Україна мовби потрапила у велетенський адронний колайдер, прискорювач часу, і за лічені дні й місяці ми проходимо те, що за нормальних обставин потребувало б років і десятиліть.

Війна не залишає часу на роздуми й півтони, нюанси й відтінки, вона ставить питання руба, загострюючи все до неможливості. Зроби або помри – це вибір, який постав не тільки перед кожною окремою людиною, а й перед державою Україна. І держава нарешті почала чухати макітру.

Ми платимо страшну ціну, але взамін отримуємо фантастичні речі – ті, про які раніше думалося в контексті «не за мого життя». Ті, про які мріяли в утопічних фантазіях, але розуміли, що на практиці це втілити майже нереально.

Наприклад, дерусифікація міст і публічного простору. Без війни, що відкрила кровожерну суть росії й остаточно прибрала русофільську пелену з очей більшості українців, цей процес би навіть не почався. Українці й далі б товкли воду в ступі про власну толерантність і внесок росіян у світову культуру. Це означає, що всі ці пушкіни та толстоєвські й надалі б маркували наш публічний простір. А тепер – дасвіданія.

Те саме з російською музикою й російською книгою. Але в цьому випадку йдеться не тільки про культуру, а й про ринкові механізми, боротьбу за українські гроші. Відтепер кіркорови й баскови, пєлєвіни й інші чортзнаєхто не залізатимуть в українські кишені, а в нашому громадському транспорті можна буде їздити без російського звукового (бо назвати це музикою язик не повертається) насилля.

Але годі про культуру – поговорімо про бензин. Те, чого сьогодні так бракує у всіх регіонах країни. Я на власні очі бачив, скільки бензовозів удень і вночі везуть пальне з західних кордонів углиб країни. Ламаються й горять усталені логістичні маршрути, створюються нові зв’язки, вимагаючи швидких політичних рішень і перепрофілювання інфраструктури.

Ми це вже проходили після Помаранчевої революції: народ і держава зробили проєвропейський вибір, але – крім символічних речей – де-факто Україна залишалася прив’язаною до росії економічно, культурно, енергетично, логістично. Що й дало можливість російським спецслужбам здійснити реванш і привести до влади проросійського президента.

Сьогодні ми – зі страшним болем і скрипом – розриваємо зв’язки з рускім міром. Проголошений візовий режим доповнює неминучі логістичні зміни, від’єднання від єдиних енергетичних систем розвертає не тільки верхівку айсберга у напрямку до Європи, а і його ключову підводну частину. Це і є справжня стіна, краща за будь-який бетон і колючий дріт.

З дня на день ми отримаємо статус кандидата на вступ до ЄС, а після війни дуже швидко станемо й членом омріяної Євроунії. Здійсниться й моя особиста мрія – ми увійдемо до шенгену і забудемо про кордони на заході країни.

Тобто вже сьогодні, під час війни, Україна набуває обрисів і контурів тієї країни, про яку ми мріяли все життя. Майбутнє настає щохвилинно й щоденно. 

Звідси й ключова відмінність між сторонами в цій війні: росія воює за власну версію минулого, а ми воюємо за власну візію майбутнього.

Хай це факт додає нам сил. Бо практика, статистика й сама історія підтверджують: ще ніколи не було так, щоб учора перемогло завтра. Майбутнє завжди перемагає минуле, таким є закон життя.

—

Андрій ЛЮБКА [2], опубліковано у виданні ЗБРУЧ [3]

В тему:  

• Роман Безсмертний про досвід спілкування з окупантами: можу сказати, що це орда [4]
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [5]
• Два місяці спротиву російським загарбникам в Бердянську. Як окупанти переслідують і катують містян [6]
• Мародерство: рф офіційно буде красти сільгосппродукцію з окупованої України [7]
• Окупанти і зрадники. Як російські загарбники захоплювали Каховку і хто їм допомагав [8]