З пунктів А та Б назустріч один одному їхали два бронепоїзди. "Як чудово, що я, боячись літати через українські БПЛА, можу проїхати через всю країну і попросити світового ізгоя допомогти мені у війні, яку мало не виграв за 3 дні!", — думав Путін, сидячи у своєму вагоні. А, Кім Чен Ин, сидячи у своєму, дивився у вікно, пишаючись яка Корея в нього Північна. Потім майнув кордон із Росією, Кім вийшов на перон — а там теж Північна Корея. Від радості Кім одразу ж наказав запустити балістичну ракету у бік Японії.

Путін же, приїхавши заздалегідь, розігрівався перед зустріччю з Кімом на VIII Східному економічному форумі (ВЕФ), у Владивостоці, на який невідомо забрела віце-президент Лаосу Пані Ятхоту — а більше ніхто й не приїхав. Це було навіть гірше, ніж на форумі в Петербурзі — на ПМЕФ таки вдалося залучити цілого президента, хоч і алжирського, і Путін зміг провести зустріч із політиком рівного статусу. Втім, за нинішніх часів вередувати не доводиться. На глухому міжнародному безриб'ї та Пані Ятхоту можна ставити поряд.

ВЕФ очікувано вийшов блідим. Путін, як міг, віддувався за всіх іноземців, що не приїхали, але теми сходу, зокрема, Далекого, і Росії на сході просочувалися між пальців, як рідка субстанція через стінки портфеля. Незважаючи на запевнення Путіна, що Далекий Схід для Росії — стратегічний пріоритет на все XXI століття, розмова постійно зіскакувала убік — то на Україну, і здобуті в ній Великі Перемоги, то на релокантів-мімікрантів, особливо на Чубайса, який раптово опинився, як донесли Путіну, не Анатолієм Борисовичем, а Мойшою Ізраїлевичем.

Чубайс — не командир і трубку не бере

Хоча фейк зі зміною Чубайсом імені та по батькові більшість ЗМІ списали на гострий напад антисемітизму, яким Путін заразився від Дугіна, який покусав його, все трохи складніше. Вогненосний батько Російського Лібералізму, запеклий борець з комунізмом апаратного стилю, один із вождів Великої Російської вестернізації та дерибанізації, а також екс-глава Роснано, який кермував ним 12 років, і не досяг успіху ні в чому, крім казнокрадства, сьогодні — ідеальний кандидат на роль абсолютно нешкідливого Троцького.

Ідея ж знайти винного у всіх російських провалах і показово покарати його тим, що під руку потрапить, буквально гасає в повітрі. Адже недарма і топ-пропагандисти, і сам Путін все частіше згадують "троцькізм". Рудий шахрай уже намічений у жертву, і йому не втекти — можна тільки робити ставки на те, чим саме його уконтрапуплять [2].

Отрути він не заслужив, а кригоруба може не знайтись поблизу, але це не біда. Що-небудь підходяще в чубайсовому емігрантському господарстві неодмінно знайдеться. Наприклад (продовжуючи історичні паралелі), у Миколи Єжова при обшуку виявили титанічних розмірів гумовий член, який і допоміг отримати від нього свідчення. Путін має всі підстави вважати Чубайса зрадником. Системний лібералізм у Росії був одним із слонів, на спині яких змужнів розвинутою путінізм. Втеча верхи на ньому, зі спини Державної Черепахи, була підставою, і пробачити її неможливо.

Але Україна витіснила навіть тему Чубайса – хоча, здавалося б, де вона, а де стратегічно пріоритетне на все ХХІ століття Далекий Схід? Тим не менш, Путін впевнено рушив у своєму спічі від перемоги до перемоги, здобутої в "СВО", повідомивши, що весь час дзвонить командирам на полі бою і володіє інформацією з місця подій. На підставі цієї інформації Путін повідомив, що українські втрати під час контрнаступу становили 71 тисячу осіб, 543 танки та 18 тисяч бронемашин.

Але п'ятого вересня Шойгу заявляв, що "з початку так званого настання втрати противника перевищили 66 тис. осіб та 7,6 тис. одиниць озброєння" — не деталізуючи на танки та бронемашини. Виходить, втрати України за тиждень склали щонайменше п'ять тисяч солдатів та понад 11 тисяч бронемашин? Чому ж тоді МО РФ у день виступу Путіна повідомило про 11 779 "танків та інших бронемашин", знищених з початку проведення СВО ?

13 червня Путін заявляв, що ЗСУ під час контрнаступу втратили 160 танків; 16 червня, виступаючи на ПМЕФ, назвав цифру в 186 танків і 418 бронемашин, і заявив, що російські втрати на порядок менші. А 21 червня, на зустрічі з випускниками вищих військово-навчальних закладів, Путін говорив, що "наші мужики набили" 245 ворожих танків і 678 бронемашин різного типу з початку контрнаступу. За даними проекту Oryx, який веде супутниковий моніторинг пошкодженої техніки сторін, з 4 червня і на момент виступу Путіна у Владивостоці, Україна втратила 25 танків і 46 бронемашин.

Інакше кажучи, схоже, що, дідусь, користуючись його старечою деменцією, безсовісно дурять. І не стільки НАТО, скільки його найближче оточення, організуючи Путіну дзвінки "командирам на полі бою".

Тим часом, бронепоїзд Кіма перетнув кордон Росії, і наближався до космодрому "Східний", де мала відбутися зустріч двох провідників ідей чучхи.

Від нашого чучхе — вашому, але на взаємній основі

Зрозуміло, що кожен із двох чучхеїстів хотів мати з іншого щось корисне. А оскільки чучхонці завжди грають тільки за себе, поодинці, і чучхан чучхеку lupus est, торгівля напевно була жорсткою. Щодо намірів сторін, то вони не становили жодного секрету.

Путіну дуже потрібні артилерійські снаряди, яких у КНДР накопичено кілька мільйонів. Більша їх частина – з величезним терміном зберігання, отже, вкрай ненадійна і небезпечна під час пострілу. Але старих гармат та біомусора, який можна приставити до цих гармат, у Росії поки що вистачає, а от снарядів – ні. Також у КНДР стоять на зберіганні старі танки Т-54 та Т-62. Самі танки Кім навряд чи пожене в Росію – вони надто помітні з космосу, а ось запчастини до них, канібалізуючи свої, цілком може постачати.

Путін готовий платити за снаряди та запчастини грошима, а ще краще — товарами, потрібними корейським чучхам, і тут він у шоколаді, оскільки Кіму потрібно абсолютно все. Разом з тим, деякі речі потрібні Кіму більше за інших: йому потрібні великі ракети, щоб загрожувати США, і вимагати у них більше гуманітарної допомоги, і потрібні ядерні технології, щоб побудувати справжній атомний підводний човен, а не видавати за атомний – дизельний, абияк сляпану за давнім радянським проектом.

На всі ці обміни несхвально дивиться Захід, який переконливо не рекомендує обом чучхонцям занадто сильно ними захоплюватися. І Китай теж дивиться, у нього щодо цього є свої плани. Був у цій грі і елемент підняття ставок Москвою і Пхеньяном: мовляв, а, ми ка-а-ак плюнемо на всі ваші погрози, і ка-а-ак дамо один одному все, що просимо один у одного! У зв'язку з цим у ЗМІ було закинуто версію, що Росія вже готова вийти, повністю або частково із санкційного режиму, введеного ООН проти КНДР, і розпочати з нею безмежну співпрацю. Мовляв, санкції їй дарма, та й КНДР боятися нічого: все, що тільки можливо, вже введено, і показало себе марним.

Але це не так. Незважаючи на всі претензії до КНДР та Росії, Захід застосовує до них лише часткові ембарго. Причин тому кілька. По-перше, Китай у будь-якому випадку спонсоруватиме режим у Пхеньяні, а Росія шукатиме і знаходитиме способи обходу санкцій, у тому числі і за допомогою Китаю. По-друге, надто серйозні труднощі, створені санкціями, штовхатимуть обидва режими до підвищення ставок. Тут той самий випадок, коли схема з повільним варінням жаби себе цілком виправдовує.

КНДР здатна завдати багато неприємностей. Вона має величезну, хай і погано озброєну, армію, а також полчища цивільної, голодної та злої людської сарани, яка від безвиході здатна атакувати сусідів і з моря, і з суші.

Також у Кіма є ракети, здатні дістати до Японії, є ядерна бомба, і є ствольна артилерія в кількості, цілком достатньої, щоб знести Сеул, розташований близько до кордону. Насправді, Кіму це зовсім не потрібно, але він підтримує репутацію відморозка, зважаючи на те, що зв'язуватися з відморозком ніхто не захоче, і його західні та південнокорейські візаві воліють не йти навіть на мінімальний ризик.

Це загалом спрацьовує, оскільки Корея вариться у своєму казані, а нова Корейська війна не потрібна нікому і не має перспектив. Кіма, як і в Першу Корейську, накачуватиме зброєю, а за потреби — і людьми, Китай, і ситуація стане патовою: перемогти КНДР, не вдаючись до ЯО, буде майже неможливо. А для використання ЯО з ризиком, хай навіть мінімальним, втягнути у війну КНР та РФ, сучасний Захід не вистачить рішучості.

Ще більше нова Корейська війна не потрібна Південній Кореї. Дістати примітивну промисловість КНДР в гористій частині Корейського півострова буде складно і дорого, зате змісти складні та тендітні виробництва РК, розташовані на рівнині, КНДР цілком зуміє. Навіщо ж Сеулу вплутуватися у війну, яка завдасть країні величезної шкоди, якщо навіть від перемоги він отримає одні збитки: понад 20 мільйонів відморозків — голодних, жебраків і непридатних для роботи на сучасних виробництвах.

У РК накопичений величезний досвід роботи з північнокорейськими перебіжчиками, і весь він зводиться до фрази "дарма нам їх тут не треба!". До того ж, на додачу до 20 мільйонів чучхеїстів, сповнених впевненості у своїй моральній зверхності над світом, і особливо над південними сусідами, РК отримає і партизанську війну. Її десятиліттями спонсоруватиме Китай, топячи регіонального конкурента, і створюючи проблеми конкуренту глобальному.

Навіщо це робити, якщо відкупитися від Кіма і залишити його царювати, коштуватиме сотні разів дешевше? Кіму ж необхідно, з одного боку, демонструвати готовність зіграти ва-банк, з іншого – не загострювати ситуацію надто сильно. У разі продажу снарядів (а КНДР дуже потрібно буквально все, що може поставити натомість Росія), важливо продавати їх помірно, не переходячи лінії, за якою у Заходу справді скінчиться терпіння, і не отримуючи замість чогось зовсім забороненого, по тій же причини. У цьому балансуванні Кім спирається на успішний досвід вже трьох поколінь своєї сім'ї, він мудріший за пітерського гопника, і просто краще освічений.

Позиція Кіма, порівняно з путінською, що й казати, завидна. І Путін уважно придивляється до досвіду КНДР, приміряючи його на Росію. Щоправда, на Росію він налазить насилу, вона надто велика, але, в принципі, скроїть щось подібне можливо і для неї. Вороже оточення за правильної пропагандистської подачі, добре згуртовує більшу частину населення і дозволяє побудувати культ Великого вождя за перевіреними зразками, не винаходячи чучхесипед. Якщо при цьому не дратувати Захід надміру, і піти в вдалий, добре прорахований момент на деякі поступки, цілком можна отримати аналог КНДР розміром з Росію.

У рамках цієї схеми Москва, судячи з усього, запропонувала Пхеньяну взяти за снаряди грошима, нафтою, зерном і чим завгодно ще крім ядерних технологій і повного виходу РФ з санкційного режиму ООН. Але це, як заявив Пєсков, не може, не повинно і не буде перешкодою для розвитку російсько-північнокорейських відносин.

Навмисно було залишено й місце для деяких сумнівів: якісь заборонені товари, у невеликій кількості, Росія зможе надати й таємно. Не дарма ж Кім огляне у Владивостоці Інститут біології моря та відвідає у Комсомольську-на-Амурі заводи, де виготовляється авіатехніка. Крім того, за словами Пєскова, Росія бачить перспективи співпраці з КНДР у космосі, але не обговорює постачання північнокорейських солдатів для війни з Україною. Також Путін та Кім не обговорювали заяви КНДР про ризики ядерної війни.

Щодо Китаю, то він спостерігає за ситуацією, очікуючи, коли Москва і Пхеньян переступлять межу, за якою у Заходу закінчиться терпіння. Тоді Китай спробує обміняти послуги з розрулювання неприємної для Заходу ситуації на поступки у відповідь у питанні Тайваню. Але для такої пропозиції, знову-таки, потрібний точно прорахований момент, після помилки, здійсненої Путіним. Кім надто досвідчений, щоб так помилитися, та й значущість КНДР недостатня, щоб стати аргументом у тайванському торгу.

Північній Кореї – так, так, так! Західному світу – ні, ні, ні!

Глава МЗС Італії Антоніо Таяні заявив, що Кім Чен Ин — найгірший із можливих партнерів для Росії, оскільки Росія ізольована, але намагається вийти з ізоляції. На жаль, Таяні, як і багато хто на Заході, не вловив нових настроїв у Кремлі. Вказати точний момент, коли вони змінилися складно, але щонайменше у 2023 році Кремль уже не хоче виходити з ізоляції.

Він має інші цілі: він хоче зробити ізоляцію надійною, стабільною, і максимально комфортною для себе. І КНДР у цьому сенсі – найкращий зразок для наслідування. Недарма все ж таки в ніч з 12 на 13 майже по всій Росії спостерігали північне сяйво через магнітну бурю. А буря від чого? Чи не тому, що Кім Чен приїхав — і засяяло? Все-таки пісня "Пікніка" [3] виявилася пророчою. Незабаром від Кореї до Карелії буде одна суцільна КНДР.

—

Сергій Ільченко [4], опубліковано у виданні "Ділова столиця" [5]