Поки на зовнішній арені розігрується складна партія з «миролюбними» сигналами Кремля та «викривальними» інтерв’ю відставників, всередині української влади продовжує розростатися головна пухлина — непрофесіоналізм.

Коли ключові кадрові рішення приймаються в ручному режимі «зверху», а лояльність цінується вище за компетентність, держава перетворюється на крихку конструкцію, яку легко розхитати одним влучним вкидом.

Кадри, що «зливають» усе: уроки зрадниці Юлії Мендель

Вчорашнє інтерв’ю колишньої прессекретарки президента Зеленського Юлії Мендель Такеру Карлсону — це не просто «зашквар» чи образа колишнього співробітника. Це держзрада й класичний приклад того, що стається, коли персонал набирають за принципом особистої симпатії чи медійності, а не за критеріями інституційної надійності.

Мендель, яка у 2021 році випускала книгу «Кожен із нас — Президент» з компліментарними одами Зеленському, сьогодні так само легко продає «чорнуху» про нього західним консерваторам. Це демонструє повну відсутність ідеологічного стрижня у тих, хто роками формував державні наративи. Коли «адміни» системи не мають внутрішнього імунітету, вони стають ідеальними інструментами для дискредитації цієї системи в руках ворога. 

Хоча Такер Карлсон свідомо не запитав про цю книгу прямо (щоб не псувати образ «опозиційної викривачки»), ця книга є важливим контекстом. Вона була написана Мендель як компліментарна біографія Зеленського та маніфест його епохи. В ній авторка захищала його рішення та пояснювала логіку Банкової. Сьогоднішні заяви Мендель про «диктатуру» повністю суперечать тезам, які вона сама ж тиражувала у цій книжці. Питання про книгу «Кожен із нас — Президент» зруйнувало б увесь цей образ «сміливого інсайдера», який він намагався вибудувати навколо Мендель.

Читайте також: Юрій Луканов про те, що Мендель - це те саме, що й Міндіч, Шефір, Цукерман і Коломойський, та їх слуга Єрмак [2]

У цій розмові Юлія Мендель фактично виступила ретранслятором ключових наративів, які Кремль намагається нав'язати через західні медіа. Мендель неодноразово наголошувала, що Україна перебуває на «межі вимирання», а Росія — «надто велика, щоб її перемогти». Вона фактично просуває ідею, що будь-який опір є безглуздим і лише веде до більшої кількості жертв. Це класичний прийом психологічної війни: зламати волю до спротиву, навіявши відчуття неминучої поразки.

Вона стверджує, що український народ «втратив сенс цієї війни» і що єдиними бенефіціарами продовження бойових дій є «корумпована верхівка» та «Захід, якому байдуже». Таким чином вона заперечує право українців захищати власну землю, зводячи все до «амбіцій диктатора». Її слова про те, що «мир був можливий у 2022-му, але його зірвав Джонсон», ідеально синхронізуються із заявами Путіна від 9 травня. Вона допомагає агресору зняти з себе відповідальність за продовження війни, перекладаючи її на керівництво України та західних партнерів.

Вона робить ці заяви на платформі Такера Карлсона — людини, яка відкрито виступає проти допомоги Україні, і чиї ефіри масово цитує російська пропаганда. Як колишня посадовиця, вона має певну вагу для західного глядача. Її слова сприймаються як «голос зсередини», що підтверджує російські фейки. Вона пропонує здатися, але не каже, що чекає на українців під російською окупацією (фільтраційні табори, катування, депортації дітей), про які вона ж сама мала б знати як дослідниця.

Її атака на Бориса Джонсона та Байдена — це пряма допомога путінському наративу про те, що «Захід заважає миру». Це створює логічну пастку: якщо мир був можливий, але «поганий Захід» його зірвав, то тепер Україна має право домовлятися напряму або через Трампа, ігноруючи старих союзників.

Для великої угоди (яка завжди передбачає болючі компроміси) потрібно, щоб народ перестав бачити в лідері «непогрішного героя». Розповіді про кокаїн, істерики та «пропаганду Ґеббельса» працюють на те, щоб перетворити Зеленського з символу нації на звичайного, вразливого і навіть «небезпечного» політика. Коли рейтинг падає (про що вона теж окремо згадала), проштовхувати «завершення конфлікту» стає легше, бо «іншого виходу немає».

Читайте також: У Зеленського звинуватили ГПУ в неправомірному виклику на допит Мендель [3]

Коли кадрову політику (як у випадку з Єрмаком) будують на лояльності, а не на цінностях, система отримує «співробітників», які при першій же нагоді конвертують свій досвід у вигідну для них (але згубну для країни) медійну позицію. Мендель просто продемонструвала, що в її «бульбашці» немає місця для України, яка перемагає — лише для ілюзій, які найкраще продаються в конкретний момент.

Цікаво, що Мендель використовує літературу як інструмент легітимізації своїх слів й нову монетизацію. Вона намагається дистанціюватися від своєї першої «рожевої» книги про Зеленського та створити попит на нову, «чорну» біографію, граючи на контрасті «вчорашньої надії» та «сьогоднішнього розчарування». Це яскравий приклад того, як люди в бульбашці намагаються переписати власну історію, коли обставини змінюються.

Тіньовий кадровик та підозри в реальності

Ситуація, де кадровою політикою країни фактично заправляла одна людина — Андрій Єрмак — створила критичну точку відмови. Вчорашня підозра, висунута вже колишньому очільнику Офісу Президента, лише підкреслює: система, побудована на «своїх людях», неминуче веде до корупційних конфліктів та управлінського хаосу.

Замість конкурсів за участі незалежних експертів ми бачимо «конкурентні діалоги» в портах та гонорари в КШЕ, які виглядають як легалізація лояльності. Це і є та сама «бульбашка», де люди при владі перестають думати наперед, живучи лише сьогоднішнім розподілом потоків. У великій політиці, де ціною є виживання нації, така короткозорість — це запрошення для агресора.

Це повертає нас до вашої тези про непрофесіоналізм. Людина, яка не мала ідеологічної бази та цілісного розуміння державних інтересів, легко перетворюється з «патріотичного речника» на «адвоката диявола».

Читайте також: Зеленський поміняв Мендель на Никифорова [4]

Сигнали Кремля та пастка «конструктиву»

На цьому фоні зміна риторики російського диктатора Путіна 9 травня виглядає особливо загрозливо. Перехід від «наркоманів» до «господина Зеленського» та заяви про «скоре завершення конфлікту» — це спроба вийти на переговори через голову ослабленої та внутрішньо розколотої української еліти.

Коли Путін 9 травня каже «справа йде до завершення», а через кілька днів виходить таке інтерв'ю — це схоже на двосторонню артпідготовку. Один створює образ «конструктивного агресора» («господин Зеленский»), інша — образ «деструктивного захисника».

Кремль бачить, що українська владна вертикаль наскрізь просякнута непрофесіоналізмом й можливо сам приймає участь в таких провокаціях як єнтервʼю з Мендель. Вони розуміють: якщо в системі немає чесних конкурсів та соціальних ліфтів для профі, то домовитися з «лояльними» вигодоотримувачами буде значно легше.

Офіс Президента може вважати, що вони контролюють ситуацію, ліквідовуючи ДП чи переслідуючи блогерів всередині країни. Але вони не помічають (або не хочуть помічати), як на зовнішньому рівні їх вже починають «пакувати» у формат майбутньої капітуляції чи «миру за будь-яку ціну».

Читайте також: Мирослава Барчук: Жалюгідні одкровення Мендель і Кулеби [5]

Непрофесіоналізм тут у тому, що система не вибудувала імунітет проти таких «відставників». Мендель — це симптом того, що всередині системи немає ідеологічного стрижня, лише ситуативна лояльність. А вона, як бачимо, дуже швидко конвертується у гонорари за «викривальні» інтерв'ю.

Це справді виглядає як фінальна стадія підготовки до чогось великого і, на жаль, не дуже приємного для України.

Професійна безпека держави починається з прозорого рекрутингу. Щоб вийти з цього піке, необхідно будь-які призначення на стратегічні посади (від міністрів до директорів портів) мають проходити через жорсткі фільтри професійності, а не через співбесіди в одному кабінеті. Влада має отримувати реальні звіти про стан справ, а не солодкі казки від «тисячі голів», за які платять олігархи чи грантодавці.

Якщо система тримається на одній-двох особах, вона приречена на падіння, коли ці особи потрапляють під підозру чи змінюють риторику.

Ми не можемо дозволити собі кадрові дерибани під час війни. Якщо персонал і далі набиратимуть «по блату» або за принципом особистої зручності для Офісу, то «остаточне розв’язання українського питання», про яке мріє ворог, може статися не на полі бою, а через внутрішній управлінський колапс. Пора виходити з бульбашки і повертатися до реальності, де професіоналізм — це єдина гарантія безпеки.

—

«Аргумент» [6]

Читайте також: 

•  Журналісти вимагають звільнення речниці Зеленського Мендель [7]
• Від червоної нитки до води з мерців: чому українські еліти обирають шаманізм замість європейських цінностей [8]
• Сергій Фурса: Магічне мислення у влади [9]
• Юлія Мендель стала прес-секретарем Президента [10]
• Тотальна Єрмаковщина: влада, скандали і довіра Зеленського [11]
• Мендель розповіла, що Єрмак знищував людей і хотів стати президентом [12]
• Єрмаковщина накрила реформу БЕБ "мідним тазом": нова схема зриву конкурсів в антикорупційних органах [13]