Історія Фонду держмайна залишиться неповною без скандалів та кримінальних сюжетів. Протистояння олігархів, погрози мафії й спецоперації НАБУ, загадкові смерті та незагадкові вбивства - буденність для держоргану. Останній сюжет - звинувачення екс-голови ФДМУ Дмитра Сенниченко у створенні злочинного угрупування, що завдало державі збитків на 500 млн грн.

Про це йдеться у статті видання Антикор [2].

Та поки він знаходиться в розшуку та залишається за кордоном, в нас є час згадати його попередників й подумати про долю самого Сенниченко. Двох колишніх очільників ФДМУ вже немає в живих - обидва загинули внаслідок раптових самогубств.

Тож спробуємо поміркувати, чи в’язниця є найбільшою загрозою для Сенниченко, або ж йому також слід побоюватися раптових суїцидальних потягів.

Валентина Семенюк-Самсоненко застрелена з рушниці

Влітку 2014 року Валентина Семенюк-Самсоненко, що очолювала ФДМУ у 2005 - 2008 роках, була знайдена в своєму домі застреленою з рушниці в голову. Поліція три роки розслідувала випадок і врешті закрила справу, не встановивши осіб, які могли скоїти злочин. За офіційною версією, колишня голова ФДМУ покінчила життя самогубством.

На посаді Семенюк запам’яталася своїм протиріччям. Саме під час її головування в ФДМУ відбулася найбільша приватизація в історії України - Криворіжсталь придбала транснаціональна компанія Mittal Steel за $4,8 млрд. Та водночас колишня комуністка та пізніше член Соцпартії виступала проти приватизації як такої.
Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/626809-pagubnaja_dolhnostj_chto_krome_tj... [2]

Погляди Семенюк більше проявилися після її звільнення. В 2009 році за її судовим позовом була заблокована приватизація Одеського припортового заводу. Колишня очільниця ФДМУ порахувала, що 5 млрд гривень за підприємство - надто мала ціна. На момент аукціону це було приблизно $625 млн, в аукціоні перемогла компанія “Нортіма” з групи “Приват” Ігоря Коломойського.

Пізніше підприємство не змогли продати ані за $500 млн, ані за $200 млн. Натомість сьогодні завод винен $300 млн компаніям Фірташа за поставлений газ, і ще понад мільярд гривень - Нафтогазу. Але це інша історія.

Що важливо для нас - за роки на посаді й вже після звільнення Семенюк, як і інші очільники ФДМУ, встигла отримати чимало ворогів. Були вони серед бажаючих приватизувати державні активи, так і серед тих, хто хотів і далі зберігати їх в державній власності.

У версію з самогубством не повірили родичи та однопартійці загиблої. Вона планувала подальшу політичну кар’єру, активно розвивала громадський рух Союз жінок України “За майбутнє дітей”, який тоді очолювала.

До того ж, за пару місяців до смерті, на Семенюк під адміністрацією президента напали невідомі в масках. Це відбулося після мітингу в підтримку працівників Криворіжсталі, приватизацію якої вона постфактум активно критикувала. В той самий період колишня очільниця ФДМУ в інтерв’ю пов’язувала вже згаданого Коломойського зі смертю мера Кременчука Олега Бабаєва.

Її брат, Микола Скиб’юк, також був переконаний у версії зі вбивством. За його словами, Семенюк ще при житті розповідала близьким про те, що її “замовили” через колишню роботу у Фонді держмайна.

Михайло Чечетов вистрибнув з вікна

У лютому 2015 року загинув і член партії регіонів Михайло Чечетов, що також обіймав посаду голови Фонду держмайна. Він був попередником Семенюк на посаді, пропрацювавши з 2003 до 2005 року.

Як не дивно, за Чечетова також відбулася приватизація Криворіжсталі, але підставна. Компанію продали “потрібним людям” в п’ятеро дешевше, ніж роком пізніше - за $800 млн.

Умови аукціону були сформовані так, що єдиним покупцем зміг стати “Інвестиційно-металургійний союз” - компанія Ріната Ахметова та Віктора Пінчука. Сам Чечетов пояснював таку ситуацію “захистом національного виробника”.

Фактично одразу після продажу, аукціон був оскаржений у судах. Але при Кучмі таке рішення визнали законним. Скасував приватизацію Верховний суд вже після зміни влади - невдовзі підприємство знов виставили на продаж, відбувся справжній аукціон.

Як справжній член партії регіонів, Чечетов часто потрапляв у скандали. Він до останнього підтримував втікача Януковича, й лише після його відправлення до Росії засудив “керівництво країни” за помилки й оголосив, що йде в опозицію.

Чечетову було вручено підозру у злочинах через ухвалення диктаторських законів 16 січня. Чечетов був одним з тих, хто того дня підраховував голоси депутатів.

За кілька днів після вручення підозри, Чечетова знайшли мертвим. За версією слідства, він вистрибнув з вікна 28 лютого. Його дружина знайшла записку, в якій він зазначив, що “нет никаких моральных сил больше жить”.

Сумнівів у самогубстві фактично не було, втім чимало людей вважали, що наважитись на цей крок Чечетов міг під тиском. Нардеп та радник голови МВД Антон Геращенко тоді міркував: “Є лише момент про те, чи не довели його до самогубства погрозами під час зустрічі чи по телефону особи, проти яких він міг дати свідчення”.

Схожі припущення висловлював в той час і нардеп від “Батьківщини” Ігор Луценко. Він вбачав схожість у смерті Валентини Семенюк-Самосенко та Чечетова, пояснюючи це володінням очільниками ФДМУ цінною інформацією, яка могла стати свідченнями в судах.

“Продали підприємство за безцінь? Ну і що, все ж таки було законно! ФДМУ розпорядився, бізнесмен купив. Які претензії до бізнесмена? Які підстави вважати, що він не є сумлінним покупцем?... І тут лише свідчення свідків, керівництва Фонду можуть бути доказами”, - зазначав він.

За словами Луценко, голова ФДМУ міг би свідчити проти власників приватизованих підприємств, й повернути їх у держвласність, якщо продаж відбувся незаконно. “Але коли голова ФДМУ замовк на віки – все. Можна бути спокійним”, підкреслював він.

Загроза у повітрі

Без сумніву, цінною інформацією володіє і Дмитро Сенниченко, що очолював Фонд держмайна у 2019 - 2022 роках.

Сенниченко також встиг обрости ворогами, переважно серед олігархічних кіл. Зокрема він ставив палки в колеса Дмитру Фірташу та Ігорю Коломойському.

Останній втратив вплив на державного виробника електроенергії “Центренерго”. Певний час компанії, пов’язані з олігархом, збагачувалися на невигідних для підприємства контрактах. Керівництво на “Центренерго” також називали людьми Коломойського.

Та врешті менеджмент змінили, Сенниченко сам приїхав в офіс компанії у супроводі пари десятків озброєних правоохоронців, які знешкодили приватних охоронців. Інакше прорватися на підприємство не вдавалося.

У цій історії теж не обійшлося без Одеського припортового заводу. Підприємство проводило конкурс, шукаючи постачальника сировини, який також буде реалізовувати готову продукцію. ОПЗ може працювати тільки так через борг, який ми згадували раніше, інакше всю продукцію арештують.

Компанія “Укрнафтобуріння” запропонувала невигідний для себе контракт, намагаючись отримати контроль над підприємством. Врешті ОПЗ міг зіштовхнутися з шантажем та переглядом угод під загрозою зупинки. Але перемогу компанії олігарха у конкурсі скасували, коли та не змогла обґрунтувати свою пропозицію.

Фірташ також не зміг отримати ОПЗ. Його компанія намагалася стягнути борг, який вже фактично дорівнює вартості підприємства. Але Фонд держмайна у Верховному суді домігся блокування виконання цього рішення на території України. Фактично за часів Сенниченко олігарха позбавили можливості отримати підприємство у власність.

Проблеми у Фірташа виникли й на інших підприємствах - Фонд виграв суди для повернення у держвласність частки “Запорізького титано-магнієвого комбінату”, яку олігарх отримав у часи Януковича.

Також усунули підконтрольний Фірташу менеджмент на “Об’єднаній гірничо-хімічній компанії”. Як і в випадку з Центренерго та Коломойським, “ОГХК” працювала за контрактами з компаніями з орбіти Фірташа, які й отримували справжні прибутки підприємства.

Зміна менеджменту теж не пройшла гладко, були й погрози та спроби рейдерського захоплення, викрадення документів. Начальниці відділу економіки та фінансів навіть спалили авто, коли та почала виконувати розпорядження нового керівництва.

Ймовірно, не люблять Сенниченко й нелегальні виробники спирту та інші, зацікавлені в схемах цієї галузі люди. При ньому було приватизовано кілька десятків спиртових заводів.

Атмосфера в цій індустрії була пронизана криміналом, чого варте лише вбивство колишнього директора “Укрспирту” Віктора Панкова у 2017 році. Його застрелили у Києві кількома пострілами у спину.

Як з’ясували правоохоронці, замовником вбивства був ще один колишній директор підприємства - Михайло Лабутін. Він був лідером злочинної організації, яка допомагала йому просувати власні інтереси на ринку спирту, у тому числі за рахунок привласнення майна самого “Укрспирту”.

Вбивства у спиртовій галузі не поодинокі, директора Ічнянського спиртзаводу до прикладу вбили у 2011 році. Його знайшли з численними забоями, смерть настала від удушення.

Та і на спиртовій галузі потенційні вороги Сенниченка не закінчуються. На посаді він встиг здати до НАБУ трьох хабародавців, жоден з яких досі не засуджений. Як з’ясували журналісти, один навіть зміг втекти з під слідства на тимчасово окуповані території.

І точно можна сказати, що ми знаємо далеко не все, що відбувалося у Фонді та держпідприємствах, і про що може розповісти сам Сенниченко.

Ціна таємниць

Враховуючи нелегку долю колишніх очільників Фонду держмайна, кримінальна справа може бути не найбільшою проблемою для Сенниченко. Його потрапляння в руки до слідства поставить під загрозу багатьох його колишніх ворогів, і можливо ще більше друзів.

Олігархи, мафія, чиновники, звичайні корупціонери – хто знає, кому ще потрібно вберегти свої таємниці. Колишньому голові ФДМУ слід замислитись не лише про загрозу опинитися за гратами, але й про загрозу власному життю.

Як сказав Луценко про двох мертвих попередників Сенниченко: “Коли голова ФДМУ замовк на віки – все. Можна бути спокійним”.