Повномасштабне вторгнення Росії призвело до того, що мільйони людей залишилися без домівок. Близько 10% українців, а саме понад 5,8 мільйона, виїхали за кордон. Ще більше людей — понад шість мільйонів — стали внутрішніми переселенцями. Тобто мусили залишити домівки і шукати прихистку там, де війна становить меншу повсякденну загрозу.

Про це пише у статті на ZN.UA [2] Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій.

У перші місяці люди їхали переважно на захід. Лише Львівщина прийняла понад пів мільйона людей. Популярними місцями для прихистку є також Закарпаття та Буковина як максимально віддалені від зон бойових дій.

Але зростання кількості переселенців, дефіцит доступного житла та викликане війною безробіття для багатьох сімей створюють умови, за яких вони не можуть забезпечити себе домівкою на тривалий час. Чимало ВПО досі разом із дітьми живуть у спортивних залах шкіл. Багатьом просто нікуди повернутися. Оскільки забезпечення прихистку для переселенців переростатає в дедалі гострішу проблему, втручання держави стає необхідністю.

Спробуємо розібратися, що влада робить уже, як планує діяти надалі та яких опцій поки що не використовує, хоча за потреби може їх задіяти.

Серед впроваджених ініціатив уряду найважливішою є виплата допомоги внутрішнім переселенцям, яку, зокрема, можна використати як компенсацію за оренду житла. Вона становить 2000 грн на дорослого і 3000 грн на дитину чи особу з інвалідністю.

Недавно Кабмін змінив порядок цих виплат. За березень та квітень допомогу ще отримають усі переселенці, а далі — лише ті, хто виїхав із окупованих територій і районів бойових дій. Перелік [5] таких громад затвердило Міністерство окупованих територій.

Окрім державної допомоги, внутрішньо переміщені особи можуть отримати міжнародну цільову грошову підтримку, що реалізується спільно з урядом України. Зокрема таку допомогу ВПО можуть отримати від Місії Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні, ООН, ЮНІСЕФ та інших організацій. Зазначимо, що отримати фінансову допомогу в розмірі 2220 грн на особу на місяць можна тільки від однієї з організацій, котрі реалізовують програму ООН. Це один і той самий вид допомоги, який надають різні агенції, перелік яких не є вичерпним.

Ще одна урядова ініціатива допомагає людям, котрі приймають переселенців у себе вдома. Вона передбачає відшкодування вартості комунальних послуг, споживання яких неминуче зростає зі збільшенням кількості людей у домівці. Така ж програма [6] компенсацій вартості комуналки діє для громад, які надають свої приміщення для переселенців.

Але добру волю проявляють і юридичні особи, зокрема релігійні організації. Часто вони надають не тільки прихисток, а й догляд тим людям, котрі його потребують. Утім, на них не поширюється жодна з ініціатив, які послаблюють фінансове навантаження. Що ставить їх у незручні умови та змушує замислюватися, чи зможуть вони надалі оплачувати рахунки, які значно зросли. Тому було б справедливо поширити компенсацію вартості комуналки й на підприємства, установи та організації, які безкоштовно розміщують людей у своїх приміщеннях. Це дасть їм змогу допомагати й надалі.

Будівництво і викуп житла

Друга ініціатива Кабміну орієнтована на майбутнє і потребує прискіпливішого аналізу. У постанові уряд викладає своє бачення того, як розв’язувати проблему з дефіцитом тимчасового житла. Кабмін вирішив [7] викупити вільне житло, фінансувати роботи на об’єктах незавершеного будівництва та будувати будинки «з нуля». Чи зійдуться в ціні — питання. За нашою інформацією, поки що їм пропонували довоєнну собівартість будівництва, й ажіотажу ця пропозиція не викликала. Втім, якщо домовляться, то помешкання дадуть у тимчасове користування переселенцям, а після завершення війни — особам, які перебувають у квартирних чергах.

За словами заступника керівника ОП Кирила Тимошенка, цьогоріч переселенцям передадуть понад 59 тис. квартир. При цьому загальна потреба становить принаймні дві сотні тисяч. Наразі ж уряд досліджує ринок житла і планує викуповувати та добудовувати те, що майже готове.

Розселяти людей збираються у західних та центральних регіонах країни. Із яких чимало місцевих виїхало за кордон через брак роботи. Коли ж населення цих міст зросте за рахунок переселенців, котрим нікуди повертатися, бо їхнє житло зруйноване російською навалою, нестача роботи в регіонах лише посилиться.

Було б раціонально планувати не лише придбання помешкань, а й інфраструктуру, розвиток сфери послуг та виробництв, щоб убити одним пострілом зразу трьох зайців. Забезпечити людей, по-перше, житлом, по-друге — роботою та гідним рівнем життя. І, по-третє, переорієнтувати економіку держави на сучасний лад, почавши з найбезпечніших наразі областей.

Тому не варто з самого початку розглядати питання поселення людей окремо від перспективних напрямів розвитку економіки. Бо знову отримаємо депресивні міста, в яких є житло, але немає роботи, а основний вид зайнятості — тимчасові заробітки за кордоном. Зараз маємо всі шанси використати біду на нашу користь. Економічне диво післявоєнних Італії та Німеччини було, крім іншого, пов’язане з тим, що знищені війною старі виробництва замінили найсучаснішими на той момент.

Опції крайньої необхідності

Поки що уряд у вирішенні проблеми житла для переселенців покладається виключно на ринкові механізми. Однак правовий режим воєнного стану дає додаткові варіанти на крайній випадок.

Перший — вилучення приміщень із власності з наступною виплатою компенсації. Він дозволяє перерозподілити нерухомість для потреб оборони, промисловості та розміщення евакуйованого населення.

Друга опція ще радикальніша. Навряд влада вдасться до неї без крайньої необхідності, але закон дозволяє розквартирування. На практиці — підселення в помешкання цивільних осіб за певними нормами щодо житлової площі військовослужбовців, правоохоронців чи евакуйованих осіб. Якщо таке рішення буде прийнято, переселенців розподілять у домогосподарства, що розміщені в тилу, на час бойових дій та на період повоєнної відбудови.

Його плюси — в дешевизні для бюджету, адже за розквартирування власникам не платять ні поселені особи, ні держава. А уряд може затверджувати спеціальні умови. Наприклад, розселяти сім’ї з дітьми у сільській місцевості, щоб ті не постраждали від бомбардувань, а людей, які потребують висококваліфікованої медичної допомоги, — у великі міста, де є потрібні медичні заклади та спеціалісти. Втім, це теорія. Наразі закон жодних спеціальних вимог не встановлює. Тому якщо рішення про розквартирування колись буде прийняте, уряд сам визначатиме, що та як робити.

***

І, доки уряд вагається, не розуміючи, що часу в нього обмаль, а приходу зими війна не зупинить, українці самотужки, хто як може, вирішують власні проблеми. Ми принаймні сподіватимемося, що центральна влада цілком і повністю усвідомлює: таку масштабну проблему без допомоги не вирішити. І чекати, що вона щезне сама собою, влада не планує. А заодно й розраховуємо, що в уряді розуміють: чим швидше буде вирішуватися проблема з житлом для переселенців, тим нижча ймовірнність того, що владі доведеться переходити до опції крайньої необхідності — розквартирування.

На фото: містечко для переселенців у Львові

«Аргумент» [8]

На цю тему:

• Ринок праці в Україні: попит на роботу вищий за пропозицію [9]
• Рівень бідності в Україні сягне 70% населення - експерт [10]
• Житло для переселенців: в ОП обиратимуть проекти, які можна завершити за 3-4 місяці [11]