У липні 1536 року військо київського воєводи Андрія Немировича завдало нищівної поразки московським воєводам під Кричевом у Білорусі. Це була найбільша перемога Великого князівства Литовського у воєнному конфлікті з Московією, що дістав назву “Стародубської війни”.

Боротьба за спадок Київської Русі

Станом на початок 16 століття більшість колишніх земель Київської Русі були розділені між двома державами – Литвою та Московією, пише видання "Новинарня [2]".

Правителі обох держав вважали себе спадкоємцями давніх київських князів. Так, великий князь литовський (що на той час був одночасно і польським королем) титулувався “князем литовським, руським і жемайтським”. Його північно-східний візаві, натомість, вважав себе не лише “великим князем московським і володимирським”, але і “государем всея Русі”.

З огляду на це, зіткнення Москви та Литви було таким же неминучим, як, на жаль, і нинішня війна між Російською Федерацією та Україною. Це було протистояння двох полюсів: один із них тяжів до Європи, інший – до східного деспотизму.

Велике князівство Литовське та Московія на початку 16 століття

Загроза зі сходу ще у 15 столітті була розпорошеною та представленою одразу кількома державними утвореннями (Московське, Тверське, Рязанське та ще низка князівств постійно воювали між собою, закликаючи на допомогу Золоту Орду). Проте все змінилося, коли Велика Орда остаточно ослабла та розпалась на окремі ханства.

Вакуум влади зайняла Московія, що наприкінці 15-го – на початку 16 століття, за правління Івана ІІІ, збільшила свою територію одразу в кілька разів. Москва поглинула сусідні князівства, а також Новгородську та Псковську республіки. А на початку 16 століття завдала катастрофічної поразки Литві.

За підсумками війни 1500-1503 років Вільно втратив приблизно третину своїх земель. Відійшли до Московії й землі, де формувався український етнос: Сіверщина та Стародубщина.

У війні 1507-1508 років Велике князівство Литовське відвоювало частину Чернігівщини – Любецьку землю. Наступний воєнний конфлікт розпочався вже за чотири роки: У 1512 році московити захопили Смоленськ.

Подальше просування військ великого князя Василія ІІІ було зупинене 8 вересня 1514 року – у знаменитій битві під Оршею, де литовці за підтримки союзників-поляків здобули грандіозну перемогу.

Битва під Оршею. Картина 1514 року

Союзним військом командував руський князь з Волині Костянтин Острозький. Проте ця перемога не стала переломною у війні: мир 1522 року зафіксував перехід Смоленщини під владу московського князя.

Читайте також: Велика і кривава битва з московитом  [3]

У наступні роки напруга між Вільно та Москвою не вщухала. Василій ІІІ готувався до нового наступу на захід. У 1523 році він ліквідував удільне Новгород-Сіверське князівство, кинувши до в’язниці князя Василя Івановича Шем’ячича. У липні 1528 року великий князь московський провів масштабну військову демонстрацію: стягнув військо до східних кордонів Великого князівства Литовського. У прикордонних Вітебську та Полоцьку це викликало переполох, але вторгнення цього разу не відбулося.

У 1530 році Василій ІІІ уклав “антилитовський” союз із Кримським ханством і Молдавським князівством. Цього ж року правителя Польщі та Литви Сигізмунда І Старого московити демонстративно перестали титулувати “князем руським”.

Сигізмунд І Старий. Художник: Лукас Кранах-молодший

У 1531 році кримський хан Саадет І Ґерай виступив у похід на Київщину, обложивши Черкаси. Відбити напад вдалося запорозьким козакам, яких очолював черкаський і канівський староста Остафій Дашкович. Тим часом у Москві вже готували великий похід на Київ. У 1532 році литовська влада активно зміцнювала мури міста, готуючись до облоги.

Читайте також:  Крах недоімперії  [4]

Втрачений шанс Литви і грабіжницька тактика Московії

Проте плани московитів зірвала несподівана смерть Василія ІІІ у грудні 1533 року. Спадкоємцеві престолу – Івану IV (в майбутньому прозваний “Грозним”) – у той час було лише три роки. Влада в Московській державі перейшла до рук вдови Василія – литовської аристократки Олени Глинської, а також Боярської думи.

Княгиня Олена Глинська. Реконструкція по черепу: Сергій Нікітін

Для Литви ослаблення центральної влади в Московії стало шансом для реваншу та повернення раніше захоплених ворогом земель. У березні 1534 року сейм у Вільно вирішив розпочати воєнні дії проти Москви.

Наступ литовського війська розпочався лише у серпні. До того часу Олені Глинській та її соратникам вдалося міцно утвердитися при владі. Мати Івана Грозного провела чистку серед московської еліти, змусивши емігрувати або ув’язнивши князів литовського походження. Таким чином, розрахунок Литви на “смуту” у стані ворога не виправдався.

Літньо-осіння кампанія була для литовського війська невдалою. Загін під керівництвом київського воєводи Андрія Немировича, до складу якого входила переважно руська шляхта з Київщини, виступив на Стародубщину (етнічний український регіон, що нині перебуває в складі Брянської області РФ). Литовцям вдалося взяти Радогощ, але спроби штурмів Стародуба, Почепа та Чернігова були невдалими.

Герб Київського воєводства у 16 столітті

Зазначимо, що Андрій Немирович походив із давнього русько-литовського роду, що перейшов із православ’я в католицтво. Станом на 1534 рік це вже був дуже досвідчений 72-річний воїн, що встиг повоювати, зокрема, під керівництвом знаменитого Костянтина Острозького.

Немирович відзначився у битвах з кримськими татарами – під Клецьком у 1506 році, Руткою біля Києва у 1511 році, під Ольшаницею у 1527-му. Володів значними земельними наділами на Київщині, розбудовував Київський замок.

Попри початкову ініціативу литовців, вже у жовтні 1534 року в наступ перейшли московити. Чисельність армії, що вторглась до Великого князівства Литовського, сучасники оцінювали у 60-70 тисяч вояків.

Московські воєначальники застосували нову тактику: замість облог добре укріплених литовських міст вони проводили глибокі рейди сільською місцевістю, спустошуючи та грабуючи все на своєму шляху.

ТАКА ВІЙНА ВИСНАЖУВАЛА ЛИТВУ, ПІДРИВАЮЧИ ЕКОНОМІКУ ДЕРЖАВИ.

Московські загони просувались на сотні кілометрів, доходячи до околиць Вільно та Новогрудка.

Московська помісна кіннота у 16 столітті

Влітку 1535 року литовці отримали підкріплення з Польщі та перейшли у новий контрнаступ. Об’єднане військо очолив великий гетьман литовський Юрій Радзивілл на прізвисько “Геркулес” – уславлений полководець, що за своє життя виграв 30 битв. Польськими загонами командував інший відомий воєначальник – великий коронний гетьман Ян-Амор Тарновський, що також був руським воєводою. Під його орудою було чимало шляхтичів із Руського воєводства – сучасної Галичини.

Юрій Радзивілл “Геркулес”

16 липня після короткої облоги литовсько-польське військо взяло Гомель, а 30 липня – обложило Стародуб.

29 серпня центр Стародубської землі був захоплений штурмом: польські інженери підірвали міни від мурами міста, литовці та поляки ввірвалися через проломи і розгромили московський гарнізон.

Згідно з тогочасними джерелами – полягло 13 тисяч московитів, у полон потрапив командир залоги князь Федір Овчіна-Оболенський. Ще 1 400 полонених московських вояків були страчені. Така надмірна жорстокість була нетиповою для свого часу та відображає взаємне оскаженіння воюючих сторін.

Облога Стародуба. Гравюра 16 ст.

Після поразки московити були змушені полишити решту Стародубщини. При цьому спалювали міста, щоб вони не дісталися ворогу. Так, жителів Почепа примусово вивезли до Брянська, а саме місто перетворили на попелище.

Проте з настанням осені литовсько-польське військо почало танути: шляхта поверталась до своїх маєтків, вважаючи, що справу вже зроблено. До зими з усіх здобутків Великого князівства Литовського під контролем лишився тільки Гомель.

Читайте також:  Деколонізація: черговий шанс українізувати та самоідентифікувати топонімічну систему Дніпра [5]

“Друга Орша” на березі річки Сож

Наступного, 1536, року московити повернулися до своєї тактики набігів. У липні військо князя Івана Горенського виступило зі Стародуба й обложило Любеч. Місто було захоплене і спалене (“острог взяли и посад пожгли”), також були розорені навколишні села. Московити захопили у полон місцевих жителів – бранців було так багато, що військо не могло продовжувати похід і повернулось назад.

Аналогічного розорення зазнав і Вітебськ, куди з військом прийшов московський князь Іван Барбашин.

Любеч. Сучасний вигляд із Замкової гори

Третій московський загін – під орудою воєвод Михайла Оболенського та Григорія Количова – виступив із Рославля у напрямку Кричева (нині – місто у Могильовській області Білорусі). Назустріч цьому загону виступив київський воєвода Немирович. Під його командою було лише 3 тисячі війська – це всі підрозділи, що прикривали східні рубежі Литви.

Докладні подробиці битви, що відбулася на березі річки Сож у другій половині липня 1536 року, невідомі. В архіві Радзивіллів збереглась “пам’ять” для московських воєвод – детальна інструкція походу з Рославля на Кричев.

Московити мали підійти до міста “на утреней зори безвестно” та спробувати швидко захопити укріплений острог. У разі невдачі штурму воєводи мали спалити та розграбувати навколишні населені пункти.

Залишки укріплень Кричевського замку. Білорусь

Про безславний фінал цього походу московитів дізнаємось із листів герцога Пруссії Альбрехта. Король Польщі Сигізмунд І поінформував його про розгром ворога під Кричевом. Згідно з листом – загинуло 1 300 московських вояків і 50 були захоплені в полон. Серед полонених – усі троє воєвод: Михайло Оболенський, Григорій і Петро Количови. Згодом дані щодо полонених були уточнені – до рук литовців потрапило 80 московитів.

Судячи зі всього, воєводи не очікували зустріти серйозні литовські сили, знаючи, що “посполите рушення” (ополчення шляхти) ще не зібралося. Ймовірно, Андрій Немирович влаштував для ворога засідку та здобув блискучу перемогу.

Легкий кіннотник Великого князівства Литовського. 16 ст.

Звитяга під Кричевом стала найбільшим успіхом Литви у цій війні. Окрім того, це була найбільша перемога литовців над московитами у польовій битві від часів баталії під Оршею у 1514 році. Як і тоді, полонених московських воєвод доправили до Вільна і 28 серпня тріумфально провели столицею Великого князівства Литовського.

Станом на 1538 рік Оболенського тримали в ув’язненні у Мельницькому замку, Количова – у Тракайському.

У лютому 1537 року Литва та Московія підписали перемир’я, яке фіксувало статус-кво між воюючими державами. Під владу Сигізмунда І переходила Гомельська земля, натомість Іван IV отримував Сєбєж і Вєліж – міста на південь від Пскова.

Перемир’я протрималось до 1561 року, коли вже дорослий Іван Грозний розпочав Лівонську війну проти Великого князівства Литовського та його васала – герцогства Курляндії.

Війна ж 1534-1537 років показала неспроможність литовського війська успішно визволяти загарбані московитами землі (як і нездатність Москви остаточно загарбати Литву). Все це підштовхнуло литовську еліту до тіснішого союзу з Польщею, що закінчилось у 1569 році укладенням Люблінської унії та створенням унійної держави – “Речі Посполитої обох народів”.

На початку 17 століття Річ Посполита поверне до свого складу Сіверщину та Смоленщину. Паралельно на південних рубежах колишнього ВКЛ набиратиме сил нова потуга – українське козацтво.

—

Максим Омельченко, журналіст опубліковано у виданні НОВИНАРНЯ [2]

В тему: 

• Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [6]
• Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію  [7]
• Нема в Києві «дому Булгакова». І не було ніколи [8]
• Чому кенселінг російської культури сьогодні — надважлива місія кожного з нас [9]
• Пушкін проти Шевченка: росія й досі валяється в ногах тирана і скиглить, а Україна гордо стоїть [10]
• Этот злобный и дикий "русский мир"... даже в Швеции [11]
• Операция «Русская хромосома». Что делать с россией после [12]
•  Московити гірше орди [13]