3 ноября 1937 года в карельском урочище Сандармох были расстреляны Лесь Курбас, Валериян Пидмогильный, Николай Зеров, Николай Кулиш и другие ярчайшие представителей украинской культурной элиты.

Убийства осуществлены «в честь двадцатой годовщины Великой Октябрьской социалистической революции». Приговор исполнил майор НКВД Матвеев. С 27 октября по 4 ноября 1937 года он, преимущественно собственноручно, убил выстрелом в голову 1111 политзаключенных Соловецкого лагеря. Среди них — 290 украинских художников, писателей, ученых, священнослужителей и государственных деятелей.

Подавляющее большинство из них убиты 3 ноября.

Так коммунистический режим уничтожил элиту украинской нации.

В Сандармохе оборвался земной путь гениального режиссера Леся Курбаса, драматурга Николая Кулиша, литераторов Николая Зерова, Мирослава Ирчана, Григория Эпика, Павла Филипповича, Валерьяна Пидмогильного, Михаила Ялового, министра образования УНР Антона Крушельницкого, академиков Матвея Яворского и Степана Рудницкого и других выдающихся украинцев.

Часть расстрельного списка опубликовала газета «День», а радио «Свобода» начало специальный проект, посвященный памяти украинцев, убитых в Сандармохе.

Всего же за 15 месяцев массового террора в 1937-38 годах в СССР были брошены в тюрьмы или депортированы более 2 миллионов человек, из них 682 000 расстреляны. В Украине были уничтожены все, кто мог развивать национальную культуру или хотя бы теоретически сопротивляться режиму, и кого не успели уничтожить во время войны 1917-22 годов, репрессий 1930-го и последующих лет и геноцида 1932-33 годов.

Короткие цитаты и фото, конечно, не дают представления о том, что значили эти люди для Украины, но воспроизводят их дух.

Вспомним их. Вглядимся в их лица, вдумаемся в их слова.

Украина состоится лишь тогда, когда мы через 75-летнюю пропасть услышим и поймем их, и понесем этот дух творчества и свободы дальше в будущее.

Лесь Курбас, расстрелян в урочище Сандармох 3 ноября 1937 года

Из дневника: «Я все таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, яка вміє бути свідомістю моря, хмар, гір нації, людини взагалі. Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропадає. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі вона до нас повернеться. На її світло ми будемо йти — навіть наосліп і навпомацки. Бо те, що просовує нас — це бажання вищого стану.

Всі сили, всі мислі, кожен атом звертається на нове опанування анархічною республікою моєї індивідуальності під одним кріпким гаслом: дійти до того самого високого, на яке здатен я. В першу чергу — дійти до тривання на тому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, і творчого мистецького характеру. Скільки можливо — і скільки треба, щоб (здобути) вищу ступінь свідомості і осягти вищий її вияв. Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму знову на будівлю себе, як тарана в житті, як клітину вищої свідомості».

Николай Кулиш, расстрелян в урочище Сандармох 3 ноября 1937 года. «Культурный и интеллектуальный цвет украинской нации полег в течение четырех дней — связанные вместе, чтобы экономить, расстрелянные на двоих одной пулей, в частности Курбас и Кулиш. Это какой-то вневременной гротеск, если представить себе вот так этих двух гениев, которые были гениальными далеко не только в масштабах украинской культуры», — объяснила ВВС [2] Украина писательница Оксана Забужко [3].

Из пьесы «Народный Малахий»:

«Малахій: — Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться з людиною, бачите? (Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла.) Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднарком — і вже заснула! Наочний приклад до негайності реформи — ось... Покличте сюди голову РНК! Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчающе видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... О друзі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!.. (Замріяно.) Увійде голова, торкнеться її... Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?

Баба: (прочулася) — Агапія Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим. — Куди? — перепита голова. — В Єрусалим або на Ахон-гору. — Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! — скаже голова. — А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька власть у турків гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?.. — О люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети. — До якої ж, голубе? — До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети... Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне».

Михаил Бойчук, расстрелян в Киеве 13 июля 1937 года

«Девушка»

Михаил Семенко, расстрелян в Киеве 23 октября 1937 года:

Шукачам щастя

Ви, що шукаєте щастя

І ви, що вбачаєте у ньому привид.

Справа в тому, що вам важко розібраться

І тому так багато кривд.

Люди, ви страждаєте,

А який близький і істотний вихід.

То ви мучитесь, що нічого не маєте,

То вам досить крихіт.

Ах, я знаю слово, магічне слово...

Воно ясніше сонця і чорніше тьми.

Люди! Щастя з вами, і як мало для цього мови:

Будьте людьми!

Николай Зеров, расстрелян в урочище Сандармох 3 ноября 1937 года:

«Чистий четвер»

Свiчки i теплий чад.

З високих хор

Лунає спiв туги i безнадiї;

Навколо нас — кати i кустодiї,

Синедрiон, i кесар, i претор.

Це долi нашої смутний узор,

Це нам пересторогу пiвень пiє,

Для нас на дворищi багаття тлiє

I слуг гуде архiєрейський хор.

I темний ряд євангельських iсторiй

Звучить як низка тонких алегорiй

Про нашi пiдлi i скупi часи.

А за дверми, на цвинтарi, в притворi

Весна i дзвiн, дитячi голоси

I в вогкому повiтрi вогкi зорi.

По материалам «Центру досліджень визвольного руху» [4]

Перевод: «Аргумент» [5]

Со «списком Сандармоха» — перечнем убитых на Соловках видных украинцев, а также биографиями этих незаурядных людей, можно ознакомиться в Вікіпедії [6].

В тему:

• Как подавляли Украину в первые годы советской власти. История в документах [7]
• Расстрелы заключенных в июне-июле 1941 года. Как это было (ФОТО) [8]
• Трагедия Салина. НКВД сделал братской могилой львовскую шахту [9]
• Дмитлаг: 128 километров канала, 22 842 трупа. 80 лет спустя... [10]
• «Говорят из финансового отдела КГБ. За нами должок остался. Вам еще причитается за зубы» [11]
• Коммунисты еще ни за что не ответили [12]