Стратегічне харківське підприємство опинилося в центрі протистояння.

Попри роботу для містян та дотримання закону. Їх публічно звинувачують в тому, що вони не роблять й не погоджуються на діалог. Засоби введення гібридної війни та розповсюдження ІПСО, як виявляється гарний метод, не лише коли йдеться про військові дії.

“Руки геть від Жихорського лісу!” - під такими гаслами депутат Верховної Ради Олександр Бакумов [2] записує відео для свого Інстаграму.  

При цьому, за ним немає ані повалених дерев, ані натовпу місцевих мешканців. Невеличка група підтримки, частково ошукана, з’явиться пізніше.  Нова серія протистоянь навколо цього зеленого масиву навряд чи  була б можлива, якби не активність Олександра Бакумова. Яка, як з’ясувалося, має  прямих замовників, яких не цікавить екологія. 

Що таке Жихорській ліс?

Жихорський ліс - прийнята в громаді назва штучного масиву насаджень у Харкові, в Основ’янському районі. Фактично він складається з трьох великих масивів - безпосередньо ліс ближче до Жихаря, до Бабаїв та навколо Комсомольского озера. Цю частину масиву частіше називають Основ’янським, але Бакумов називає Жихарським. Не просто так, але про це пізніше.

Вся територія - це понад 430 гектар за підрахунком за допомогою онлайн документів. Територія лише Основ’янського масиву - 131 га. До цих гектарів не входить територія Комсомольського озера, яке також є штучним. Воно з’явилося саме шляхом видобутку тут піску ще сто років тому - був взорований земснаряд.  Після того, як пісок вичерпали, територію упорядковували, досадили дерева, зробили зони відпочинку.  Вклались в це підприємства поруч, а саме й Завод Харківські будівельні матеріали, який з місцевого піску вже майже 100 років робить цеглу.

Тобто не було б заводу, не було б й озера, й щонайменше частини штучного лісу, через який наразі виник конфлікт. 

Безумовно, за сто років ліс заселили птиці та мурахи, частину території штучного Жихорського масиву оголосили частиною Смарагдової мережі Європи [3], люди звикли відпочивати на піщаних пляжах озера й в їх голові зв’язок завод-зона відпочинок зник.

Тобто не було б заводу, не було б й озера, й щонайменше частини штучного лісу, через який наразі виник конфлікт. 

Але чи дійсно планується вирубити весь ліс заради видобутку піску? - Ні. 

А чи дійсно місту ще потрібний цей будівельний завод? - Так.  

Хто й чому наразі планує видобувати тут пісок?

Питання про вирубку частини дерев виникло через розширення території для видобування піску. 

Відразу головне - мова не йде про знищення всього Жихарського лісу (понад 430 га), або його частини Основ’янського лісу (130 га). Йдеться про вирубку 11,2 га.  Тобто це менше ніж 10% від Основ’янського лісу, та меньше 5% д загального.

Вирубка запланована на території, яка з самого початку була запланована під видобуток піску. Адже йдеться про штучні насадження на піщаному родовищу. Всі офіційні дозволи для цього отримані, зокрема оцінка впливу на довкілля Міністерства енергетики на захисту довкілля України, сервітут ДП “Ліси України”. 

Видобувати пісок планують не новачки або “парашютісти”, а той самий сторічний Завод харківські будматеріали [4], у особі ТОВ “Кар’єр Основа”, яка входить у групу компаній.

Завод харківські будматеріали - основне підприємство на сході України, яке в виробником будівельних матеріалів, а саме – блоків високоточних стінових з газобетону, лицьової та рядової силікатної цегли, плит перекриття, фундаментних блоків, вапна, бетонів, сухих будівельних сумішей. Це виробник повного асортименту будівельних

матеріалів для облаштування фундаментів і підвалів, зведення стін та обладнання перекриттів, проведення внутрішніх і зовнішніх робіт. Всі ці вироби необхідні для створення фортифікаційних споруд (блоки по Харкову та навколо безоплатно під обстрілами саме встановлювали працівники заводу) та для відновлення зруйнованих будівель.  Якщо завод не буде виробляти матеріали, а це неможливо без піску, відновлення та захист міста буде значно ускладнений й дорожчий -  возити цеглу з інших регіонів та країн це в рази дорожче та повільніше. Враховуючи рівень руйнувань у Харкові про відбудову навіть після Перемоги можна буде забути на роки. Саме тому завод має статус стратегічного підприємста. 

Завод харківські будматеріали - це великий платник податків у державний та місцевий бюджети. За останні 3,5 роки до бюджетів всіх рівнів сплачено 124 млн гривень, які зокрема йдуть на ЗСУ та підтримку цивільного населення. 

Для доходів Харкова податки заводу є критичними, адже наразі чимало підприємств закриті або релоковані. 

Крім того, завод дає офіційну роботу 1000 працівників, працевлаштовує та перенавчає жінок. 

Новий кар’єр ЗХБ потрібний, тому що можливості попереднього вичерпані.  Пісок з інших кар’єрів Харківщини не підходить за якістю. Крім того,  покупати його у інших власників та возити його на завод на відстань понад 100 кілометрів зробить продукцію значно дорожчаю, що знову позначиться на строках відбудови Харкова.

Після розробки нової ділянки (сервітут підписаний на 10 років), вона знову ж буде упорядкована як зона відпочинку, висаджені нові дерева. За умовами, ДП “Ліси України” висадять в 5 (!) раз більше дерев замість тих насаджень, що постраждають. Й які наразі далеко не всі є здоровими. Все це гарантують на підприємстві та готові надати документи громаді.  Наче б то все відкрито та зрозуміло, й пікети не потрібні, можна щонайменше сісти за стіл перемовин, якщо не відразу не погодитись з рішення розробки нової території.

Але Бакумов з невеликою групою підтримки продовжує проводити акції та працювати на публіку та медіа, вимагаючи повної заборони на розробку нової ділянки, а таким чином на раціональну роботу стратегічного підприємства. 

Невже заради збереження невеличкої частини масиву? - Ні. 

До чого до лісу депутат Бакумов?

Олександр Бакумов - депутат-мажоритарщик від Партії “Слуга народу” по 173 округу, до якого входить Основянський район. Але це лише номінальна причетність до теми. Головна причина в тому, що нардеп “винен” своїм патронам за щасливе політичне сьогодення.  й будь на його місці хтось інший, він скоріш за все діяв так само.   

У 2010 Бакумов [5]закінчив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (спеціальність «Правознавство») та залишився асистентом на кафедрі, щоб далі захистити дисертацію. Але це першій крок не в науку, а в політику.  Олександр Бакумов не лише отримує додаткові дипломи по історії та фінансам,  а й укладає династичний шлюб  з донькою місцевого регіонала Володимира Скоробогача. 

Весілля було гучним, вітали молодят місцеві “еліти”, співали зірки, зокрема Ані Лорак - на той момент вона була найбільш зажадана для корпоративів, гонорар не менш 70 000 доларів. Непогано, для рядового працівника кафедрі вишу, сина працівника правоохоронних органів. Можна, безумовно сказати що все оплачував Скоробогач, але пізніше Бакумов сам говорив, що з дружиною у них не лише родина, а й бізнес.  [6]

У 2021 Бакумов та Карина Скоробогач розірвуть шлюб, але бізнес-зв’язки залишаться. 

Але перші проблеми виникнуть ще у 2014. Бізнес, кар’єра, політика - через півроку після весілля Олександр Бакумов міг втрати все, адже ставка на ОПЗЖ казалось не зіграла, Янукович втік, регіонали затаїлися. 

Бакумов починає грати в партіота. В 2015 році йде служити в їде в АТО, у званні капітана Прикордонних військ. До АТО в цей час приєднуються чимало молодих політиків. Освіта та посада дозволили багато не ризикувати, а статус учасника антитерористичної операції покращив політичне положення майбутнього нардепа.

Фактично до перемоги Зеленського Бакумов активно підтримує Порошенко. [7]Але ставка знову не зіграла. І він знову змінює політичну кобилу. 

За допомогою людини з ОПЗЖ Бакумов становиться кандидатом від нової сили - партії Президента “Слуга народу”. Феномен Зеленського в тому, що він отримав потужну перемогу без політичної сили за спиною, Команду набирали вже пізніше, оголосив про соціальний ліфт для нових реформаторів. А ліфтом скористалися й відомі корупціонери та ОПЗЖники. “Слуги народу”, особливо в округах по країні, не знали ситуацію, й у пошуку кандидатів покладалися на місцевих. Цим й скористався Бакумов, якому вдалося “заскочити” у Верховну Раду завдяки зв’язкам з регіоналами.

За інформацією  [8] журналістів програми "Схеми: корупція в деталях"  колишній помічник Пшонки-молодшого, колишній прикордонник, а тепер бізнесмен Вадим Слюсарєв впливав на формування частини списку «Слуги народу» в мажоритарних округах на виборах до Верховної Ради. Адже, як встановили «Схеми», він має спільні бізнес-зв’язки із низкою обраних від президентської політсили мажоритарників на Харківщині.  А також товаришує з іншим представником «Слуги народу» – офіційним керівником штабу партії в регіоні і 28-м номером у списку Павлом Сушком.

Сушко та Слюсарев познайомилися через прикордонний загін. Бакумов, як пам'ятаємо, також трохи з прикордонників. 

Зв'язок Олександра Бакумова (173 округ) зі Слюсаревим виявили за допомогою уповноваженої особи партії в його окрузі на цих виборах. Це – Ігор Пономаренко, він – директор ТОВ «Онікс-2006» [9], яке займається управлінням орендованою нерухомістю. А от співволодіє цією фірмою вже знайомий Вадим Слюсарєв (на 96%). 

Можливо, екс-регонали вирішили спокутати свої гріхи та працювати на суспільство? - Ні

Чи використовували вони владу для власного збагачення, рейдерства та корупційних схем? - так

ЗБАГАЧЕННЯ БАКУМОВА

Під час виборів Бакумов легко за допомогою  президентського бренду виграв у 173 окрузі. Тем більше вибір у електорату був включно з регіоналів - партію Кернеса представляв Анатолій Денисенко (“АВАНТАЖ”), партію ОПЗЖ Павло Оніщенко [10]. Фактично, прибічники Януковича влаштували на окрузі своєрідні “забіги тарганів”, як виграв молодий Бакумов. 

Відразу після обрання нового нардепа спіткали корупційні скандали. Преса дізналася, новобранець купив квартиру в Києві [11]. До цього часу Бакумов, який н цей момент працював у вишу, вже мав маєток [12] ( за часом набуття власності - 1996 рік, мабуть, подарунок батька-ДАЇшника 7-річному синові), коштовні годинники, машини. 

Цікаво, що щоб легалізувати свою покупку Бакумов декларує дохід [13] від відчудження рухомого майна [14]та цінних паперів. Зокрема, від Зубко Юрій Григорович [15]  та Покотилової Юлії, [16] Євгеніївни, яка є працівником сервісного центру МВС та підлеглою брата Бакумова. Тобто, ми можемо говорити про корупційну схему виведення грошей на власний рахунок Бакумова. 

Протягом всього часу депутатство Бакумов постійно проводить фінансові операції та отримує додатковий дохід. Він декларує дохід від відчуження рухомого майна на 12, 2 млн гривень в 2021 році [17] від Тетяни Мукоїди. Це громадський перевізник в Кропівницькому.  [18]Тобто гроші зроблені на послугах місцевого самоврядування та/або відкатах за лобіювання в тендерах. 

В 2020 він отримує 4,8 млн гривень від Совгиря Євгена [19], який є власником компанії у Полтаві [20], але його брат володіє бізнесом у Харкові, [21] а бізнес-партнер Денис Терновських поліцейським у Харкові [22]. Що правда служба останнього скоріш за всі номінальна та пов’язана з отриманням “броні”. 

До речі, через бізнес Совгиря, бізнес партнером яког є Сергій Нікітін [23], Бакумов пов’язаний з російським агентом, екс-нардепом Євгеном Мураєвим [24], адже Нікітін представляв [25] інтереси партії “Наші” у часи виборів. 

Також вже за часи війни, у 2023 році Бакумов з бюджету отримує понад 11,6 млн гривень [26] коштом погашення військових облігацій внутрішньої позики. Поки пересічні українці донатят, для товстосумів існує абсолютно легальна система збагачення [27].

Купівля в 2023 році під час війни новенького BMW [28] за 8 млн гривень при таких офіційних  та тіньових доходах навіть не викликає здивування. 

Крім цього, від декларації до декларації Бакумова [29]“гуляють” значні готівкові гроші - понад мільйон гривень гривні, [30]та до півмільйона доларів. Це відомий в НАЗК [31] спосіб наперед виправдати свої витрати або дохід від офшорів. 

Звідки у Бакумова гроші та до чого тут пісок?

Ще під час свого першого шлюбу Олександр Бакумов починає обростати бізнесом. Адже попри втечу Януковочи,  у Харкові завдяки Кернесу та його другу Володимиру Скоробогачу, тестю Бакумова, зберігався заповідник біло-блакитних. Саме в ньому, в цей час Олександр разом з дружиною “обростає” бізнесом. Зокрема й в будівельній сфері. Офіційно він відповідно до освіти реєструє ФОП та  юридичну компанію "Юридична Компанія Роял Лекс" [32]. Це бізнес вони будуть вести разом з дружиною 

Окрім цього, він офіційно [33] є засновником аграрних та будівельник компаній, НВФ “ДНІПРОПРОЕКТ, СУПЕРПАЙП, “Слобожанский альянс.”

НВФ “ДНІПРОПРОЕКТ [34] - компанія, яка займається постачанням будівельної арматури, зокрема є учасником торгів на Прозорро. Отримує мільйонні контракти на конкурентній основі, останні з яких пов’язани з відбудовою та військовими организаціями.

СУПЕРПАЙП [35] - так само організація по торгівлі арматурою, учасник тендерних торгів.

Обидві організації пов'язують [36] Бакумова з київським забудовником, депутатом міськради, Юрієм Зубко [15]. Зубко вчився в Харкові. Скоріш за все в той час міг потоваришувати з кланом Бакумова. Зубко відомий тим, що використовує політику для захисту своїх будівельних інтересів [37].

“Слобожанський альянс” [38] - це агропідприємство у Зміївському районі, яке фактично є власністю колишньої дружини Бакумова. Їх партнер по бізнесу, який фактично управляв господарством - Володимир Юрков [39]. Він є фігурантом корупційних проваджень [40] та фактичним ставлеником того ж самого Мураєва, який контролював всю Зміївщину. 

Юрков разом з Мураєвим та Скоробогачом

Особливість положення Зміївського району в тому, що він межує з Жихором та Основ’янським жилмасивом Харкова. 

Він Основи до Зміїву тягнеться лінія піщаних кар’єрів через які на Харківщині точилися політично-кримінальні війни, [41] поки майже над всіма з ними не встановили свою владу регіонали. 

Але їх піщана влада не виявилася абсолютною, через чвари між собою та падіння Влади Януковича вони не встигли монополізувати галузь.

Після чого у Харківській області почалися масштабні незаконні видобутки піску, які не помічали правоохоронці, поки кар’єри не поглинали поля [42], а шкода не становила мільярди гривень. До речі, й в Зміївському районі Мураєва такі кар’єри працювали [43].

В цей час Бакумов становиться автором законопроєкту [44] “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за незаконне видобування корисних копалин.” Цікаво, що жодного разу ані до, ані після Бакумов не мав законодавчих ініціатив [45] в області екології, на пікети не виходив. Всі його виступи в ВР та повз торкались або суто політичних історій [46] або ДАЇшних тем щодо додаткового штрафування пішоходів. Проблем свого округу не вирішував. А сам законопроєкт про пісок. який на першій погляд можна сприйняти “на ура.” є суто каральним. Питань взаємодії громад та видобувачів корисних копалин він не вирішує, та монополізує право розпоряджатися надрами політичним елітам. Це те, до чого прагнули регіонали. 

Де-факто регіонали зберегли владу над головним підприємством [47]. Його ДП добувало пісок [47] й на території Зміївського району. Власником фірми залишається однопартієць та колега Мураєва по партії Олексій Лелюк [48]. Але наразі цей бізнес переживає трансформацію, в компанії змінився директор. Їм став Гончаров Олександр Миколайович. Така людина є в базі корупціонери [49], це луганський колаборант. Але скоріше мова йде про його повного тезку [50], який був лісником у Докучаєво (саме там “знайшли” великий незаконний кар’єр піску [42]) та намагався зайти у політику через партію Коломойського “За майбутнє.” Поява нової людини в керівництві - посередня ознака, що прибутки від видобутку піску переходять в інші руки, а тому можна припустити, що скоріш за все нові сили зажадають отримувати дохід від інших кар’єрів, зокрема на Основі. 

До речі на цю територію, але безпосередньо у Жихарській ліс [51], рік тому намагалися зайти видобувачі піску - ТОВ “Геосенд”. [52] На відміну від цегляного заводу мова йшла саме ТОВку, створену для отримання швидкого прибутку шляхом вирубки лісу та знищення шару землі.Адже вона була зареєстрована у 2018 році  й в цей же рік впевше спробували отримати ділянку у Жихарі у користування.  Харківська міська рада відмовила у погодженні дозволу для ТОВ “Геосенд”, оскільки це суперечило затвердженій містобудівній документації на місцевому рівні.

ТОВ “Геосенд” має таких співвласників: Іван Кузін, Олександр Настенко та Вікторія Письмак. Раніше серед співвласників був також Віталій Якименко, батько народного депутата від партії “Слуга Народу” Павла Якименка. Олександр Настенко є бізнес-партнером Віталія Якименка та співвласника мережі “АТБ” Геннадія Буткевича у ТОВ “Гранітний кар’єр” у Житомирській області. Вікторія Письмак працює директором у ТОВ “А.І.Р”. Письмак разом з Іваном Кузіним є співвласником ТОВ “Торговий дім “Харківнерудпром”.

Павло Якіменко - однопартієць Бакумова, також харків’янин, який пройшов у парламент по списках [53].

У підсумку ми маємо комбінацію,  в якій Олександр Бакумов виконує роль класичного “решалова” (стандартна роль для ДАЇшників) або кризис-менеджера, як сказали б наразі, який за долю в бізнесі відстою інтереси шефів.

Більш того, до своїх акцій він залучає так званих “захисників екології,” які в цій сфері давно навчилися заробляти гроші. Й не завжди чисті. Серед самих “активних активістів” Валерій Ловчиновський. Окрім інших “зелених”, які так чи інакше за покликом душі проводять різні екологічні акції, Ловчиновський з’являється на сцені лише коли є гроші, й зокрема брудні. Найбільш він відомий як борець проти видобування сланцевого газу [54]. Але як з'ясували розслідувачі, за цією екоактивністю торчали вуха Кремля та Газпрома [55], які знайшли Ловчиновського через людей Медведчука, завдання якого було в тому, щоб завадити Україні стати енергетично незалежною від рф. Наразі ті ж самі російські ждуни, патрони Бакумова згадали про Ловчиновського, який пропустив купу екозахисник акцій які в місті та й поза ним. зокрема щодо допомоги територіям та тваринам, які страждають від російського агресії. Але при цьому купу зусиль витрачає проти законних дій стратегічного підприємства.

Сам пан Ловчинський веде активну комерційну діяльність в сфері нерухомості, не сплачує податки [56], відкриває та закриває фірми, [57] які мають ознаки фіктивності, адже статутний капітал компаній по торгівлі тютюном( дивний вибір для еколога) складає 50 копійок. При цьому він набуває власності десятка квартир та приміщень у центрі міста - Сковородинівська( Пушкінська), Героїв Харкова, провулок Каплуновській (біля Політеху), вулиця Багалія. Набуття у власність цієї нерухомості не могло відбутися без участи колишньої влади, а наразі він здає їх у оренду заради власних прибутків через десятки фірм які то відкриваються, то з’являються знову, а сам віддячує шефам, які підрядили його як й Бакумова на нищення або рейдерський захват стратегічного підприємства в Харкові.

Підсумовуючи, зв’язки Бакумов через Зубко він має інтереси у будівельному бізнесі, а саме постаченні будматеріалів, через регіоналів та слуг народу у піщаному.  Тому у війна у Жихарі це не про екологію, а про  рейдерське захоплення або бажанні отримати долю від підприємства, яке працює на захист та економіку Харкова та України. Якщо йому вдаться змусити завод відмовитися від розробки нової ділянки, то дуже швидко пісок видобувати там будуть нові ділки, яким буде начхати й на пікети невдоволених, й на законність, й не екологію, й на благоустрій. А Бакумов протести вже не очолить.

Костянтин Іванченко, «Аргумент» [58]