Знищення енергосистеми України: чому у Путіна не вийде

Важная новость

Триває триста-якийсь-то день «триденної» війни. І наразі у «визволителів» усе не за планом, отже, й енергетичний терор своїх цілей не досягне.

Чому так - у саттті dslfyyz ZN.UA [2].

В історію можна не тільки увійти, а й вляпатися. Російський фюрер, повністю змінивши за десять років пейзаж на західному кордоні Богоспасенної Русі (тм), таки вляпався.

Він фактично відродив НАТО, європейська частина якого 2012 року являла собою купу штабів майже без військ. Він навіть розширив его Альянсу майже до передмість екс-Ленінграда (і це реально добре). На додаток до Європи, злив усе, що можна, на Далекому Сході, причому навіть не за союз, а просто за бридливий нейтралітет.

Та найграндіозніший вляп чекав його в Україні. Нині складно повірити, але десяток років тому Путін був одним із найпопулярніших політиків у нас, а майже 90% українців вважали росіян дружнім народом. Але ж було.

Через два роки російські війська вторглися в українські Крим і Донбас, а цього року тотальний марш на Захід («даєш Київ і Львів!») перетворив війну на повномасштабну.

Однак із Києвом за три дні не склалося. Велика російська армія виявилася таким самим міфом, як і російсько-українська дружба. Найкраще в неї виходить воювати проти цивільних — і на наші міста пачками сипати ракети та безпілотники. Мета — виморозити побільше українців — цілком офіційна, як і заклики вигнати 10–12 мільйонів жителів України з країни.

Тільки по енергетиці вже зафіксовано понад тисячі пусків ракет і вильотів безпілотників.

Б'ють, чим можуть. По Харкову, Запоріжжю та Миколаєву систематично — списаними радянськими ракетами С-300. У Херсоні, тікаючи з міста, доблесні «визволителі» не забули вщент підірвати трансформатори, які живили місто.

У цілому ударів зазнали майже половина енергетичної інфраструктури та практично всі теплові електростанції. По деяких трансформаторних підстанціях прилітало вже з десяток разів.

Розрахунок дуже простий: «ламати не будувати», і утворюється накопичувальний ефект руйнувань.

Завдяки, без перебільшення, героїчній роботі ремонтників зруйнувати цілісність Об'єднаної енергосистеми України оркам за десять масштабних ударів не вдалося. Хоча в листопаді система двічі була на межі — 24 листопада в результаті ударів було зупинено всі атомні станції країни.

Найважча ситуація в Харкові та на Одещині.

Харків'яни, де до кордону немає й трьох десятків кілометрів, мають сумнівне задоволення спостерігати старти ракет прямо з-під недалекого Бєлгорода. Енергосистема міста трималася на газовій Харківській ТЕЦ-5 і вугільній Зміївській ТЕС у пів сотні кілометрів, плюс перетоки із заходу країни. От по них уже понад сто днів і б'ють. Почали з пристанційних трансформаторів, зараз удари йдуть і по генерації. Періодично вирубає всю область, і струм зараз, швидше, «включають», ніж виключають. Але він є, що дуже засмучує наших російських «братів». Били навіть по давній і малопотужній ТЕЦ «Есхар». У грудні заодно пройшлися й по газовидобутку. Мета та сама — по максимуму збити видобуток і поставки палива в міста.

Щоб утруднити перекидання струму з інших регіонів, б'ють і по підстанціях сусідньої Сумської області (там теж несолодко). У Чернігові по місцевій ТЕЦ ще навесні лупили артою.

До Одещини орків не пустили, тож зенітними ракетами (як у Миколаєві) по ній не дістають. Але там свої проблеми — місцевої генерації там практично немає. До війни область сиділа на атомній електроенергії від миколаївської Південноукраїнської АЕС (три блоки по 1000 МВт) і Ладижинської ТЕС на Вінниччині.

Цього вистачало, південь був енергонадлишковим (плюс поруч найбільша на планеті Запорізька АЕС).

Однак прийшли війна та… прильоти. По Ладижинській ТЕС удари пішли ще в жовтні. Після першого пожежу на трансформаторах гасили сім годин, після другого впоралися швидше, але здоров'я обладнанню не додалося. З листопада пішли удари й по підстанціях, які забезпечують подачу від Південноукраїнської АЕС. Водночас було завдано удару по новій розподільній підстанції Дніпровської ГАЕС (це погіршило загальну маневреність системи). Підстанція нова, сучасна та компактна. Виявилося, що компактність за наявності настільки добрих сусідів — це не завжди добре. Схоже, у майбутньому все-таки доведеться переносити під землю. Ну, а поки що місцевої генерації в області кіт наплакав (відновлювана енергетика взимку працює відверто ніяк). Отже, ситуація там…

Від нальотів вирубає не тільки світло, а й тепло. Часом без нього залишалася практично вся Одеса. Розглядалися навіть екзотичні сценарії поставок електроенергії з турецьких плавучих електростанцій (розміщати їх довелося б у Румунії).

А тим часом російські боти та місцеві корисні ідіоти розганяли чутки про те, що навколо темно через експорт електроенергії до Угорщини. У реальності все було суворо навпаки — транзитом через Угорщину, Румунію та Придністров'я вдалося налагодити хоч якесь енергопостачання частини області. За іронією, маршрут поставки йде повз російські військові бази та контрольовану росіянами ж Молдовську ГРЕС. А при ударах по півдню України під відключення електроенергії потрапляє й Кишинів.

Для повного щастя — недалеко розташовані бази в Криму, і час підльоту тих самих іранських «мопедів» до Одеси мінімальний. В одному з останніх нальотів із 15 «шахедів» до цілі долетіли п'ять. Зазвичай по Україні збивають 75% випущених ракет і дронів. Це багато, але шкоди від інших вистачає. Загалом, коли енергетики кажуть, що їм потрібне обладнання й ще раз обладнання, усе так і є.

А ще треба бити у відповідь, в ідеалі — у Підмосков'я. Навіть цілком миролюбне «Укренерго» каже партнерам на Заході, що «у міру того, як ви збільшуєте свою спроможність відновлювати енергосистему, ви маєте зменшувати їхню спроможність руйнувати». Бо, щоб пережити цю зиму, нам потрібно йти в обидва боки. Тільки ППО та укриття питання не закриють. У перспективі потрібна розподілена генерація. Є проєкти встановлення відносно невеликих газових ЕС на 20–30 МВт.

У понеділок вранці у Києві іранський «шахед» влупив по підстанції 330/110 кВ «Нивки» у Києві. Пожежа тривала кілька годин. Багато районів міста знову поринули в темряву.

Майже звично. У мережах цілком буденно обговорювали, і чому двохсоткілограмовий «шахед» усе-таки пробив захист (трансформатор мав захисну стіну та мішки з піском), і як варто підсилити захист інших.

А так, який там уже за ліком удар? З вересня столиця потрапляє під майже всі великі хвилі ударів (їх уже було дев'ять), а часто й прильоти по сусідніх областях мають на меті вирубити її енергосистему.

Орки систематично намагаються відрізати Київ від двох західноукраїнських АЕС (Рівненської та Хмельницької). Прильоти по підстанції «Київська» скоро почнуть лічити двозначними цифрами. На підстанції «Вінницька», яка поставляє енергію в Київ, теж ненудно. Згадали навіть про лінію 330 кВ від Чорнобильської АЕС, у результаті — прильоти по ПС «Лісова».

Ударили й по машзалу Троєщинської ТЕС-6 (у розподільні пристрої били й раніше). Летіло і в ще «сталінську» Дарницьку ТЕЦ. Дрони літали й на Вишгородську ГЕС (ППО допомогло більшій їхній частині піти на дно моря).

З осені дах «Укренерго» прикрашає слід розриву «шахеда», накрили навіть майже столітню ТЕЦ-3.

Тож зима вже ненудна, і відключення електрики на тридцять і більше годин для низки районів — цілковита реальність. Особливо на Лівому березі, де пошкоджено ТЕЦ-6, яка живить Троєщину.

Удари з шоку потихеньку стали майже статистикою. Триває спроба виморозити цілу країну. Європа, XXI століття. І це все, що зараз потрібно знати про російський народ. Толстого, Тургенєва там не читають, про Стругацьких давно забули. Ок, висновки зробили, потрібно вистояти.

У Києві близько 1,1 млн абонентів, і в нормальній ситуації місту потрібно 1500 МВт (приблизно дві третини для населення та компобуту).

Реальність цілком інша, й іноді ця цифра вдвічі нижча. Якщо додати, що до неї входять критично важливі споживачі, яких не можна відключати (те саме метро або лікарні)… Отже, генератори не розкіш, а необхідність.

На початку нальотів енергетики міста розбили споживачів на три черги, грубо по 300 МВт. Усередині кожної черги — десять груп. І намагалися витримувати графіки. Виглядало переконливо, однак у міру наростання нальотів (і пошкоджень) графіки всіх видів, від стабілізаційних до планових, ставали дедалі ефемернішими. До весни буде дуже складно. Той самий Нацбанк планує, що дефіцит електроенергії знизиться (але не до нуля) лише влітку.

Доведеться розглядати дуже різні сценарії.

Росіяни відверто сподіваються на цілковитий параліч системи… Тим паче система вже двічі падала (але її збирали). Повного паралічу вони навряд чи дочекаються, але варіанти будуть різні й усі передбачають роботу 24/7. Узагалі-то багато хто (не всі) так працювати вже навчилися. Але дурниць і навіть відвертих спроб боротьби за крісла теж вистачає. Автор написав би про Міненерго, але редактор викреслить матюки… Багато що залишилося «як завжди», якщо коротко.

Та на виході — триває триста-якийсь-то день «триденної» війни. І наразі у «визволителів» усе не за планом, отже, й енергетичний терор своїх цілей не досягне. Не дочекаєтеся.

«Аргумент» [3]

На цю тему: