Харків — дивне місто. Тут вшановують тих, хто перебував проїздом або завітав на кілька днів, а то й взагалі ніколи не бував. Натомість нічого у місті не нагадує про людину, яка зробила його центром слобідських полків, надала йому статус, побудувала храми і монастир та заснувала декілька слобід і містечок у колишньому Харківському полку.

Прикро, що людина, якій місто завдячує своїми найстарішими символами, сьогодні практично забута і нецікава широкому загалу. Ця публікація у виданні  MediaPort [2] — спроба виправити цю досадну помилку.

Харківський полковник Григорій Єрофійович Донець (Захаржевський) є постаттю суперечливою, особливо якщо оцінювати його виключно з точки зору сьогоднішніх реалій. Але він жив і діяв в інші часи, тож оцінювати його вчинки варто з урахуванням тогочасного історичного контексту.

Зі Слобідщиною пов’язана друга половина життя Григорія Єрофійовича. Саме тут він зробив кар’єру і саме тут залишив історичний спадок. Щодо першої половини — про неї майже нічого достеменно невідомо, навіть дата і місця народження. Єдине, що можна стверджувати досить упевнено — що в Харків він переселився з Речі Посполитої.

Серед істориків поширена гіпотеза, що саме він і є тим полковником Григорієм Донцем, який згадується у війську наказного гетьмана Івана Безпалого у зв’язку зі взяттям разом із московітами містечка Борзна у 1659 році. Наприкінці травня того ж року згаданий Григорій Донець був відправлений до Ніжина і теоретично міг переселитися на Слобідщину, де потрапив у перепис Харківського полку 1660 року. Але це лише гіпотеза.

Читайте також: 7 липня 1659 року почалась Конотопська битва яка закінчилась блискучою перемогою українців над московитами [3]

«Подвір’я Донців-Захаржевських в Харкові, початок XVIII століття». Артем Погрібний

Отже, перша згадка про майбутнього харківського полковника Григорія Донця зустрічається в першому перепису Харківського слобідського полку 1660 року. Його ім’я міститься серед козаків полкової сотні: «Грицко Донец на мерине с пищалю и саблею». Козаком він позначений і на самому початку перепису 1662 року. Під час полковництва Івана Сірка (1665-1668) Григорій Донець згадується сотником, а у 1667 році, коли Сірко пішов з військом Запорозьким на Крим, саме Григорій Єрофійович був у Харкові наказним полковником. Цей факт свідчить як про його авторитет в полку, так і про військовий та адміністративний досвід.

Коли Сірко виступив проти московитів і прийшов у березні 1668 року під Харків, прагнучи захопити полкове місто, то харківські козаки обрали полковником Федора Ріпку. Григорій Донець залишився сотником, але ненадовго. Після заколоту жовтня 1668 року, коли полковника Ріпку вбили козаки, очолювані бунтівним першим харківським отаманом Іваном Кривошликом, новим полковником було обрано Григорія Єрофійовича Донця. Наступного року він поїхав до Москви, аби отримати підтвердження полковництва. У дорозі його супроводжували полковий осавул Іван Афанасьєв, обозний осавул Іван Осипов, полковий писар Іван Тимофієв, хорунжий Онисим Макарьєв, шестеро сотників і 26 козаків. Окремі делегації на чолі зі старшиною відправили Охтирський і Сумський слобідські козачі полки.

До Москви Григорій Донець їздив і пізніше (у 1678, 1679, 1680, 1682, 1684, 1686 роках), щоразу отримуючи пожалування і грамоти не тільки для себе, але й для своїх родичів, ставлеників на старшинські посади та грамоти Харківському полку. Доводилося полковнику виконувати і різні делікатні доручення. Наприклад, у 1671-1673 роках він був посланцем білгородського воєводи Григорія Ромодановського до гетьманської старшини, а у 1678 — возив на Дон викуп татарам за московського воєначальника Василя Шереметєва. Охочим розкритикувати дії Григорія Донця одразу нагадаю про історичний контекст: ігнорувати чинний уряд означало піддати переслідуванням і себе, і своє оточення. У цьому випадку Харків, скоріше за все, так і залишився б другорозрядною фортецею. Натомість довіра особисто до Григорія Єрофійовича приносила користь всьому полку.

Читайте також: Як Виговський і союзники під Конотопом в один день розбили багатотисячне царське військо [4]

Герб роду Донців-Захаржевських. Реконструкція Олега Однороженка

Щодо воїнських заслуг Григорія Донця, то чомусь більшість дослідників їх применшують, зневажаючи його внесок не лише в боротьбу з татарськими нападами, а й у розбудову Ізюмської оборонної лінії. Між тим, саме під його керівництвом Харківський полк успішно відбивав татарські напади у 1672, 1673, 1675, 1676 і 1679 роках, а під час великого татарського походу 1680 року — розбив один із загонів під Золочевом.

За керівництва Григорія Донця Харківський полк значно укріпив існуючі фортеці, заснував нові (Перекоп, Нововалковий, Золочів, Соколов, Нову Водолагу) та відновив Зміїв. Під час будівництва Ізюмської лінії харківські козаки під керівництвом Григорія Донця брали участь у побудові нових фортець в Ізюмі, Андрієвих Лозах, Бишкині, Лимані, Савинську, Остропіллі тощо.

Слід зазначити, що Григорій Донець, як і всі відомі тогочасні полковники, був людиною жорстокою і свавільною, не гребував захоплювати собі чужі землі (як козаків і старшини, так і московських служилих людей). А хіба краще за нього діяли Григорій Кондратьєв у Сумському полку або Іван Перехрестов в Охтирському? Вони так само утискали козаків, захоплювали землі, млини, селітряні бурти…

Отже, під час свого полковництва Григорій Донець зібрав у своє володіння величезні території, йому належали села і слободи (Основа, Бурлук, Довжик, Рогозянка, Цапівка, Мала Данилівка, Олексіївка, Бабаї, Жихор, Уди, Ржавець, Лідне, Березове, Коротич, Гиївка, Буди, Дворічний Кут, Рокитне, Стара і Нова Водолаги, Бірки…). Ба більше: маючи двох синів, Костянтина та Федора, він хотів залишити кожному з них по окремому полку. Саме тому в 1677 році було усунено Балаклійського полковника Якова Чернігівця, а його козачий полк — включено до Харківського.

Московський уряд сприйняв таке об’єднання дуже схвально, оскільки Чернігівець був вже доволі старий і йому було складно контролювати велику територію вздовж річок Оскол і Сіверський Донець (згадати хоча б події 1668 року, коли половина Балаклійського полку перейшла на бік повсталого гетьмана Брюховецького). Але коли Григорій Донець почав вести розмови про заснування окремого Ізюмського полку, реакція була зовсім іншою. Уряд поставив умову, щоб новий полк хоча б на перших порах очолив саме Донець.

Тож старий харківський полковник був змушений переселитися до щойно збудованої фортеці Ізюм. Замість себе у Харкові він залишив старшого сина Костянтина, за якого в чолобітній просила козацька старшина Харківського полку. Лише у 1685 році Григорій Донець повернувся до Харкова, а Костянтин очолив свою нову спадщину — Ізюмський полк.

Читайте також: Справжні першопричини агресії рашистів: від Батурина до наших днів [5]

Преображенський собор в Ізюмі. Фото Наталії Чернишової, 2023 рік

Свою полковницьку діяльність Григорій Донець підкріплював статусними вчинками, що були поширені серед старшини гетьманщини. Так, у 1673 році він став фундатором Харківського Преображенського чоловічого монастиря, у 1684 році — розпочав будівництво кам’яного Преображенського собору в Ізюмі (закінчував його у 1686 році вже син Костянтин), у 1685 році — заснував кам’яний Успенський собор з кам’яною дзвіницею в Харкові, у 1688 році — розпочав будівництво кам’яної Покровської церкви на власному подвір’ї, теж у Харкові.

Для забезпечення такого масштабного будівництва полковнику Донцю довелося започаткувати й нові підприємства, зокрема перші цегельні заводи в Харкові та Ізюмі, гути для виробництва скла.

Доволі тривалий час вважалося, що Григорій Донець був неписьменний, оскільки більшість його полковницьких наказів чи універсалів підкріплені особистою печаткою або завірені підписом полкового писаря. Але зараз відомі два його особисті автографи, написані латинкою. Перший — це поступний лист Харківському Преображенському монастирю 1678 року, опублікований архієпископом Філаретом (Гумілевським) у 1852 році. Другий же автограф зберігається в архівах і досі ніде не публікувався. «МедіаПорт» публікує його вперше. Йдеться про чолобитну московському царю Федору Олексійовичу 3 червня 1680 року з підписом «K sey swoiey czełombitnoy Griszka Donec ruku pryłożył».

Автограф харківського полковника Григорія Донця, 1680 рік

У 1689-1690 роках полковник Григорій Донець укріплював фортецю Новобогородицьк поза межами Харківського полку на річці Самарі. Скоріш за все, саме там він занедужав. Хвороба, мабуть, була смертельною, Донець переїхав до Харківського Преображенського монастиря, прийняв постриг під іменем Авдій і помер 18 липня 1691 року. Його поховали в тому ж монастирі.

Дружина полковника Євдокія Григорівна, уроджена Ковалевська, померла 14 серпня 1721 року. Син Костянтин, ізюмський полковник, загинув під час бою з татарами у 1693 році. Син Федір, харківський полковник, відомий будівництвом першої кам’яниці у Харкові та виданням першої книги про Харків авторства Івана Орновського «Багатий Сад» («Bogaty Wirydarz»), панегірика роду Донців-Захаржевських. У ній представлені докази, що Григорій Донець мав прізвище Захаржевський гербу Долива, хоча сам жодного разу це прізвище не використовував.

Титульна сторінка книги Івана Орновського «Багатий сад», відділ стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. Володимира Вернадського

Панегірик яскраво ілюструє прагнення слобідської старшини вести своє коріння від шляхти Речі Посполитої та має на меті довести унікальність родини Донців із претензіями на провідну роль на Слобідщині. Недарма один з примірників був запланований для подарунку гетьману Івану Мазепі.

Гравюра Івана Щирського в книзі «Багатий сад», відділ стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. Володимира Вернадського

Федір Григорович помер 28 серпня 1706 року під час сторожової служби на річці Самарі. Третій син Григорія Єрофійовича, Іван, відомий як харківський наказний полковник. Донька Уляна була у шлюбі з майбутнім бригадиром слобідських полків Федором Володимировичем Шидловським, ще дві доньки (їхні імена не збереглися) одружилися з воєводою Семеном Дурново і власником маєтностей в Харківському полку на ім’я Яків.

Історія родини Донців-Захаржевських на теренах Слобідщини не обмежується Григорієм Донцем та його синами. Їхні нащадки залишили по собі яскравий і помітний слід в історії. На жаль, з часом їхні здобутки забуваються. Побудовані ними пам’ятки архітектури нищилися під час правління радянської влади і Другої світової війни. Цей процес триває і зараз. Саме цього року внаслідок російського удару був остаточно знищений величезний дерев’яний палац Донців-Захаржевських у Великому Бурлуці.

Невеличка вулиця в центрі Харкова, названа ім’ям Донця-Захаржевського — єдине, що сьогодні нагадує про колись впливовий рід, завдяки засновнику якого почав формуватися образ міста та його інфраструктура. Але названа ця вулиця на честь іншого Донця-Захаржевського — не першого, а останнього представника роду, дійсного статського радника Дмитра Андрійовича. Єдиний пам’ятник полковнику Григорію Донцю встановлено в Новій Водолазі як її засновнику.

Пам’ятник засновнику Нової Водолаги полковнику Григорію Донцю. Фото Андрія Парамонова, 2023 рік

Як на мене, у Харкові теж має бути пам’ятник Григорію Донцю, встановлений на площі Конституції замість незрозумілої жінки з косою, щоб дивився харківський полковник на колишнє власне подвір’я (теперішній монастир) і на понівечену нині красуню Покровську церкву, яку він побудував власним коштом (заразом і церкву б до ладу не гріх привести).

—

Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов, опубліковано у виданні  MediaPort [2]

Читайте також: 

• Визвольний рух ОУН і УПА в порівняльному контексті [6]
• Від Грюнвальда до печер Лаври: таємниці канонізації та "індійських легенд" першого великого Острозького [7]
• Як комуністи Україну змусили від Білгорода відмовитися [8]
• Розстріляний авангард: як російське вторгнення руйнує модерністську спадщину України [9]
• Лонгин Цегельський: Від леґенд до правди [10]
•  Російські звірі та культурні чистки. Як окупанти руйнують українські музеї й вивозить мистецтво [11]