Історія корупції сягає сивої давнини, часів Гомера. В «Іліаді» він описує суперечку між Одіссеєм і Аяксом за право успадкувати зброю Ахілла. Одіссей підкуповує суддів, і ті присуджують зброю йому.

Ще раніше три богині – Афіна, Гера й Афродіта пропонують (кожна зокрема) Парису, призначеному Зевсом суддею між ними, хабара за золоте яблуко, що має дістатися найпрекраснішій з них.

Про римського імператора Веспасіана розповідають, що якось до нього звернувся його близький друг із проханням улаштувати на прибуткову посаду свого родича, Веспасіан, запідозривши, що його друг узяв хабара, зустрів прохача і, узявши в нього гроші, які той обіцяв його другу, дав йому посаду. Через деякий час друг імператора запитав: як там справи в мого родича? На що Веспасіан відповів: не тривожся, він уже мій родич. Як бачимо, першими хабарниками були судді і носії влади…

Корупція і бюрократизм – різновиди суспільного паразитизму. Але якщо бюрократизм насамперед знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція – це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, які можуть призвести до руйнації держави. Саме корупція разом з бюрократією свого часу стали одними з головних могильників СССР.

Упродовж багатовікової історії людства жодному суспільству, жодній державі не вдавалося, навіть якщо такі спроби робилися всерйоз, знищити корупцію. 

Читайте також: Як Татаров побудував потенційно корупційну мережу з земляків у правоохоронних органах України [2]

Корупція у перекладі з латинської (corruptio) означає розбещування, підкуп. За Нікколо Мак’явеллі, корупція – це використання публічних можливостей з приватною метою. Це поняття УРЕ визначала як підкупність і продажність державних, політичних, громадських діячів, урядовців і службовців, використання ними свого становища в корисливих цілях. 

«Ми маємо ситуацію таку, що держава, державна бюрократія бере верх чи хоче взяти верх чи вже взяла верх над суспільством… Ми відчуваємо авторитаризм буквально в діяльності кожного клерка, кожного бюрократа. Ясно, що це порушує рівновагу в суспільстві і перекреслює вже згори будь-які нормальні відносини між суспільством і державою. Бо при такому співвідношенні між суспільством і державою не може бути жодної мови про якусь демократію» (Ярослав Дашкевич, український історик).

В Україні хабар став запорукоюотримання, зокрема, добре оплачуваної роботи. Інакше кажучи, економічні негаразди провокують до корупційних дій як посадових осіб, так і простих громадян.

Професор Йельського університету Кейт Дарден вважає, що корупція надає владі необхідний компромат на підлеглих, який потім використовується для контролю над ними у формі шантажу та залякування: «Корупція надає стимул залишатися лояльним владному режимові, оскільки лояльність винагороджується у такий неформальний спосіб. З іншого боку, корупція дозволяє впливати на нижчих посадовців. Адже, якщо вони брали хабарі чи крали у держави гроші, вони відразу стають залежними від владної верхівки, яка може їх звільнити та притягнути до відповідальності».

Головну відмінність корупції на Заході від корупції в Україні американський вчений вбачає у реакції на неї правоохоронних органів: «В Україні ці органи не лише знають про випадки корупції, вони сприяють їм, відслідковують їх та використовують для шантажу. І в цьому головна різниця. На Заході корупція існує через те, що правоохоронцям не вдається схопити всіх корупціонерів, а в Україні вона стала базовим елементом політичного контролю».

Людство давно знає про неспроможність і небажання бюрократичного апарату реформовувати самого себе. Основна хвороба представницької влади – хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від його політичного устрою – це корупція. Причому корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами на шляхах. Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не ухвалюватиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з нею, ухвалюватимуть закони, які перетворюватимуть корупцію на цілком безпечне заняття.

Читайте також: Тотальна безкарність: жоден з пійманих на корупції працівників МСЕК не сів за грати - правоохоронці імітують роботу [3]

Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Це найбільша помилка громадської думки, якщо не сказати «найбільша нісенітниця». Єдина гарантія від злодійства і хабарництва чиновників – це обгрунтований страх, що будь-яке зловживання коштуватиме йому, як мінімум, посади. І тільки вироблення суспільством саме такого механізму боязні втрати щонайменше може врятувати державу від корупції. Тут слід враховувати і психологічний чинник. Порядна людина, якщо й прагне влади, то в надії принести користь суспільству, реалізувати свої ідеї. Непорядна рветься до влади тільки заради тієї матеріальної вигоди, що вона їй може принести. Так що порівняно помірна оплата праці чиновників може зіграти роль своєрідного фільтра. Візьмемо, наприклад, закон про відповідальність хабародавця нарівні з хабарником. На перший погляд, закон нібито наповнений благонамірним змістом – хабарі давати погано. Але насправді цей закон створює між хабарником і тим, хто дає хабара, кругову поруку. З корупції законодавчої влади випливає лобізм – так би мовити, цільовий підкуп і навіть підкуп авансом, коли купуються цілі політичні партії, котрі ще не прийшли до влади, але мають перспективу здобути депутатські мандати. Чи існує хоча б один парламент у світі, в якому не відбувалися скандали з приводу хабарництва його членів? Корумпованість законодавчої влади робить державу безпомічною у боротьбі з організованою злочинністю, яка тепер проникає вже в саму владу і зростається з нею. 

Читайте також: Як працює кругова порука в корупційній мережі під патронатом Офісу Президента [4]

Суспільство мусить усвідомити, що знищення корупції є головною умовою його виживання. Це перша умова переходу до системи безперервного народовладдя. І роль ЗМІ в цьому процесі важко переоцінити. 

Безперервне народовладдя характеризується тим, що виборець має право і можливість багаторазово використовувати свій голос, тобто віддати його, забрати і знову віддати стільки разів, скільки вважає потрібним. 

Така форма влади (безперервне народовладдя) була притаманна людському суспільству в найдавніший період його розвитку – народні збори грецьких полісів, народне віче Новгорода, котрі у будь-який час могли відкликати обраних раніше осіб і обрати нових. Так, Великий Новгород не раз виганяв своїх князів, зокрема й Олександра Ярославовича, прозваного Невським, коли той починав запускати руку в скарбницю. З цим казнокрадом, до речі, пов’язана і узурпація народної влади (влади народних зборів), коли цей князь, використовуючи монгольську навалу, прийняв владу не од віча, а від монгольського хана Батия, заклавши тим самим основу російського самодержавства. 

Із зростанням території держави народні збори з тодішніми засобами зв’язку не могли вже збиратися часто і безпосереднє народовладдя було замінене представницькою владою з чіткими термінами обмеження повноважень. Характерно, що вже тоді виникло побоювання, що представницька влада може відбрати владу в народних зборів. Можливо, з цієї причини римляни обмежували виборну владу магістрату одним роком. 

Читайте також: Де процвітає корупція: у телефоні екскерівниці Хмельницької МСЕК Крупи виявили листування з працівниками ДБР, прокуратури та митниці [5]

У наш час завдяки модерним засобам комунікації, убезпеченим од зовнішнього впливу комп’ютерним технологіям реальним наслідком запровадження системи безперервного народовладдя може стати знищення корупції та організованої злочинності. Річ у тім, що організована злочинність може триматися лише на корумпованості влади і чиновницького апарату. Влада, звільнена від корупції, може вжити ефективних заходів, що знищать організовану злочинність. Водночас влада не зловживатиме отриманими від народу правами, оскільки рейтинг владних інституцій вмент упаде. Саме визначення рейтингу налагоджує постійний зворотний зв’язок між громадянами і владою, що дозволяє їй звіряти свої дії з волею народу й відповідно до його побажань змушує діяти швидко, рішуче, але мудро. 

Історія засвідчує, що будь-який чиновник може залишатися чесним і «не покладаючи рук» трудитися на користь суспільства лише за постійної загрози втрати своєї посади. Виборець не має перейматися, хто винен, що в місті немає води або не увімкнуто опалення. Виборець мусить зробити все від нього залежне, аби відправити у відставку міського голову. Отже, міський голова особисто буде зацікавлений, щоб підпорядковані йому чиновники працювали бездоганно. Якщо ж на якійсь ділянці владної структури буде помічена корупція, то насамперед поплатиться своїм місцем той, хто стоїть на вершині апарату управління. 

Великий капітал фінансує політичні партії у надії, що після приходу до влади вони віддячать своїм благодійникам. При безперервному народовладді будь-яка партія, підкуплена великим капіталом, може відразу позбутися влади, і вкладені в неї гроші, будуть втрачені.

Читайте також: Корупціонери заробляють більше, ніж усі прибутки бізнесу разом, — вони сильніші і бізнес тікає [6]

Разом з тим, жодна боротьба з організованою злочинністю, зловживаннями влади не матиме успіху, якщо в країні не створений реально незалежний механізм судочинства. Найстрашніша для суспільства корупція – це корупція судів, оскільки суд є останньою інстанцією, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням. Існує конечна потреба створення реально функціонуючого незалежного механізму судочинства: судді обираються народом, тобто одержують судову владу безпосередньо з рук суверена; судді не можуть бути змінені виконавчою владою; утримання судів і суддів має бути визначене і закріплене Конституцією; надалі ніхто не може змінити розмірів їхнього утримання, тобто виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження; змінити суддів або усунути їх від посад можуть тільки виборці, для чого має бути вироблений ефективний механізм; для нагляду за діяльністю судів треба створити виборний орган, незалежний від інших структур влади; судова влада має обмежуватись судом присяжних.

Чи українці усвідомлюють, що однією з причин тотального перетворення держави на корупційну систему стала деформація громадської моралі? Недуга задавнена і потребує комплексного, системного лікування. Подальше ігнорування міцно вкоріненої в Україні суспільної хвороби сприяє руйнації довіри громадян до публічних державних інституцій.

В умовах свободи слова приховати факти корупції перед ЗМІ неможливо. Тому перше, що намагається зробити будь-яка влада – це підпорядкувати собі засоби інформації. З цією метою тоталітарний режим вдається до прямого насильства. «Демократичний» намагається підпорядкувати собі ЗМІ підкупом, позбавленням ліцензій, а коли і це не допомагає, то не зупиняється і перед скоєнням злочинів. Підтверджень цьому предостатньо. Тому постійний контроль за владою і чиновниками за допомогою системи безперервного народовладдя життєво необхідний суспільству. Можливо, це єдиний шанс уникнути руйнівного соціального вибуху, втрати державності і загибелі нації.

P.S. 

Вперше ці думки були викладені автором у жовтні 2005 року. 

P.P.S. 

«З усією критичністю ставлячись до міжвоєнного періоду, треба визнати, що в Речі Посполитій суспільство мало почуття державності та обов’язку щодо вітчизни. Фінансові службовці, які становили найчисленнішу частину державних працівників, оплачувались дуже низько. Незважаючи на це, хабарництва майже не існувало. Кількість скандалів, економічних афер, пов’язаних з політичними колами, також була мінімальною… До речі, мораль поляків після здобуття незалежності не була бездоганною, зокрема, партійні чвари стали звичайним явищем. Але все це подолав Юзеф Пілсудський. Це означає, що польську суспільність можна виховати» (Єжи Ґєдройць, польський публіцист, політик і громадський діяч).

Читайте також: "Слуги народу" намагаються присмоктатись до всіх корупційних починань влади [7]

Чи можна виховати суспільність українську? Хто її виховає? Зеленський, Єрмак, Татаров, Арахамія, Стефанчук, Подоляк, «5–6 менеджерів»?.. 

Заглавне зображення: "Суд Камбіса", або "Здирання шкіри з продажного судді" - картина-диптих нідерландського живописця Герарда Давида, закінчена 1498 року. Картина, написана для залу судових засідань у ратуші Брюгге, була покликана нагадувати про необхідність судити справедливо. Наразі виставлена в Муніципальній художній галереї в Брюгге.

—

Олег К. РОМАНЧУК, PhD, публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум [8]» для «Аргумент» [9]

Читайте також:  

• Про корупцію в оточенні Зеленського: родину голови АМКУ Кириленка консультував юрист, пов'язаний з Татаровим – Схеми [10]
• Як працює мережева корупція в Україні: чергові приклади [11]
• Хапуги по протекції. Як ставленик Зеленського раптово "заробив" на апартаменти, земельні ділянки, будинок, офіси, автівки та паркомісця [12]
• Як суди укладають угоди з топ-корупціонерами, засекречують вироки і скільки це коштує [13]
• Чому конфіскація майна топ-корупціонерів не така результативна, як мала би бути [14]
• Як Кабмін і нардепи хочуть "намахати" Європейську комісію і дозволити хапугам відкупатись від покарання [15]
• Щури соціального ліфту Єрмака-Зеленського: довірений член ЗЕкоманди Кириленко теж виявився хапугою [16]
• Приклад мережевої корупції. Арахамія брав машини у бізнесмена, який має підозри від НАБУ та САП [17]
• Чому радники не можуть керувати країною? [18]
• Внутрішній фронт. Влада замість боротьби з корупцією почала ативно боротись з її викривачами [19]
• 88% українців вважають корупцію однією з основних проблем країни (ОПИТУВАННЯ) [20]