Минулого тижня президент Сербії Олександр Вучич провів ґрунтовні переговори з українським колегою Володимиром Зеленським – перші від початку російського повномасштабного вторгнення. Два президенти висловили взаємну підтримку територіальної цілісності та обговорили спільне європейське майбутнє — ці чергові дипломатичні фрази звучали майже зухвало для країни, яку Кремль вважає своїм союзником. Вести переговори з Україною Вучичу важче, ніж іншим європейським країнам, через положення Сербії: з одного боку, вона все ще сильно залежить від російського газу, з іншого, потребує західних інвестицій. Крім того, влада не може не зважати на суспільні настрої. А населення і в Сербії, і на Балканах загалом російське вторгнення в Україну не підтримує. І хоча на словах Вучич зберігає з Москвою доброзичливі відносини, на ділі співпрацювати з Росією Сербія не поспішає: так, влада не дозволила вербувати у своїй країні найманців для російських військ.

Про це йдеться у статті видання The Insider [2].

Сумнівні послуги

На фотографії, яку Вучич опублікував [3] у своєму Instagram після зустрічі із Зеленським в Афінах, помітно, що обидва політики тримають майже максимально можливу при рукостисканні дистанцію.

Цей знімок контрастує з багатьма іншими фотографіями, які рясніють сторінки Вучича в соцмережах. Там, де йому потрібно, сербський лідер вміє продемонструвати інтерес та теплоту, майже виходячи за рамки протоколу, як на афінському знімку [4] із головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйєн. Рукостискання із Зеленським — скоріше вимушене, і сербський лідер не намагається цього приховувати.

У контексті українського конфлікту Вучич вважає за краще демонструвати на публіці деяку приреченість. Головне посилання таке: я постійно перебуваю під тиском великих держав і роблю все, що можу, для захисту сербських інтересів.

Сербія — з тих країн, які не можуть якось вплинути на врегулювання українського конфлікту і залежать від співпраці зі Сходом і Заходом. Прагнучи вступу до Євросоюзу та отримуючи основні інвестиції із Заходу, Вучич одночасно відчуває на собі тиск російського газового важеля. Майже сто відсотків необхідного газу Сербія отримує з Росії, і реалістичної альтернативи постачанням «Газпрому» в найближчій перспективі не проглядається. Ці чинники багато в чому визначають місце для маневру. В умовах війни Вучичу важко проводити змістовні переговори з Україною, хоча у Сербії (як і в інших балканських країн) немає непереборних протиріч з українською владою та жодних причин сприяти Кремлю у перекроюванні пострадянського простору.

На Балканах немає прихильників війни

Серед впливових чи просто помітних політиків на Балканах (маргінали не береться до уваги) немає відкритих прихильників російської військової операції та затятих противників київської влади. Усі країни регіону в тій чи іншій формі засудили минулого року агресію, а багато з них вислали російських дипломатів (пальма першості тут у Болгарії, яка видворила 70 співробітників посольства в Софії). Балканські держави є членами Євросоюзу та НАТО, або їхні політичні еліти пов'язують своє майбутнє з євроатлантичною інтеграцією. Відповідно, їхня зовнішньополітична лінія загалом узгоджена з Брюсселем, хоча на російському напрямку ступінь цієї узгодженості у країн-кандидатів може відрізнятися.

Скажімо, Чорногорія з моменту анексії Криму підтримувала всі кроки західних партнерів щодо обмеження відносин із Москвою, включаючи запровадження санкцій та висилку дипломатів. У свою чергу, Сербія, яка не визнає Крим російським і не намагається виправдовувати російське вторгнення 2022 року, віддає перевагу тихому дистанціюванню від Кремля — без різких кроків і гучних заяв. Белград не приєднується до санкцій, посилаючись на власний негативний досвід міжнародної ізоляції 1990-х, і дозує свій голос на міжнародній арені, коли йдеться про голосування щодо антиросійських документів. Наприклад, Белград підтримав припинення членства Росії в Раді ООН з прав людини, але не підтримав створення спеціального реєстру, який документуватиме збитки, завдані Україні під час воєнних дій.

Без санкцій та російських гостей

Відмовившись вводити санкції проти Росії, сербська влада водночас посилює риторику в цьому питанні. Минулого грудня під час переговорів з представниками ЄС Вучич сказав, що в Сербії припинили низку випадків обходу ембарго проти Росії і не дозволять перетворити свою країну на інструмент для обходу санкцій.

Як висловився сам Вучич у жовтні 2022 року, він ніколи не присягався, що не вводитиме санкції проти Росії: «Якщо для Сербії виникне екзистенційна загроза, я звернуся до громадян і скажу, що ми маємо це зробити».

Мало хто сумнівається, що Вучич — єдина особа в країні, яка визначає ступінь «екзистенційної загрози» та терміни «вимушених» рішень. Крім того, опитування показують, що кількість прихильників антиросійських заходів у сербському суспільстві за час війни зросла.

З моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну в Белграді не брали високопоставлених російських представників. У перші дні «спецоперації» було скасовано візит секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева, а у червні минулого року зірвався візит глави МЗС Сергія Лаврова, оскільки Болгарія, Чорногорія та Північна Македонія не дали дозволу на проліт його літака. З того часу російські діячі не намагаються літати у гості до «сербських братів», щоб обговорити розвиток «стратегічного партнерства». Це на руку Белграду, якому не доводиться надавати російським гостям трибуну для традиційних антизахідних заяв і пояснюватися з цього приводу з ЄС та США.

За півтора роки війни відносини Росії та Сербії не раз опинялися на межі кризи через спроби Белграда дистанціюватися від Москви. Однією з причин стали підозри, що сербська зброя потрапляє в Україну і може бути використана проти Росії. Сербській владі доводилося пояснювати, що вони не продають зброю чи боєприпаси до Росії чи України. Втім, експерти зазначають, що конкретні угоди, в яких беруть участь приватні компанії, неможливо розслідувати, а оскільки Сербія активно торгує зброєю, не варто дивуватися, що якісь озброєння виявляються на полях битв.

Чому ж Вучича вважають союзником Кремля

Зеленський в Афінах подякував Вучичу за гуманітарну допомогу та підтримку українців, які знайшли притулок у Сербії. Проте в очах багатьох спостерігачів політика Вучича найчастіше виглядає прокремлівською та антиукраїнською. Це багато в чому пов'язано як із інформаційною подачею в самій Росії, де навколодержавні ЗМІ найчастіше представляють Сербію як «союзницю», так і самопозиціонування Вучича в публічному просторі. Він часто посилає суперечливі зовнішньополітичні сигнали і не скупиться на компліменти російській владі, особливо в контексті газових угод (а газ Белграду дістається за цінами набагато нижчими від ринкових — $400 за кубометр). Опитування, проведені у Сербії, показують, що Путіну там симпатизують набагато більше, ніж іншим лідерам. А Вучич уміло жонглює симпатіями своїх виборців.

Олександр Вучич та Володимир Путін

Вучич намагається балансувати між Росією та Заходом, прагнучи вичавити з їхнього протистояння максимальну політичну та економічну вигоду. «Проросійським акцентом» Вучич ніби демонструє Заходу, що має альтернативу, хоча насправді сербська влада не має наміру орієнтуватися на Москву або відмовлятися від членства в Євросоюзі, на який припадає майже дві третини сербського товарообігу та інвестицій.

Економічно Сербія вже багато років віддаляється від Росії (на її частку припадає близько 6% зовнішньої торгівлі Сербії). Росія займає дедалі скромніші позиції у списку інвесторів і кредиторів. Для стабілізації фінансового стану наприкінці минулого року Сербія отримала $2,6 млрд. від МВФ і вигідний кредит у розмірі $1 млрд. від ОАЕ.

Російський фактор та двозначні політичні сигнали потрібні Белграду для зниження тиску з боку ЄС та США. І насамперед це стосується проблеми краю Косова, що відколовся в 2008 році: Вучичу хотілося б максимально відстрочити формальне визнання незалежності албанонаселеної провінції, що стає неминучим при інтеграції до ЄС. Дипломатичну підтримку на цьому напрямі Сербії надають лише Росія та Китай, блокуючи членство Косова у міжнародних організаціях.

Косівську проблему Вучич періодично вбудовує в український контекст. Висловивши на зустрічі із Зеленським підтримку територіальної цілісності України, він змістив акцент на те, що багато прихильників України не поважають сербський суверенітет, і висловив сподівання, що Київ не визнаватиме Косова. (Косовську незалежність, проголошену в односторонньому порядку, визнали США та більшість країн Євросоюзу.)

Удар по Вагнеру

Сербія - одна з небагатьох країн, де після початку російського вторгнення в Україну проходили мітинги на підтримку Кремля і де періодично з'являються графіті із зображенням Путіна або символів російського вторгнення. Саме за Вучича, як показують дослідження, Сербія відчинила двері для поширення прокремлівських симпатій у регіоні. Тут з'явилися численні організації з незрозумілим фінансуванням, які зайнялися просуванням позитивного образу Путіна та його політики, спотворюючи концепцію демократії та сіючи євроскептицизм.

За час українського конфлікту у Сербії лише зміцнився імідж бази поширення російського впливу. Проте толерантність щодо нього, як з'ясувалося, не безмежна. На початку цього року ПВК Вагнера спробувала розпочати вербування добровольців на Балканах для операції в Україні. Однак сербська влада відразу заявила про небажаність будь-якої присутності цієї організації і нагадала потенційним найманцям про кримінальну відповідальність — за участь в іноземних конфліктах громадяни Сербії ризикують отримати до 10 років.

Мурал «Сербських правих»

Спровокувати хвилю найманства намагався телеканал RT (що знаходиться під міжнародними санкціями через пропаганду та дезінформацію), який опублікував «привабливу пропозицію» у своєму балканському медіапроекті RT Balkan. Повідомлялося, що виплати у Вагнері становлять 240 тисяч рублів на місяць, а тих, хто особливо відзначився, чекають нагороди аж до мільйона рублів. Для Балкан із їхнім високим безробіттям це великі гроші.

Просуванням ПВК Вагнера в регіоні займалися й інші прокремлівські ЗМІ, сербомовні Telegram-канали і дрібні радикали, які не входять до сербського парламенту. Один із них — лідер вкрай правої організації «Народний патруль» Дамнян Кнежевич, який минулого року гостював у Вагнер-центрі в Санкт-Петербурзі, у лютому потрапив під арешт у Белграді після антиурядової акції з використанням російської Z та V-символіки.

Фейкмейкер Вучич

Хоча Вучич припинив просування реклами ПВК Вагнера, сам RT Balkan не постраждав. Цей онлайн-проект приділяє значну увагу подіям навколо України із обвинувальним ухилом на адресу української влади. З урахуванням мовного фактора RT Balkan розраховує на аудиторію не лише в Сербії, а й у Чорногорії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, частково у Косові, а також у будь-яких країнах, де мешкає колишня югославська діаспора.

Сербська влада не перешкоджає поширенню прокремлівського контенту та дезінформації. А якщо це і відбувається, то лише під тиском західних партнерів, як це було у випадку з німецькомовним телеканалом RT DE. Його запуск став можливим після того, як сербська влада видала в закритому режимі ліцензію на мовлення. Канал запустили 16 грудня 2021 року, а за тиждень його зняли з мовлення в Європі. Оскільки сербський медіарегулятор дав ліцензію невдовзі після візиту Вучича до Росії, деякі спостерігачі вважали, що це стало частиною вигідних газових домовленостей, які мали особливе значення на старті передвиборчої кампанії.

Понад те, сам Вучич нерідко стає учасником інформаційної війни. Він дозволяє собі яскраві міркування про український конфлікт, змішуючи факти та вигадку. Він, звичайно, не доходить до таких крайнощів, як місцеві таблоїди, які повідомили у лютому минулого року про напад України на Росію, але деякі його прогнози виглядають скандально. Рік тому сербський лідер стверджував, що «світ буде вкинуто в пекло», якщо світові лідери не прислухаються до пропозицій Путіна.

Цей вислів співзвучний страшилкам російських пропагандистів про «ядерний попіл». І хоча Вучич, швидше за все, не обізнаний з планами Кремля, йому подобається виглядати поінформованим і тримати аудиторію в напрузі. Український конфлікт неодноразово давав йому можливість зміщувати акценти в потрібному напрямі, переключаючи увагу сербських виборців на проблеми, які їх безпосередньо не торкаються. До речі, за оцінкою самого Вучича, 80% сербських ЗМІ налаштовані проросійськи, а йдеться тут про медіапростір, підконтрольний сербській владі.

Головний адвокат Кремля

Більш прямолінійну поведінку в умовах українського конфлікту може собі дозволити президент Республіки Сербської у Боснії та Герцеговині Мілорад Додік, який перебуває під американськими та британськими санкціями. Його гра з антиукраїнським душком менш помітна на загальному тлі, але з пропагандистської точки зору вона має певну цінність у власних очах Москви. Додік — єдиний високопоставлений політик у регіоні, який визнав Крим російським і підтримав російський наступ, назвавши його «вимушеним». До цих подій про будь-які претензії лідера боснійських сербів до України не було відомо.

Боснія — з тих країн, де відчувається глибокий розкол у політичних елітах, коли йдеться про російську політику та Україну. Багато в чому це пов'язано зі специфічним повоєнним устроєм країни, що складається з двох слабко пов'язаних між собою частин — Республіки Сербської (49% території) та Федерації Боснії та Герцеговини (51%), населеної переважно мусульманами (бошняками) та хорватами. У переважно мусульманському Сараєві, де зосереджені центральні органи влади, у відносинах із Москвою з часів боснійського конфлікту 1990-х тримають дистанцію. У Республіці Сербській навпаки демонструють максимальну близькість.

З урахуванням розколу, що зберігається з моменту закінчення боснійської війни, і міжетнічних протиріч, що періодично посилюються, Боснія потрапляє до числа країн, на які український конфлікт здатний серйозно вплинути. В останній рік західні країни направили сюди додаткових фахівців у галузі оборони та боротьби з дезінформацією та кілька сотень військовослужбовців для посилення миротворчої місії EUFOR (яку Москва періодично загрожує заблокувати у РБ ООН).

Додіка регулярно приймають у Кремлі, хоча формально його статус недотягує: він не наділений зовнішньополітичними повноваженнями, але багато років намагається їх привласнити, заявляючи про курс на повну самостійність. З 2014 року Путін та Додік бачилися не менше десяти разів. Після кожної зустрічі лідер боснійських сербів заявляє про підтримку з боку Москви, натякаючи на свої сепаратистські ініціативи.

Мілорад Додік та Володимир Путін

Його травневий візит до Росії викликав жорстку критику з боку ЄС та США з урахуванням того, що Боснія та Герцеговина є кандидатом на вступ до ЄС та НАТО. Додік вкотре намагався використати московський майданчик для просування своєї дезінтеграційної політики та самопрезентації як ключового партнера Москви на Балканах. Часті контакти Додіка з Кремлем виглядають як ляпас Заходу, якому не вдається домогтися ні повної ізоляції Росії в умовах війни в Україні, ні повноцінного миру в Боснії та Герцеговині, незважаючи на багаторічні дипломатичні зусилля та витрачені мільярди.

Сумнівні послуги

Додік вираховує імідж впливового регіонального політичного діяча, за яким стоїть потужна держава, і його поведінка в контексті українського конфлікту має відповідати російським очікуванням. Втім, в очах деяких спостерігачів він виглядає лише «корисним ідіотом», за допомогою якого Путін показує своїм опонентам, що ще десь відкриваються двері і що він може створити Заходу проблеми.

Послуги, які надають один одному Кремль і Додік, мають переважно скандальний характер. Наприклад, Росія допомагає лідеру боснійських сербів заперечувати геноцид у Сребрениці 1995 року, називаючи масові вбивства місцевих мусульман постановкою західних спецслужб. Заперечення Срібниці та маргіналізацію жертв противника Додік давно зробив важливу частину своєї політичної риторики: це допомагає йому мобілізувати націоналістично налаштовану частину електорату на тлі економічних провалів. У цьому контексті заяви Москви на руку Додіку, який у свою чергу допомагає роздмухувати на Балканах антиукраїнську істерію.

Днями він спробував зірвати візит двох членів президії Боснії та Герцеговини Желько Комшича (від хорватів) та Дениса Бечировича (від бошняків) до України, заявивши, що їхня поїздка, не погоджена з керівництвом боснійських сербів, веде до розвалу країни. До речі, підігруючи Москві на тлі української кризи, Додік сильно перестарався під час візиту Лаврова до Сараєва у 2020 році. Він подарував голові російської дипломатії позолочену ікону XVIII століття із Луганська, причому з печаткою Українського народного комітету культури 1920 року. Зчинився такий переполох, що Лавров поспішив повернути подарунок назад. У Москві, певне, розсудили: не все крадене має цінність.

Всі фото з відкритих джерел

«Аргумент» [5]

На цю тему:

• Як російська нафтова голка налаштовує Угорщину та Сербію проти цивілізованого світу [6]
• Вже і дружня росії Сербія готова закуповувати газ у Греції [7]
• Стара брехлива рашистська шкапа лавров змушений був скасувати візит до Белграда [8]