Як і немає прямого зв'язку між потужністю бойової частини дрона і ефективністю, тому що важливіше не вартість дрона, не потужність бойової частини, а здатність дрона (і екіпажу, який його запускає) подолати ППО і РЕБ, долетіти до цілі і вразити ціль. Тому що якщо ви промахнулися на 100 метрів, то від такої атаки не буде сенсу, навіть якщо на борту 100 кг авіаційна бомба, у якої радіус розльоту осколків – всього 90 метрів.

Однак, і у вищих ешелонах влади, і серед командування, і в суспільстві існує хибна думка, що чим більший дрон за розмірами, чим більшу бойову частину несе і чим вище летить, - тим він кращий і дорожчий. Але це не так.

По-перше, дронам deep strike протипоказано літати високо, навпаки – дрони повинні літати на гранично низькій висоті, щоб знизити ймовірність виявлення і ураження засобами ППО.

По-друге, у вартості дрона розмір корпусу, потужність і тип двигуна становлять не більше 20%; а ось електроніка – автопілот, бортовий комп'ютер, датчики, радар, висотомір, антена супутникової навігації, система оптичної навігації, софт, витрати на розробку і випробування всього цього, – все це може коштувати дуже дорого.

Також дуже дорого може коштувати корупційна накрутка, при цьому і ефективний, і неефективний корупційний безпілотник можуть виглядати абсолютно однаково, або навіть неефективний дрон, створений для розпилу бюджетних грошей або грошей партнерів, може зовні бути таким же привабливим, як казино в Лас-Вегасі, проте це ніяк не позначається на його бойовій ефективності.

11 березня 2025 року на Москву летіло 400 українських безпілотників. Жоден з них не дістався до межі міста, кілька штук потрапили в житлові будинки, а залізничний переїзд і в автостоянку біля маркету. Витрати – близько 40 млн доларів (тільки на безпілотники), ефективність – практично нуль, крім піару в пресі і закритих на кілька годин аеропортів.

14 березня 2025 року на Москву летіло два десятки дронів, половина з яких перетнула кордон міста, а кілька штук залетіли за Садове кільце. І в тому, і в іншому випадку не були вражені якісь важливі об'єкти противника, частина безпілотників була збита, частина заглушена, проте очевидно, що другий наліт виявився більш успішним, ніж перший, хоча зовсім не був помічений «телемарафоном». Приклад демонструє, наскільки важко оцінювати ефективність deep strike.

Якщо за місяць в результаті атак українських далекобійних дронів горять і тимчасово зупиняються чотири нафтопереробні заводи, то це, звичайно, успіх – противник відчуває дефіцит палива, ціни на заправках в росії ростуть.

Але якщо для досягнення такого результату було запущено близько півтори тисячі безпілотників за середньою ціною 100 тисяч доларів, то отримаємо цифру 150 млн доларів, або близько 40 млн доларів за нафтопереробний завод. Дорога зброя. Вигідніше використовувати крилаті і балістичні ракети, або запускати фпв-дрони з вантажівок з території росії.

Оцінювати ефективність deep strike можна тільки комплексно, враховуючи і вартість дронів, і їх якість, ефективність – скільки з них злітає, скільки долітає до цілі у відсотковому відношенні, скільки потрапляє в ціль.

Оцінювати треба і прямий збиток, що завдається противнику – уражені бомбардувальники на аеродромах, палаючі нафтобази, і непрямий, вторинний збиток – кількість і вартість запущених зенітних ракет для збиття дронів, втрати від закриття аеропортів і відключення мобільного зв'язку, морально-психологічний ефект на населення.

Ну і головний критерій ефективності – якщо дрони прилітають в добре захищений регіон, московський або пітерський, долають найпотужнішу систему ППО і РЕБ у світі – це одна історія. Якщо летять туди, де порожньо – де практично немає ППО і РЕБ, а це, як правило, далека глибинка імперії – це зовсім інша історія. Перша – дуже складна, друга – відносно проста.

Але в ЗМІ, в уявленні обивателя і військово-політичного керівництва все навпаки – «українські дрони залетіли за 1000 кілометрів!» – велика перемога, ціна якої – більший бак бензину, більший розмах крила, трохи потужніший мотор, і тільки.

Проблема в тому, що найчастіше оцінка ефективності deep strike здійснюється «за картинкою» – є красива, ефектна картинка палаючої нафтобази – молодці, орден і медаль, а вразили бомбардувальник на аеродромі, але ніхто цього не побачив – редиски.

У deep strike, на відміну від війни фпв-дронів на передку, дуже рідко вдається отримати адекватну, об'єктивну, стовідсоткову інформацію про ураження цілей – противник не поспішає говорити про втрати (як це робиться і у нас), соціальні мережі піддаються цензурі, а розвідників у тилу ворога у нас не багато.

Ось і виходить так, що підрозділи, які добре працюють, які буквально полюють за важливими військовими цілями, не підтримуються командуванням і занепадають, на тлі успіхів інших підрозділів, які полюють за медійним ефектом. Нагороди, посади, звання, премії, автомобілі, дрони та інші бонуси частіше віддаються тим, хто на виду.

І такий перерозподіл благ – від ефективних до медійних – стосується не тільки самих підрозділів, але й високого командування, яке, прагнучи медійності, що заохочується на політичному рівні (на нарадах в ГШ, на засіданнях Ставки, просто в офісі президента) прагне вибирати «медійні» цілі, замість того, щоб вирішувати військові завдання за допомогою дронів.

А ще – це взагалі повний абсурд – ефективність нерідко оцінюється за кількістю запущених (списаних) безпілотників – чим більше запустили, тим більше молодці. А куди вони долетіли або не долетіли, куди потрапили – командування не хвилює. Нерідко можна зустріти поблизу лінії фронту або кордону (на півночі) «шукачів дронів» – тих, хто вночі запускав ударні дрони, щоб виконати план, наказ командування, а вранці потихеньку збирав залишки своєї нічної «атаки», які не перелетіли навіть на той бік.

Може бути і взагалі «по-простому» – коли ефективність визначається приписками, поширеними в колгоспах за радянської влади, коли приписували трудодні, тонни зібраної картоплі і посадженої кукурудзи. Так і зараз – запустили 10 ударних дронів, записали 15 – все одно ніхто не порахує.

Підло, коли результати deep strike привласнюють більш впливові суперники, які буквально крадуть чужі успіхи. Буває, коли до себе в структуру переманюють «вівцю» – команду, яка вміє підпалювати нафтобази або громити аеродроми, потім ставлять її на роботу поруч зі своїм улюбленим, рідним, але неуспішним підрозділом; обидві команди працюють по одній цілі, а результати віддаються своїм і рідним.

Особливо широкого розмаху така практика набула під час проведення масштабних «спільних акцій», коли летить 200-400 дронів по одній цілі від 3-4 силових структур і 10-20 підрозділів «пускачів». В атаці беруть участь різні дрони, різні екіпажі, але результат приписується «правильній» силовій структурі і «потрібному» ударному безпілотнику, щоб виправдати перерозподіл ресурсів і уваги з боку вищого військово-політичного керівництва, і дати «своїй» фірмі більше грошей на виробництво безпілотників, які нікуди не долітають, але коштують дорого.

Тому часто ефективність deep strike – навіть медійна – наближається до абсолютного нуля, тому що її з'їдає корупція катастрофічних масштабів. Тому що топ-корупціонерам не важливо, скільки і яких цілей буде уражено, їм не настільки потрібен навіть медійний ефект – їм головне списати неякісні, але дорогі дрони, що купуються державою за багаторазово завищеною ціною.

Про це поговоримо наступного разу.

Автор: Юрій Касьянов, офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки, заснувник громадського дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації “Matrix-UAV”; сторінка автора у Фейсбук

«Аргумент» [2]

На цю тему:

• Касьянов: Чому українські дрони не бомблять москву [3]
• Юрій Касьянов: Чому ми програємо битву за небо [4]
• Юрій Касьянов: Ми програємо битву за небо. Через невігластво керівництва та корупцію [5]
• Юрій Касьянов про "Фламінго": Похмілля буде жорстоким [6]
• Касьянов: Український «Голлівуд» замінив собою ОПК [7]