Великі телеканали, а вони усі належать олігархам, активно лобіюють послаблення заборони на трансляцію фільмів за участі антиукраїнських діячів. Після зустрічі з Володимиром Гройсманом вони надіслали на ім’я прем’єр-міністра спільний лист із закликом прийняти ними ж розроблений проект постанови Кабміну. У разі втілення цієї ідеї ми можемо побачити на наших екранах масу нині заборонених до публічного показу фільмів. Просто тому, що діячі, через яких цей показ заборонено, вже не вважатимуться такими, що загрожують нацбезпеці.

Також заборонено показ як на телебаченні, так і в кіно будь-якого фільму, якщо «одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку».

Що нерідко б’є по кишені як таких учасників фільмів (у першу чергу, це росіяни), так і власників кінокомпаній, які знімають чи купують фільми за їх участі. Причому, поагітувати за війну проти України чи незаконно відвідати окупований Крим можуть і учасники тих фільмів, за які вже заплачено гроші. Отже, закон заохочує українські телеканали й кінокомпанії не ризикувати і взагалі поменше мати справу з ненадійними російськими фільмами чи акторами.

Проте кожен знає, наскільки важко розлучатися зі старими звичками.

Тож 15 лютого 2018 року керівники медіахолдингів Коломойського, Пінчука й Ахметова («1+1», StarLightMedia й «Україна»), а також кінокомпаній Film.ua й StarMedia надіслали листа на ім’я прем’єр-міністра Гройсмана. Його автори, посилаючись на нещодавню спільну зустріч з прем’єром і закликаючи зустрітися знову, пропонують прийняти надісланий разом з листом проект постанови Кабміну «Про порядок складання переліку осіб, які становлять загрозу національній безпеці».

[3]

Документ якийсь час гуляв в урядових коридорах, доки 26 березня віце-прем’єр Павло Розенко доручив низці відомств на чолі з Міністерством культури розглянути звернення, і про результати поінформувати заявників та уряд. Нічого особливого, якби не дивний ореол кулуарності, яким супроводжується згаданий розгляд.

Спроби з’ясувати в мінкульті, у який спосіб там розглядають пропозиції телеіндустрії, і чому до цього розгляду не запрошують представників громадських організацій, що виступають проти послаблення захисту українського культурно-інформаційного простору, не мали успіху. Хоча мінкульт до 26 квітня має подати уряду узагальнені пропозиції, їх вироблення відбувається непублічно і в доволі вузькому колі - за участі переважно представників медіаіндустрії та їхніх прихильників.

Мимоволі виникає враження, що комусь хочеться проштовхнути ці пропозиції, не вислухавши людей, причетних до роботи над законодавством про захист інформаційного простору та наповнення згаданого Переліку. Наприклад, громадянський рух «Відсіч», що подав до органів влади сотні прізвищ, як висловлюються відсічани, «артистів-рашистів», десятки з яких включено до Переліку [4].

Люди, які не з чуток знають, як довго доводиться часом добиватися включення до Переліку навіть тих, чиї антиукраїнські дії очевидні, неминуче висловили б сумнів у тому, що процедуру його складення потрібно зарегульовувати. Особливо у спосіб, запропонований індустрією.

Адже загрози нацбезпеці можуть бути найрізноманітнішими, як і люди, що становлять таку загрозу. Сьогодні СБУ, РНБО, Нацрада з телебачення і радіомовлення мають право, виконуючи свої повноваження, зафіксувати таку загрозу, і за їхнім поданням мінкульт вносить особу до Переліку. Якщо ж приймуть проект телеіндустрії, це не лише ускладнить державі можливість протидіяти тим, хто загрожує національній безпеці, а й призведе до «реабілітації» вже внесених до Переліку осіб.

Адже проект постанови передбачає не лише затвердження порядку внесення до нього нових осіб, але й (увага!) повне скасування чинного Переліку.

[5]

Тобто, фільми за участю 131 особи, включеної до Переліку, зможуть знову демонструватися в Україні, і лише частина з цих людей зможе потрапити до нового переліку за правилами, виписаними телеіндустрією.

Обнуливши чорний список, тобто, повернувши нас у ситуацію 2015 року, індустрія пропонує включати до нього лише окремі категорії людей і лише з окремих підстав.

По-перше, вносити в перелік пропонують лише осіб, "які здійснюють діяльність у сфері культури". Хоча в Законі нема нічого подібного, і навіть у нині чинному Переліку є далеко не самі лише кіношники і митці.

По-друге, внести особу до переліку можна лише з трьох підстав – порушення кримінального провадження щодо загрози нацбезпеці, застосовані персональні санкції згідно з Законом «Про санкції» або ж встановлено факти «систематичного й навмисного здійснення антидержавної пропаганди» чи закликів, спрямованих проти незалежності України.

[6]

Але злочини проти нацбезпеки – це лише кілька статей Кримінального Кодексу: посягання на територіальну цілісність, державна зрада, шпигунство тощо. Порушення ж порядку в’їзду та виїзду з окупованого Криму, порушення рівноправності громадян та ціла низка інших злочинів належить до інших розділів Кодексу. А що, коли справу не порушено, і персональні санкції не запроваджено?

За такою логікою, навіть особи, яким через антиукраїнські дії заборонено в’їзд в Україну за рішенням прикордонників чи СБУ, або ті, хто агітував на фейкових «виборах» у Криму, не потраплять до переліку, якщо проти них нема кримінальних проваджень, або їхні дії хтось визнає недостатньо «систематичними».

Також пропонується, щоб особу включали до переліку лише на певний термін, по закінченню якого вона автоматично «відбілюється».

За допомогою цих та інших нехитрих маніпуляцій телеіндустрія прагне, по суті, звести до мінімуму ефективність «чорного списку».

Зрештою, власників і менеджерів каналів зрозуміти можна – для них чим менше обмежень, тим краще. Але це не значить, що їхні забаганки в даному разі збігаються з інтересами держави й суспільства. Навіть сама потреба формувати якийсь особливий порядок складання Переліку сумнівна, адже закон цього не вимагає.

Тим більше, що існують і зовсім інші підходи до цієї проблеми. Чимало громадських активістів і політиків вважають, що слід чітко виписати ще більше дій, за які персона потрапляє у «чорний список» - починаючи від заяв і закінчуючи участю у різних шоу та концертах на окупованих територіях. Зокрема, група народних депутатів зареєстрували пакет із трьох законопроектів №№8085, 8086 і 8087 [7], які прямо зобов’язують вносити таких людей до Переліку.

Тож якщо ж уряд усе-таки вирішить розглядати такий документ, це, очевидно, потребуватиме не кулуарних розмов з олігархічними медіа, а відкритої дискусії з залученням прибічників різних точок зору.

В тему:

• То, на что Геббельсу потребовалось десятилетие, в России провернули за год [8]
• Пьер Ришар не просил российский паспорт, ему вручили «паспорт мордвина» в Москве [9]
• С начала года в Украине запрещен показ 22 российских пропагандистских фильмов [10]
•  Режиссер Кристиан Жереги: Колорадский жук боится укропа [11]
• Российский гражданин Депардье ощутил трудности с передвижением по миру: ему нужны другие паспорта [12]