Путінська вимога “денацифікації” України нагадує російську приказку про злодія, який кричить “Тримайте злодія!” гучніше за всіх. Сьогодні в Росії утвердився неофашистський режим, який толерує неонацистські рухи у власній країні і сам застосовує нацистські методи.

Нас не має вводити в оману антифашистська риторика путінської Росії з її культом “великої перемоги” над фашизмом, зазначаєвидання "Локальна історія". Про Росію можна сказати те ж саме, що губернатор Луїзіани Г’юї Лонґ колись сказав про США: “Коли фашизм прийде в Америку, він називатиме себе антифашизмом” (подібну фразу хибно приписують Вінстону Черчиллю). Це пророцтво стало дійсністю, але не в Америці.

Ілюстрація Анни Данчишин

Вже два десятиліття поспіль путінська Росія еволюціонує в бік фашизму. Сьогодні збулися найчорніші прогнози про те, що “швидка маленька війна” може стати для божевільного диктатора спокусливим засобом згуртувати населення навколо імперських символів, провчити непокірних сусідів і відвернути увагу від економічних бід. 24 лютого 2022 року путінська Росія скинула всі маски і заходилася діяти, як гітлерівська Німеччина у 1939 році, поєднуючи терористичну агресію проти України та аналогічні до ґеббельсівських методи пропагандистського супроводу.

Американський політолог українського походження Олександр Мотиль [2] вже давно назвав основні ознаки фашизму як політичного режиму, притаманні путінській Росії:

• недемократична політична система, відмінна і від традиційного авторитаризму, і від тоталітаризму;

• етатизм і гіпернаціоналізм;

• гіпермаскулінний культ верховного лідера (підкреслення його мужності, войовничості та фізичної доблесті);

• загальна народна підтримка режиму і його вождя.

До цього слід додати “палінгенетичний” міф – наратив про подолання занепаду, спричиненого зловорожими внутрішніми і зовнішніми силами, і відродження колишньої сили і величі нації. У російському випадку йдеться про відродження сили і величі колишніх російської і радянської імперій.

Путін “у намаганні повернути історію назад і відновити Російську імперію у колишніх межах взяв на озброєння усі ідеї, що будь-коли надихали її правителів. Але фантастичний гібрид "православно-комуністично-панслов'янської орди", присмачений геополітичним євразійством, не в змозі довго існувати у зіткненні з реальним світом. Ідеологічний секонд-хенд не здатен рухати історію, хоча, на жаль, і може залити її кров'ю”, – писав український історик Віталій Нахманович.

Шлях до рашизму пролягав через:

• створення псевдоринкової корпоративної економіки, бенефіціари якої – найближче оточення російського президента, що складається з друзів і найвідданіших поплічників Путіна;

• конструювання масової партії влади “Єдина Росія” з гарантованою перемогою на виборах і досягненням конституційної більшості завдяки брутальним фальсифікаціям, теророві проти громадянського суспільства, вбивствам і ув’язненням лідерів опозиції та потенційних опонентів;

• культ незмінюваного “національного лідера” (аналог фюрера/дуче);

• імперіалістичну зовнішню політику;

• ненависть до лібералів та інтелектуалів, знищення шляхом заборон, рестрикцій (оголошення “іноземними агентами”, визнання “небажаними організаціями”, закриття за свавільними і беззаконними “судовими” ухвалами) та тюремних ув’язнень активістів інституцій громадянського суспільства.

Судячи з найновіших соціологічних даних і висловлювань багатьох росіян, фашизм у Росії набуває форми консолідованої політичної системи. Найближчі дні покажуть чи вдалося “колективному Путіну” накинути цей вибір російському суспільству. Протести в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах дають надію, що це не так, але поки що протестує невелика меншість.

В сучасній Росії опозиція в політиці делегітимована, масовою культурою став антираціоналізм, а культурний расизм – мовою масової соціальної уяви. “Те, що сприймається в нефашистському суспільстві як катастрофа війни, у фашистському перетворюється на процес становлення нації або її відродження”, – писали російські інтелектуали в 2014 році. Тому сьогодні фашизована частина російського суспільства сприймає російсько-українську війну не як катастрофу, а як шлях до відродження імперської величі нації.

Лише рішуча й безкомпромісна міжнародна протидія здатна зупинити агресора, покласти край пануванню рашизму/фашизму в Росії та зберегти вільну і демократичну Європу, якій не загрожуватиме агресія та авторитарний терор.

—