"Певні кола сумніваються у здатності української армії втримати фронт. Російський наступ, який триває вже кілька місяців поспіль, починаючи з битви за Авдіївку, ще тільки набирає обертів.

Поряд із традиційною тактикою повільного, але неухильного проламування української оборони в Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській областях, російська армія розпочала активні бойові дії в Харківській області, де досягла помітного прогресу.

Одразу ж з'явилися песимістичні оцінки та апокаліптичні прогнози.

А що, якщо фронт лопне, і російські броньовані армади знову кинуться на Київ?..

Підемо від протилежного, розглянемо найгірший сценарій - уявімо собі, що десь на півдні, на Донбасі, у Харківській чи Сумській областях імперська армія подолала оборону українців і вийшла "на оперативний простір".

По-перше, зламати оборону непросто; по-друге, ніяких "оперативних просторів" не існує.

На півдні темпи ймовірного наступу стримуватимуть водні перешкоди.

На сході - Краматорська агломерація, Запоріжжя, Павлоград, Дніпро (місто). Північніше - Харків, Суми, непрохідні топи Чернігівської області.

Битва за кожне велике місто коштуватиме Росії 50-100 тис. бійців і до 500 одиниць техніки. Тому для того, щоб "домогтися вирішальної перемоги", Кремлю треба мобілізувати вдвічі-втричі більше солдатів, подвоїти кількість артилерії, танків, снарядів. І авіації, бо втрати ВПС РФ уже перевищують річні обсяги виробництва вертольотів і літаків.

Москва нарощує військовий тиск, прагнучи примусити Київ і західних союзників до переговорів. Росія прагне якомога швидше завершити війну на вигідних для себе умовах, закріпивши за собою анексований Крим та окупований південний схід України.

А найголовніше - кремль хоче зробити послаблення санкцій головним предметом свого торгу із Заходом. Торгу, в якому путін хоче зберегти свої завоювання, зменшити залежність від Китаю, повернути заарештовані активи, перекласти на Захід тягар післявоєнної відбудови України, і виграти час для підготовки до нової війни.

Тим більше, що війна йде зовсім не так, як хотілося б кремлівському керівництву. Розрахунок на блискавичну кампанію, на бліцкриг кримського зразка провалився два роки тому. Ставка на затяжну війну на виснаження, втому від війни в західних демократіях, американські вибори, критичне зменшення допомоги союзників і зростання невдоволення в Україні також не виправдала себе.

Конгрес розблокував американські мільярди, Франція і Британія стали ще активнішими гравцями на Європейському континенті, а самі українці, здається, повільно, зі скрипом, але вирішують питання оснащення військ і поповнення їх особовим складом.

Мобілізація вже йде повним ходом, а якість і характеристики українських систем озброєння дають змогу Україні наносити болючі удари в глибині російської території, не озираючись на обмеження, що їх накладають деякі західні країни на використання своєї зброї (тільки на території України).

Поряд із застосуванням дронів на полі бою, де українські ударні безпілотники компенсують брак артилерійських снарядів, останнім часом різко зросла кількість безпілотних атак по російських нафтопереробних заводах, нафтосховищах, портах, аеродромах.

Комбіновані атаки з використанням західних ракет (тільки по окупованій території України) і ударних безпілотників (аж до Татарстану) переслідують дві мети: суто військова - прагнення "вибити" російську фронтову і бомбардувальну авіацію на аеродромах, і тим самим нівелювати перевагу супротивника у повітрі, зменшити кількість застосованих КАБів великої руйнівної сили; і економічна мета - підірвати економіку Росії, зменшити потік нафтодоларів, спровокувати дефіцит нафтопродуктів усередині імперії.

Немає жодних підстав для паніки. Обсяги західної військової допомоги знову почали зростати; українська армія скоро буде забезпечена особовим складом достатньою мірою, щоб не тільки "закрити дірки" - поповнити бойові підрозділи, а й почати ротації бригад, що воюють, для відпочинку і підготовки. Обсяги виробництва озброєнь, насамперед дронів усередині України, дозволяють українській армії здійснювати незалежні від позиції думки західних союзників бойові операції на території росії, що має також неабиякий психологічний ефект, примушуючи російських обивателів замислитися над цілями і сенсом цієї війни.

Немає підстав для паніки, але немає і великого оптимізму. Україна, безумовно, вистоїть влітку, навіть якщо втратить ще якісь території. Але от що буде з настанням холодів? Руйнівні російські атаки по українських енергетичних об'єктах поставлять Україну на межу виживання в осінньо-зимовий період. Щоб зберегти хоча б те, що залишилося, Україні потрібні додаткові системи ППО і багато ракет, з чим і на Заході не все добре.

Адже за роки після закінчення Холодної війни цивілізований Захід суттєво роззброївся. Тим не менш, очевидно, що Україні намагаються допомогти.

Путін бачить, що Західний світ не збирається жертвувати Україною, і має достатньо сил і рішучості, щоб допомагати українській армії стримувати просування колишніх "братів". Путін знає, що Китай сьогодні не готовий до повномасштабного конфлікту зі США.

Він розуміє, що російська економіка без притоку західних грошей і технологій через деякий час повністю перейде під контроль китайських комуністів. Господар кремля відчуває здатність українців битися, читаючи ранкові зведення втрат "непереможної" російської армії.

Імперська армія теж може скоро скінчитися, як закінчуються літаки, танки, ракети і віра в успіх. Залишиться тільки ядерна зброя, яка не зможе замінити зниження довіри з боку населення в разі подальшого затягування війни, зростання втрат і падіння рівня життя. Путіну як повітря потрібен мир, тому він ескалює війну.

Автор: Юрій Касьянов, ЗСУ

(Джерело [2]).

Зображення вгорі: покидьок путін. Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Путін поклав обидва ока на острів Готланд в Балтійському морі - головком армії Швеції [4]
• Олександра Матвійчук: Мир не настає, коли атакована країна складає зброю. Це не мир, а окупація [5]