війні, «перебором» не здавалися. Тому що тоді розслідування терактів знаходилося у веденні міліції, всіх терористів заарештували, і всі вони опинилися зі спецслужб. Це не вигадка, про це писали тоді газети.

— Я не пам'ятаю такого, щоб усі опинилися зі спецслужб. Кримінальний авторитет Максим Лазовський, пов'язаний із чеченським підпіллям, як тоді казали, стверджував, що скоринки ФСБ використав для прикриття.

— Все це докладно описано у нашій книзі. А матеріали всі були з відкритих джерел, із неопублікованих джерел у мене був лише Олександр Литвиненко.

— Теракти 1999 року вирізнялися тим, що їх розслідувала вже не міліція, а ФСБ?

— Звичайно. І тим, що після терактів 1994 року, 1996-го, було заарештовано всю групу Лазовського. Відбувся суд, там виступали представники ФСБ, надавали учасникам групи позитивні характеристики. Потім було вбито слідчого, який вів цю справу, його прізвище було Цой. А підслідність у справах про тероризм передали до ФСБ. І після цього ФСБ все було нормально. До того часу, поки двох людей у Рязані не спіймали на місці злочину. Тому рязанський епізод був останнім: після нього підривати будинки стало ризиковано.

— Чи просто почалася Друга чеченська, чи терористам стало не до будинків у Москві?

— Так, Друга чеченська почалася того ж дня.

Мав би вибухнути будинок ще в Самарі, його вже замінували, але після рязанської історії вирішили не підривати.

Ви можете, звичайно, як і раніше, не вірити. Але чим бомбардування Маріуполя та Одеси відрізняються від вибухів житлових будинків у Москві?

— Насамперед вони відрізняються поясненнями для своїх. Якщо про Маріуполь ще можна навішувати локшини, що там жодного снаряда не потрапило житловими будинками і взагалі все це самі українці, то з Москвою та власними співгромадянами так не вийде.

— Тільки власних співгромадян у цій війні вже поклали приблизно 300–400 тисяч.

Рятувальники та пожежники закінчують роботу у зруйнованому житловому будинку після евакуації всіх мешканців, Волгодонськ, росія, 16 вересня 1999 року. Фото: Юрій Кочетков / EPA

— У вас особисто були сумніви, що Росію підриває саме ФСБ? Ви називали однією з причин своєї впевненості те, що за звинуваченням у терактах не засудили жодного чеченця. Цього, на вашу думку, достатньо, щоб звинувачувати ФСБ?

— Коли Путін прийшов до влади, він одразу почав ставити своїх людей із ФСБ на головні політичні, державні, економічні посади. Для цього були свої причини, як я зрозумів пізніше. Існував такий інститут офіцерів чинного резерву, і всі ключові позиції без Путіна вже були захоплені. Але коли саме Путін почав ставити своїх і через це блискавично захопив владу в Росії, мені стало цікаво, як ця людина постала на посаді президента. Адже це все сталося досить стрімко. У Росії були досить відомі політики, а цей був нікому не відомий. І ось його зробили спочатку директором ФСБ, потім прем'єр-міністром, потім він став президентом та розпочав Другу чеченську війну. Як це так вийшло? Я почав дивитись на Путіна. І через це щось мене збентежило в терактах 1999 року.

Тоді я вирішив подивитися, що насправді відбувалося з тими вибухами будинків, і почав аналізувати те, що сталося, як історик. За освітою я історик. Найбільше мене збентежив рязанський епізод. Преса 1999 року була у Росії вільна, і про рязанський епізод писали все. Як і про вибухи у вересні у Москві, у Буйнакську, у Волгодонську теж писали усі. Але жоден журналіст не пов'язав ці події разом.

Їх розглядали окремо. Окремі вибухи. Вибух, що окремо не відбувся в Рязані. Можливо, тому що це було страшно й ризиковано пов'язувати ці події…

— Я пам'ятаю, що вся преса, яку я читала, дуже їх пов'язувала. Вибухи — це чеченські терористи, а «рязанський цукор» — навчання боротьби з терористами.

— Тобто, саме не пов'язувала. Ніхто не зробив головного: ніхто не став розглядати рязанський епізод як шаблон, яким організовувалися всі вересневі теракти. Я зробив це саме.

У мене було два знайомі спецслужби. Один — Віктор Суворов, який мешкав в Англії, другий — Саша Литвиненко, який тоді був у Москві і вже вийшов із в'язниці. З Сашком у мене були довірчі стосунки, тому що ми спілкувалися протягом тяжких місяців його життя. Я допомагав його сім'ї, коли він сидів, і таке інше.

Спочатку я полетів зустрічатись із Віктором Суворовим, щоб поговорити на цю тему. Ми мали добрі стосунки, але до цього ми жодного разу не зустрічалися. То була перша наша зустріч. Ми зустрілися у будинку у Володимира Буковського, у Кембриджі під Лондоном. І я йому сказав:

«Вітя, я почав розбиратися з вибухами будинків, у мене виходить така дивна картина, ніби вибухи готувала ФСБ. Ось ти працював у ГРУ. Припустимо, тобі наказують підірвати житловий будинок. Ти цей наказ виконаєш?

Віктор каже: «Юрію, ти вже сам відповів на це запитання, сказавши, що я працював у ГРУ. Мені якийсь наказ дають, такий я і виконую. Накази у нас не ставлять під сумнів».

— Але ж це не означає, що подібний наказ був?

— Звичайно, ні. Але ми обговорюємо не це, а психологічний момент. Тому що проблема, яка у мене тоді виникла, була психологічною. 1999 року група офіцерів, як ми можемо припустити з рязанської історії — із трьох осіб, отримує наказ підірвати житловий будинок. Вони виконають такий наказ чи скажуть тим, хто його віддав, що вони збожеволіли? Віктор каже: звісно, ми виконаємо. Я питаю: а якщо в цьому домі живе твій друг, ти його хоч попередиш? Ні, каже, не попереджу. А якщо батьки? Теж, каже, не попереджу. А якщо брат, сестро?

— А якщо дитина?

— Ось і я спитав про дітей. У Віктора їх двоє, син та донька. Ось тут він задумався і каже: якби в цьому будинку був тільки син, все одно б підірвав, а от якби донька, то, гадаю, не зміг би. І тоді я зрозумів, що всі ці мої інтелігентські питання до життя не стосуються.

Далі я полетів до Сашка Литвиненка, сказав йому, що пишу книжку про вибухи будинків у Росії і маю питання. Він у той час працював у ФСБ, і ось йому, припустимо, наказують підірвати будинок. Висадить він їх чи ні? Він каже: так, підірвемо. А чого, мовляв, такого, хіба ж у Чечні ми мало вбивали? Там чи не російські громадяни були? Ніяких проблем.

Тоді Сашко і звернув мою увагу на одну річ, яка допомогла мені багато чого зрозуміти. А ти, каже, подивися, як Перша чеченська починалася. Адже Перша чеченська війна теж розпочиналася з терактів. Пам'ятаєте – 1994 рік, вибухи в автобусах, спроба підриву залізничного мосту через Яузу, під час якої загинув сам терорист? Виявилося, що загиблий був із офіцерським посвідченням.

На фото: Дело Александра Литвиненко: убийственный след полония [3]

— Здається, посвідчення виявилося підробленим.

— Це так оголосили потім, що воно підроблене. Взагалі, коли ловили спецслужбистів, то оголошували, що зовсім не спецслужби вони і посвідчення у них підроблені. А для мене, коли я зіставив це з тим, що вже знав на той момент, все стало на свої місця. Тож ніякої ідеї складати таку концепцію, що за вибухами будинків стоїть ФСБ, я не мав абсолютно. Все навпаки. Мені дуже не по собі стало, коли виявилося, що за вибухами стоїть ФСБ.

Більше того, коли я вже майже написав книгу, я зателефонував Віті Суворову і запропонував: давай я її тобі віддам, ти доведеш її до пуття, як хочеш, і сам опублікуєш, а я тобі допоможу. Мені не хотілося влізти в це, мені важливо було просто розібратися, швидше для себе, що це було і яким чином з'явився на сцені Путін. Але Вітя відмовився: не валяй дурня, твоя книжка, ти й публікуй.

Далі вже я зустрівся у Загребі з Юрієм Щекочихіним. Це був липень 2001 року, якщо не помиляюсь. Він каже: «Юро, навіщо ви мене, старого, потривожили?» Я йому розповів, що мовляв написав книжку. Він каже: «У «Новій газеті» на цій темі три місяці сиділа вся редакція. Я знаю, що ви серйозний історик, але мені важко припустити, що ви знайшли щось, чого ми не знайшли». Все-таки взяв книжку на ніч. Вранці він сказав мені: «Юро, я вас недооцінив».

Після цього був спецвипуск «Нової газети» із розділами з книги. Це серпень 2001 року. Готувався він у абсолютній таємниці, про публікацію знали троє людей. Вийшла газета — і не було жодного писку у відповідь. Тобто, слова ніхто не сказав проти. Минуло два тижні, і Олександр Проханов у своїй газеті «Завтра» написав: мовляв, дорогі друзі, ви, можливо, не помітили, але два тижні тому «Нова газета» опублікувала глави з книги Фельштинського та Литвиненка «ФСБ підриває Росію», та чомусь ми не чуємо протестів і заперечень із боку Кремля. Я вам поясню, чому ми їх не чуємо: «Нова газета» вистрілила Кремлем з гармати, і цим пострілом у Кремлі всіх вбило.

Тільки після цього з'явилися якісь публікації, я їх цікаво якийсь час збирав. Найбільше мені сподобалася публікація, де йшлося про те, що написати таке фізично не могли ні Фельштинський, ні Литвиненко, а цим займався цілий відділ у ЦРУ, людина в триста, інакше всього цього було не накопати.

— Як вийшло, що до виходу книги стосувався Борис Березовський?

— До спецвипуску «Нової газети» він взагалі не мав жодного відношення, він не знав про те, що виходить такий номер. Про те, що я пишу щось про вибухи, він начебто знав і не знав. Ті, хто працював із Березовським, розуміють, про що я говорю: він ніколи ні на чому не зосереджував уваги.

Якось ми заговорили з Березовським про вибухи у присутності Буковського, це було у Ніцці. І Володимир розповів Борису, що я пишу таку книжку. Борис дуже зацікавився. Литвиненка як співавтора тоді ще не було, на той момент це був виключно мій продукт. І Борис так філософськи трошки каже: "Цікаво, а є хтось, хто про це знає абсолютно все?" Я відповідаю: є Путін Володимир Володимирович. І Березовський раптом пожвавішав і каже: «О! Правильна ідея. Ви мене тут зачекайте, а я зараз до Москви злітаю і спитаю у Путіна, чи підривав він удома чи ні».

Я Бориса досить давно знав, тож не дуже здивувався, а Буковський, звісно, рота відкрив. Але Березовський не полінувався, сів у свій літачок і полетів до Москви. І наступного дня повернувся.

Борис Березовський спілкується із журналістами, 15 листопада 2000 року. Фото: EPA

— І що йому сказав Путін?

— Ми з Буковським також спитали: ну як? Він відповів: «Прийшов я до Володі, він мені з ходу почав нарікати, що я наїжджаю на нього з Першим каналом з приводу «Курська» (атомний підводний човен "Курськ", який трагічно загинув за нез'ясованих обставин - А.). Я йому відповідаю: якби я справді хотів на тебе наїхати, я запитав би, хто підривав будинки в Москві у вересні 1999 року. І, знаєте, він промовчав. Він більше не сказав жодного слова». І я зрозумів, що для Березовського це було доказом того, що вдома підривав Путін. Це була остання подорож Бориса до Москви, більше він туди не повертався.

— Навіщо це потрібно було Путіну? Тільки заради того, щоб його обрали президентом?

— Ви знаєте, є така країна Росія. Це величезний урочистий торт. І за цей торт точилася битва. Що вас тут вражає?

— 1999 року Росія була ще відносно нормальною країною.

— Росія була нормальною країною з кінця 1989 року, але менше ніж десять років. 1994-го вже чеченську війну розпочали. Як виявилось, першу.

— Путін міг стати президентом і без таких страшних зусиль.

— Ми ж не просто про посаду президента говоримо. Ми говоримо про президента, який раніше був директором ФСБ. Ми говоримо про те, що ФСБ ставила свого президента. Три кандидати, які були у Єльцина, Примаков, Степашин та Путін, усі якимось чином були пов'язані з ФСБ. Примаков – колишній директор СЗР, Степашин – колишній директор ФСК, Путін – колишній директор ФСБ. Це також не випадково. І ми говоримо про те, що

ФСБ як інститут прийшла до влади 2000-го і вже від влади не втекла. Тобто держбезпека не просто билася за президентство у Росії своєї людини на чотири роки.

— Вони билися за нього назавжди?

— Вони билися за нього назавжди. І задля цього для них підірвати кілька будинків із якимись там російськими громадянами… Кого взагалі колись хвилювали ці громадяни в країні, де історично терор був багатомільйонним? Хіба Путіна хвилюють люди? По війні в Україні ми бачимо, якою мірою люди його не хвилюють, незалежно від того, росіяни це чи українці. Люди – це останнє, що Путіна хвилює. Які можуть бути сумніви щодо вибухів будинків, де загинули «лише» 300 людей?

Президент Росії Борис Єльцин приймає Володимира Путіна, директора Федеральної служби безпеки Росії, 29 березня 1999 року. Фото: ІТАР-ТАРС / EPA

— Після теракту в «Крокус Сіті» словосполучення «рязанський цукор» згадало дуже багато людей. Чи у вас такі асоціації виникали?

— Щоб цей теракт викликав подібні асоціації, минуло ще мало часу. Найвагоміші докази того, що за терактами вересня 1999 стояла ФСБ РФ, нам надав уряд РФ. Тому що у відповідь на ці теракти було розпочато Другу чеченську війну. При цьому у вересневих терактах не було задіяно жодного чеченця. Там були люди, за версією ФСБ, із Карачаєво-Черкесії, але це зовсім інший регіон. А війну розпочали проти Чечні. Це перший момент.

Другий момент – дата початку війни: 23 вересня. Це той самий день, коли було заарештовано двох офіцерів ФСБ, які намагалися підірвати будинок у Рязані. Це було найвагомішим доказом того, що все робилося для виправдання початку війни. Війну треба було розпочинати негайно, інакше громадськість та преса пов'язали б рязанський епізод із вибухами будинків, і тоді всім стало б ясно, що вдома підриває ФСБ. Війну розпочинати було б пізно. Тому її розпочали 23 вересня, того дня, коли провалилася операція з підриву будинку в Рязані.

Якщо повернутись до нинішнього теракту, то треба трохи почекати, щоб зрозуміти, які будуть наслідки. І знову нам допомагає розібратися в цьому саме російське керівництво.

Погляньмо, що сталося.

Сьомого березня американці попередили своїх громадян, які перебувають у Росії, про те, що очікують на теракти в Москві в найближчі 48 годин. Таке попередження пізніше опублікували Великобританія та інші союзники США. Як мінімум російське керівництво мало звернути увагу на це попередження та дати правоохоронним органам та спецслужбам завдання з'ясувати, що відбувається. Якщо є підстави вважати, що справді готується теракт, то якось напружитись, насторожитися. Поліцію, наприклад, розставити довкола місць, де плануються масові заходи.

А що зробив Путін? Він виступив на колегії ФСБ і сказав, що все це шантаж та провокація. І що на попередження американців не слід звертати увагу.

— Це не означає, що заходів щодо запобігання не було зовсім. Ми можемо про них і не знати.

— Ні, отже. Бо заходів не було. Тому що поряд з «Крокус Сіті» не було поліції. Бо коли президент країни, тим більше не призначений учора, а з 24-річним стажем, каже підлеглим, що не можна реагувати на провокацію, підлеглі саме так його і розуміють: реагувати не можна.

Звісно, у тому, що сталося, винні насамперед терористи, які вбивали людей. Але в цьому, безумовно, винне й російське керівництво, яке у своїй ненависті до України і до Заходу не сприймає попередження про погрози, що виходять зі Сполучених Штатів.

Далі виступив Путін і оголосив: терористи, мовляв, терористами, але ми знаємо, що за цим стоять українці та американці.

Хоча абсолютно всім, у кого є голова на плечах, а в цій голові є мізки, зрозуміло, що Україна тут точно ні до чого.

Загалом, не має значення, що саме говорить Путін своїм громадянам: поза межами Росії йому все одно ніхто не вірить, а всередині Росії все одно немає зворотного зв'язку між тим, хто говорить, і тими, хто слухає.

— Точніше, у Росії Путіну все одно вірять.

— Ми цього не знаємо, бо немає зворотного зв'язку. Але це не має значення. Поведінка російського народу не змінюється в залежності від того, у що люди вірять чи не вірять. Уряду важливо, щоб не було протестного руху, а до армії йшли ті, кого покличуть. І начебто так усе відбувається.

Але далі треба дивитися, як відреагує на теракт держава. Нині всі пожвавилися щодо скасування мораторію на страту. У принципі, до цього дуже давно й наполегливо закликає у своєму телеграм-каналі Дмитро Медведєв.

— Ми ж не всерйоз обговорюватимемо те, що пише Дмитро Медведєв?

— Ой, ні, це абсолютно неправильно. Все, що пише Дмитро Медведєв, потрібно обговорювати абсолютно всерйоз, тому що Медведєв — це головний індикатор планів Російської Федерації на майбутнє. Тому все, що пише Медведєв, треба сприймати буквально.

— І що ви бачите з цього індикатора?

— Медведєв давно скаржиться на те, що відсутність страти заважає боротьбі з ворогами — внутрішніми та зовнішніми. Він давно каже, що, незважаючи на відсутність страти, треба розуміти, що з засудженими «ворогами народу» може щось трапитися, наприклад, у в'язниці, тому не треба вважати, що якщо в Росії формально немає страти, то ворогів не можна покарати смертю. Він це говорив ще до загибелі Олексія Навального.

А зовсім днями Медведєв опублікував ще один абсолютно садистський, варварський текст на тему страти: про те, що ми, мовляв, вб'ємо всіх, хто стояв за цим терактом, хто його готував, хто до нього підбурював, вб'ємо, вб'ємо », «Уб'ємо»... А Медведєв, між іншим, не лише колишній президент та прем'єр-міністр, він ще й юрист. Тобто все це каже юрист.

Тим часом у підозрюваного у тероризмі під час затримання відрізають вухо, записують це на відео і це відео вивішують на загальний огляд. А подивіться, в якому стані привезли цих підозрюваних до суду. І я не пам'ятаю, чи мали вони адвокати. І суд абсолютно не заперечує проти такого стану речей. Це, на жаль, нова норма у сьогоднішній Росії. І я думаю, що це не перше вухо, відрізане тим офіцером. І щось я не чув закликів віддати його під суд за перевищення службових повноважень.

— Ця нова норма виявилася на тлі теракту чи теракт стався в умовах цієї нової норми?

— Ну, вухо відрізали перед камерою після теракту.

— А кувалдою вбивали людину перед камерою задовго до теракту.

— Ви маєте рацію, кувалдою — це було раніше. І інформація про те, як мучать у російському полоні українських військових, також з'являлася раніше. Це Росія, з якою ми сьогодні маємо справу.

— Ви сказали, що оцінювати цей теракт треба буде за наслідками. А якими мають бути наслідки, щоб ви про них щось сказали?

— Якщо, припустимо, повернуть смертну кару з посиланням на цей теракт, у мене з'являться підозри, що ФСБ могла якщо й не організувати, то допустити його. Щоб під цим приводом повернути страту.

— Навіщо? У Росії ще до війни майже половина опитаних підтримувала повернення смертної кари, а з початком війни їхня кількість зростає. Що заважало це зробити без теракту? Чи що заважало вдарити по Україні ще сильніше без того, щоб повісити на неї теракт?

— Вдарити ще сильніше в Україні нічого не заважало. І до нової хвилі мобілізації теракт теж не має жодного стосунку. А ось до повернення смертної кари має. Партійні чистки 1930-х років у СРСР розпочалися із вбивства Кірова 1 грудня 1934 року. Це було використано, щоб розпочати хвилю репресій. Хоча, здавалося б, їх можна було б розпочати і без цього вбивства.

— Все-таки це не те, в чому ви звинувачували Путіна 1999 року.

— Звісно, не те. Тому що в Рязані спіймали двох офіцерів ФСБ на місці злочину. Точніше, у Рязані місцева ФСБ заарештувала двох терористів, а ті подали посвідчення співробітників центрального апарату. Якби, припустимо, затримані передбачувані терористи пред'явили нам посвідчення співробітників ФСБ, ми більше могли б сказати про те, хто готував теракт. Але ситуація поки що інша.

Розумієте, 1999 року Росія була ще відносно вільною країною. У ній була вільна преса. І була передвиборча боротьба, в якій конкурували різні політичні сили. Так, був Путін, але були й інші люди, які грали проти Путіна, хоч були й самі зі спецслужб. Було якесь протистояння, тому все й вилізло назовні. Нині нічого подібного немає. Зараз є єдиний фронт керівництва РФ і ніякої протидії йому в країні. 

— Тим більше, навіщо ФСБ щось таке робити?

— Ми знаємо, що ФСБ, а до неї КДБ завжди, ще за радянських часів, займалися підтримкою та навчанням терористичних організацій. Після теракту 7 жовтня в Ізраїлі ми бачимо, що ця підтримка вже не приховується, з якихось причин Росія вирішила більше не маскуватися, до Москви прилітають представники ХАМАС та «Хізбалли», розпочалася відкрита військова та політична співпраця Росії з Іраном.

Знову ж таки, Медведєв десь місяць тому опублікував текст про те, що російське керівництво підтримуватиме всі антизахідні сили в усьому світі. Розумієте? Вони беруть таку установку — на підтримку будь-яких антизахідних рухів у всьому світі, щоб міняти уряди та впливати на вибори. Не те, щоб це було чимось новим, але раніше це хоча б приховували, а тепер декларують як офіційну політику.

— До «антизахідних сил», які обіцяє підтримувати Медведєв, ІДІЛ, ХАМАС, «Аль-Каїда» та інші ісламісти, теж належать?

— Медведєв, швидше за все, мав на увазі таки підтримку політичних партій — ліворадикальних, праворадикальних, ультраконсервативних тощо. Але якщо повертатися до терористів, їх вербуванням для проведення терористичних операцій за кордоном ФСБ займається давно. На початку 2000-х років цим займалося Друге управління ФСБ, потім його почали називати Другою службою, вони постійно змінюють назви. Цьогоріч 2012-го цим займався відділ генерала ФСБ Михайла Білоусова. У його підпорядкуванні була група з 50 офіцерів ФСБ, їхньою спеціальністю було вербування терористів з-поміж людей мусульманського віросповідання. Шукали їх і серед громадян Росії, і в мусульманських країнах – колишніх республіках СРСР.

Вісім завербованих агентів у підпорядкуванні кожного офіцера.

Разом у розпорядженні Білоусова були 400 осіб, яких тренували, навчали та засилали з іноземними паспортами за кордон для проведення терактів.

Можливо, ви пам'ятаєте: була хвиля терактів у Європі, і щоразу виявляли дивний «російський слід». То терорист виявлявся вихідцем із Дагестану, то він був із колишнього радянського Узбекистану. Дивними були такі терористи: щодо молоді люди, які жили собі в Європі — і раптом йшли на теракт.

— На Заході і без цього Білоусова могли опинитися вихідці з мусульманських країн, і вони могли самі радикалізуватися, їх не треба було для цього навчати у російській ФСБ. Пам'ятаєте Бостонський марафон та братів Царнаєвих – уродженців Киргизстану?

— Теракт під час Бостонського марафону — це була на 100 відсотків ефесбешна операція. У мене на цю тему опубліковано статтю, де я це докладно описую.

— За якими ознаками ви визначаєте ефесбешну операцію?

— Старший брат Царнаєва перед терактом провів кілька місяців у Росії. Я знаю і називаю у статті людину, яка була його куратором. Він багато років тому був засланий у США, жив у Бостоні, за 15 хвилин від мого будинку. Є в цій історії інші люди, про яких я розповідаю. Можливо, молодший брат опинився під впливом старшого, це зрозуміла річ. Але старший брат був у списках підозрюваних у тероризмі і в американських, і в російських спецслужб, які тоді ще співпрацювали, і при цьому безперешкодно провів у Росії кілька місяців, потім повернувся до Бостона та влаштував теракт. Це не говорить вам про те, хто стояв за цим терактом?

— Те, що сталося у «Крокус Сіті», дуже схоже на напад на концертну залу «Батаклан» у Парижі. Це означає, що організатори одні й самі?

— Коли виходець із Російської Федерації, умовно — чеченець, робить теракт у Сполучених Штатах чи десь у Європі, мені хочеться поставити запитання: цьому чеченському екстремісту нема кого вбивати в Російській Федерації, яка вела з його народом дві війни і винищила сотні тисяч людей? Чому цьому чеченському екстремісту необхідно їхати у далеку Америку чи Францію, щоб там влаштувати теракт?

Я говорю про ті теракти, в яких опинилися замішані вихідці з Росії чи колишніх республік СРСР. Це важливий момент, тому що вербування людей мусульманського віросповідання відбувалося саме в колишніх радянських республіках. Як мінімум тому, що це найпростіше. Немає мовного бар'єру, є спільна мова не лише в лінгвістичному сенсі. І коли раптом виявляється, що колишній російський чи радянський громадянин, який приїхав до Франції, який одержав там притулок, раптом робить там теракт, це наводить на думку, що його вербували і навчали лінією ФСБ.

— А навіщо? Просто заради дестабілізації?

— А навіщо Росії треба було розпочинати війну з Грузією 2008-го? Навіщо треба було розпочинати війну з Україною 2014-го? Навіщо розпочинати 2022-го велику війну, яка вимагатиме перебудувати всю економіку країни, весь ритм життя?

Будівля Крокус Сіті Холл після теракту, 25 березня 2024 року. Фото: Максим Шипенков / EPA-EFE

— Ви маєте відповідь на всі ці «навіщо»?

— Є. Але на цю тему маю книги та статті. Одна з моїх останніх книг називається «Від червоного терору до терористичної держави. Спецслужби Росії у боротьбі світове панування». Там я розповідаю, як починаючи з 1918 року російське керівництво ставило собі завдання із захоплення світу. Ми всі знаємо про теорію світової революції, ми знаємо про теорію перманентної революції Троцького. Ми знаємо сталінську політику просто тупого військового захоплення, яке зірвалося через появу в США ядерної зброї 1945 року. Тоді виникла концепція мирного співіснування. І до 1991 року світ жив у рамках цієї концепції, всі розуміли, що режими можуть бути різні, але перемогти в ядерній війні неможливо, тож краще не воювати. А після 2014 року Путін сформулював нову концепцію. Пам'ятаєте?

— «Ми потрапимо до раю, а вони здохнуть» — це?

— Абсолютно вірно. Це була абсолютно нова концепція, але в іншому Путін продовжує сталінську політику захоплення світу. Під прикриттям нової концепції про перемогу у ядерній війні. Тож ситуація дуже серйозна. Зупинятись Путін не планує.

Його ідея в тому, що Росія має ядерну зброю, всі про це знають, Росія — країна «відморожена», вона готова весь світ погробити, тому воювати з нею ніхто не буде, а всі капітулюватимуть.

Ви питаєте, навіщо потрібні теракти. Вони послаблюють супротивника. Це кровопускання. Радянський Союз займався цим завжди. Тому якщо повернутися до вашого питання про «просто заради дестабілізації», то так — заради цього. Дестабілізація веде до спрощення захоплення. Дестабілізація - це підготовча фаза операції із захоплення. Путін не випадково сформулював і продав російському народу міф про «російський світ», про те, що всі росіяни мають бути об'єднані та жити у межах однієї держави. Це насправді гітлерівська теорія. Путін її у Гітлера запозичив. Він багато всього запозичує у Гітлера та Сталіна.

Зображення вгорі: співробітники МНС росії шукають тих, хто вижив на місці вибуху, що зруйнував багатоквартирний будинок у Москві, понеділок, 13 вересня 1999 року. Фото: Іван Нікітін / Getty Images

Переклад: «Аргумент» [4]

---

На цю тему: