Західні союзники повинні зрозуміти: без постачання далекобійних ракет звільнити Україну буде неможливо

Виробник німецьких ракет TAURUS оголосив [2] про зупинення їх виробництва через відсутність замовлень. Канцлер ФРН Олаф Шольц непохитний: Німеччина не передаватиме Києву далекобійну зброю, про яку Володимир Зеленський просить уже більше року. Можливість вражати оперативні та стратегічні цілі, які перебувають далеко за лінією фронту, для України зовсім не розкіш, а засіб виживання.

Так вважає незалежний аналітик Колбі Бедвор, статтю якого публікує видання The Insider [3]. Президент Зеленський має рацію: Україна не зможе звільнити свою територію без ракет дальньої дії.

У листопаді 2023 року я писав про значний ефект від невеликої партії старих американських балістичних ракет ATACMS M39, які знищили велику кількість російських гелікоптерів. Після того постачання Україна більше не отримувала ATACMS. Видання Politico повідомляло, що новий пакет американської допомоги, про який було оголошено 12 березня, включатиме додаткові ATACMS M39, але вони ще не з'явилися на полі бою. До того ж, ці ракети не відповідають запитам Зеленського.

M39 - найстаріша модифікація ATACMS з дальністю польоту всього 165 км. У недавньому інтерв'ю The Washington Post президент України сказав: «ATACMS-300 – ось відповідь», – маючи на увазі ATACMS M39A1, M48 та M57 з радіусом дії 300 км. Проте передача нових, далекобійніших модифікацій, схоже, не влаштовує президента Байдена. Але чому?

Можливості Росії та України в галузі далекобійних високоточних вогневих засобів нерівні. Ця нерівність спостерігається від початку війни і все ще не усунуто. У перші дні вторгнення Росія обрушила шквал крилатих і балістичних ракет на українські цілі як військові, так і цивільні. Великий російський арсенал конвенційних ракет включає 9К723 «Іскандер-М», 3М-14 «Калібр», Х-101, Х-22/32, Х-35, 3М55 [P-800] «Онікс» і «Кинжал». На додаток до них Росія широко використовує сімейство зенітних ракетних комплексів С-300, здатних вести балістичну стрілянину за наземними цілями. За оцінками Міноборони України, на початку війни на озброєнні російської армії було понад 11 тисяч таких ракет.

Україна вступила у війну, маючи у своєму розпорядженні лише два ракетні комплекси: радянську тактичну балістичну ракету ОТР-21 «Точка-У» та протикорабельну крилату ракету Р-360 «Нептун» власної розробки (хоч і створену на базі Х-35). За даними проекту «Ракетна загроза» Центру стратегічних та міжнародних досліджень, на початку війни на озброєнні ЗСУ перебувало до 500 ракет «Точка-У».

Ця оцінка, звичайно, завищена, і багато ракет, швидше за все, не були в боєготовому стані. Підтверджені влучення в ціль українських «Точок-У» були нечастими. Ще менше відомо про виробництво ракет "Нептун". Військово-морські сили України мали намір поставити на озброєння дивізіон комплексів «Нептун», але війна, безперечно, ускладнила виробництво. Тому можна сміливо говорити, що навіть з урахуванням лише частини своїх запасів Росія мала у своєму розпорядженні у 20 разів більше ракет, ніж Україна.

Російський арсенал значно випереджає українську та з технічної точки зору. Дальність стрілянини «Точки-У» всього 120 км. «Нептун» був розрахований на дальність до 300 км, але Україна, як повідомлялося, намагалася збільшити цей показник до 360 км, щоб досягти можливості поразки наземних цілей. Такий стан справ суттєво обмежує можливості України щодо завдання ударів по російських об'єктах.

Росія ж, навпаки, може завдавати ударів по цілям у будь-якій точці України. Крилаті ракети Х-101 повітряного базування мають настільки значну дальність, що їх регулярно запускають з Каспійського моря російські стратегічні бомбардувальники, і вони можуть долітати до найвіддаленіших куточків Західної України. Запуск із Білорусі або найзахідніших областей Росії дозволяє порівняно менш далекобійним С-300 та «Іскандерам» досягти більшої частини території України. Українські військові, громадянські, інфраструктура під загрозою скрізь.

Незважаючи на таку значну нерівність у ракетних арсеналах, українці ефективно використовували те небагато, чим вони мали на початку війни. 24 лютого 2022 року українські війська завдали удару «Точкою-У» по аеродрому Міллерово в Ростовській області, знищивши кілька багатоцільових винищувачів Су-30СМ. Рівно через місяць, 24 березня, "Точка-У" була використана для удару по порту в окупованому Бердянську.

Було потоплено «Саратов», великий десантний корабель проекту 1171 року, а великі десантні кораблі проекту 775 — «Цезар Куніков» та «Новочеркаськ» — зазнали пошкоджень. Через кілька тижнів відбулася історична подія: двома ракетами «Нептун» була вражена і потоплена «Москва», ракетний крейсер проекту 1164 «Атлант», флагман Чорноморського флоту Росії.

Ці ракетні атаки продемонстрували здатність України планувати та завдавати дальніх ударів по особливо важливим російським цілям і відіграли в той період серйозну роль у підтримці бойового духу. Потоплення «Москви», зокрема, мало величезне стратегічне значення: воно змусило Чорноморський флот відійти від українського узбережжя та повернутися до своїх портів — Севастополя та Новоросійська. Однак, як говорилося, ці успіхи були обмежені дефіцитом боєприпасів. Протягом 2022 року удари були нечастими.

Росія ж, навпаки, завдяки великим запасам боєприпасів завдавала ракетних ударів без розбору. Жодне велике українське місто не було в безпеці, а основний тягар атак прийняли на себе Київ, Одеса та Харків. Останній особливо сильно постраждав, багато в чому завдяки близькості до Росії — його атакували реактивними системами залпового вогню меншої дальності, багато з яких оснащені касетними боєприпасами. У перший рік війни російські ракетні атаки були спрямовані переважно на цивільну інфраструктуру. Військові цілі та стратегічна інфраструктура не виключалися, але, схоже, були менш пріоритетними, ніж можна було б очікувати.

Завдання ударів по критично важливих об'єктах громадянської інфраструктури є частиною доктрини, яка застосовувалася російськими ВКС ще під час воєнних дій у Сирії. Це суперечить доктрині НАТО, де метою далеких ударів є руйнація командних пунктів, вузлів зв'язку та логістики супротивника, а також об'єктів військової промисловості. Терористичні бомбардування не змогли зламати волю українського народу, проте президент Путін не припинив цієї практики. Це рішення може бути обумовлене багатьма факторами, але головні серед них — нестача точності та надійності російських ракет, а також неадекватність ISTAR — системи розвідки, спостереження, захоплення цілей та розвідки.

Українські війська чудово навчилися захищати власні дорогі військові кошти, наприклад, надані США пускові установки HIMARS, від російського вогню. Цього досягають завдяки оперативним протоколам безпеки та промахам, допущеним російською системою ISTAR. Успішна протидія вогню залежить від того, як швидко ISTAR виявить артилерійські засоби супротивника, передасть цю інформацію відповідним підрозділам, а ті, у свою чергу, виконають завдання з вогневої протидії. Воно також залежить від точності засобів вогневої поразки. Недоліки в обох цих областях пояснюють, чому російські ракети не використовуються для ударів по особливо важливих українських військових цілях частіше, ніж зараз.

У розвідці з 17 липня 2023 року Міноборони Великобританії зазначило, що російський генерал Іван Попов скаржиться на неадекватність засобів контрбатарейної боротьби, зокрема радарів. Ця проблема ускладнюється тим, що Україна успішно використовує американські керовані реактивні снаряди GMLRS проти російських контрбатарейних РЛЗ та артилерійських систем. Незважаючи на те, що ці системи не можуть зрівнятися з ракетами великої дальності, які є на озброєнні Росії, GMLRS з дальністю стрільби близько 90 км виявились дуже ефективними.

Їхня поява на полі бою стала ще одним доказом того, що Україна успішно вражає російські цілі, для яких швидкість прийняття рішень відіграє важливу роль (time sensitive targets, TST).

Росія, у свою чергу, використовує дозвукові боєприпаси, які найменше підходять для атак проти ТST-цілей. Звернувшись до загальнодоступних даних Повітряних сил України, незалежний аналітик з боєприпасів Джон Рідж зібрав та класифікував ракети, які використовуються Росією під час обстрілів України. З того часу, як в арсеналі Росії з'явилися безпілотні літальні апарати «Шахед», переважна більшість боєприпасів, що використовуються при ракетних обстрілах, є поєднанням цих безпілотників з дозвуковими крилатими ракетами.

Взимку 2022-2023 років. однією з головних цілей була українська енергетична інфраструктура. Ці атаки спонукали президента Байдена та канцлера Німеччини Олафа Шольца погодитися надати Україні системи ППО Patriot, які значно підвищили ефективність української ППО, особливо при перехопленні балістичних та надзвукових крилатих ракет. Однак величезна кількість російських ракет та дронів-камікадзе сама по собі є великою проблемою. Системи протиповітряної та протиракетної оборони, зокрема ракети-перехоплювачі, дуже дорогі. Хоча ППО та ПРО рятують життя українців та захищають критично важливу інфраструктуру, як громадянську, так і військову, вони дозволяють Україні тільки вижити, але не перемогти.

За словами президента Зеленського, щоб перемогти, Україні потрібні власні ракети далекого радіусу дії. Не для атак на російські міста, а для знищення стратегічних цілей. Великобританія та Франція першими прийняли цю вимогу, надавши Україні крилаті ракети повітряного базування Storm Shadow/SCALP-EG у травні 2023 року. Ці ракети дуже ефективно використовувалися проти цілей, що знаходяться поза досяжністю GMLRS, таких як Чонгарський залізничний міст, що веде із Криму до Херсонської області. Зокрема, вони відіграли важливу роль у подальшому знищенні Чорноморського флоту Росії.

13 вересня 2023 року підводний човен «Ростов-на-Дону» проекту 636.3 «Варшав'янка» та великий десантний корабель «Мінськ» проекту 775 були вражені та отримали критичні ушкодження. Наступного тижня внаслідок ракетного удару серйозно постраждала будівля штабу Чорноморського флоту у Севастополі. 26 грудня в Феодосії порту було знищено ще один корабель проекту 775 - «Новочеркаськ». Нещодавно Міноборони України повідомило, що вражено ще два кораблі проекту 775 — «Ямал» та «Азов», а також головний центр зв'язку Чорноморського флоту та інші об'єкти інфраструктури. За повідомленнями, було підбито й третій корабель проекту 775 — «Костянтин Ольшанський», але вже не Storm Shadow, а «Нептуном».

Поразка Україною цих десантних кораблів та інших ключових об'єктів Чорноморського флоту дозволяє їй вирішити багато завдань. Воно робить окупацію Криму Росією стратегічно неспроможною, зміцнює український суверенітет над Кримом та формує бойовий простір для майбутніх операцій із підриву російської логістики.

Кораблі проекту 775 використовувалися для переправки вантажів Азовським морем для постачання російських військ у Криму, Херсонській та Запорізькій областях. Їхнє знищення, ймовірно, розглядається як необхідна умова для майбутніх спроб пошкодження або руйнування моста через Керченську протоку. Все це відповідає загальній стратегії України щодо витіснення Росії з Криму — Зеленський підтвердив це в інтерв'ю The Washington Post, а потім розповів, навіщо Україні потрібні ATACMS із ще більшим радіусом дії:

«Коли Росія знатиме, що ми можемо знищити їхні літаки, вони не атакуватимуть із Криму. Це як із морським флотом. Ми витіснили їх із наших територіальних вод. Тепер ми витіснимо їх із кримських аеродромів».

Звісно, Україна вже атакувала авіабази у Криму. Внаслідок удару по аеродрому «Сакі» 9 серпня 2022 року було знищено або пошкоджено близько десятка російських військових літаків. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний пізніше підтвердив, що удару справді завдали ракети, хоча й не уточнив їх тип.

Атака сталася до появи в України Storm Shadow/SCALP-EG та ATACMS, що викликало припущення щодо можливого використання української балістичної ракетної системи малої дальності ВТРК «Сапсан». Однак вся загальнодоступна інформація вказує на те, що Сапсан ще не введений в експлуатацію, і інцидент залишається загадкою. Той факт, що ми не спостерігаємо інших незрозумілих ракетних ударів по російських авіабазах, у поєднанні з проханням Зеленського про постачання ATACMS дальністю 300 км підтверджує, що Україна поки не має такого потенціалу.

Хоча ракети Storm Shadow/SCALP-EG ефективно використовувалися проти російських військових кораблів та командно-штабної інфраструктури, вони погано підходять для ураження авіабаз. ATACMS M39A1 з касетними боєприпасами та дальністю 300 км - саме те, що потрібно Україні, щоб вивести з ладу всі російські авіабази в Криму. Ці системи також швидко впораються з російськими батареями ППО і ставлять під загрозу пускові установки К-300П Бастіон-П (одна з платформ для ракет 3М55 Оникс).

Незважаючи на те, що ракети GMLRS ефективні при веденні контрбатарейного вогню, відповідні цілі рідко розташовуються настільки близько до лінії фронту, щоб їх можна було вразити. Ця проблема може бути вирішена лише за допомогою ATACMS і її актуальність зростає. За останні вісім місяців російські війська значно удосконалили цикл виявлення та поразки цілей. Нещодавно вони вперше підтвердили знищення установки M142 HIMARS — найімовірніше, за допомогою балістичної ракети «Іскандер».

Раніше було помічено, як два пошкоджені HIMARS вивантажували з українського транспортного літака в Пенсільванії (США), — ймовірно, вони прямували на базу зберігання та ремонту ракетної техніки Леттеркенні для ремонтних робіт. Схоже, що «Іскандер» зміг знищити дві пускові установки M901 однією з батарей Patriot, переданих Німеччиною. Успішне використання Росією балістичних ракет для поразки пріоритетних українських цілей є серйозною загрозою. Крім того, що удосконалення російського циклу виявлення та поразки цілей сприяло успіху цих ударів, можливо, що поява північнокорейських балістичних ракет дозволило Росії використовувати свої точніші «Іскандери» для даної бойової задачі, залишивши «Хвасони» для ударів по містах.

Україна має лише два боєприпаси, придатні для ураження TST-цілей: GMLRS і бомба малого діаметра наземного базування GLSDB, що недавно з'явилася. Остання має дальність 150 км, але, як повідомляється, у першій партії було поставлено лише кілька десятків. Так чи інакше, GMLRS та GLSDB за дальністю дії все ще поступаються «Іскандеру» та всім іншим ракетам у російському арсеналі.

Відсутність в України балістичної ракети, яка здатна поставити під загрозу російські пріоритетні цілі на порівнянних дальностях, є серйозним викликом, на який необхідно відповісти. Цей дисбаланс лише посилиться, якщо Росія отримає додаткові балістичні ракети з Ірану, про що зараз активно ведуться переговори. На ескалацію з боку КНДР та Ірану союзники України поки що не відреагували.

Президент Байден і канцлер Шольц, зокрема, як і раніше, виступають рішуче проти надання Україні далекобійних вогневих засобів. Очевидно, вони побоюються, що Україна використовуватиме їх для завдання ударів по міжнародно визнаній території РФ. В інтерв'ю The Washington Post Зеленський повторив аргументи, які наводить своїм західним партнерам: ракети великої дальності потрібні Києву для завдання ударів не по Росії, а по Криму та іншим окупованим українським територіям. Однак цей аргумент поки що не змінив думки лідерів США та Німеччини.

Опір союзників змусив Україну запустити власні програми виробництва безпілотників для заповнення прогалин у своєму далекобійному потенціалі. Україна використовує безпілотники для завдання наддалеких ударів по Росії з 2022 року, хоча останнім часом ці атаки посилилися. Так, останнім часом було завдано кількох ударів по російській паливно-енергетичній інфраструктурі. Ці об'єкти, безперечно, легітимні військові цілі, проте адміністрація Байдена, за чутками, стурбована потенційними економічними наслідками таких атак.

"Реакція США на них не була позитивною", - підтвердив Зеленський в інтерв'ю WP. Все це ставить Україну в надзвичайно скрутне становище, особливо з огляду на те, що пріоритетними цілями російських ракетних ударів стають об'єкти в глибині оборони. 3 січня Міноборони Великобританії повідомило, що удари, завдані 29 грудня і найбільш масовані за весь час війни, були спрямовані насамперед на об'єкти оборонної промисловості України. Обидві сторони почали гонку з нарощування оборонного виробництва. І якщо Росія зможе безкарно завдавати ударів по українській стратегічній інфраструктурі, неважко здогадатися, хто здобуде перемогу.

Українські війська показали відмінні результати за наявних у них обмежених ресурсів. Але у них пов'язані руки через відсутність потужнішої зброї. Їхні власні системи, розроблені та вироблені всередині країни, досягли деяких скромних успіхів, але можливості українських програм зі створення безпілотників та крилатих ракет суттєво обмежені. Немає жодних ознак того, що Сапсан найближчим часом буде готовий до серійного виробництва, до того ж незрозуміло, наскільки ефективний він буде.

Таким чином доля України залишається в руках її західних союзників. Великобританія та Франція лідирують з постачання крилатих ракет, але обидві країни досі не змогли забезпечити стабільне відправлення нових ракет та їх виробництво компанією MBDA. Байден і Шольц можуть вплинути на хід війни, поставивши крилаті ракети великої дальності — ATACMS і TAURUS, відповідно. Якщо Україна матиме достатньо таких ракет, вона зможе вражати набагато більше далеких цілей. Без них же перевага Росії у дальній вогневій поразці зростатиме, вона продовжить удосконалювати свої можливості прицілювання, а українська армія слабшатиме.

Якщо Байден і Шольц не змінять свій курс, вони не вправі заборонити Зеленському атакувати російську енергетичну інфраструктуру за допомогою українських безпілотників. Вашингтон і Берлін стоять перед вибором: дати Україні зброю, необхідну їй для звільнення своєї території, або прийняти ризик того, що світові ціни на енергоносії зростатимуть через безперервні удари по російських нафтопереробних заводах.

Вгорі: далекобійна крилата ракета Taurus KEPD 350. Фото з відкритих джерел

«Аргумент» [4]

На цю тему: