Люди, які до 24 лютого перебували в інтернатах, геріатричних закладах, слідчих ізоляторах та колоніях, залишилися майже сам на сам із викликами, спричинених війною і окупацією.

Україна виявилася неготовою до евакуації людей з місць несвободи, йдеться у дослідженні «Місця несвободи України у часи війни» [2], представленому коаліцією правозахисних організацій «Україна. П’ята ранку», передає Центр прав людини ZMINA [3]. 

Правозахисники оцінили умови перебування людей у місцях несвободи, зокрема у Києві, Київській, Чернігівській та Сумській областях, які були під російською окупацією або під ризиком окупації та обстрілів під час війни.

«Держава не змогла належно евакуювати засуджених», наголошує виконавчий директор громадської організації “Україна без тортур” Костянтин Автухов.

«Питання порятунку людей, які відбувають покарання, завжди непросто сприймається суспільством. Однак державні органи мають виконувати чітко закріплені функції та створювати безпечні умови засудженим та персоналу місць несвободи. У 2014 році Україна не була готова до потреби евакуації людей, через що втратила території разом зі своїми громадянами. Однак це було тоді, коли агресію складно було передбачити. Вісім років потому ми могли та мали підготуватись до наступу ворога, керівництво рапортувало про повну готовність до евакуації. Але знову повторився 2014 рік», - сказав Автухов.

На початку лютого 2022 року Мін’юст інформував правозахисників, що має плани дій для персоналу пенітенціарних закладів на випадок початку бойових дій та необхідності евакуації. Після повномасштабного вторгнення частина закладів опинилися на території окупації або ведення бойових дій, і зв’язок із ними був втрачений.

На середину березня близько 30 установ виконання покарань знаходилися в зоні бойових дій і навіть були пошкоджені під час обстрілів, як-от слідчий ізолятор у Чернігові. Також фактично напризволяще була кинута Менська виправна колонія № 91 у Чернігівській області, у якій відбувають покарання колишні правоохоронці. Пов’язаність цього закладу із українськими силовими структурами поставила ув’язнених в особливо вразливе становище, кажуть правозахисники.

Наразі в Україні функціонує 90 закладів з надання стаціонарної психіатричної допомоги, до яких влаштували людей через їхню неспроможність самостійно про себе дбати. Вони потребують стороннього догляду і лікування, втратили соціальні зв’язки й не мають необхідних навичок для самостійного проживання у громаді.

Представниця Експертного центру з прав людини Олена Темченко коментує, що попри запевнення Міністерства соціальної політики України 23 лютого 2022 року щодо наявності ще з 2018 року евакуаційних планів, зокрема в установах Донецької та Луганської областей, вчасної евакуації не відбулося. Так, через обстріли 11 березня загинуло 56 людей із Кремінського обласного будинку-інтернату, яких не встигли евакуювати, а 15 людей росіяни викрали і вивезли на тимчасово окуповану територію.

“Як показали перші місяці масштабної війни, соціальні установи стикнулися з реальними випробуваннями. Через війну був порушений звичний ланцюг постачання найнеобхідніших товарів та продуктів, і це зробило заклади залежними від гуманітарної допомоги”, - каже менеджерка проєктів ГО “Україна без тортур” Олена Прашко.

До прикладу, Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня опинилася в окупації з перших днів війни, й серед найактуальніших проблем виявилася потреба в бомбосховищі. 286 підопічних і персонал були змушені ховатись від обстрілів у підвальному приміщенні, яке не розраховано на одночасне перебування усіх пацієнтів та персоналу.

Також через відсутність генератора припинилося водопостачання. Воду набирали в лісі з дозволу окупантів. Закладу була необхідна організація зеленого коридору для підвезення харчових продуктів та медикаментів. Їжу готували на вогнищах, гуманітарної допомоги заклад не отримував. Медикаментів в установі майже не залишилось, а персонал жив у лікарні і працював без змін через неможливість ротації.

В 11 установах Києва та Київської області з 20, які дослідили правозахисники, не вистачало медичних препаратів, зокрема специфічних медикаментів для лікування людей з психічними розладами. Суттєво не вистачало медикаментів у Ржищівському геріатричному та Бородянському психоневрологічному інтернатах. Окрім того, в Бородянському ПНІ не вистачало харчових продуктів, у Ново-Білицькому психоневрологічному інтернаті для чоловіків запас води залишався на 3 дні. З 11 установ, які потребували гуманітарної допомоги, шість її не отримали навіть після відводу російських військ.

У Сумській області деякі заклади протягом двох місяців війни так і не облаштували укриття. Тільки три установи з 15 досліджених мали запас харчових продуктів на понад два місяці. Крім того, у закладах також не вистачало медикаментів.

Правозахисники зазначають, що з 2014 року держава не спромоглася вирішити проблеми, які б допомогли створити безпечні умови для людей в місцях несвободи під час війни. Зокрема, не були створені укриття для захисту людей від обстрілів, також досі відсутні плани евакуацій, вивезення людей в інші місця чи за кордон, ба більше – немає фінансування для цього та спеціалізованого транспорту. І це не вичерпний перелік проблем, зауважують експерти.

“Проблема організованої евакуації не нова для України, про це правозахисники говорили ще вісім років тому. Але ані тоді, ані за перші місяці повномасштабної війни держава не продемонструвала розважливих та необхідних кроків, аби розробити адекватне нормативне регулювання та провести необхідну евакуацію місць несвободи там, де це було необхідно і можливо”, - зазначила директорка Центру “Соціальна дія” Ірина Федорович.

Доповідь “Місця несвободи України у часи війни” підготували Українська Гельсінська спілка з прав людини, Fight for Rights, Центр “Соціальна дія”, “Україна без тортур” та Експертний центр з прав людини.

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Убийца Щербаня, российский киллер Вадим Болотских сбежал во время штурма Славяносербской колонии [5]
• Крым показал, что у нас предателей больше, чем было во времена Второй мировой, — Москаль [6]