“Якби люди не шкодували грошей на каву, мандри і книжки, ми жили б у прекрасній країні”.

У дитинстві зрозумів, що я – інакший. Але негативу у сприйнятті себе не було.

Моя хвороба – це постійна боротьба зі своїм тілом. Пошук рівноваги – і в прямому сенсі, і в переносному. Тіло хоче по-одному, я – по-іншому. Є чимало фізичних обмежень.

Виходив до міста і шкірою відчував погляди людей. Було фізично важко, а від тих поглядів ставало ще гірше. Зараз люди трохи чуйніші, не такі прискіпливі.

У Радянському Союзі воліли вдавати, наче людей з інвалідністю не існує. Щоб змінити сприйняття, потрібно пояснювати, що так буває. Дітям – теж.

Рятувався книжками. Читав багато всього. Це забезпечило базу знань, які тепер використовую в роботі.

Один із перших яскравих спогадів – їхали в Полтаву з батьками через Київ. Мені було 4 роки. Вразив пам'ятник Богдану Хмельницькому. Велика постать із булавою на коні. Тоді вже знав, хто це такий.

Андрій МАСЛЮХ, 44 роки, перекладач. Народився 3 червня 1975 року у Львові. Батько – інженер-електронник, мати – товарознавець. При народженні отримав діагноз – дитячий церебральний параліч. У 70-й школі навчався за індивідуальним графіком. Факультет іноземних мов університету імені Івана Франка закінчив з відзнакою. У ”Видавництві Старого Лева” і ”Свічаді” вийшло друком майже півсотні книг у його перекладі з англійської та італійської мов. Серед авторів – Клайв Стейплз Льюїс, Арундаті Рой, Паоло Джордано, Анджела Нанетті. Працює в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, зокрема над проектом ”Інтерактивний Львів”. На особистому сайті ”Драгоманія” пише: ”Попри довічну проблему зі здоров’ям, умію тішитися життям. Переважно тихо-мирно, наче той Толкінів гобіт, сиджу за комп’ютером, пообкладавшись книжками та поринувши в черговий переклад. Часом, коли надто вже засиджуся, можу встругнути якусь авантюру й опинитися, приміром, у човні в гирлі Дунаю або на найвищій дзвіниці Чернігова”. У шлюбі. Дружина 42-річна Леся Бартків-Маслюх співає в камерному хорі ”Осанна”. Виховують доньку 4-річну Анну-Марію. Раз на кілька років перечитує ”Пригоди Гекльберрі Фінна” Марка Твена. Має північноєвропейську лайку Більбо

На цю тему: Не покидая кресла. Как инвалиды-колясочники умудряются колесить по стране [2]

Моє коло спілкування було обмежене. Сусіди-ровесники, двоюрідні-троюрідні брати й сестри. Батьки нікуди не пускали самого. Думали, вийду за браму – і станеться тисяча катастроф.

Переломний момент настав у 15 років. Я фактично втік із дому. Якось дійшов до зупинки, сів на трамвай і проїхав ціле коло. Це була неймовірна пригода. Недавно написав на її основі оповідання "Трамвай №N". Згодом подорожував самостійно і в Київ, і в Одесу, і в Рим.

Батьки завжди казали, що я впертий. Думаю, це одна з моїх переваг.

Я – людина письма. Краще 10 мейлів, ніж одна розмова по телефону.

1990-го родичі з Америки передплатили журнал National Geographic [3]. Усі номери надходили поштою до Львова. Я захоплювався географією. Кортіло перечитати все й одразу. Довелося вчити англійську.

Із кожною вивченою мовою розкривається певний сегмент світу. Слова "скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина" – близькі до істини.

Раніше вів облік прочитаного. Потім припинив, не мав часу. Кілька років тому поновив. За рік читаю кілька десятків книжок. Хотів би бодай півсотні.

Добре виховання дитини – це найперше особистий приклад. Якщо батьки говоритимуть дітям одне, а робитимуть інше – нічого доброго з того не вийде. Насамперед потрібно виховувати себе.

Від батьків узяв оптимізм і цілеспрямованість.

В університеті вперше почав намацувати шляхи, щоб вирватися з домашнього кола спілкування. Мені стало затісно.

Що тихше – то краще. Тихе кохання буде тривале й міцне.

У стосунках важливо слухати одне одного й чути.

Чоловіки мають бути присутні в момент народження дитини. Не розумію, чому дехто відмовляється. Щастя там більше, ніж страху.

Доньці дали подвійне ім'я. Анною звали мою бабцю, татову маму. Був із нею дуже близький. Марія – бо Богородиця. І звучить гарно.

Єдина складність у роботі – забирає багато часу. Намагаюся перекладати 8–10 тисяч знаків щодня. Проблема в тому, що друкую однією рукою.

Перед тим, як братися до роботи, здебільшого не перечитую тексту наперед. Перше враження – важливе. Мені має бути цікаво.

Не уявляю, як раніше перекладачі обходилися без інтернету. Багато часу витрачаю на пошук усіляких іноземних реалій, прізвищ, термінів, дат. Торік працював над книжкою індійської письменниці Арундаті Рой "Міністерство граничного щастя". До перших 10 сторінок довелося зробити 30 приміток.

Перекладачі зазвичай у тіні. Але це не ображає. Навпаки, почуваюся сірим кардиналом. Зрештою, всю світову літературу ми читаємо в перекладах.

Коли треба обирати між роботою і забавою з донькою, то йду до Анни-Марічки. Книжка мене дочекається. А донечка виросте і випурхне у світ, не встигнеш озирнутися.

Не можу сказати, що первинне – мова чи ментальність. Це як з яйцем та куркою. Італійці експресивні, як і їхня мова. Англійці – спокійні, відповідальні, структуровані. Українці подібні до італійців.

На цю тему: Инвалид-колясочник прыгнула с парашютом с высоты 3000 метров на Одесчине (ФОТОРЕПОРТАЖ) [4]

Найбільше боюся самотності.

Смерть – це перехід. Не кінець, а початок. Якщо є Бог – то є і життя після смерті.

Образи – це ступінь нашої гордині. Що вона більша, то частіше ображаємось.

Пиво п'ю іноді, суто з терапевтичною метою. Воно розслабляє нерви та м'язи. В моєму випадку це важливо. Курити пробував у юності. Не сподобалося.

Якби люди не мали того, що називають поганими звичками, світ був би доволі нудний.

10 років ходив на всі матчі футбольної команди "Карпати". Тепер інтерес пригас. Іноді переглядаю футбол по телевізору – тільки для цього він мені й потрібен. Дружина жартує: "Дивишся, як я на рибок в акваріумі?"

Важливо вміти поставити себе на місце іншої людини. Зрозуміти, як твій світогляд корелює з її. Не нашкодь – головне правило у стосунках.

Не шкодую грошей на каву, мандри і книжки. Якби всі так робили, ми жили б у прекрасній країні.

У людей обмежене бачення світу. Простіше пояснювати собі все випадковостями. Це природно. Хоч насправді випадкового в житті не так і багато.

Ніколи не бився. Б'ються ті, кому бракує слів.

Не люблю телебачення. Уявляю, що могло би бути, якби в Гітлера воно було замість радіо

Зло – це спотворене до невпізнання добро. Добро – первинне. Життя у своїй найглибшій сутності – добре.

На цю тему: Победила рак, танцуя [5]

Натхнення – це книжки, мандрівки, море. Мені щастить на доб­рих людей.

Найбільша зрада – себе самого.

Мудрість не може бути злою. Вона добра за визначенням. Розум натомість можна спрямовувати і на добро, і на зло.

Багатство [6] – це вміння радіти життю, хай яке воно складне.

Вірю в рівновагу. Коли в нас чогось немає, натомість неодмінно з'явиться щось інше. Треба широко розплющити очі й уважно роззиратися навколо, щоб не проґавити.

Що довше живу, то глибше відчуваю потребу дякувати – Богові, людям, небу, землі – за все, що отримав.

Є книжки, які хотів би перекласти. Є країни, які хотів би відвідати. Це мої мрії.

—

Анна-Лілія Кокора, фото: Валерій Шмаков; опубліковано журналі КРАЇНА [7]

На цю тему:

• Непобедимые и прекрасные [8]
• Хвора країна [9]
• Паралимпийские успехи Украины: не благодаря, а вопреки [10]
• Мужественные люди, которых нет. Почему украинское общество не замечает инвалидов [11]
• Инвалидность как клеймо [12]