7-го липня, православні та греко-католики відзначатимуть одне великих церковних свят – Різдво Іоанна Хрестителя. Це релігійне свято збігається з язичницьким днем Івана Купали, яке в різних місцевостях називають просто Купала, або в гуцулів – Іванделем.

В язичницьких віруваннях це одне з 4-х основних свят сонячного календаря. Напевно, саме в Іванів день відбувається найбільше переплітання давніх вірувань та обрядів і релігійних традицій.

Предки відзначали Купала в ніч на 7 липня масовими іграми, забавами та ритуалами, які традиційно відбувалися на природі поблизу водойм і мали важливе обрядове значення. Зокрема робили опудала Марени – зимового божества та Купала – божества літнього сонцевороту і в розпалі святкувань ритуально спалювали, або топили. У дореволюційні часи цей день відзначали по всій Україні, після приходу до влади комуністичної партії всі традиції пов’язані з днем Івана Купала повсюдно викорінювалися.

У виданні «Про Захід [2]» зібрав 5 найцікавіших традицій і звичаїв, якими в давнину відзначали Іванів День. Частина таких вірувань – це ворожіння на долю, або закликання щастя в родину.

1. Купальські купання

Оскільки Купала нерозривно пов’язували з двома стихіями вогню і води, то вірили, що в цей день обов’язково треба омитися, тобто скупатися у річці чи ставку, аби позбутися всіх недугів та бути здоровим цілий наступний рік. Хоча в деяких місцях навпаки вірили, що купатися з Мареною не слід, бо як тільки Марена пірне у воду, то налітає сильний вихор: це нечиста сила з’являється за Мареною, бо ж Марена – це старша русалка.

2. Ворожіння на вінках

Давня традиція притаманна багатьом регіонам України – це плетіння дівчатами вінків із польових квітів та спускання їх на воду.Ось як цей звичай записав дослідник Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу»: “Як були ми ще дівчатами, то пускали на воду вінки. Це робилося вночі на Купала. Запалюємо свічки й пускаємо, щоб вінки пливли за водою. То є така ворожба: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівка заміж піде, а якщо вінок крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо відпливе вінок далеко й пристане до якогось берега, то в нас казали, що туди й дівка заміж піде”.Зазвичай, хлопці не втручалися в цей процес. Однак, подекуди вінок своєї дівчини намагався виловити з води хлопець, який мав намір з нею побратися, або якраз зустрічався.

3. Стрибання через вогонь

В ніч на Купала на розкладали велике багаття, й побравшись за руки, дівчата й хлопці стрибали парами через вогонь. Якщо при стрибанні пара не розійдеться, то це знак, що вона одружиться. Через вогонь перестрибують, звичайно, парами: хлопець із дівчиною. Подекуди перед тим, як стрибати через вогонь, парубок здіймав з голови дівчини вінок і клав собі на голову, а на дівчину одягав свою шапку. Отак обмінявшись, беруться за руки й стрибають.Прийшовши додому з іванівського вогнища, дівчата здіймають з голови свої вінки й одні кидають їх через голову на дах хати, а інші зберігають на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, має цілющу силу. Загалом перестрибування через купальський вогонь – це своєрідний ритуал очищення вогнем.

4. Збирання лікарських рослин

За народнім віруванням, лікарські трави тільки тоді й виявляють справжню поміч, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала, або рано вранці з «іванівською» росою. Зібране зілля в цей час називається «Святоянським зіллям», колись селяни таке зілля святили в церкві й зберігали його на покутті, під образами, а на випадок недуги людей, чи худоби, вживали те зілля як ліки.

За народними казками та оповіданням, цілющі трави сіють русалки, мавки та інші «лісові планети», вони ж і доглядають за тими травами і знають, як і коли їх треба вживати.

Одне з таких оповідань Олекса Воропай записав на Гуцульщині: «Поміж горами Туркала і Чорногорою є таке озеро, що «коли б кинув до води камінь, то за дві-три години знявся б вихор, буря, ви не втекли б. Там є шпиця, туди канатом спускаються, а як там сі добрати, то є грядочки, там на свято Івана, до схід сонця двох-трьох чесних богомільних людей може взяти всяких трав на лікування. Ви якби побачили, то подумали б, що там добрий городник, – то все ті лісні обробляють. Як прийдете, подивитесь з гори в долину: красний город!.. а вас страх забере і ви не доступите до нього, якщо ви лихий чоловік».

5. Пошуки папороті в ніч на Купала

Існувало вірування, що в ніч напередодні Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Хто має цвіт папороті, той може бачити, як розходяться дуби й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння; може бачити, де заховані в землі скарби і здобувати їх. Також вірили, що здобувши цвіт папороті людина стає всезнаючою і всебачачою.

Папороть цвіте дуже короткий час, тільки одну мить уніч під Івана Купала, а тому й здобути цю квітку дуже тяжко; тим більше, що той цвіт бережеться від людей самою нечистою силою. Отже, хто хоче здобути цвіт папороті, той мусить перемогти самого чорта.

Помітивши заздалегідь кущ папороті, звичайно, десь у лісі, відважний чоловік, як розповідає переказ, ввечері напередодні дня Івана Купала повинен піти до того куща, розістлати скатерку, на якій святили паски на Великдень, свяченим ножем накреслити коло, окропити кущ свяченою водою і починати молитву. Як уже стемніє, то чорт пробує різні засоби, щоб налякати чоловіка: стріляє, кидає каміння, шпурляє паліччям…Радять не боятися чорта, бо ж він має силу тільки до кола, що окреслене свяченим ножем, а в колі – ні, і чоловік там може сидіти безпечно. О 12-тій годині вночі папороть ніби розцвітає і блискуча квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатерку, яку треба швиденько звинути і заховати за пазуху.

 —

Лариса РОМАНЮК,  опубліковано у виданні “Про Захід” [2]