Російським і білоруським спортсменам, імовірно, дозволять взяти участь в Олімпійських іграх 2024 під нейтральним прапором. Російська влада скаржиться на "надмірну політизованість​​", Україна називає цей жест рекламою геноциду і запрошує відвідати Бахмут.

Видання "Ділова столиця [2]" розповідає, чого більше в Олімпійських іграх — спорту, що "поза політикою", чи пропаганди, яка працює на агресорів та тиранів. 

Читайте також: Україна прагне вплинути на рішення МОК по допуску путінських спортсменів через великі міжнародні компанії   [3]

Олімпіада як війна

Часто країни ставляться до міжнародних змагань як до битви, де є наші та чужі. Не важливо, що це — Чемпіонат світу з футболу чи фестиваль чечітки. Англійці хочуть перемогти клятих французів у футбол, пригадуючи сторічну війну. Фіни присвячують Україні перемогу над росіянами в олімпійському хокейному турнірі, згадуючи "зимову війну". А українці вболівають за друзів-поляків на Чемпіонаті світу з футболу, дякуючи за прихисток наших біженців.

За часів Холодної війни спортивна арена була справжнім полем бою. Кожну олімпіаду світ рахував, скільки медалей отримали країни "вільного світу", а скільки додому привезли комуністичні країни. Ніби порівнюючи успішність ідеологій і підходів.

У книзі-дослідженні "Cold War Games: Propaganda, the Olympics, and U.S. Foreign Policy" Мартін Дж. Меннінг, американський автор та представник Держдепу США, розповідає, як Радянський Союз експлуатував Олімпійські ігри для розповсюдження ідей комунізму в кулуарах, вербуючи шпигунів та прибічників радянщини в країнах Європи й не тільки, а США, в свою чергу, поширювали антирадянську пропаганду. Піку ця війна досягла у 1980 році, коли Олімпійський комітет США закликав бойкотувати Олімпіаду у Москві. Причиною став ввід радянських військ в Афганістан. До бойкоту приєдналися не лише Британія, Франція та інші європейські країни, а навіть Китай — один з небагатьох сьогоднішніх союзників Росії. 

Але олімпіада таки відбулась. "Ласкавий мішка" відлетів, телеглядачі по всьому Союзу лили сльози розчулення, а радянські війська ще 9 років тероризували мешканців Афганістану. За чотири роки Радянський Союз дзеркально бойкотував Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі — "через грубе порушення американською стороною Олімпійської хартії, відсутність належних заходів забезпечення безпеки для делегації СРСР і розгорнутої в США антирадянської кампанії". 

Олімпіада як "подорожник" для режиму

Спортивні змагання — це не лише про "швидше, вище, сильніше", а і про міжнародний і внутрішній імідж. Можливість транслювати участь своїх спортсменів у міжнародних змаганнях робить людей лояльнішими до влади. До такого висновку прийшли [4] дослідники з Гарварду Ден Чен і Ендрю В. Макдональд. У 2019 році вчені оприлюднили дослідження, в якому зазначено, що спортивні перемоги є необхідною частиною пропаганди в авторитарних державах. Вони досліджували політичну важливість спорту в Китаї і з’ясували, що трансляція національних спортивних досягнень має значний позитивний вплив на загальне задоволення місцевою владою. 

Іншими словами, коли мешканці країни вболівають за національну збірну на міжнародних змаганнях, їхня лояльність до влади зростає. Вони прощають політикам невиконання зобов’язань і навряд чи будуть протестувати. Тому участь російських спортсменів на Олімпійських іграх лише зміцнить путінський режим. 

А на зміцнення режиму та покращення репутації авторитарні режими не шкодують грошей і зусиль. Наприклад, витрати на Літні ігри в Пекіні у 2008 році склали $40 млрд у порівнянні з $3,6 млрд прибутку. Росія ж витратила на проведення Чемпіонату світу з футболу у 2018 році $11,6 млрд, проте це дало свої плоди. Проведення Чемпіонату стало вирішальним для ребрендингу країни та покращення її іміджу, помітно зіпсованого протистоянням з Україною та Заходом в останні роки — сторінки іноземної преси рясніли хвалебними одами російській гостинності. 

Тож очевидно, що сьогодні, після того, як Росія стала справжнім міжнародним ізгоєм, їй просто необхідно взяти участь хоч у якомусь міжнародному змаганні. І Літні Олімпійські Ігри 2024 у Франції дуже допомогли б їй у цьому.

Олімпіада як вітрина

Авторитарні режими часто використовують Олімпійські ігри, щоб налагодити зв’язки, знайти однодумців та прорекламувати своє бачення світоустрою.

У 1936 році Адольф Гітлер прийшов до влади й активно просував антисемітську політику в країні. Однак, попри бойкот, в Берліні пройшла літня Олімпіада, де фюрер представив концепцію Нової Німеччини. Нацисти хотіли отримати позитивну репутацію, знайти майбутніх союзників та відволікти світову спільноту від порушень умов Версальського договору. За кілька місяців до Олімпійських ігор, 7 березня німці розмістили свою армію в Рейнській області, яка межувала з Нідерландами та Бельгією. За Версальським договором ця зона мала бути демілітаризована. Таким чином було покладено початок територіальному переділу Європи.

Після проведення Олімпіади імідж нацистів у світі значно покращився. Навіть темношкірий американський легкоатлет Джессі Оуенс схвально відгукувався про нацистську Німеччину і Гітлера безпосередньо. 

"Гітлер — достойна людина, він навіть мені відсалютував", — розповідав спортсмен після повернення в США. Таким чином, позитивний імідж Німеччини змусив Європу закривати очі на політику Гітлера аж до нападу на Польщу в 1939 році. Олімпіада певною мірою стала однією з причин такої кількості союзників у Німеччини у 1939. Якби бойкот свого часу був жорсткіший, Німеччині значно складніше було у Другій світовій війні.

Олімпійський комітет 

Головна будівля Міжнародного олімпійського комітету знаходиться у тихому швейцарському місті Лозанна, де люди прогулюються набережною та п’ють воду прямо фонтанчиків. Це місто творчих емігрантів, яке війна востаннє зачіпала ще за часів Наполеона. Місто, де дуже легко говорити про мир та консенсус, пропагуючи взаєморозуміння. 

У місті Бахмут немає води ще з травня і поодинокі люди прогулюються поміж розвалин з баклажками, минаючи обстріли. Тут без упину працює артилерія, але в місті попри все лишаються декілька тисяч людей [5], які відмовляються від евакуації.

Раніше у цьому місті був футбольний спортивний комплекс "Металург" олімпійського статусу, де могли б тренуватися майбутні учасники Олімпіади. Росіяни зруйнували його ще влітку.

Стадіон Металург у Бахмуті / Фото Нацполіції

Саме сюди, в Бахмут, президент Володимир Зеленський запрошує приїхати Томаса Баха, президента МОК, який активно виступає за допуск росіян і білорусів до участі в Олімпійських іграх. Бах, володар Ордену Пошани Росії за великий внесок у розвиток міжнародного спорту та Ордену Національного олімпійського комітету Білорусі за виняткові заслуги, чомусь відмовляється. А росіянам пропонує виступати під нейтральним прапором, щоб не допустити дискримінації.

Бах, як і багато представників міжнародної спортивної спільноти, посилаються на Олімпійську хартію [6]. У документі сказано наступне: "Кожна людина повинна мати змогу займатися спортом без будь-якої дискримінації та в Олімпійському русі, що вимагає взаєморозуміння, духу дружби, солідарності й чесної гри". 

Також у хартії сказано, що філософія Олімпійських ігор базується на виховній цінності гарного прикладу й на повазі до загальних основних етичних принципів. Чи відносяться заклики російських політиків до геноциду, участь спортсменів у посиденьках з Путіним та насмішки  [7]з міжнародних санкцій до "етичних принципів" — невідомо.

Насправді ж Олімпійські ігри ніколи й не були "поза політикою". І кожна заява чи бойкот — це завжди елемент міжнародної дипломатії чи навіть акт проголошення війни.

Росія та Білорусь на Олімпіаді: що далі?

"Це перемога Росії", — сказав наприкінці 2020 року Михайло Буханов, в.о. генерального директора російського антидопінгового агентства напередодні олімпіади в Токіо. 

Новина про те, що окремі російські спортсмени попри допінговий скандал зможуть виступати під національним прапором та виконувати свій гімн, викликала в керівництва країни напад щастя і спалах патріотизму.

Їм вдалося пролізти в юридичну шпарину і просунути російську айдентику на міжнародну арену, якщо вже не вийшло відправити своїх спортсменів, накачаних стероїдами. 

У 2020 році Росія завоювала 71 медаль на Олімпіаді в Токіо. 45 з них виграли спортсмени, які також є членами Центрального спортивного клубу Російської армії. 

ЦСКА — це спортивний клуб Росії, у якому займаються понад 10 000 спортсменів. В цей клуб входить 19 спортивних центрів, в тому числі в Севастополі, та 37 спортивних шкіл, які готують дітей до майбутнього в російській армії.

"Армії, яка безчинствує, вбиває, ґвалтує, грабує. Ось кого невіглас МОК хоче поставити під білим прапором, дозволяючи змагатися", — коментує [8] Міністр закордонних справ України, Дмитро Кулеба щодо участі Росії у майбутніх Олімпійських іграх.

Сьогодні, напередодні олімпіади у Франції, Москва вже потирає руки й готується до трансляцій та хвилі пропаганди. Росіяни і Путін, зокрема, мають сентиментальне ставлення до дат і міжнародних змагань. Вони часто підлаштовують війну, анексію чи агресію під Олімпійські ігри, щоб прикритися доброю спортивною репутацією. Наприклад, під час літньої Олімпіади 2008 року в Пекіні російські війська вторглися в Грузію і почалась російсько-грузинська війна. Поки тривали Зимові Олімпійські ігри в Сочі у 2014, зелені чоловічки вже готувалися захоплювати Крим. Завершення Зимової Олімпіади в Китаї збігалося з вторгненням в Україну — іноземна преса припускає, що Сі Цзіньпін попросив Путіна дочекатися завершення змагань, щоб не затьмарювати свій тріумф.

"Незалежно від політичної позиції окремого атлета будь-які спортивні успіхи Кремль використовуватиме в пропагандистських цілях і таким чином зміцнюватиме свої позиції у війні", — пише оглядачка Йєнс Крепела у своїй колонці  [9]для DW. Бо олімпіада і міжнародні спортивні змагання — це війна, яку неможливо виграти, дотримуючись нейтралітету. 

І існує велика ймовірність, що путінський режим, піднятий на хвилі патріотизму, протримається трохи довше. Мобілізованих в Росії буде трохи більше, а у ЗСУ буде трохи більше роботи.

—

Катерина Старокольцева-Скрипник,  опубліковано у виданні ДС [10]

Малюнки: Андрій Єрмоленко

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії [11]
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни [12]
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце» [13]
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання [14]
• Воєнні злочини Росія проти дітей України  [15]
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає [16]
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?» [17]
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [18]
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина? [19]