Одинадцятого січня 2026 року російський міф про «можем повторіть» офіційно перетворився на гарбуз, оскільки термін «спецоперації» переплюнув тривалість німецько-радянської війни, не принісши росіянам нічого, крім статусу молодшого помічника Пекіна.

Ось він — великий день, коли математика підступно встромила ніж у спину «вєлічію». Поки Z-патріоти судомно шукали в календарі бодай якусь перемогу, з’ясувалося, що їхня «не-війна» вже довша за ту саму, на культі якої вони тримали всю країну. Тепер лозунг «Можем повторіть» нарешті набув свого справжнього сенсу: вони змогли повторити лише терміни, але забули скопіювати результати. Замість прапора над Рейхстагом — палаючі платформи «Лукойлу» в Каспійському морі [2], яке ще вчора здавалося безпечнішим за ванну у підмосковній дачі. Виявилося, що «Deep Strike» — це не назва енергетика, а реальність, де нафтові вишки стають факелами, поки черговий «Орєшнік» [3] спалює стареньку "Ніву" та лякає хіба що горобців на українських полях.

Великий стратегічний геній за 1419 днів примудрився пройти шлях від «Києва за три дні» [4] до філософських роздумів Захара Прилєпіна про те, скільки разів Захід має «зійти з розуму від жаху», щоб це нарешті допомогло взяти хоча б чергову лісосмугу. Поки російська еліта в Куршевелях відпрацьовує техніку глибокого занурення в ігристое, а глибинний народ освоює техніку виживання без дронів, Z-футурологи вже готують ґрунт для нового ХХ з’їзду, де терміново призначать винного у тому, що замість світового панування країна отримала почесне право бути бензоколонкою для КНР.

Навіть найзатятіші адепти імперії тепер з підозрою дивляться на стадіони, побудовані замість заводів, і з жахом усвідомлюють, що «демілітаризація» таки відбулася, але зовсім не там, де планувалося. Це і є справжній тріумф: перетворити «вєлікую дєржаву» на територію, де головною військовою таємницею є питання, чому за чотири роки «героїв» знають менше, ніж учасників «голої вечірки». 1419-й день зустрів РФ не парадом перемоги, а колективним виттям на болотах, де навіть Яна Поплавська боїться робити висновки, аби не присісти за дискредитацію того сорому, який вони самі ж і сконструювали.

Прогноз на 2026 рік обіцяє РФ перехід від «стадії заперечення» до «стадії масового похмілля», де замість обіцяного тріумфу настане епоха «великого перетрушування» еліт та спроб продати поразку як «необхідний маневр для виживання».

Прогноз на 2026 рік виглядає як сценарій сюрреалістичного ремейку «Перебудови», де замість гласности прийде «вимушена щирість» через порожні холодильники. Оскільки термін війни вже офіційно переміг здоровий глузд і тривалість так званої ВВВ, головним трендом року стане великий пошук «стрілочника».

Ми побачимо захоплююче видовище, як вчорашні солов’ї режиму почнуть навипередки згадувати, що вони «завжди попереджали про недоліки», а портрети вождів почнуть непомітно зникати з кабінетів силовиків, які раптом усвідомлять, що за зачинені кордони та заморожені рахунки треба комусь відповідати. Каспійський регіон, який раніше асоціювався лише з чорною ікрою, остаточно закріпиться у зведеннях як зона регулярної «бавовни», змушуючи нафтових магнатів терміново перекваліфіковуватися на експертів з гасіння пожеж у відкритому морі.

Геополітично РФ остаточно приміряє на себе костюм «молодшого брата» Пекіна, де оплатою за підтримку буде не дружба, а ресурси за ціною металобрухту. На внутрішньому ринку ідеологія «Можем повторіть» буде замінена на «Лише б не знову», оскільки навіть найбільш лояльний російський обиватель почне здогадуватися, що 800 мільярдів доларів інвестицій у відбудову України на фоні власної деградації — це і є той самий «багатополярний світ», про який стільки кричали в телевізорі.

До кінця 2026 року нас чекає початок «великого транзиту», де російська еліта, рятуючи власні шкури від гніву розчарованих «патріотів», почне публічне розвінчання культу, намагаючись довести Заходу, що вони просто «виконували накази» і взагалі завжди мріяли про серфінг у Каліфорнії, а не про окопи під Покровськом і оточення в Купянську. Це буде рік, коли пил від зруйнованих ілюзій московитів стане настільки густим, що крізь нього нарешті проступить реальний фінал — болючий, дорогий і абсолютно негероїчний.

«Аргумент» [5]